Постанова

від 07.05.2024 по справі 826/5630/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року

м. Київ

справа № 826/5630/18

адміністративне провадження № К/9901/3575/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018 (суддя Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 (головуючий суддя - Шурко О.І., судді Василенко Я.М., Кузьменко В.В.) у справі №826/5630/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Президент - Готель» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Президент-Готель» (далі - Товариство, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2018 №0000781402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 798 946,00 грн. та від 03.04.2018 №00003481402, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 3 360 397,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про невмотивованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 28.12.2017 № 571/26-15-14-02-01/30058128, оскільки останні, на його думку, зроблені без надання належної оцінки первинним документам, на підставі яких формувались показники бухгалтерського і податкового обліку, й які, у свою чергу, підтверджують рух активів внаслідок господарських операцій, що відбулися у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (далі ТОВ «Л.К.О.») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінстрой» (далі ТОВ «Фінстрой»).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.01.2018 №00000781402 та від 03.04.2018 №00003481402.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли переконання, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Л.К.О.» та ТОВ «Фінстрой» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам чинного законодавства; також суди вказали, що висновки перевірки щодо виявлених порушень по ТОВ «Л.К.О.» та ТОВ «Фінстрой» ґрунтуються лише на припущеннях щодо можливого порушення податкового законодавства вказаними контрагентами, без будь-якого посилання на відсутність первинних документів або їх недоліки, та вмотивовані виключно наявною інформацією відносно зазначених товариств.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки (про які буде вказано далі у цій постанові) та неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм з вказівкою на неповне з`ясування усіх обставин справи, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Як встановлено судами, в період з 30.11.2017 по 13.12.2017 Управлінням проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.09.2017.

За результатами перевірки складено акт від 28.12.2017 № 571/26-15-14-02-01/30058128, яким, зокрема, встановлено порушення підпункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, в результаті чого відбулось заниження податку на прибуток на загальну суму 14 935 102,00 грн., та пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 3 839 157,00 грн.

Такі висновки ґрунтуються на непідтвердженні під час перевірки фактичного здійснення фінансово - господарських відносин між позивачем та його контрагентами ТОВ «Л.К.О.» та ТОВ «Фінстрой» з огляду на податкову інформацію щодо недостатності у вказаних товариств матеріально - технічних та трудових ресурсів для виконання взятих на себе зобов`язань; сумнівності походження придбаного товару (робіт); наявності кримінальних проваджень, в рамках яких постановлені ухвали з процесуальних питань, які містять згадування, серед інших осіб, й про ТОВ «Фінстрой».

На підставі вказаних висновків акту перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення від 22.01.2018 №00000801402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на 18 668 878 грн., в тому числі за основним платежем на 14 935 102 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 3 733 776 грн. та №00000781402, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 4 798 946 грн., в тому числі за основним платежем - 3 839 157 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 959 789 грн.

За результатами розгляду скарги на вказані податкові повідомлення - рішення рішенням ДФС України від 28.03.2018 №11034/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення-рішення від 22.01.2018 №0000080140 скасовано в частині основного зобов`язання в сумі 12 246 783,64 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3 061 696,40 грн., оскільки при обрахунку суми податку на прибуток помилково не було застосовано 18 % ставки податку на прибуток, натомість до суми основного платежу включено всю суму заниженого позивачем доходу за 2016 рік в розмірі 14 935 102 грн.

03.04.2018 прийнято податкове повідомлення - рішення № 00003481402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на загальну суму 3 360 397,50 грн., в тому числі за основним платежем на 2 688 318 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 372 079,50 грн.

Незгода позивача з податковими повідомленнями - рішеннями від 22.01.2018 №0000781402 та від 03.04.2018 №00003481402 стала підставою для звернення Товариства до суду із цим позовом.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на час їх виникнення) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на час їх виникнення) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що визначальною ознакою господарської операції, яка зумовлює наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника та бути відображеною у належним чином оформлених первинних документах, які зазвичай супроводжують операцію певного виду. Для підтвердження даних податкового обліку можуть враховуватися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись господарські операції. Однак критерієм можливості відображення операцій у податковому обліку є забезпечення засвідчення дійсного руху активів на підставі наявних доказів. З цією метою первинні документи мають містити достатній обсяг інформації щодо змісту та суті спірних операцій, розкривати їх господарську доцільність.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між Товариством та ТОВ «Л.К.О.» укладено договори №0209/16 від 02.02.2016, №0902/16 від 09.02.2016, №0104/2 від 01.04.2016, предметом яких є здійснення поставки товару, вказаного в додатках до них, а саме, олії соняшникової нерафінованої невимороженої українського походження, врожаю 2015-2016 років.

На підтвердження отримання за вказаними договорам товару, який в подальшому поставлено на експорт, позивачем надано видаткові накладні, сертифікати якості, товарно - транспортні накладні, вантажно - митні декларації

Також судами з`ясовано, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Фінстрой» (підрядник) укладено договори, за якими мали бути виконані підрядні робота на об`єктах майнового комплексу «Президент-Готель» по вул. Госпітальній, 12 у Печерському районі м. Києва: від 26.10.2015 №26/10-15 (ремонт будівлі автостоянки (автостоянка у цокольному поверсі житлового корпусу), від 27.10.2015 №27/10-15 (аварійний ремонт покрівлі будівлі ресторану (блок харчування), від 28.10.2015 №28/10-15 (ремонт будівлі готелю (житловий корпус), від 29.10.2015 №29/10-15 (ремонт будівлі кіноконцертного залу), від 09.11.2015 №09/11-15 (аварійний ремонт покриття та усунення ерозії ґрунту земельної ділянки).

Обсяги та вартість робіт за договорами визначено в додатках до них, складених на підставі дефектних актів на об`єкти, затверджених директором позивача та скріплених печаткою.

Про виконання підрядних робіт свідчать укладені підсумкові відомості ресурсів, розрахунки загальновиробничих витрат до локального кошторису, протоколи погодження договірної ціни, локальні кошториси на будівельні роботи, акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015ф.КБ-2в.

При цьому суди зазначили й про те, що акт перевірки не містить в собі жодних зауважень щодо оформлення наданих до перевірки документів по взаємовідносинам позивача з контрагентами, які у тому числі виписали податкові накладні, що зокрема, слугували підставою для формування податкового кредиту, та з якими проведено розрахунки, а також змісту і обсягу відображених в первинних документах господарських операцій.

Крім того, суди вказали на неприйнятність як таких посилань податкового органу на податкову інформацію відносно стану матеріально - технічних та трудових ресурсів контрагентів позивача, походження товару, наявності кримінальних проваджень, адже вона сама по собі не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій та не є належним доказом у розумінні процесуального закону.

До того ж, як відзначили суди, відсутні дані щодо наявності вироків або ухвал з нереабілітуючих підстав за результатами розгляду кримінальних справ.

Підсумовуючи наведене в сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли цілком об`єктивних висновків про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами ТОВ «Фінстрой», ТОВ «Л.К.О.» документально доведені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем не надано доказів, які б визначали відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, невідповідність господарських операцій цілям та завданням діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності вказували на те, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Відтак, зважаючи на положення частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки, заперечень на позовну заяву, апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами попередніх інстанцій, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, своєю чергою, не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Щодо позовних вимог, які було задоволено, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються, адже не оскаржуються позивачем.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Васильєва