Рішення

від 16.04.2024 по справі 911/26/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 911/26/24

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Репікової З.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури (09117, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Шолом - Алейхема, будинок 38-А, код 02909996">0290999621">02909996">0290999621)

в інтересах держави в особі: Узинської міської ради Київської області (09161, Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця Незалежності, будинок 1/6, код 04054990)

до Білоцерківської районної державної адміністрації (09117, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 2, код 19425498)

та Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про усунення перешкод у здійсненні права користування майном,

за участю представників:

прокурора: Набок Юлія Вячеславівна;

позивача: не з`явились;

відповідача 1: не з`явились;

відповідача 2: Потапенко Сергій Анатолійович,

в с т а н о в и в :

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Узинської міської ради Київської області до Білоцерківської районної державної адміністрації та Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Господарський суд ухвалою від 05.01.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 29.01.2024 на 15:00. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

У судовому засіданні 29.01.2024 була присутня прокурор, інші учасники справи не з`явились, були належним чином повідомлені.

Від ФОП Цуканової Ірини Миколаївни до суду надійшла заява, в якій відповідач зазначає що не отримала копію позовної заяви з додатками, у зв`язку з чим позбавлена можливості підготувати відзив на позов та просить надіслати копію позовної заяви з додатками та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву. Суд не вбачає можливим надіслання копії позовної заяви з додатками Фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні з огляду на те, що відповідно до роздруківки трекінгу 0911200653915 з сайту Укрпошта 02.01.2024 наявні відомості щодо відмови від отримання відповідачем позовної заяви надісланої прокуратурою.

Також суд констатував відсутність у ФОП Цуканової Ірини Миколаївни електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, що підтверджується відповіддю з Електронного суду №475095. Водночас, з огляду на необхідність забезпечення відповідачу доступу до правосуддя, суд продовжив строк Фізичній особі-підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для подання відзиву - до наступного судового засідання.

У зв`язку з цим та відсутністю у Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами та задля забезпечення відповідачу доступу до правосуддя, суд відклав розгляд справи на 19.02.2024 на 14:45.

У судовому засіданні 19.02.2024 була присутня прокурор та представник відповідача-2, інші учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені. Представник відповідача-2 повідомив в судовому засіданні, що відзив було надіслано 15.02.2024 засобами поштового зв`язку, з огляду на що суд встановив строк для подання відповіді на відзив до 01.03.2024, строк для надання заперечень до 11.03.2024. Також суд зобов`язав представника відповідача-2 продублювати відзив шляхом подачі його через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами в строк до 21.02.2024. Зважаючи на це суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 11.03.2024 на 14:00.

У судовому засіданні 11.03.2024 була присутня прокурор, інші учасники справи не з`явились, незважаючи на те, що були належним чином повідомлені. Від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке прийнято судом. Також до суду надійшла відповідь на відзив, долучена до матеріалів справи. Представник відповідача-2 повідомив в клопотанні про відкладення розгляду справи що ФОП Цукановою Іриною Миколаївною відповідь на відзив не було отримано, у зв`язку з чим не було подано заперечення.

Суд відклав підготовче засідання на 18.03.2024 на 14:15 та з власної ініціативи продовжив раніше встановлений строк для подання заперечень до 18.03.2024.

У судовому засіданні 18.03.2024 була присутня прокурор та представник відповідача-2, інші учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені. Представник відповідача-2 в судовому засіданні повідомив про надіслання заперечень засобами поштового зв`язку.

Враховуючи закінчення строку підготовчого провадження, суд вважав за можливе закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 09.04.2024 на 14:00.

В судовому засіданні 09.04.2024 була присутня прокурор та представник відповідача-2, інші учасники справи не з`явились, про причини неявки не повідомили, хоч були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Заслухавши вступне слово прокурора та представника відповідача-2, дослідивши докази, суд, з огляду на необхідність додаткового дослідження судом доказів та матеріалів справи оголосив перерву на стадії судових дебатів представника відповідача-2 до 16.04.2024 до 14:30 год.

У судовому засіданні 16.04.2024 судом прийнято рішення.

Фактичні обставини спірних правовідносин

Розпорядженням № 869 від 15.11.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області" Білоцерківської районної державної адміністрації вирішено, у тому числі, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі-підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області; надати в оренди земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні терміном на 43 роки загальною площею 67, 4057 га, з них: водне зеркало 54,1106 га, відкритті заболоченні землі - 3,4133 га, сіножаті - 9,8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, тощо.

Між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною 16.12.2011 укладено договір № 106 оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окремий водний об`єкт та земельну ділянку водного фонду із всіма гідроспорудами загальною площею 67,4057 га, з них: водне дзеркало 54,1106 га, відкритті заболоченні землі - 3,4133 га, сіножаті - 9,8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Пунктом 2.1 договору визначено, що орендна плата складається з плати за оренду земель водного фонду та плати за прибережну захисну смугу в загальній сумі 32760,00 грн в рік, що становить не менше 4 % від середньої нормативно-грошової оцінки ріллі по Київській області у 2011 році, з них: орендна плата на прибережну захисну смугу 21840,00 грн, орендна плата за водне дзеркало 10920, 00 грн в рік, яка перераховується до відповідних бюджетів.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору земельна ділянка водного фонду передається в оренду для риборозведення. Згідно пункту 3.2 договору експлуатація та використання об`єкта оренди здійснюється орендарем відповідно до ст. ст. 44, 47, 51, 77, 87, 88, 89, 95, 99 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 60, 61, 99 Земельного кодексу України та ст. ст. 9, 38, 40 Закону України "Про охорону навколишнього середовища".

Пунктом 6.1 договору узгоджено, що договір укладено на 43 роки починаючи з дати його реєстрації.

Між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною 16.12.2011 було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки водного фонду, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду загальною площею 67,4057 га, в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області терміном на 43 роки; земельна ділянка з розташованим на ній водним об`єктом загальною площею 67,4057 га належить до державної власності.

На підставі договору оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011, укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною, 23.03.2018 було проведено державну реєстрацію за Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною права оренди земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 3220484600:04:005:0006, загальною площею 67,4057 га, з них: водне зеркало 54,1106 га, відкритті заболоченні землі - 3,4133 га, сіножаті - 9,8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 25395929 від 19.03.2018.

Зміст позовних вимог

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Узинської міської ради Київської області з вимогою усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачем земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 шляхом визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011.

Разом з тим прокурор просив суд зобов`язати фізичну особу-підприємця Цуканову Ірину Миколаївну повернути на користь держави в особі Узинської міської ради Київської області земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 площею 67,4057 га з розташованим на ній водним об`єктом.

Прокурор звертав увагу суду на Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації № 869 від 15.11.2011 «Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі-підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області» та укладений між Білоцерківською районною державною адміністрацією та ФОП Цукановою І.М. договір оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду загальною площею 67,4057 га, що розташована в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 43 роки.

Зазначалося, що відповідно до інформації з Державного земельного кадастру вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер - 3220484600:04:005:0006. Вбачається, що цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 - для рибогосподарських потреб. Крім того, у пункті 3.1 вищевказаного договору оренди водного об`єкту зазначено, що земельна ділянка водного фонду передається в оренду для риборозведення.

Прокурор вказав, що потребу у веденні водного господарства не можна ототожнювати з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об`єкти для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях згідно зі ст. 51 Водного кодексу України.

За переконаннями прокурора Білоцерківська районна державна адміністрація, приймаючи вищевказане розпорядження та укладаючи договір оренди від 16.12,2011, перебрала на себе повноваження Київської обласної державної адміністрації, ототожнивши два різних поняття - «водне господарство» та «рибне господарство», визначення яких закріплено на законодавчому рівні. Разом з тим, розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації порушує вимоги ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки в оренду передано земельну ділянку водного фонду без проведення земельних торгів.

Також прокурор відмітив, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 715-ДК/695/АП/09/01/-21 від 16.07.2021 встановлено, що розпорядження № 869, яким затверджено розроблену технічну документацію із землеустрою та надано в оренду земельну ділянку, прийнято без погодження із представниками територіального органу Мінприроди, органу санітарноепідеміологічної служби, органу охорони культурної спадщини та представником Держводгоспу, що суперечить ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України.

Правовою підставою для укладення спірного договору оренди від 16.12.2011 є розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 15.11.2011 за № 869, яке прийнято з грубими порушеннями вимог закону.

В даному випадку зміст правочину суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 51 Водного кодексу України та ст.ст. 57, 120 Земельного кодексу України, а укладення договору створює умови для незаконного користування земельною ділянкою.

Прокурор вважав, що у цій справі договір оренди спірної земельної ділянки фактично є інструментом, за допомогою якого відповідач формально законним способом продовжує перешкоджати державі реалізувати усі правомочності володільця земельної ділянки.

Вимога про визнання недійсним договору оренди є елементом єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, оскільки спірна земельна ділянка водного фонду продовжує використовуватися відповідачем і порушення прав її законного володільця, держави, на реалізацію усіх правомочностей власника триває, тож зазначений позов заявлено в межах позовної давності - вважає прокурор.

Прокурор звертав увагу суду на висновки, що сформовані судами під час розгляду справи № 911/3223/21 та вказав, що звернувся до суду в інтересах держави в особі Узинської міської ради, оскільки повноваження ради на розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду та водним об`єктом імперативно закріплено пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Заперечення відповідача ФОП Цуканової Ірини Миколаївни

Відповідач-2 заперечила щодо позову та акцентувала на тій обставині, що 28.07.2005 між її батьком ОСОБА_1 та Білоцерківською районною державною адміністрацією був укладений договір оренди водного об`єкту та земель водного фонду Білоцерківського району Київської області, за умовами якого на 49 років у платне користування ОСОБА_1 для риборозведення був переданий окремий водний об`єкт та землі водного фонду із всіма гідроспорудами, а саме: земельна ділянка загальною площею 73,2 га (під водою 60,1 га та прибережна захисна смуга 13,1 га), яка розташована на території Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

На виконання приписів, встановлених ч. 7 ст. 51 Водного кодексу України (в чинній на той час редакції) 28.07.2005 орендована земельна ділянка за Актом прийому-передачі була передана у платне володіння та користування ОСОБА_1 .

При цьому відповідач зауважив, що при передачі ОСОБА_1 в оренду зазначеного водного об`єкту та земель водного фонду Білоцерківська РДА керувалась ст.ст. 122 та 124 ЗК України та ст. 51 ВК України (в редакції, яка була чинною станом на 28.07.2005). При цьому редакція ст. 124 ЗК України станом на 28.05.2005 не передбачала проведення торгів при передачі земельної ділянки в оренду.

Отже, на підставі договору оренди від 28.07.2005 та його державної реєстрації з 01.08.2005 у ОСОБА_1 виникло право оренди водного об`єкту та земель водного фонду із всіма гідроспорудами, а саме земельною ділянкою загальною площею 73,2 га, яка розташована на території Острійківської сільської ради, для риборозведення строком на 49 років. На підтвердження цього до відзиву долучено копію договору оренди від 28.07.2005 з Актом прийому-передачі земельної ділянки.

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується наданою до суду копією свідоцтва про смерть. Відповідач відмічав, що право оренди земельної ділянки відповідно до ст. 1219 ЦК України нерозривно не пов`язано з особою спадкодавця, а тому може успадковуватися його спадкоємцем (спадкоємцями). Це також слідує із положень ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» та п. 6.7. Договору оренди землі від 28.07.2005. Відтак, право оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 73,2 га (під водою 60,1 га та прибережна захисна смуга 13,1 га), яка розташована на території Острійківської сільської ради, для риборозведення, після смерті орендаря ОСОБА_1 могло успадковуватися його спадкоємцем (спадкоємцями), а тому увійшло до складу спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Оскільки станом на 25.12.2009 відповідач була зареєстрована та проживала за місцем відкриття спадщини батька, то вона разом зі своїм рідним братом ОСОБА_2 відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла її, що з поміж іншого також підтверджується копією Довідки Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області № 4185/02-14 від 24.12.2021. Таким чином, за словами відповідача, до неї, як спадкоємця ОСОБА_1 , перейшло право оренди водного об`єкту та земель водного фонду із всіма гідроспорудами.

Відтак, з метою реалізації успадкованого неї права оренди водного об`єкту та земель водного фонду у квітні 2010 року відповідач звернулась з відповідною заявою до Білоцерківської РДА, як розпорядника та орендодавця по договору оренди від 28.07.2005, маючи правомірні очікування на прийняття Білоцерківською РДА легітимного рішення. Заява була розглянута 19.04.2010 на засіданні постійно діючої комісії при Білоцерківській РДА з питань раціонального використання і охорони водних об`єктів та земель водного фонду району та надання їх в оренду, за результатами якого голові Білоцерківської РДА було рекомендовано надати ФОП Цукановій І.М., як спадкоємиці ОСОБА_1 , дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду.

Розпорядженням голови Білоцерківської РДА від 29.04.2010 №0627-794 ФОП Цукановій І.М. був наданий дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду для риборозведення загальною Острійківської сільської ради

Таким чином, відповідач вважає, що успадкувавши у свого батька право оренди на спірну земельну ділянку на підставі Договору оренди № 106 від 16.12.2011 та його державної реєстрації, шляхом правонаступництва ФОП Цуканова І.М. стала стороною орендних правовідносин, які виникли між її батьком та Білоцерківською РДА ще 31.08.2005, після державної реєстрації Договору оренди від 28.07.2005 у Київському регіональному центрі державного земельного кадастру про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №040502900028.

ФОП Цуканова І.М. запевняє, що вона після укладення з Білоцерківською РДА Договору оренди № 106 від 16.12.2011, вправі мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання спірної земельної ділянки в оренду та можливості її використання, зокрема у своїй підприємницькій діяльності. Такий порядок, а також принципи належного урядування, юридичної визначеності та верховенства права передбачають презумпцію законності орендованої ФОП Цукановою І.М. спірної земельної ділянки, право ФОП Цуканової І.М. розраховувати на впевненість у законності дій Білоцерківської РДА щодо укладення Договору оренди № 106 від 16.12.2011, а також мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання спірної земельної ділянки в оренду та можливості його використання у своїй підприємницькій діяльності.

Відповідач зауважила, що 28.01.2013 на спірну земельну ділянку був розроблений Водогосподарський паспорт, погоджений технічною радою Басейнового управління водних ресурсів р. Рось. Басейнове управління водних ресурсів р. Рось 14.08.2013 встановило режим роботи Блощинецького водосховища, розташованого на спірній земельній ділянці, що підтверджується копією листа № 775/02.1 від 14.08.2013. У 2018 році відповідачем була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і земельній ділянці площею 67,4057 га був присвоєний кадастровий номер 3220484600:04:005:0006.

Відповідач вказала, що з 16.12.2011 по даний час використовує спірну земельну ділянку для риборозведення, своєчасно та у повному обсязі сплачує орендну плату, що підтверджується копією листа Узинської міської ради № 03-10-138 від 14.02.2024.

Між тим, відповідач вважала за необхідне звернути увагу на те, що Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 715-ДК/695/АП/09/01/-21 від 16.07.2021 був складений державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, дотримання вимог законодавства України про охорону земель головними спеціалістами відділу державного контролю за використанням та охороною земель № 3 Каруком І.У. та Павликом П.О. без належного повідомлення про час проведення перевірки та без присутності ФОП Цуканової І.М.

У Акті перевірки № 715-ДК/695/АП/09/01/-21 зазначено, що розпорядження Білоцерківської РДА від 15.11.2011 № 869, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на спірну земельну ділянку ФОП Цукановій І.М., прийнято без погодження із представником територіального органу Мінприроди, органу санітарно-епідеміологічної служби органу охорони культурної спадщини та представником Держводгоспу з порушенням п. 4 ст. 123 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на 05.10.2011).

Тому відповідачу не зрозуміло, на підставі яких даних державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Карук І.У. та Павлик П.О. встановили, що технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на спірну земельну ділянку ФОП Цукановій І.М., було затверджено без погодження із представником територіального органу Мінприроди, органу санітарно-епідеміологічної служби органу охорони культурної спадщини та представником Держводгоспу з порушенням п. 4 ст. 123 ЗК України. Із змісту Акту перевірки № 715-ДК/695/АП/09/01/-21 слідує, що вона проводилась також без присутності представників Білоцерківської РДА, також в Акті не зазначені документи, які перевірялись інспекторами.

Принагідно відповідач зауважив, що з витягу з протоколу № 11 засідання постійно діючої комісії при Білоцерківській РДА з питань раціонального використання земельних ресурсів і земель водного фонду району та надання їх в оренду від 12.10.2011 слідує, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на спірну земельну ділянку ФОП Цукановій І.М., була розглянута та погоджена уповноваженою комісією відповідно до вимог п. 4 ст. 123 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на 05.10.2011).

З наведеного, за переконаннями сторони, випливає, що Акт перевірки № 715-ДК/695/АП/09/01/-21 є безпідставним та містить недостовірні відомості.

Відповідач звертала увагу суду на те, що 04.10.2018 державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, дотримання вимог законодавства України про охорону земель - головними спеціалістами відділу державного контролю за використанням та охороною земель Минаківською М.В. та Михайлюк І.О. уже проводилась перевірка спірної земельної ділянки за результатами якої був складений Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 04.10.2018 № 582-ДК/544/АП/09/01/-18 (далі Акт перевірки № 582- ДК/544/АП/09/01/-18). Зі змісту Акту перевірки № 582-ДК/544/БР/09/01/-18 слідує, що жодних порушень при передачі ФОП Цукановій І.М. спірної земельної ділянки не виявлено.

Таким чином, склалась ситуація коли один й той самий контролюючий орган - Головне управління Держегеокадастру у Київській області, але в особі різних державних інспекторів, у різний час при перевірці правомірності відведення спірної земельної ділянки встановив взаємовиключні обставини. Зазначене свідчить про сумнівність та безпідставність Акту перевірки № 715- ДК/695/АП/09/01/-21 та обставин, які в ньому вважаються встановленими - заявив відповідач.

При цьому відповідач наполягав на тому, що визнання недійсним у судовому порядку Договору оренди № 106 від 16.12.2011 та зобов`язання щодо повернення спірної земельної ділянки за відсутності справедливої компенсації призведе до порушення прав ФОП Цуканової І.М., які об`єктивно існують на час розгляду даного спору, зокрема права мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання комунального майна у користування та права використовувати таке майно у своїй підприємницькій діяльності, а отже і до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини.

Прокуратура у поданому позові у справі № 911/26/26 не надала суду жодних доказів щодо надання ФОП Цукановій І.М. справедливої та обґрунтованої компенсації або інших дій, що вчинялися або мають бути вчинені з метою дотримання принципу «пропорційності» в розумінні гарантій прав, що захищаються ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. З огляду на таке, відсутність можливості реалізації ФОП Цукановою І.М. і права на отримання відшкодування є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Разом з тим, відповідач просила суд застосувати позовну давність у справі.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Отже відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У даному випадку уповноваженим суб`єктом владних повноважень щодо захисту інтересів держави визначено Узинську міську раду Київської області. Підставність здійснення представництва інтересів держави прокурором визначене в позові судом визнано обґрунтованим та таким, що цілком узгоджується із вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави та відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України.

Згідно з положеннями пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, внесеними у відповідності до Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" і які набрали чинності 27.05.2021 р., з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Отже, з дня набрання чинності (27.05.2021) положеннями пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, внесеними у відповідності до Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", органом, що має повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, є Узинська міська рада, як представницький орган відповідної територіальної громади, на території якої знаходиться така земельна ділянка.

Таким чином, оскільки судом встановлено наявність у позивача права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, яке у випадку порушення підлягатиме відновленню, суд вважає за необхідне перейти до визначення ефективності способу захисту, який обрано прокуратурою.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторін вважається визнання правочину недійсним. За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У частинах 2, 3, 5 статті 203 ЦК України наведено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Досліджуючи переданий на розгляд суду спір, слід зупинитися на тому, що за змістом ст. 3 Водного кодексу України (тут і надалі - в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно з статтею 5 Водного кодексу України до водних об`єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об`єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Статтею 6 цього кодексу передбачено, що води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 51 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Передача орендарем права на оренду водного об`єкта (чи його частини) іншим суб`єктам господарювання забороняється.

Орендодавцями водних об`єктів (їх частин) місцевого значення є Рада міністрів Автономної Республіки Крим і обласні Ради.

Окремі повноваження щодо надання водних об`єктів (їх частин) місцевого значення в користування Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Розподіл повноважень щодо передачі водних об`єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Умови, строки і збір за оренду водних об`єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Водокористувачі, яким водний об`єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом.

Користування водними об`єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Статтею 85 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 1 ст. 58 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

За змістом частини другої ст. 59 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Частинами 4,5 ст. 59 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Статтею 93 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно з ст. 124 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Частинами 3, 4 ст. 122 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно з ч. 12 Перехідних положень цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 134 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною другою вказаної статті передбачено випадки, у яких не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, серед який зокрема встановлено: надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом. Відповідно до частини третьої зазначеної статті земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вбачається, що Білоцерківська районна державна адміністрація не мала права на розпорядження земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб як ведення рибного господарства (рибогосподарських потреб), оскільки відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті (п. б), з огляду на наступне.

Білоцерківська районна державна адміністрація перебрала на себе повноваження Київської обласної державної адміністрації, тим самим ототожнивши два різних поняття «водне господарство» та «рибне господарство», визначення яких закріплені діючим законодавством.

Поняття «водне господарство» закріплено у Концепції розвитку водного господарства України, схваленої постановою ВРУ від 14.01.2000 року № 1390-XIV, а саме: водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Статтею 25 Закону України «Про тваринний світ» (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що добування риби та водних безхребетних вважається рибальством, а не водним господарством.

Отже, поняття водне господарство та рибне господарство не є тотожними, а тому надання земельної ділянки водного фонду, розташованої за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб, відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України відносилось до повноважень обласної державної адміністрації.

Пунктом 1 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 453/2011 передбачено, що Держводагентство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері розвитку водного господарства і меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

На підставі наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 р. № 548 було затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, котра наводить 12 видів цільового призначення земель водного фонду: 10.01 для експлуатації та догляду за водними об`єктами; 10.02 для облаштування та догляду за прибережними захисними смугами; 10.03 для експлуатації та догляду за смугами відведення; 10.04 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами; 10.05 для догляду за береговими смугами водних шляхів; 10.06 для сінокосіння; 10.07 для рибогосподарських потреб; 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; 10.09 для проведення науково-дослідних робіт; 10.10 для будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд; 10.11 для будівництва та експлуатації санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів у межах прибережних захисних смуг морів, морських заток і лиманів; 10.12 для цілей підрозділів 10.01 - 10.11 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Слід наголосити, що ведення водного господарства - лише один з видів цільового призначення земель водного фонду, а тому передача земельних ділянок водного фонду для ведення водного господарства обмежується підрозділами 10.01-10.05 Класифікації. У свою чергу, виділення та передача земельної ділянки для рибогосподарських потреб (підрозділ 10.07) не є веденням водного господарства.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо.

Отже, поняття водне господарство та рибне господарство не є тотожними.

Відтак, наведене вище свідчить про те, що на час прийняття рішення № 869 від 15.11.2011 «Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі-підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області» Білоцерківської районної державної адміністрації та укладання між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною договору № 106 оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду від 16.12.2011 у Білоцерківської районної державної адміністрації були відсутні повноваження для передачі спірної земельної ділянки для рибогосподарських потреб.

Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином в дотримання цих основоположних конституційних принципів, суд діє лише в межах наданих повноважень.

Розпорядження № 869 від 15.11.2011 «Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області» було прийнято Білоцерківською районною державною адміністрацією в інтересах ФОП Цуканової Ірини Миколаївни щодо земельної ділянки водного фонду за відсутності відповідних повноважень для його прийняття.

У зв`язку з цим, укладений на його підставі договір № 106 оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду від 16.12.2011 між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною був укладений із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», та інших нормативно-правових актів України - за відсутності відповідних повноважень для його укладення.

Такі висновки співвідносяться з висновками судів, якими розглядалася справа № 911/3223/21, в межах якої розглядалися вимоги прокуратури про визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011. При цьому судом відмовлено у задоволенні позову у цій справі з підстав того, що у позивача у справі, Київської ОДА, було відсутнє повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, Київська ОДА не була фактичним володільцем спірної земельної ділянки як до та і станом на момент подачі прокурором в його інтересах негаторного позову і на момент розгляду справи, то відповідно неможливим у такому випадку є захист права власності на підставі та у відповідності до статті 391 ЦК України, і відповідно задоволення позовних вимог прокурора в інтересах позивача не призвело б до поновлення прав останнього, відновлення прав володіння, користування або розпорядження саме позивачем спірною земельною ділянкою.

Розглядаючи аргументи відповідача ФОП Цуканової І.М. щодо наявності у неї певного обсягу прав, які набуті в результаті спадкування, суд акцентує увагу на наступному.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про оренду землі" право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.

Договором оренди водного об`єкту від 28.07.2005, де орендарем виступав ОСОБА_1., що є батьком відповідача-2 у пункті 6.7 передбачено, що право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

Суд констатує, що відповідач-2 та її брат успадкувавши у ОСОБА_1 право на оренду земельної ділянки не стали правонаступниками за договором від 28.07.2005, оскільки сторонами не було вчинено юридично значимих дій, які б свідчили саме про заміну сторони саме договору від 28.07.2005, натомість було укладено абсолютно інший договір на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації та на іншу площу земельної ділянки. В той же час, як вказано вище, в момент прийняття розпорядження, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснювалося за результатами проведення земельних торгів, що передбачалося статтями 124,134 ЗК України. Однак, розпорядження адміністрації було прийнято без дотримання зазначених вимог Земельного законодавства в чому суд погодився з прокуратурою.

Також, суд відмічає, що в оренду за договором від 28.07.2005 була передана земельна ділянка загальною площею 73,2 га - 60,1 га під водою та 13,1 прибережна захисна смуга. Водночас, за оспорюваним договором № 106 від 16.12.2011 відповідач прийняв в оренду земельну ділянку зі всіма гідроспорудами загальною площею 67,4057 га - 54,1106 водне зеркало, 3,4133 га відкриті заболочені землі, 9,8818 сіножаті.

Враховуючи явну різницю у площі переданих в оренду земельних ділянок за договорами від 2005 та 2011 років, у суду відсутня можливість ототожнювати наведені земельні ділянки, що були передані за різними договорами, враховуючи те, що відповідачем не доведено належними доказами перед судом, що ним отримано в оренду саме ту ж земельну ділянку, що була в оренді у її батька. Доказів зменшення площі земельної ділянки, площі водойми, зміни характеристик ділянки до суду не надано.

З цих підстав суд констатує, що об`єкт переданий в оренду за договором від 2005 року не може бути визнаний тотожним об`єкту оренди переданому за спірним договором від 2011 року в силу різних площ земельних ділянок, а відтак відсутні підстави стверджувати, що мала місце заміна сторони орендаря за договором від 2005 року в порядку спадкування права оренди. Натомість, суд констатує факт укладання нового договору на оренду земельної ділянки іншої площі.

Відтак, суд приходить до висновку, що набуття права на спірну земельну ділянку площею 67,4057 га мало бути здійснене із застосуванням процедур визначених ст. 124 ЗК України, в чинній на той момент редакції, а саме - за результатами проведення земельних торгів, які у даному випадку в порушення вимог ст. 124 ЗК України не проводились. Дана обставина додатково вказує на підставність доводів прокуратури щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, суд задовольняє позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом визнання договору № 106 оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду від 16.12.2011 недійсним.

Разом з тим, для ефективного захисту прав позивача, Узинської міської ради Київської області, суд вважає за необхідне задовольнити і вимогу про зобов`язання відповідача-2 повернути на користь держави в особі Узинської міської ради Київської області земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 площею 67,4057 га з розташованим на ній водним об`єктом.

При цьому, задовольняючи вказаний позов, суд вважає за необхідне зосередити увагу учасників справи на правові позиції щодо розмежування способів захисту у спорах стосовно усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою державної чи комунальної власності, що відноситься до земель водного фонду.

Суд вважає за необхідне навести правову позицію, що викладена у пунктах 45-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19):

"Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду."

Відтак, заявлений прокурором позов є негаторним позовом, оскільки він не пов`язаний з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, враховуючи те, що передана в оренду за оскаржуваним договором земельна ділянка відноситься до земельних ділянок водного фонду.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, слід відмітити, що прокурор звернувся саме з негаторним позовом, а в контексті наведених вище висновків Верховного Суду негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (територіальної громади), а відтак позовна давність у цьому випадку не застосовується.

Разом з тим, суд вважає за необхідне у своєму рішенні висвітлити також те, що у практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Співставляючи наведені критерії втручання в право відповідача користуватися земельною ділянкою водного фонду, яка відповідно до наведених вище висновків отримана ним у спосіб, що не відповідає вимогам закону, суд зауважує, що відповідач-2, орендуючи з 2011 року за оспорюваним договором земельну ділянку мав змогу впродовж всього часу оренди земельної ділянки, отримувати від такого користування вигоду, прибуток та інші блага що пов`язані з веденням риборозведення. Разом з тим, відповідачем сплачувалася орендна плата, що визначена договором.

Відтак, суд вважає, що позов задоволено в інтересах територіальної громади, без порушення права на мирне володіння майном з огляду також і на те, що судом було встановлено незаконність способу заволодіння відповідачем орендованою ділянкою та порушення відповідачами процедури надання ділянки водного фонду в оренду, що не могло бути невідомо останнім, позаяк, нормативна база, яка регулює спірні правовідносини є загальнодоступною для всіх учасників даних правовідносин і відповідачі повинні були усвідомлювати правові наслідки своїх дій у майбутньому.

Відтак, вказане рішення є повністю виправданим і збалансованим, втручання в набуте в незаконний спосіб право позивача є пропорційним, враховуючи також всі його законні очікування та правомірні сподівання, які він мав в процесі розгляду справи.

За переконанням суду рішення прийнято з урахуванням законності, справедливості, розумності, негативні наслідки, які послідують у зв`язку з виконанням рішення суду не призведуть до порушення балансу приватних інтересів відповідача-2 та держави, в особі позивача, не існує потреби у жодному відшкодуванні відповідачу-2 шкоди щодо втручання в його майнові права, оскільки відповідачем не доведено що за весь час незаконного користування земельною ділянкою ним не було отримано достатньо вигоди від оренди, а визнання недійсним договору оренди більше ніж через 10 років його виконання сторонами призвело до будь яких збитків орендарю.

Разом з тим, відповідача-2 не позбавлено права в подальшому набувати земельних ділянок у спосіб, що передбачений законом, незважаючи на виявлені порушення закону та без урахування умисності чи неумисності такої поведінки сторін оскаржуваного договору щодо передання (отримання) земельної ділянки з порушенням вимог національного законодавства, в обхід визначеної Земельним кодексом України процедури. При цьому орендар повинен був усвідомлювати, що з укладенням нового договору оренди, відбувається інша процедура набуття права оренди, яка повинна повністю слідувати земельному законодавству чинному на час набуття такого права.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідачів у рівних частинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні Узинською міською радою Київської області (09161, Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця Незалежності, будинок 1/6, код 04054990) права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 шляхом визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011, укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією (09117, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 2, код 19425498) та фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Усунути перешкоди у здійсненні Узинською міською радою Київської області (09161, Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця Незалежності, будинок 1/6, код 04054990) права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 шляхом зобов`язання фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) повернути на користь держави в особі Узинської міської ради Київської області (09161, Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця Незалежності, будинок 1/6, код 04054990) земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 площею 67,4057 га з розташованим на ній водним об`єктом.

Стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації (09117, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 2, код 19425498) фактично понесені судові витрати за подання позову Заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код 02909996">02909996) за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ: 2909996, МФО: 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), р/р: UA08201720343190001000015641 у розмірі 2684,00 грн.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Цуканової Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) фактично понесені судові витрати за подання позову Заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код 02909996">02909996) за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ: 2909996, МФО: 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), р/р: UA08201720343190001000015641 у розмірі 2684,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.05.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз