Рішення

від 08.05.2024 по справі 910/2390/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.05.2024Справа № 910/2390/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, 32-А, ідентифікаційний код 30859524)

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, 69, ідентифікаційний код 19350062)

про стягнення 25 560,31 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 25 560,31 грн, з яких: 18 931,88 грн пені, 4 229,19 грн інфляційних втрат та 2 399,24 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

22.03.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

28.03.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.09.2021 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством фірма «Юнікс Трейд КО» (страхувальник за договором) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1210-00263 (далі - договір страхування), предметом якого відповідно до пункту 1.1 частини 2 договору є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та додатковим обладнанням; відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної майну третіх осіб застрахованим транспортним засобом; життям, здоров`ям та/або працездатністю застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 3 частини 1 договору страхування вигодонабувачем за договором є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк».

Відповідно до пункту 13 додатку №1 до договору страхування застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки «Renault», державний номер НОМЕР_1 , 2016 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб); страхова сума становить 250 000,00 грн., безумовна франшиза за ризиками «викрадення» та «по іншим ризикам» - 0,00% від страхової суми.

18.07.2022 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Renault», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та транспортного засобу «Skoda», державний реєстраційний № НОМЕР_2 та транспортного засобу «Lexus» державний реєстраційний № НОМЕР_3 та транспортного засобу «Volkswagen», державний реєстраційний № НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки Національної поліції України про ДТП, схеми місця ДТП та постанови Оболонського районного суду м. Києва від 02.12.2022 року по справі №756/6011/22, постанови Київського апеляційного суду від 23.01.2023 по справі №756/6011/22, вищевказана транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водіями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правил дорожнього руху.

01.09.2022 року ПАТ «СК «УСГ» на підставі звіту № 07222 від 01.08.2022 року, зобов`язуючої пропозиції, страхового акту № ПСКА-12605 та розрахунку суми страхового відшкодування здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 94 586,04 грн.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Volkswagen» державний реєстраційний № НОМЕР_4 станом на 18.07.2022 року була застрахована у відповідача згідно полісу № ЕР-210085709.

Тому 06.09.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 11/21316, яка була отримана останнім 09.09.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Оскільки, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення, ПАТ «СК «УСГ» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" 32 873,22 грн. страхового відшкодування, 1940,96 грн. витрат на правову допомогу та 1302,38 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі №910/3477/23 змінено; резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі №910/3477/23 викладено в наступній редакції: «Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» задовольнити повністю. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» 67 746 грн 44 коп. страхового відшкодування, 5 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу, 2 684 грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 4 026 грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.».

13.02.2024 року на виконання вказаної постанови суду ПрАТ «СК «Інтср-Поліс» було сплачено страхове відшкодування одночасно з судовими витратами в розмірі 79 456,44 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

Отже, з урахуванням вищевикладених обставин, а саме - факту невчасного виконання своїх обов`язків відповідачем, передбачених чинним законодавством, позивач звернувся д суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 18 931,88 грн пені, 4 229,19 грн інфляційних втрат та 2 399,24 грн трьох відсотків річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка в певних випадках виникає безпосередньо із закону всупереч бажанню сторін. Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України неустойка, виражена в грошовій формі, може бути як договірною, так і законною.

Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Згідно з п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

В строк визначений п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" відповідач своє зобов`язання по виплаті позивачу страхового відшкодування не виконав, і доказів іншого матеріали справи не містять.

З огляду на положення п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" та дати отримання відповідачем заяви позивача на виплату страхового відшкодування (09.09.2022), відповідач був зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 79 456,44 грн у строк не пізніш як 08.12.2022, відповідно початок періоду прострочення відповідача починається 09.12.2022.

Оскільки, відповідач свої зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування у встановлений законодавством строк належним чином не виконав, суд керуючись ст. 549 Цивільного кодексу України, п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дійшов висновку про обґрунтованість нарахування пені позивачем.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 18 931,88 грн нарахованих за період з 09.12.2022 по 12.02.2024, суд встановив, що останній здійснено вірно та підлягає задоволенню.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236» продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.

Дію карантину, встановленого цією постановою неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 р. № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.

За таких обставин позивач мав право нараховувати пеню від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме з 09.12.2022 та по 30.06.2023 (оскільки строки були продовжені).

За розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 18 931,88 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу (суброгації), які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням. Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як уже було зазначено судом вище, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 399,24 грн та інфляційні витрати у розмірі 4 229,19 грн за період з 09.12.2022 по 12.02.2024.

Перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу, суд встановив, що останній здійснено вірно та підлягає задоволенню.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що останній виконано не вірно, з огляду на невірне визначення періоду нарахування.

За розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає 3% річних у розмірі 2 393,67 грн, в іншій частині суд відмовляє.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Твердження відповідача з приводу того, що про розмір страхового відшкодування, який необхідно було перерахувати на рахунок позивача, відповідачу стало відомо тільки після ухвалення постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/3477/23, а саме 1 лютого 2024 року, суд вважає помилковими, оскільки відповідачу нічого не заважало здійснити виплату страхового відшкодування в вищезазначені строки, в тому розмірі, який він вважав правильним. Адже, як встановлено вищезазначеною постановою останній надав суду свій розрахунок страхового відшкодування. Однак виплату страхового відшкодування ані в строк визначений законодавством, ані під час розгляду справи в суді не здійснив.

Посилання відповідача на практику Верховного Суду, зокрема, на постанову Верховного Суду від 21.04.2022 у справі №447/2222/20, суд визнає некоректним, оскільки вказана судова практика склалась, виходячи з рішення суду в кримінальному провадженні, де дійсно не було встановлено вини винної особи до постановлення вироку у кримінальній справі. В даній справі у відповідача були всі докази, які свідчили про наявність вини в діях особи, відповідальність якої було забезпечено вищезазначеним полісом. Тому твердження відповідача, як в частині відсутності доказів встановлення вини водія забезпеченого у нього транспортного засобу, так і з приводу посилання на абз. 4 п. 36.2 cт. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія забезпеченого транспортного засобу» є необґрунтованими.

Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Також позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.

Відповідач заперечуючи щодо розміру правової допомоги позивача зазначає, що остання є завищеною, оскільки судова практика є усталеною.

Також представник відповідача вважає, що у зв`язку тим, що представник Позивача представляє інтереси Страховика у багатьох справах внаслідок чого, на думку представника Відповідача, правова позиція щодо даного ДТП вже давно сформована представником Позивача а отже додаткового часу не потребували, а виключно лише витрачено час на підготовку цього позову з додатками.

Крім того представник відповідача зауважив, що стороною позивача взагалі не було проведено досудову роботу щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав копії договору про надання правової (правничої) допомоги №2-12/2023-Ю від 08.12.2023 між позивачем та Адвокатським бюро «Гедз», акту виконаних робіт від 19.02.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги №12/2023-Ю від 08.12.2023, платіжної інструкції №5419 від 20.02.2024 на суму 17000,00 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору про надання правової (правничої) допомоги №12/2023-Ю від 08.12.2023, за надання правової допомоги Адвокатським бюро, у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5000,00 грн за кожну справу.

В акті виконаних робіт від 19.02.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги №12/2023-Ю від 08.12.2023 вказано, що в зв`язку з необхідністю звернення до Господарського суду міста Києва з позовними заявами надано правничу допомогу, яка включала наступні дії:

- проведено консультацію з клієнтом щодо порядку та строків звернення з позовом до суду;

- вчинено підготовчі дії, а саме: з`ясовано чи мали місце обставини (факти), про які вказує клієнт та якими доказами вони підтверджуються; з`ясовано чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; визначено правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин; визначено правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин; зібрано необхідні докази на підтвердження позовних вимог; проаналізовано та вивчено судову практику;

- підготовлено позовну заяву для подачі до суду, в зв`язку з чим проведено дії з: визначення підсудності; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та розміру судових витрат; написання (складання) тексту позовної заяви по кожній з справ, в тому числі по страховій справі № ПСКА-12605 (відповідач ПрАТ «СК "Інтер-поліс", дата події 18.07.2022).

Наданими позивачем документами підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п.269).

Оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат

Суд зауважує, що в рамках даної справи позивачем ставилося питання про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування за наслідками ДТП, що сталася 18.07.2022. При цьому, питання щодо обставин відповідної страхової справи були предметом розгляду справи №910/3477/23, в якій інтереси позивача так само представляло Адвокатське бюро «Гедз» на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги.

Відтак, на переконання суду, наведений у акті виконаних робіт від 19.02.2024 обсяг робіт, і як наслідок, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність включення до судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000,00 грн.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, 69, ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, 32-А, ідентифікаційний код 30859524) пеню у розмірі 18 931 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять одна) грн 88 коп., 3% річних у розмірі 2 399 (дві тисячі триста дев`яносто дев`ять) грн 24 коп., інфляційні втрати у розмірі 4 229 (чотири тисячі двісті двадцять дев`ять) грн 19 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 28 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.05.2024

Суддя І.О. Андреїшина