Постанова

від 07.05.2024 по справі 906/1108/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року Справа № 906/1108/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Грязнов В.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників:

позивача - Коломієць Т.М., Шуліка С.О.

відповідача - Сіра А.В., Конопліцький І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "АСВІО БАНК" на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 у справі №906/1108/23 (повний текст складений 08.03.2024, суддя Лозинська І.В.)

за позовом Акціонерного товариства "АСВІО БАНК"

до Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД"

про розірвання договору, стягнення 197 613,88 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 у справі №906/1108/23 відмовлено у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору №V-2021-АВ від 25.02.2021, укладеного між Приватним підприємством "4К-КОМПАНІ ЛТД" та Акціонерним товариством "АСВІО БАНК".

Відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД" 197613,88 грн, з яких, 189775,07 грн попередньої оплати, 2090,13 грн 3% річних, 5748,68 грн інфляційних втрат та судових витрат.

Вказане рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку факту порушень відповідачем умов договору №V-2021-АВ від 25.02.2021 в частині неналежного його виконання, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 189775,07 грн попередньої оплати, а також 2090,13 грн 3% річних, 5748,68 грн інфляційних втрат як похідних від основної. Враховуючи недоведеність позивачем факту не виконання відповідачем робіт за договором №V-2021-АВ від 25.02.2021, відсутні підстави для його розірвання на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Вимога позивача про розірвання договору №V-2021-АВ від 25.02.2021 не підлягає задоволенню також з тих підстав, що строк його дії закінчено.

Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 у справі №906/1108/23 заяву Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД" від 05.03.2024 (вх. г/с №01-44/761/24) про постановлення додаткового рішення у справі задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "АСВІО БАНК" на користь Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вказане додаткове рішення мотивоване тим, що доказів, у тому числі розрахунків, які свідчили б про не обґрунтованість та не пропорційність послуг на правничу допомогу до предмета спору та часу, витраченого на надання таких послуг, з урахуванням ціни позову, неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, АТ "АСВІО БАНК" не надано, а тому заява відповідача про постановлення додаткового рішення у справі підлягає задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись із ухваленими рішеннями, Акціонерне товариство "АСВІО БАНК" звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 у справі №906/1108/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1108/23. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін;

- місцевий господарський суд надав перевагу формальним поясненням ПП "4К-Компані Лтд", нівелювавши достатні докази АТ "АСВІО БАНК" стосовно того, що роботи за договором №V2021-АВ від 25.02.2021 не були виконанні, тим самим порушивши норми ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України;

- відповідач не надавав обґрунтованих пояснень, щодо невиконаних робіт/послуг та не надавав докази, які б підтверджували факт виконання робіт/послуг та передачі робіт/послуг позивачу згідно Договору;

- враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем виконано покладені на нього Договором обов`язки, тобто відповідачем допущено саме істотні порушення умов такого договору та АТ "АСВІО БАНК" завдано шкоди, внаслідок не надання послуг ПП "4К- Компані Лтд", договір №V-2021-АВ від 25.02.2021 підлягає розірванню за рішенням суду;

- відповідачем не надано доказів надсилання банку акту здачі-приймання робіт та рахунку на оплату раніше, ніж ж з листом від 13.03.2023, вих. №13-03-2023 (відповідач надав Позивачу акт надання послуг лише під час претензійної роботи через 461 робочих днів, в той час, керуючись п.1.2 Договору, строк надання послуг закінчився 28.01.2022);

- суд безпідставно не погодився з аргументами АТ "АСВІО БАНК", що саме відповідач мав ініціювати передачу зазначених у договорі послуг, пославшись при цьому на загальні положення про підряд, що на підрядника не покладено обов`язок ініціювати передачу виконаних робіт;

- суд першої інстанції не вірно визначив правову природу договору, вказавши, що даний договір є договором підряду, а не договором надання послуг;

- ухвалюючи додаткове рішення, суд безпідставно присудив стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, при цьому не керувався принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, не врахував заяву позивача про те, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських;

- суд не врахував, що відповідач не дотримався приписів чч. 3, 4 ст.126 ГПК, не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є обов`язковим документом при розрахунку наданих послуг з правової допомоги.

09.04.2024 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/1108/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.04.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "АСВІО БАНК" на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 у справі №906/1108/23. Розгляд апеляційної скарги призначений на "07" травня 2024 р. об 14:30 год. Запропоновано учасникам справи у строк до 01.05.2024 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.

18.04.2024 на адресу суду від Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 у справі №906/1108/23 та додаткове рішення від 14.03.2024 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що орієнтовний розмір судових витрат, пов`язаних із підготовкою відзиву на апеляційну скаргу та представництвом інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції складає 20 000,00 грн.

30.04.2024 на адресу суду від Акціонерного товариства "АСВІО БАНК" надійшла відповідь на відзив, в якому позивач просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 у справі №906/1108/23 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 13.03.2024 у справі №906/1108/23. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представники скаржника підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в останній.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представники відповідача заперечили доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняття оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.

Судом встановлено, що 25.02.2021 між Акціонерним товариством "АСВІО БАНК" (замовник/позивач) та ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД" (виконавець/відповідач) було укладено Договір №V-2021-АВ (далі - Договір) (а. с. 239, 240, т. 1).

Згідно п. 1.1 Договору виконавець впроваджує правила використання QR - коду для перерахунку коштів в системі 4К-Банк.

Відповідно до п. 1.2 договору строк виконання робіт/надання послуг, з моменту отримання попередньої оплати, відповідно до п. 2.2 договору, складає 180 робочих днів (виключаючи офіційні святкові та вихідні дні), але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань згідно умов даного договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що вартість робіт та послуг, зазначених в п. 1.1, складає 271107,24 грн, що еквівалентно 9700 доларів США на дату підписання договору за офіційним курсом гривні, встановленого Національним банком України по відношенню до курсу долара США. У вартість робіт входить оплата за набуття майнових прав на систему, яка є предметом даного договору.

Згідно з п. 2.2 договору оплата за роботи та послуги, зазначені в п. 1.1, 2.1 договору, проводиться у вигляді авансу в розмірі 70% на підставі рахунку, наданого виконавцем замовнику. Кінцевий розрахунок в розмір 30% замовник перераховує на поточний рахунок виконавця за фактом виконання робіт/надання послуг на підставі рахунку та акту здачі-приймання робіт та дотримання вимог, зазначених в п. 1.5 даного договору.

Пункт 1.5 відсутній у договорі №V-2021-АВ від 25.02.2021.

Згідно п. 2.7 договору виконання робіт та послуг за даним договором підтверджується відповідним актом здачі-приймання робіт.

Додаток до договору визначає технічне завдання - НБУ QR-код для переведення коштів та платежів (а. с. 240, т. 1).

Відповідно до виписки з рахунку АТ "АСВІО БАНК" від 12.05.2021, позивач перерахував на рахунок відповідача, зазначений у договорі, 189775,07 грн, що складає 70% від ціни договору (а. с. 12, т. 1).

До матеріалів позовної заяви додано лист відповідача від 13.02.2023, вих. №2-1302-2023, адресований позивачу, у якому зазначено, що виконавець надав послуги та виконав роботи, передбачені договором, однак замовник не підписав акти виконаних робіт, які неодноразово йому надсилались, а також не провів оплату у повному обсязі (а. с. 13, т. 1).

02.03.2023 АТ "АСВІО БАНК" направлено виконавцеві лист від 23.02.2023, вих. №436, у якому зазначено, що станом на 22.02.2023 роботи за укладеним між сторонами договором не виконані, акти приймання-передачі робіт та рахунок на оплату банк не отримував, тому просить повернути сплачений аванс у розмірі 189775,07 грн (а. с. 14-16, т. 1).

У листі від 13.03.2023, вих. №13-03-2023 відповідач повторно посилається на надання послуг за договором у повному обсязі та на неодноразове надсилання замовнику актів, рахунків за договором, які були проігноровані (а. с. 17, т. 1). До вказаного листа додані рахунки №V-2021-АВ (2) від 01.09.2022 на суму 78258,04 грн, №ІІІ-2021-АВ (2) від 01.09.2022 на суму 106414,62 грн та акт здачі-приймання робіт від 01.09.2022 за договором №V-2021-АВ від 25.02.2021, підписаний представником виконавця (а. с. 18 - 20, т. 2).

18.04.2023 позивач направив відповідачу лист від 18.04.2023, вих. №1149, у якому відмовився від підписання вищезазначеного акту та повторно висловив вимогу про повернення ПП "4К-Company Ltd" отриманого авансу (а. с.21-24, т. 1).

Крім того, позивач надіслав відповідачу вимогу від 06.06.2023, вих. №1629 про повернення у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги сплачених коштів у розмірі 189775,07 грн (а. с. 26 - 29, т. 1).

Також матеріали справи містять адвокатські запити сторін до Національного банку України та відповіді останнього на такі адвокатські запити (а.с. 119-121, 128-133, 212-213, 223, 225, 228, т. 1).

Враховуючи, що роботи за договором позивачем не прийнято, оскільки відповідач не виконав їх, акт приймання-передачі отримав лише 10.04.2023, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача грошових коштів, які вважає передоплатою, додатково нарахувавши на цю суму 3% річних та інфляційні втрати.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що між сторонами укладено правочин, згідно якого відповідач впроваджує правила використання QR - коду для перерахунку коштів в системі 4К-Банк, тобто результат виконаних відповідачем робіт має матеріальний характер та не споживається замовником в процесі їх виконання (використання), отже, за правовою природою Договір №V-2021-АВ від 25.02.2021 є договором підряду, правове регулювання якого здійснюється за правилами глави 61 ЦК України.

Вказане спростовує доводи скаржника, що спірний договір є договором надання послуг.

Частинами 1, 2, 3 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

Частиною 1 ст. 839 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно положень ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

З аналізу наведених норм законодавства слідує, що договір підряду є двостороннім і оплатним договором, на підставі якого у підрядника виникає обов`язок виконати обумовлені договором роботи та здати їх замовнику, а у замовника - обов`язок прийняти виконані роботи та здійснити їх оплату.

Як зазначалося вище, позовна вимога про повернення 189775,07 грн попередньої оплати заявлена банком з тих підстав, що, на думку позивача, відповідач роботи за договором не виконав.

Згідно з п. 2.7 договору, виконання робіт та послуг за даним договором підтверджується відповідним актом здачі-приймання робіт.

У листах ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД" від 13.02.2023, вих. №2-1302-2023 (а. с. 13 у т. 1) та від 13.03.2023, вих. №13-03-2023 (а. с. 17 у т. 1), адресованих позивачу, відповідач зазначив, що надав послуги та виконав роботи, передбачені договором, та неодноразово надсилав замовникові акти виконаних робіт, які останнім були проігноровані, однак до матеріалів справи відповідачем не надано доказів надсилання банку акту здачі-приймання робіт та рахунку на оплату раніше, ніж ж з листом від 13.03.2023, вих. №13-03-2023.

Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1,2 ст. 849 ЦК України визначено права замовника на перевірку ходу і якості роботи у будь-який та відмови від договору підряду, вимагання відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

Пунктом 1.2 Договору визначено строк виконання робіт/надання послуг - 180 робочих днів (виключаючи офіційні святкові та вихідні дні) з моменту отримання попередньої оплати.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що за загальними положеннями про підряд, на підрядника не покладено обов`язок ініціювати передачу виконаних робіт.

Судом встановлено, що до матеріалів позовної заяви додано лист відповідача від 13.02.2023, вих. №2-1302-2023, адресований позивачу, у якому зазначено, що виконавець надав послуги та виконав роботи, передбачені договором, однак замовник не підписав акти виконаних робіт, які неодноразово йому надсилались, а також не провів оплату у повному обсязі (а. с. 13, т. 1).

02.03.2023 АТ "АСВІО БАНК" направлено виконавцеві лист від 23.02.2023, вих. №436, у якому зазначено, що станом на 22.02.2023 роботи за укладеним між сторонами договором не виконані, акти приймання-передачі робіт та рахунок на оплату банк не отримував, тому просить повернути сплачений аванс у розмірі 189775,07 грн (а. с. 14-16 у т. 1).

У листі від 13.03.2023, вих. №13-03-2023 відповідач повторно посилається на надання послуг за договором у повному обсязі та на неодноразове надсилання замовнику актів, рахунків за договором, які були проігноровані (а. с. 17 у т. 1). До вказаного листа додані рахунки №V-2021-АВ (2) від 01.09.2022 на суму 78258,04 грн, №ІІІ-2021-АВ (2) від 01.09.2022 на суму 106414,62 грн та акт здачі-приймання робіт від 01.09.2022 за договором №V-2021-АВ від 25.02.2021, підписаний представником виконавця (а. с. 18 - 20 у т. 2).

18.04.2023 позивач направив відповідачу лист від 18.04.2023, вих. №1149, у якому відмовився від підписання вищезазначеного акту та повторно висловив вимогу про повернення ПП "4К-Company Ltd" отриманого авансу (а. с.21-24 у т. 1).

В подальшому, позивач надіслав відповідачу вимогу від 06.06.2023, вих. №1629 про повернення у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги сплачених коштів у розмірі 189775,07 грн (а. с. 26 - 29 у т. 1).

Колегія суддів зазначає, що Закон пов`язує виникнення зобов`язання з оплати робіт з фактом їх виконання і сам по собі акт приймання-передачі робіт не є визначальним для виникнення такого зобов`язального правовідношення. Наявність підписаного замовником акта прийняття роботи не позбавляє його права заперечувати щодо обсягу та вартості виконаної роботи (пункт 31 постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №916/446/16). Водночас можливість замовника висувати заперечення проти вимог підряднику про оплату виконаних робіт залежить від характеру претензій та поведінки сторін до та після прийняття робіт.

З огляду на положення статей 857 та 858 ЦК України, в яких визначені вимоги до якості виконаних підрядних робіт та відповідальність підрядника за неналежну якість роботи, замовник, посилаючись на наявність у виконаних підрядником підрядних роботах недоліків та недопрацювань, має відповідно до правил доказування в господарському процесі довести, що виконані підрядником роботи не відповідають умовам договору підряду або вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру, результат роботи є непридатним для використання, а виявлені недоліки є істотними (постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №910/2683/19).

Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.06.2019 у справі №910/6002/18 (п. 4.3): "...саме по собі направлення актів та довідок не у встановлений договором строк не є передбаченою законом або договором підставою для відмови від їх прийняття та підписання...".

Як зазначалося вище, спірний Договір між сторонами був укладений 25.02.2021.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.2 договору, 180-ий робочих днів (виключаючи офіційні святкові та вихідні дні) з моменту отримання попередньої оплати закінчились 28.01.2022.

Однак, АТ "АСВІО БАНК" тільки у листі від 23.02.2023, вих. №436, адресованому відповідачу, зазначає, що станом на 22.02.2023 роботи за укладеним між сторонами договором не виконані, акти приймання-передачі робіт та рахунок на оплату банк не отримував (а. с. 14 - 16 у т. 1).

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження продовження сторонами строку виконання зобов`язання за договором.

Отже, з доказів, які наявні у матеріалах справи, вбачається, що позивачем не вживались заходи щодо реалізації прав на перевірку ходу і якості роботи за договором з моменту укладення спірного Договору 25.02.2021 та до 23.02.2023, тобто після закінчення строку виконання зобов`язання, встановленого договором.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд звертає увагу, що обов`язок доведення правомірності позовних вимог покладається на позивача.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, враховуючи стандарт доказування, зокрема вірогідність доказів, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку факту порушень відповідачем умов договору №V-2021-АВ від 25.02.2021 в частині неналежного його виконання, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 189775,07 грн попередньої оплати, а також 2090,13 грн 3% річних, 5748,68 грн інфляційних втрат як похідних від основної.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про Розірвання договору №V-2021-АВ від 25.02.2021.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З огляду на встановлену судом недоведеність позивачем факту не виконання відповідачем робіт за Договором №V-2021-АВ від 25.02.2021, відсутні підстави для його розірвання на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України та частині першій статті 188 Господарського кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Виключенням з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним.

У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наслідком розірвання договору є припинення зобов`язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.

Колегія суддів зазначає про те, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20.

Судом становлено, що у договорі не визначено строку його дії, однак визначено строк виконання зобов`язання за договором - 180 днів за виключення офіційних святкових та вихідних днів, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань згідно умов даного договору (п. 1.2 договору).

Відсутність такої істотної умови договору як строк його дії позбавляє сторін можливості визначити інший термін, встановлений для повного виконання зобов`язань згідно умов даного договору, крім 180-ого дня (28.01.2022), який є датою закінчення строку дії договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що строк дії Договору №V-2021-АВ від 25.02.2021 сплив 28.01.2022, а тому вимога про розірвання такого договору не підлягає задоволенню.

Також скаржник не погоджується із додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024/

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Згідно ч. 3 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно із ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.02.2021 у справі №922/2503/20.

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Статтею 126 ГПК України не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, тощо.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Слід також зауважити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Судом встановлено, що між відповідачем (клієнт) та адвокатом Сірою Аліною Василівною (адвокат) договір про надання правничої допомоги №65 від 06.09.2023 (далі - договір) (а. с. 90-91 у т. 2), за п. 1.1 якого адвокат зобов`язується надати роз`яснення і консультації з питань цивільного, господарського права та процесу, а також виконувати необхідні юридично значимі дії щодо представництва і захисту законних прав та інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в тому числі, але не виключно, судах усіх рівнів та спеціалізацій, органах прокуратури, правоохоронних органах, а клієнт зобов`язаний оплачувати таку правову допомогу в порядку і розмірі, передбаченому у пункті 5 цього договору.

Відповідно до п. 5.1 договору вартість надання правової допомоги адвокатом за цим договором визначається сторонами у відповідній додатковій угоді.

Після закінчення надання кожного об`єму правової допомоги, адвокат, згідно умов даного договору, надає клієнтові акт про надану правову допомогу, в якому відображається надана правова допомога та загальна вартість наданої правової допомоги (п. 5.6 договору).

06.09.2023 між клієнтом та адвокатом укладено додаткову угоду №1 до договору.

За п. 1 додаткової угоди №1 на виконання п. 5.1. договору, сторони домовилися про здійснення оплати за надавану правничу допомогу по справі №906/1108/23, а саме аналізу позовної заяви з додатками поданої до клієнта, вивчення судової практики з подібних питань та підготовки відзиву на позовну заяву, інших процесуальних заяв та клопотань, апеляційних та касаційних скарг і надання консультацій та роз`яснень з вказаного питання на підставі погодинної оплати. Вартість однієї години роботи адвоката погоджено сторонами у розмірі 2500,00 грн (без ПДВ).

Сторони узгодили, що участь у одному судовому засіданні прирівнюється до однієї години роботи адвоката та оплачується з розрахунку участь у одному судовому засіданні - 2500,00 грн (п. 2 додаткової угоди №1).

04.03.2024 між сторонами складено акт приймання-передачі наданої правової допомоги до договору, згідно з п. 1 якого адвокат надав клієнту правничу допомогу у такому обсязі:

- вивчення позовної заяви з додатками, що надійшла по справі №906/1108/23, аналіз судової практики та підготовка відзиву на позовну заяву - час виконання послуги: 4 год, ціна за годину: 2500,00 грн, сума - 10000,00 грн;

- 28.09.2023 участь у судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області по справі №906/1108/23 - ціна за годину: 2500,00 грн, сума - 2500,00 грн;

- підготовка клопотання про долучення документів по справі №906/1108/23 та поданих до суду 26.10.2023, 24.11.2023, 06.12.2023, 12.12.2023, 22.12.2023 - час виконання послуги: 2 год, ціна за годину: 2500,00 грн, сума - 5000,00 грн;

- 26.10.2023 участь у судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області по справі №906/1108/23 - ціна за годину: 2500,00 грн, сума - 2500,00 грн;

- підготовка адвокатських запитів з метою отримання доказів по справі - час виконання послуги: 1 год, ціна за годину: 2500,00 грн, сума - 2500,00 грн;

- 31.01.2024 ознайомлення з матеріалами справи №906/1108/23 - час виконання послуги: 1 год, ціна за годину: 2500,00 грн, сума - 2500,00 грн;

- 01.02.2024 участь у судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області по справі №906/1108/23 - ціна за годину: 2500,00 грн, сума - 2500,00 грн;

- 01.03.2024 участь у судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області по справі №906/1108/23 - ціна за годину: 2500,00 грн, сума - 2500,00 грн;

Загальна вартість наданих послуг - 30000,00 грн (а. с. 89 у т. 2).

Як встановлено судом, ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД" оплачено отриману професійну правничу допомогу, що підтверджено відповідними доказами (а. с. 88 у т. 2).

У матеріалах справи є копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1063504 від 08.09.2023, виданий адвокатом Сірою А. В. для представлення інтересів ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД" (а. с. 56 у т. 2).

Судом встановлено, що Акціонерне товариство "АСВІО БАНК" звернулося до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу у справі №903/135/23 (903/134/23), яке обґрунтоване тим, що серед документів, наданих відповідачем, відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що суперечить положенням ч. 3 ст. 126 ГПК України, а також те, що відповідачем належним чином не обґрунтовано виокремлення адвокатом послуги "вивчення документів, опрацювання судової практики", оскільки зазначені послуги охоплюються послугою "підготовка відзиву на позовну заяву". Крім того, позивач зазначає, що у відзиві на позовну заяву відсутні посилання на судову практику у подібних спорах (а. с. 97, 98 у т. 2).

Суд встановив, що клопотання про ознайомлення з матеріалами справи №906/1108/23 датоване 31.01.2024. Водночас, ухвалою від 29.08.2023 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання; витребував від сторін відповідні процесуальні документи.

Отже, в процесі розгляду справи у відповідача виникла потреба для подання заяву про ознайомлення з матеріалами справи та таким ознайомленням.

Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву є посилання на судову практику щодо правовідносин, які виникли на підставі договору підряду.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені до відшкодування витрати за послугу "вивчення позовної заяви з додатками, що надійшла по справі №906/1108/23, аналіз судової практики та підготовка відзиву на позовну заяву", є обґрунтованими, враховуючи характер спору та обсяг підготовленого відзиву на позовну заяву, а також значення справи для сторін.

Також доводи позивача щодо недоцільності виокремлення адвокатом послуги "вивчення документів, опрацювання судової практики" окремо від послуги "підготовка відзиву на позовну заяву" є безпідставними, оскільки доказів, у тому числі розрахунків, які свідчили б про не обґрунтованість та не пропорційність таких послуг до предмета спору та часу, витраченого на надання таких послуг, з урахуванням ціни позову, неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, АТ "АСВІО БАНК" не надано.

Щодо доводів скаржника про не надання відповідачем детального опису робіт (наданих послуг) колегія суддів зазначає наступне.

Так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів слід зазначити, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Також слід зауважити, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Отже враховуючи вище викладене слід дійти висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Як вбачається із Акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 04.03.2024 відповідачем достатньо деталізовано обсяг наданих полуг для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Отже, стягнення витрат на правничу допомогу, до складу якої включено витрати на вивчення позовної заяви з додатками, що надійшла по справі №906/1108/23, аналіз судової практики та підготовка відзиву на позовну заяву, участь адвоката у судовому засіданні, підготовка клопотання про долучення документів та адвокатських запитів з метою отримання доказів по справі, колегія суддів визнає виправданими, оскільки участь у судовому засіданні не є формальною присутністю в ньому, супроводжується підготовкою адвоката до цього засідання та безпосередньою участю в судовому засіданні, а вивчення позовної заяви, аналіз судової практики підготовка документів і запитів, є підставними для надання професійної правничої допомоги у даній справі.

Надавши оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи приписи частини 4 статті 126 та частини 5 статті 129 ГПК України, з огляду на обсяг виконаних робіт адвокатом відповідача, колегія суддів вважає обґрунтованими витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 у справі №906/1108/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "АСВІО БАНК" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "АСВІО БАНК" на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 у справі №906/1108/23 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 у справі №906/1108/23 - без змін.

2. Справу №906/1108/23 повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "09" травня 2024 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.