Постанова

від 08.05.2024 по справі 483/281/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.05.24

22-ц/812/658/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 483/281/24

Провадження № 22-ц/812/658/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Рак Л.М. в приміщенні того ж суду, за результатами розгляду заяви Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Сабар», третя особа державний реєстратор Чорноморської сільської ради Миколаївської області Наумова Тетяна Сергіївна, про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

07 березня 2024 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Козирське» звернулося до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області із заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 та ФГ «Сабар» чи їх працівникам або найнятим особам вчиняти будь-які сільськогосподарські та несільськогосподарські роботи (в тому числі посів сільськогосподарських культур та збір врожаю сільськогосподарських культур) на земельній ділянці з кадастровим номером 4825181600:02:000:0423.

В обґрунтуваннязаяви позивачзазначив,що єорендарем земельноїділянки зкадастровим №4825181600:02:000:0423площею 5,82га згідноДоговору орендиземлі б/нвід 01лютого 2017року,укладеного з ОСОБА_1 ,строк діїдоговору до01лютого 2024року.Запис проправо орендиземельної ділянки здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 33078893 30 серпня 2019 року.

В подальшому 01 вересня 2022 року було укладено Додаткову угоду до Договору оренди землі б/ н від 01.02.2017 року, та відповідно до п. 1 продовжено строк дії Договору на 10 років починаючи з 01.02.2024 року. ПСП «Козирське» вжито заходів, щодо реєстрації вказаної Додаткової угоди.

Однак, згідно Рішення про відмову в проведенні реєстраційної дії № 71795168, державним реєстратором Маршук-Трофименко Т.А. відмовлено в проведенні реєстраційної дії у зв`язку з наявністю запису від 25.12.2023 року про заборону вчинення реєстраційних дій, внесеного за заявою власника ділянки.

26 лютого 2024 року державним реєстратором Чорноморської сільської ради Миколаївської області Наумовою Т.С. до Державного реєстру були внесені відомості щодо оренди зазначеної вище земельної ділянки, а саме: договір оренди землі б/н від 25.02.2024 р. номер запису в реєстрі про інші речові права №53913096, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «САБАР».

ПСП «Козирське» звернулось до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом про визнання недійсними договору оренди землі (кадастровий №4825181600:02:000:0423) б/н від 25.02.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «САБАР», та скасування його державної реєстрації, оскільки земельна ділянка, яка є предметом зазначеного новоукладеного та зареєстрованого договору оренди між відповідачами вже знаходиться в оренді у ПСП «Козирське» згідно договору оренди, строк дії якого не сплинув, в судовому чи в будь-якому іншому порядку його ніхто не припиняв.

Між тим на даний час питання, щодо подальшого використання спірної земельної ділянки залишається невирішеним, що дає підстави для завдання ПСП «Козирське» матеріальної шкоди, оскільки саме ПСП «Козирське» з метою проведення посівної кампанії було здійснено обробку ґрунту та закуплено посівний матеріал, а саме насіння соняшнику, також закуплено хімічні речовини та пальне.

Вказані обставини свідчать про реальну загрозу заподіяння значної шкоди позивачеві, який не має можливості посіяти заплановану культуру, а матеріальні витрати, понесені у зв`язку з підготовкою стануть збитками, як наслідок призведуть до упущеної вигоди та позбавлять підприємство майбутнього врожаю. Крім того, протягом тривалого часу використання спірної земельної ділянки, позивачем вкладалися значні ресурси для поліпшення якості ґрунтів.

Відповідно до п 9.2 Договору оренди землі б/н від 01.02.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП "Козирське", обов`язком Орендодавця серед іншого є: - не вчиняти дій, що перешкоджали б Орендареві користуватися земельною ділянкою. Серед прав Орендаря є: - самостійно господарювати на відведеній земельній ділянці.

Враховуючи викладене, а також посилаючись на п. 20 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», позивач вважає допустимим та належним заходом забезпечення позову - встановлення заборони ОСОБА_1 та ФГ «САБАР» чи їх працівниками або найнятим особам вчиняти будь-які сільськогосподарські та не сільськогосподарські роботи (в тому числі посів сільськогосподарських культур та збір врожаю сільськогосподарських культур) на земельній ділянці з кадастровим номером: №4825181600:02:000:0423.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 березня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ПСП «Козирське» про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ПСП «Козирське» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Сабар» про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Відмовляючи у застосуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №368014972 від 29 лютого 2024 року, відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,8238 га з кадастровим номером 4825181600:02:000:0423, яка на підставі договору оренди б/н від 25 лютого 2024 року перебуває у користуванні ФГ «САБАР».

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Предметом заявленого позову є визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, що є вимогами немайнового характеру.

Тому вид забезпечення позову, про застосування якого просить заявник, а саме заборонити ОСОБА_1 та ФГ «Сабар» чи їх працівникам або найнятим особам вчиняти будь-які сільськогосподарські та несільськогосподарські роботи (в тому числі посів сільськогосподарських культур та збір врожаю сільськогосподарських культур) на земельній ділянці з кадастровим номером 4825181600:02:000:0424 є неспівмірним із заявленими вимогами, оскільки заборона вчиняти зазначені дії не відповідає меті інституту забезпечення позову і не пов`язана з гарантіями забезпечення виконання в майбутньому рішення суду саме у цьому спорі.

Також, суд вважав, що заявником фактично не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову, зазначених в заяві про забезпечення позову, може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.

Крім того, вимоги, викладені в заяві, в частині заборони вчиняти дії щодо спірної земельної ділянки, фактично не можуть бути виконанні у разі задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки відсутні відомості, необхідні для її забезпечення, а саме: не зазначено точне місце розташування спірної земельної ділянки, відсутній її детальний опис із зазначенням кількості і видів посівів, не визначено приблизну вартість врожаю, що унеможливлює вирішення питання щодо співмірності таких видів забезпечення позову, як накладання заборони вчиняти дії, із заявленими позовними вимогами, а враховуючи загальну площу спірної земельної ділянки, на якій будуть посіяні сільськогосподарські культури, їхня вартість може значно перевищувати розмір ймовірних збитків позивача.

Також суд першої інстанції виходив з того, що посіви сільськогосподарських культур потребують проведення спеціальних агротехнічних заходів, невжиття яких призведене до їх загибелі або зниження врожайності; врожай сільськогосподарських культур є швидкопсувним продуктом та на нього відповідно до частини п`ятої статті 150ЦПК України не можна накладати арешт та забороняти вчиняти дії, пов`язані зі збором цього врожаю.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ПСП «Козирське» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати ухвалу суду від 08 березня 2024 року та прийняте нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення приписів ЦПК України, зокрема, статей 89, 263 ЦПК України стосовно всебічного, повного і об`єктивного встановлення у судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі.

Посилається на необхідність застосування при вирішенні даної справи правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 по справі №905'448/22 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2023 по справі №37з-23.

Також зазначає, що відповідно до п. 20 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152ЦПК (в редакції до 15.12.2017 року), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Крім того, апелянт вказує, що до матеріалів позовної заяви додано державний акт про право власності на земельну ділянку, відомості про кадастровий номер, що є достатнім для визначення місця розташування земельної ділянки, також відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт.

Тому, відомості про розташування земельної ділянки та детальний опис фактично не потрібні.

Зазначає, що у зв`язку з тим що на момент звернення з заявою про забезпечення позовних вимог, польові роботи щодо висіву насіння соняшнику не проведено, відсутні сходи насіння чи рослини соняшнику тому визначення приблизної вартості врожаю неможливе.

Повторюючи обґрунтування можливості завдання значної матеріальної шкоди позивачу діями відповідачів, викладене в заяві про забезпечення позову, апелянт вважає, що допустимим та належним заходом забезпечення позову є встановлення заборони ОСОБА_1 та ФГ «САБАР» чи їх працівникам або найнятим особам вчиняти будь-які сільськогосподарські та несільськогосподарські роботи (в тому числі посів сільськогосподарських культур та збір врожаю сільськогосподарських культур) на земельній ділянці з кадастровим номером: №4825181600:02:000:0423.

В відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 зазначає, що ухвала суду від 08 березня 2024 року прийнята без порушення норм матеріального та процесуального права, є законною та обґрунтованою, а апеляційна скарга позивача не відповідає дійсним обставинам справи, у зв`яжу з чим не підлягає задоволенню.

Зазначає, що як убачається з письмових доказів по справі предметом спірних правовідносин є право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 5,82 га (кадастровий номер 4825181600:02:000:0423) ПСП «Козирське», виконання умов договору та визнання незаконним договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Сабар».

При цьому, апелянтом не повідомлено суду, що спірна земельна ділянка на даний час знаходиться в користуванні ФГ «САБАР», більш того, саме ФГ «САБАР» проведено сільськогосподарські роботи з обробітку ґрунту та здійснено посів гороху, що підтверджується відповіддю Радсадівської сільської ради.

На думку відповідача, заявником не доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а захід забезпечення не є співмірним заявленим позовним вимогам. Більш того в разі задоволення заяви про забезпечення позову, ПСП «КОЗИРСЬКЕ» отримає право на посіви гороху, які належать ФГ «САБАР», що в свою чергу спричинить збитки саме ФГ «САБАР».

Також апелянтом не повідомлено суду, що ПСП «Козирське» має заборгованість зі сплати орендної плати перед ОСОБА_1 , що договір укладений між ОСОБА_1 та ПСП «Козирське» закінчився. Про подальші наміри щодо продовження орендних відносин ОСОБА_1 попереджав ПСП «Козирське» заздалегідь. Тобто, матеріали заяви не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить заявник, а посилання у заяві лише на потенційну можливість, припущення заявника без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, вжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до вирішення наперед результату розгляду справи по суті позову, а заходи забезпечення позову є тотожними задоволенню позовних вимог.

Натомість негативні наслідки від вжиття вказаних заходів забезпечення позову переважають настання заявлених можливих ризиків. Однак, як вбачається із заяви, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення відсутні (п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України). Разом з тим, зустрічне забезпечення має бути достатнім для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Таким чином, внаслідок встановлення вищевказаних заборон можуть бути необґрунтовано істотно обмежені права власника земельної ділянки та власника посівів сільськогосподарських культур.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що заява ПСП «Козирське» про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

В судовомузасіданні ОСОБА_1 не визнавдоводи апеляційноїскарги,просив залишитиїї беззадоволення,а ухвалусуду -без змін,надавши поясненняаналогічні змістувідзиву наапеляційну скаргу,та додатковопояснивши,що вінзвертався допозивача письмовов грудні2023р.з заявою,в якійповідомляв проне бажанняпродовжувати договіроренди,так якпозивач неодноразовопорушував умовидоговору,додаткова угодадо договоруоренди небула зареєстрованапозивачем,за йогозаявою державнийреєстратор вносивзапис до державного реєстру в грудні2023року прозаборону вчиненняреєстраційних дій.На данийчас земельнаділянка засіяна ФГ «САБАР».

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Переглядаючи ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за ст. 13 Конвенції коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і заборона вчиняти певні дії, інші заходи у випадках, передбачених законом. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст. 150 ЦПК України).

Проте, за змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року зобов`язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має переконатися, що між сторонами дійсно існує спір, та врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовним вимогам і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

При цьому інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю.

Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання ухваленого на її користь судового рішення або ефективний захист її прав.

Метою забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку інших учасників з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст. ст. 11,12,81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права відповідача, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом встановлення заборони ОСОБА_1 та ФГ «САБАР» чи їх працівниками або найнятим особам вчиняти будь-які сільськогосподарські та не сільськогосподарські роботи (в тому числі посів сільськогосподарських культур та збір врожаю сільськогосподарських культур) на земельній ділянці з кадастровим номером: №4825181600:02:000:0423, заявник зазначив, що звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ФГ «САБАР» про визнання недійсними договору оренди землі (кадастровий №4825181600:02:000:0423) б/н від 25.02.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «САБАР», та скасування його державної реєстрації, оскільки земельна ділянка, яка є предметом зазначеного новоукладеного та зареєстрованого договору оренди між відповідачами, вже знаходиться в оренді у ПСП «Козирське» згідно договору оренди, строк дії якого не сплинув, і який в судовому чи в будь-якому іншому порядку ніким не припинений.

Отже між сторонами існує спір, за вирішенням якого заявник звернувся до суду. При цьому предметом зазначеного спору є визнання укладеного між відповідачами договору оренди спірної земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації.

В той же час, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що не вирішене питання подальшого використання спірної земельної ділянки дає підстави для завдання ПСП «Козирське» матеріальної шкоди, оскільки ПСП «Козирське» з метою проведення посівної кампанії було здійснено обробку ґрунту та закуплено посівний матеріал, а саме насіння соняшнику, також закуплено хімічні речовини та пальне. Вказані обставини, на думку заявника, свідчать про реальну загрозу заподіяння значної шкоди позивачеві, який не має можливості посіяти заплановану культуру, а матеріальні витрати, понесені у зв`язку з підготовкою стануть збитками, як наслідок призведуть до упущеної вигоди та позбавлять підприємство майбутнього врожаю. Крім того, протягом тривалого використання спірних земельних ділянок, позивачем вкладалися значні ресурси для поліпшення якості ґрунтів.

Проте, з матеріальнимпозовом простягнення якреальних збитків,так іупущеної вигодиз обґрунтуваннямта зазначеннямконкретних розмірівцих збитків,заявник досуду незвертався тадоказів цього не надавав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021р. у справі № 914/1570/20 зазначила, що важливим є момент об`єктивного існування реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів осіб, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Проте, із аналізу змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що заявник(позивач) обґрунтовував її тим, що забезпечення позову обраним ним способом направлено на недопущення настання матеріальної шкоди ПСП «Козирське», яка полягатиме у позбавленні його можливості провести посівну кампанію, а саме посіяти заплановану ним культуру (соняшник), закупку якої ним уже здійснено, як і закупку хімічних речовин та пального, зібрати засіяний урожай на обробленій ним земельній ділянці, яка була предметом укладеного між ним та ОСОБА_1 договору оренди.

Однак, предметом спору даної цивільної справи є визнання договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного між відповідачами, недійсним, скасування його державної реєстрації.

Тобто, метою вказаного позову є захист прав ПСП «Козирське» на поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, раніше укладеного між ним та ОСОБА_1 , а не захист його прав щодо недопущення збитків, пов`язаних з обробкою земельної ділянки, проведенням посівної кампанії та збору урожаю на спірній земельній ділянці.

Разом з тим, заявником не було зазначено обґрунтування необхідності вжиття саме зазначених в заяві про забезпечення позову заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення в частині визнання недійсним спірного договору оренди та скасування його державної реєстрації і як наслідок поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного між заявником та ОСОБА_1 у разі його задоволення.

Незабезпечення позовушляхом заборони ОСОБА_1 та ФГ«САБАР» чиїх працівникамиабо найнятимособам вчинятибудь-якісільськогосподарські тане сільськогосподарськіроботи (втому числіпосів сільськогосподарськихкультур тазбір врожаюсільськогосподарських культур)на земельнійділянці зкадастровим номером:№4825181600:02:000:0423,не призведедо утрудненнявиконання судовогорішення уразі задоволенняпозову,з яким ПСП «Козирське» звернулося до суду.

За такого, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування зазначених в заяві про забезпечення позову заходів забезпечення позову про визнання недійсним договору оренди та скасування його державної реєстрації, оскільки метою обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб при застосуванні заходів забезпечення позову є забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Крім того, забезпечення позову, шляхом заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки є неконкретизованими та суперечать вимогам п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 по справі №905/448/22 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2023 по справі №37з-23, про те, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчитиме про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін, є безпідставними, оскільки обставини у справі №905/448/22 та №37з-23 не є подібними з обставинами у даній справі, так як на відміну від даної справи, предметом позову у справах №905/448/22 та №37з-23 були вимоги майнового характеру про стягнення грошових коштів, а видом забезпечення позову, який заявник вважав співмірним, було накладення арешту на майно та кошти боржника. Саме співмірність такого виду забезпечення позову майнового характеру з урахуванням конкретних обставин справи було предметом дослідження у вказаних справах.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги, виходячи із загальних принципів розумності і справедливості, обґрунтованості, та з урахуванням наведеного в тексті постанови, не впливають на правильність висновку суду про відсутність підстав для забезпечення позову ПСП «Козирське» про визнання недійсними договору оренди землі (кадастровий №4825181600:02:000:0423) б/н від 25.02.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «САБАР», та скасування його державної реєстрації, саме у спосіб та з підстав, зазначених ним в заяві про забезпечення позову, а тому судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» залишити без задоволення.

Ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 09 травня 2024 року