Ухвала

від 08.05.2024 по справі 824/275/18-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 824/275/18-а

адміністративне провадження № К/990/16959/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

В березні 2018 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі також - Відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2018 року:

№0005611304 з податку на доходи фізичних осіб на суму штрафних (фінансових) санкцій 170 грн;

№0005621304 з податку на доходи фізичних осіб на суму 91232,04 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями 72985,63 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 18246,41 грн;

№0005631304 з військового збору на суму 7602,68 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями 6082,14 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями 1520,54 грн;

№0005641304 з податку на додану вартість на суму 216778,75 грн, в т.ч. за податковим зобов`язаннями 173423,00 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями 43355,75 грн;

рішення №0005571304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму штрафних санкцій 14440,80 грн;

рішення №0005591304 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасного подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у розмірі 170 грн, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 березня 2018 року №Ф-0005581304 на суму 72204 грн.

Також, Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення від 23 січня 2018 року №118/ФОП/14-13-13-04 про анулювання реєстрації платника єдиного податку з 01 квітня 2016 року.

Чернівецький окружний адміністративний суду своїм рішенням від 4 січня 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 3 квітня 2019 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задовольнив повністю. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2019 року скасував. Прийняв нову постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернівецькій області про скасування рішень задовольнив.

Верховний Суд своєю постановою від 16 вересня 2022 року клопотання Головного управління ДФС у Чернівецькій області про заміну його правонаступником задовольнив й заміненив відповідача - Головне управління ДФС у Чернівецькій області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області задовольнив частково. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року скасуваво в частині визнання протиправним та скасування рішення від 23 січня 2018 року №118/ФОП/14-13-13-04 про анулювання реєстрації платника єдиного податку з 01 квітня 2016 року та залишив в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2019 року в цій частині. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 4 січня 2019 року, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року, скасував в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2018 року №0005641304. Справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року залишив без змін.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0005641304 від 12 березня 2018 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2167,79 грн, сплачений згідно з квитанцією №22-28905/1 від 22 березня 2018 року.

Сьомий апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 30 січня 2024 року залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Чернівецькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, 26 квітня 2024 року звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено таке.

Головне управління ДПС у Чернівецькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, вже зверталось до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами у цій справі раніше, які Верховний Суд ухвалами від 18 березня та від 15 квітня 2024 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як такі, що не містили належного викладення підстав касаційного оскарження спірних у цій справі рішення та постанови.

Повертаючи вперше подану Відповідачем касаційну скаргу, суд, визнавши незмістовним і недостатнім наведене скаржником обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень визначену, зокрема, пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої-третьої статті 353 цього Кодексу.

Під час перевірки вдруге поданої Відповідачем касаційної скарги Верховний Суд встановив, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження спірних у цій справі рішень судів попередніх інстанцій є майже ідентичним до тієї, яку було повернуто ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року раніше та яку суд касаційної інстанції визнав необґрунтованою.

Зі змісту втретє поданої у цій справі касаційної скарги слідує, що Головне управління ДПС у Чернівецькій області як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі повторно посилається на положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України - необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Обґрунтовуючи означену підставу касаційного оскарження, контролюючий орган (як і попередньо поданих касаційних скаргах) наводить мотиви незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині висновків про задоволення позову ФОП ОСОБА_1 , сформовані за результатами оцінки доказів й фактичних обставин справи, та вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, зокрема, пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.1 і 183.2 статті 183 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2019 року у справі №814/4461/13-а, від 5 вересня 2019 року у справі №813/8772/14, від 16 жовтня 2019 року у справі №1340/4383/18, від 17 серпня 2022 року у справі №560/8206/20 та від 16 лютого 2022 року у цій же справі.

Разом з тим, такий довід скаржника суперечить правовому змісту пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, який визначає підставу для касаційного оскарження саме відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень у касаційному порядку на цій підставі скаржник так і не наводить.

Норма пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати необхідність відступу від висновку Верховного Суду застосованого судом апеляційної інстанції. Про це прямо вказано і в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.

Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Суд наголошує, що положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Тому, лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню.

Одночасно суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Верховний Суд вже звертав увагу Відповідача на наявність суперечностей, які унеможливлюють вирішення питання про відкриття касаційного провадження, однак, зазначені мотиви скаржник так і не врахував, що свідчить про ігнорування контролюючим органом вимог і роз`яснень суду касаційної інстанції. Суд акцентував увагу скаржника, що усунення таких суперечностей об`єктивно впливає на перевірку дотримання ним вимог частини четвертої статті 330 КАС України.

Суд вкотре зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Верховний Суд також вчергове наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій, повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи в порядку, визначеному законодавством.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська