Ухвала

від 03.05.2024 по справі 638/4038/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2024 року

м. Харків

Справа № 638/4038/23

Провадження № 6/638/452/24

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

стягувач - ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 - адвоката Жупинського М.А.,

боржник - ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_2 - адвоката Квартенка О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові заяву приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича про затвердження мирової угоди в рамках виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

у с т а н о в и в :

У травні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Жупинський Микола Андрійович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн.

Рішення суду набрало законної сили 05 жовтня 2023 року.

18 березня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича із спільною заявою про затвердження мирової угоди від 18 березня 2024 року.

20 березня 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро Вячеславович. керуючись статтею 434 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження», направив (передав) до Дзержинського районного суду Харківської області мирову угоду від 18 березня 2024 року у виконавчому провадженні № 74420925, укладену між ОСОБА_2 та стягувачем ОСОБА_1 у процесі примусового виконання рішення Дзержинського районного суду Харківської області № 638/4038/23 від 04 вересня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США. Матеріали надійшли до суду 21 березня 2024 року.

Відповідно до змісту мирової угоди від 18 березня 2024 року сторони по справі домовились про таке:

Громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Стягувач) та громадянка України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - Боржник), що є учасниками виконавчого провадження № 74420925 про стягнення заборгованості за договором позики , домовились про укладання Мирової угоди на стадії виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року у справі 638/4038/23 справи на наступних умовах:

Сторони дійшли спільної згоди про погашення Боржником заборгованості перед Стягувачем наступним чином:

1. Боржник визнає, що його заборгованість перед Стягувачем на момент укладення цієї Мирової угоди відповідає заявленій в постанові про відкриття виконавчого провадження № 74420925 від 12.03.2024 р. та у виконавчому листі №638/4038/23 від 19.10.2023 р. і становить 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів СІНА.

2. 2. Боржник в рахунок повної сплати заборгованості передає у власність Стягувача, а Стягувач приймає від Боржника, належне Боржнику на праві особистої приватної власності наступне нерухоме майно:

3. 2.1. Об`єкт житлової нерухомості, двокімнатна квартира, загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 25,4 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (сімдесят вісім), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2072031863101.

4. 2.1.1. Вищезазначена квартира належить Боржнику на підставі дублікату Договору купівлі-продажу , серія та помер: 1-744, виданий 18.03.1999, видавник Десята Харківська державна нотаріальна контора. Дублікат видано 30.01.2020 Харківським обласним державним нотаріальним архівом, р.№1-7. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52028874 від 22.04.2020 10:36:41, ОСОБА_3 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська обл.

5. 2.2. Об`єкт житлової нерухомості, двокімнатна квартира, загальною площею 54,8 кв.м., житловою площею 35,6 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4 (три).

6. 2.2.1. Вищезазначена квартира належить Боржнику на підставі Договору купівлі-продажу серія ААА №833977 від 04 листопада 1996 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Христенко І.В., 04 листопада 1996 року, зареєстровано в реєстрі за №25-1467. Право особистої власності на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 з записом в реєстрову книгу за №1544 від 05 листопада 1996 року.

7. 2.3. Об`єкт нерухомості, 18/200 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, а саме: Ш-тамбур пл. 0,9 кв.м., 2-1 - кухня пл.. 4,9 кв.м., 2-2- жила кімната пл.Л1,4 кв.м., 2-3- жила кімната пл. 19,8 кв.м., 1/3 сарая ліг «Е» за адресою АДРЕСА_6 (один сімдесят дев`ять дріб) .

8. 2.3.1. Вищезазначені 18/200 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель належить Боржнику на підставі Договору купівлі-продажу серія АВВ №011512 від 21 серпня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Драгу Ю.Г. 21 серпня 1999 року, реєстровий номер 2036. Право особистої власності на 18/200 частини жилого будинку за адресою АДРЕСА_6 , зареєстровано за ОСОБА_2 КГІ «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» з записом в реєстрову книгу під реєстровим №6 від 14 жовтня 1999 року.

9. 2.4. Об`єкт нерухомості, нежилі приміщення №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 в будинку літ. «А-1», будинку літ. «Л-1» з підвалом загальною площею 416,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 (сімдесят дев`ять дріб один).

10.2.4.1. Вищезазначені нежилі приміщення належать Боржнику на піде гаві договору купівлі-продажу серія ААК №990176 від 16 квітня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Драгу Ю.Г. 16 квітня 1998 року, реєстровий №1193. Право приватної власності на нежилі приміщення №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 в будинку літ. «А-1», будинку літ. «Л-1» з підвалом загальною площею 416,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 зареєстровано за ОСОБА_2 ДКП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» з записом в реєстрову книгу під реєстровим №1664 від 22 квітня 1998 року.

11.3. Після набирання законної сили відповідної ухвали суду, про затвердження цієї мирової угоди, Стягувач набуває право власності на вищезазначене нерухоме майно, а борг Боржника в розмірі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США вважається сплаченим та погашеним, а зобов`язання вважаються припиненими.

12.4. Стягувач і Боржник підтверджують, що розуміють правові наслідки підписання даної Мирової угоди, викладені умови відповідають їх волевиявленню і спрямовані на настання наслідків, які відповідають їх дійсним інтересам. Боржник і Стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави.

13.5. Сторони підтверджують, що дана Мирова угода стосується лише прав та обов`язків щодо предмету виконавчого провадження № 74420925 від 12.03.2024 р. Одностороння відмова від Мирової угоди не допускається.

Дана Мирова угода укладена у відповідності до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.207, 208, 434 Цивільного процесуального Кодексу України, у кількості 4 (чотирьох) екземплярів, по одному для сторін, один для приватного виконавця та один для направлення виконавцем для затвердження до відповідного суду.

Дана Мирова угода набирає чинності з моменту набирання законної сили відповідної ухвали суду, про затвердження цієї мирової угоди і діє до повного виконання зобов`язання, передбачених цією Мировою угодою.

16. Дана мирова угода передається сторонами приватному виконавцю виконавчого округу Харківської області Кудряшову Дмитру Вячеславовичу для звернення до Дзержинського районного суду м. Харкова з заявою про визнання і затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні № 74420925. Дана мирова угода набирає чинності з моменту її визнання судом з постановленням відповідної ухвали та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цією мировою угодою.

У судовому засіданні стягувач (позивач) ОСОБА_1 та його представник адвокат Жупинський М.А., боржник (відповідачка) ОСОБА_2 та її представник адвокат Квартенко О.Р. просили суд затвердити мирову угоду.

Суд, заслухавши сторони та їх представників, позицію стягувача та боржника, вивчивши матеріали заяви про затвердження мирової угоди та матеріали цивільної справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн.

Рішення суду набрало законної сили 05 жовтня 2023 року.

На підставі виконавчого листа № 638/4038/23, виданого 19 жовтня 2023 року, приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. 12 березня 2024 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74420925 про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США.

У процесі виконання рішення суду 18 березня 2024 року між боржником ОСОБА_2 та стягувачем ОСОБА_1 укладено мирову угоду.

18 березня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича із спільною заявою про затвердження мирової угоди від 18 березня 2024 року.

20 березня 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро Вячеславович. керуючись статтею 434 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження», направив (передав) до Дзержинського районного суду Харківської області мирову угоду від 18 березня 2024 року у виконавчому провадженні № 74420925, укладену між ОСОБА_2 та стягувачем ОСОБА_1 у процесі примусового виконання рішення Дзержинського районного суду Харківської області № 638/4038/23 від 04 вересня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США. Матеріали надійшли до суду 21 березня 2024 року.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13ЦПК України передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Відповідно до частини сьомої статті 49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до вимог статті 434 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 207 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у випадках затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Згідно зі статтею 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документу, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Отже, мета, зміст, порядок укладення сторонами мирової угоди та її затвердження судом визначені у статті 207 ЦПК України.

Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Частиною п`ятою статті 207ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Виходячи зі змісту статті 207 ЦПК України, обов`язковою умовою затвердження судом мирової угоди є її відповідність вимогам закону і відсутність порушення прав чи законних інтересів третіх осіб. Йдеться про дотримання як вимог, передбачених процесуальних законодавством, так і вимог, які випливають з цивільного законодавства.

Відповідність змісту мирової угоди вимогам матеріального закону передбачає, зокрема, аналіз об`єкта мирової угоди - майна, яким за умовами мирової угоди розпоряджаються її суб`єкти. Для того, щоб з`ясувати, що мирова угода не порушує права та законні інтереси інших осіб, суд повинен встановити, що: 1) майно, яке передається за мировою угодою, не вилучено з обігу і не обмежено в обігу; 2) учасники мирової угоди мають право розпоряджатися цим майном, що підтверджується правовстановлюючими документами; 3) майно, яке передається за мировою угодою, не перебуває під арештом і щодо нього відсутній спір з іншими особами.

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

Цивільним процесуальним законом покладено на суд обов`язок під час визнання мирової угоди перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз`яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко та недвозначно з тим, щоб не виникало неясності спорів з приводу її змісту під час виконання. Суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.

Таким чином, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має врахувати, що умови мирової угоди не можуть суперечити закону, а також брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із таким затвердженням.

Метою мирової угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін і предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами.

Укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов`язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається сторонами, затверджується судом відповідно до вимог цивільного процесуального права, з урахуванням норм матеріального цивільного права.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Також, виходячи з положень ст.ст. 11,13, 202 ЦК України затверджена судом мирова угода має відповідати загальними принципами цивільного законодавства та підлягає виконанню.

Таким чином, за своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами та є завершенням судового провадження.

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

Тобто, мирова угода є двостороннім правочином, здійснена на вільному волевиявленні сторін, спрямована на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Метою мирової угоди має бути врегулювання спору, що виник між сторонами у справі, тобто спору який є предметом судового розгляду. При цьому, мирова угода має стосуватися лише прав та обов`язків сторін, її умови не мають суперечити закону чи порушувати права чи охоронювані законом інтереси інших осіб.

Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін у юридичному спорі, які до того ж є сторонами у судовій справі, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду.

При цьому сторонам у справі надано можливість комплексно врегулювати відносини між собою, не обмежуючись обсягом вимог, що були заявлені у позові, але лише щодо прав і обов`язків сторін.

У процесуальному сенсі вирішення сторонами по справі існуючого між ними юридичного спору на основі мирової угоди є проявом диспозитивності сторін.

У цивільно-правовому сенсі мирова угода є правочином, формою прояву свободи договору в реалізації її сторонами своїх цивільних прав та виконанні обов`язків.

Мирова угода є вольовою дією сторін по справі та сторін у спірних цивільно-правових відносинах, направленою на зміну, припинення або набуття цивільних прав та обов`язків, оскільки її укладення, затвердження і виконання регламентовано положеннями процесуального законодавства.

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Cуд вважає, що укладена між сторонами мирова угода має ознаки новації.

Відповідно до частин 1 2 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). У випадках, передбачених законом або договором, новація може здійснюватися щодо декількох первісних зобов`язань.

Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання.

Оцінивши умови мирової угоди суд вважає, що вона укладена між тими ж сторонами, що і договір позики грошових коштів, пов`язана з цими зобов`язаннями і направлена на їх припинення, передбачає зміну одного договірного зобов`язання боржника (повернути отримані в позику грошові кошти) іншим новим зобов`язанням передати кредитору інше майно квартири, 18/200 частин житлового будинку та нежитлові приміщення.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони - право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Тож, на відміну від первісного грошового зобов`язання у цій справі, воно змінюється грошово-товарним зобов`язанням, яке має ознаки договору купівлі-продажу.

Cудом встановлено, що предметом позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було стягнення боргу за договором позики.

За умовами мирової угоди сторони домовились, що боржник в рахунок повної сплати заборгованості передає у власність Стягувача, а Стягувач приймає від Боржника, належне Боржнику на праві особистої приватної власності, наступне нерухоме майно, а саме:

- об`єкти житлової нерухомості: двокімнатну квартиру, загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 25,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; двокімнатну квартиру, загальною площею 54,8 кв.м., житловою площею 35,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- об`єкти нерухомості: 18/200 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_6 ; нежилі приміщення № 1, АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 в будинку літ. «А-1», будинку літ. «Л-1» з підвалом, загальною площею 416,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 .

Умовою мирової угоди є те, що після набирання законної сили відповідної ухвали суду, про затвердження цієї мирової угоди, стягувач набуває право власності на вищезазначене нерухоме майно, а борг боржника в розмірі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США вважається сплаченим та погашеним, а зобов`язання вважаються припиненими.

Сторони погоджуються з наслідками укладення мирової угоди, які передбачені статтею 256 ЦПК України.

Таким чином, зі змісту мирової угоди вбачається, що її предметом є передача нерухомого майна об`єктів житлової нерухомості, а саме двох квартир, а також 18/200 частин жилого будинку з частиною надвірних будівель та нежитлових приміщень у власність позивача ОСОБА_1 .

Тобто, об`єкти мирової угоди жодним чином не співвідносяться з предметом позову, та виходять за його межі, а сторони фактично просять узаконити перехід права власності на майно від однієї особи до іншої всупереч встановленому законом порядку оформлення відчуження майна.

При цьому, в тексті мирової угоди взагалі ніяким чином не обгрунтовано вихід сторін за межі предмету судового розгляду, а суд не може бути інструментом у вирішенні питань права власності.

Отже, дана мирова угода укладена не в рамках реалізації права врегулювання спору, а відносно інших правовідносин, які не були предметом спору у даному судовому провадженні.

Суд вважає, що дана мирова угода укладена не в рамках реалізації права врегулювання спору з виходом за межі спору, а відносно інших правовідносин, які не є предметом спору у даному судовому провадженні, оскільки для цього законодавством встановлений інший порядок.

Таким чином, сторони фактично просять узаконити перехід права власності на майно від однієї особи до іншої всупереч встановленому законом порядку оформлення відчуження майна.

Мирова угода, за умовами якої боржник передає особі у рахунок повного погашення боргу нерухоме майно, яке не було предметом судового спору, не відповідає вимогам закону.

Суд зазначає, що можливість виникнення права власності за рішення суду на нерухоме майно чітко регулюється нормами Цивільного кодексу України і можливе лише тоді, коли іншим чином особа не в змозі захистити своє порушене, оспорюване або невизнане право. В інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Затвердження даної мирової угоди у спосіб, який просять сторони, фактично спрямовано на здійснення іншого правочину, який сторони насправді хотіли вчинити та щодо якого чинним законодавством встановлені вимоги, додержання яких є необхідним та обов`язковим для чинності такого правочину.

Також сторонами не враховано, що мирова угода не є правочином, який вчинюється за загальними правилами цивільного законодавства. Мирова угода є різновидом зобов`язання, яке виникає на підставі договору, укладеного за взаємною згодою сторін у письмовій формі та затвердженого судовим рішенням (ухвалою).

Відтак, умови мирової угоди, запропоновані сторонами, суперечать закону, так як фактично, за умовою мирової угоди, суд має визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, що, в свою чергу, не відповідає вимогам Цивільного кодексу України.

Суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.

Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини одночасно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до предмету спору.

Тобто, зазначена мирова угода не стосується прав та обов`язків сторін, що випливають з самого предмета позову, оскільки умови мирової угоди не пов`язані зі спірними правовідносинами та не можуть бути виконаними у відповідності з її умовами, така угода остаточно не вирішує спору і може призвести до виникнення нового спору.

Між тим, набуття права власності, перехід права власності та відчуження нерухомого майна визначається цивільним законодавством, а звернення стягнення на нерухоме майно при відсутності коштів у боржника на погашення боргу здійснюється з додержанням порядку, визначеного ст.ст. 52, 58, 62, 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас, слід зазначити, що в даному випадку право власності на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 може бути переоформлене на позивача ОСОБА_1 на підставі цивільно-правової угоди, оформленої нотаріально, з подальшою перереєстрацією в органах державної реєстрації речових прав, і таке питання не потребує додаткового врегулювання судовим рішенням.

Суд розцінює умови даної угоди таким чином, що сторони шляхом укладення мирової угоди намагаються здійснити відчуження нерухомого майна, однак такий порядок укладення угод щодо відчуження та набуття у власність майна суперечить чинному законодавству.

Як зазначено вище, сторони не позбавлені права вирішити це питання згідно з діючим законодавством, оформивши відповідні правовідносини в передбаченому нотаріальному порядку.

Або ж якщо відповідач бажає передати позивачу у власність належне йому нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості за договором позики, то останній не позбавлений можливості вирішити дане питання в позасудовому порядку, сплативши передбачені законодавством податки і збори, зокрема шляхом передання відступного, відповідно до ч. 1 ст. 600 ЦК України, посвідчивши відповідний договір.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, висловлених в ухвалі від 01.08.2018 року у справі №760/15287/15-ц та у постанові від 30.05.2018 року у справі №759/4103/16-ц, суд відмовляє у затвердженні мирової угоди, якщо її умови стосуються прав та обов`язків сторін, які не входять до предмету позову, а також, якщо умови мирової угоди суперечать закону.

Разом з тим, відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Отже, питання відчуження зазначеного в мировій угоді майна сторони мають право вирішити шляхом укладення нотаріально посвідченого відповідного договору відчуження майна згідно діючого законодавства.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі, якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб (не сторін), суд визнає мирову угоду та закриває провадження у справі.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року в справі №754/5841/17 зазначив, що при здійсненні своїх прав особа зобо`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 ЦК України).

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо підстав для визнання недійсною угоди, вчиненої з порушенням заборони на її відчуження (постанови ВСУ від 25.05.2016 року у справі №6-605цс16, від 31.05.2017 року у справі №6-599цс17, від 01.02.2017 у справі №6-648цс16, від 24.05.2017 у справі №6-640цс17).

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме, квартири за адресою: АДРЕСА_16 , право власності на неї належить ОСОБА_2 , розмір частки 1.

Разом із тим, згідно з інформацією про державну реєстрацію обтяжень наявні записи про обтяження майна, а саме: номер запису про обтяження: 46075817, вид обтяження: заборона на нерухоме майно, обтяжувач Охтирський міськрайонний суд Сумської області, зміст, характеристика обтяження: заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, направлені на відчуження кооперативної квартири, загальною площею 46,6 кв. м., житловою площею 26, 3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_16 в ЖБК «Висотний»; номер запису про обтяження: 52504048, постанова суду, вид обтяження: арешт нерухомого майна; особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 .

Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів, та у судовому засіданні учасники справи підтвердили, що не здійснювали оцінку, не надавали виконавцю та суду будь-яких доказів на підтвердження вартості майна, що б надало суду можливість встановити, що вартість майна є еквівалентною, та які б могли свідчити про співмірність вартості майна розміру заборгованості.

Щодо іншого нерухомого майна ОСОБА_2 пояснила, що інші об`єкти до Реєстру взагалі не вносились.

Матеріали справи не містять та суду не надано витягів з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, яка б свідчила про відсутність будь-яких обтяжень (заборон, арешту майна).

Натомість у судовому засіданні учасники справи вважали, що це не є необхідним, зважаючи на те, що сторони домовились між собою та погодили такі умови мирової угоди, а тому, на їх думку, це не є підставою для відмови в її затвердженні.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при затвердженні даної мирової угоди не будуть порушені права чи охоронювані законом інтереси третіх осіб.

За таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитися, що затвердження мирової угоди не порушить права чи законні інтереси інших осіб.

Як вже зазначалось вище, зі змісту поданої до суду мирової угоди вбачається, що сторони по справі намагаються шляхом укладення мирової угоди здійснити перехід права власності на нерухоме майно, тобто умови мирової угоди не направлені на врегулювання спору, а є вимогою про перехід права власності на нерухоме майно, тоді як предметом спору, за яким укладена мирова угода, було стягнення боргу за договором позики.

При вирішенні питання щодо визнання мирової угоди суд звертає увагу сторін, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд при здійсненні судочинства не може підміняти собою інші органи, зокрема органи, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють державну реєстрацію, а судові рішення не можуть підміняти посвідчення правочинів, зокрема, щодо переходу права власності на нерухоме майно.

Окрім того, суд вважає, що дана мирова угода не відповідає вимогам закону так як умови мирової угоди залежать від інших обов`язкових факторів, таких як: оформлення нерухомого майна з державною реєстрацією, з`ясування наявності заборони відчуження нерухомого майна, його застави, прав на нього третіх осіб, та інших обставини, які не можуть бути з`ясовані судом під час вирішення питання про визнання мирової угоди, укладеної в межах виконавчого провадження.

В даному випадку суд не вбачає підстав для визнання даної мирової угоди, оскільки її умови не стосуються предмету спору, яким є стягнення грошових коштів, а стосуються нерухомого майна, а саме: квартир, 18/200 частин житлового будинку та нежитлових приміщень.

Враховуючи вищевикладене, суд, надавши правову оцінку умовам мирової угоди, вважає, що положення мирової угоди суперечать вимогам чинного законодавства так як фактично, за умовою мирової угоди суд має визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, що, в свою чергу, не відповідає вимогам Цивільного Кодексу України, а також з умов мирової угоди неможливо встановити чи виконання сторонами умов вказаної мирової угоди не порушує інтересів інших осіб, на підставі чого суд дійшов висновку, що заява про затвердження мирової угоди не підлягає задоволенню.

При цьому, суд вважає, що відмова у затвердженні мирової угоди не призводить до порушення конституційної засади судочинства рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини п`ятої статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердження мирової угоди і продовжує розгляд справи, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб.

За таких обставин, враховуючи те, що мирова угода, яка укладається сторонами у справі може стосуватись лише предмету позову у цій справі, суд дійшов висновку, що умови мирової угоди від 18 березня 2024 року не відповідають нормам статті 207 ЦПК України, а тому підстави для її визнання у суду відсутні

Таким чином, зважаючи на положення частини п`ятої статті 207 ЦПК України, суд дійшов до висновку, що в задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича про затвердження мирової угоди в рамках виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики необхідно відмовити.

Керуючись статтями 259, 207, 258-260, 261 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича про затвердження мирової угоди в рамках виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому копії ухвали суду.

Стягувач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Боржник - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст ухвали складено 08 травня 2024 року.

Суддя В. М. Яковлева