Постанова

від 25.10.2007 по справі 7/211/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/211/07

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.10.07                                                                                               Справа №7/211/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді  Коробка Н.Д.    , Мірошниченко М.В.  , Яценко О.М.

при секретарі: Лола Н.О.

за участю представників

позивача: ДоляЄ.І., дов. № 08 від 18.06.2007 р.   

відповідача: Воронін Ю.Л., дов. № 01-09 від 15.09.2007 р.  

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “САНА – 04”, м. Василівка Запорізької області

на рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2007 р.

у справі № 7/211/07                

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Альфа – Прим”,           м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю “САНА – 04”, м. Василівка Запорізької області

про стягнення  279.921,57 грн.

Встановив:

27.04.2007 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія Альфа – Прим”,           м. Запоріжжя, (далі - позивач), звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “САНА – 04”, м. Василівка Запорізької області, (далі - відповідач), про стягнення 279.921,57 грн., які складаються з 211.291,34 грн. основного боргу за договором № 22 купівлі-продажу від 28.07.2006 р., 10.564,57 грн. штрафу, 31.693,70 грн. пені за неналежне виконання умов договору, 10.594,57 грн. втрат від інфляції, 4.115,84 грн. – 3% річних, 11.661,55 грн. відсотків за незаконне користування грошовими коштами (з урахуванням уточнень позовних вимог, прийнятих судом першої інстанції, спір розглянуто про стягнення 279.921,57 грн.).

Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 20.06.2007 р. у справі № 7/211/07 (суддя Кутіщева Н.С.) позов задовольнив частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 211.291,34 грн. основного боргу, 10.564,57 грн. штрафу, 17.910,56 грн. пені, 10.594,57 грн. втрат від інфляції, 4.115,84 грн. – 3% річних, 2.544,77 грн. державного мита, 106,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.        

Рішення суду мотивовано наступним.

Правовідносини між сторонами врегульовані договором № 22 купівлі-продажу від 28.07.2006 р., згідно з умовами яких позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач – своєчасно прийняти й оплатити його. На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на суму 211.291,34 грн. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 211.291,34 грн.

Керуючись ст. ст. 193, 230, п. 6 ст. 232 ГК України, ст. ст. 526, 536, 625 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості, штрафу, втрат від інфляції та 3% річних. В частині позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами суд першої інстанції відмовив, оскільки вони заявлені необґрунтовано. Пеню задоволено частково в сумі 17.910,56 грн. за період з 31.08.2006 р. по 01.063.2007 р. на підставі п. 6  ст. 232 ГК України.     

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від   20.06.2007 р. у справі № 7/211/07 прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати в повному обсязі, визнати дії господарського суду Запорізької області при проведенні судового розгляду даної справи незаконними, стягнути з позивача судові витрати, в тому числі 27.620,00 грн. витрат на оплату юридичних послуг (з урахуванням доповнень до апеляційної скарги). Відповідач вважає, що договір № 22 купівлі-продажу від 28.07.2006 р. є недійсним, з боку позивача зазначений договір підписаний не уповноваженою особою. Первинні документи, додані до договору: накладна, рахунок-фактура, акт приймання-передачі товару не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» не мають юридичної сили і не можуть бути використані в якості доказів. Також відповідач зазначає, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про час і місце проведення судового засідання.     

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 02.10.2007 р. у даній справі апеляційна скарга відповідача прийнята до розгляду, який призначений на    25.10.2007 р.

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав. В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Також позивач в своєму клопотанні від 02.10.2007 р. зазначає, що фактичне місцезнаходження відповідача за вказаною в позовній заяві та договорі адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 9, підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Розпорядженням Першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2886 від 24.10.2007 р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого – Коробки Н.Д., суддів: Мірошниченка М.В., Яценко О.М.

Представник відповідача підтримав в судовому засіданні доводи, викладені в апеляційній скарзі.

За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

28.07.2006 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 22 купівлі-продажу (далі - Договір) (а.с. 10 - 11), згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар зазначений в п. 1.1 Договору на умовах складу відповідача, а відповідач – прийняти й оплатити на умовах Договору. Загальна сума Договору складає 211.291,34 грн., в т. ч. ПДВ 35.215,22 грн. (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору оплата за поставлену партію товару проводиться в безготівковій формі на розрахунковий рахунок позивача протягом 5-ти календарних днів з дати поставки.

Датою поставки партії товару вважається дата виписки Акту приймання-передачі з відміткою відповідача про отримання товару (п. 3.3 Договору).

Згідно з п. 6.1 Договору він (договір) вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами умов Договору.  

Позивач на виконання умов Договору передав відповідачу товар на загальну суму 211.291,34 грн., що підтверджується двостороннім підписаним актом приймання-передачі від 25.08.2006 р., до речі, зазначений акт містить відбитки печаток обох сторін (а.с. 12, 99), накладною № 250806 від 25.08.2006 р. (а.с. 14) також податковою накладною від 25.08.2006 р. (а.с. 15).

На сплату позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру № 250806 від 25.08.2006 р. на суму 211.291,34 грн. (а.с. 13).

Відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати отриманого товару не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі  211.291,34 грн.  

Позивач звернувся до відповідача з претензією (а.с. 9), в якій зазначив, що станом на 07.03.2007 р. оплата відповідачем за Договором не здійснена, просив в термін не більше  3-х діб перерахувати на його розрахунковий рахунок грошові кошти в сумі 211.291,34 грн. основного боргу за Договором, 10.564,57 грн. штрафу, 31.693,70 грн. пені.

Стягнення з відповідача на користь позивача 279.921,57 грн., які складаються з 211.291,34 грн. основного боргу за Договором, 10.564,57 грн. штрафу, 31.693,70 грн. пені за неналежне виконання умов договору, 10.594,57 грн. втрат від інфляції, 4.115,84 грн. – 3% річних, 11.661,55 грн. відсотків за незаконне користування грошовими коштами, стало предметом спору у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, правовідносини сторін врегульовані Договором, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 193 Господарського кодексу України.

Доказів оплати відповідач суду не надав. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 211.291,34 грн. основного  боргу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 5.3 Договору за невиконання зобов'язання по оплаті за отриманий товар згідно з строками, зазначеними в п. 3.1 Договору, відповідач сплачує штраф в розмірі 5,0% вартості партії товару, яка підлягає продажу, а крім того пеню в розмірі 0,1% за добу від суми грошових коштів, які підлягають сплаті, але не більше 15,0%.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 10.564,57 грн. заявлені обґрунтовано та підлягають стягненню.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги про стягнення пені в сумі 31.693,70 грн. підлягають задоволенню частково за період з 31.08.2006 р. по 01.03.2007 р. в сумі 17.910,56 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 10.594,57 грн. втрат від інфляції та 4.115,84 грн. – 3% річних за період з 31.08.2006 р. по 25.04.2007 р. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за   користування   чужими   грошовими   коштами   боржник зобов'язаний   сплачувати   проценти,  якщо  інше  не  встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими  коштами встановлюється  договором,  законом  або  іншим  актом  цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовного того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 11.661,55 грн. відсотків за незаконне користування грошовими коштами за період з 31.08.2006 р. по 25.04.2007 р., заявлені безпідставно і задоволенню не підлягають. По-перше, сторонами в Договорі не передбачена сплата процентів за   користування   чужими   грошовими   коштами, не передбачений їх розмір, по-друге, безпідставне розрахування позивачем зазначених процентів виходячи із ставки рефінансування НБУ (8,5%), що вбачається з розрахунку позивача (а.с. 30).   

Твердження скаржника про те, що з боку позивача Договір підписаний не уповноваженою особою, наслідком чого є недійсність вказаного Договору, не приймається колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою  статті  203  цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення  учасника  правочину  має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідачем в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних доказів в обґрунтування своїх тверджень щодо відсутності повноважень у особи, яка підписала з боку позивача Договір.

Крім того, згідно зі ст. 241 ЦК України правочин,   вчинений    представником    з    перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи,  яку він представляє,  лише  у  разі  наступного  схвалення правочину  цією  особою.  Правочин  вважається схваленим зокрема у разі,  якщо особа,  яку він представляє,  вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину  особою,  яку  представляють, створює,  змінює  і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як свідчать матеріали справи, позивачем схвалений Договір, що виявилось у його виконанні, а саме, як вже зазначалось вище, позивач передав на виконання умов Договору відповідачу товар на суму 211.291,34 грн.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм  процесуального  права  є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення  місцевого  господарського  суду, якщо справу  розглянуто  господарським  судом  за   відсутністю будь-якої  із  сторін,  не  повідомленої  належним чином про місце засідання суду.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції не повідомив належним чином відповідача про час і місце проведення судового засідання.

Згідно зі ст. 64 ГПК України суддя,  прийнявши  позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про  порушення  провадження  у  справі,  в  якій вказується про прийняття позовної  заяви,  призначення  справи  до розгляду  в  засіданні  господарського  суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки  справи  до  розгляду  в засіданні.

Відповідно до п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75, ухвала   про   порушення   провадження   у   справі  і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день  її  прийняття  всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з  відміткою  про  вручення  ухвали   адресатові залучаються до матеріалів справи.

В матеріалах справи відсутнє повідомлення про вручення відповідачу ухвали про порушення провадження у справі від 27.04.2007 р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення - скасуванню.

Судові витрати за розгляд справи згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Витрати відповідача на юридичне обслуговування судового процесу юридичною фірмою в сумі 27.620,00 грн. відшкодуванню не підлягають, оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Отже, відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, проводиться лише адвокатам, а не будь-яким представникам. Відповідних доказів відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідачем також не надано документального підтвердження витрат – платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.   

     Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “САНА – 04”,          м. Василівка Запорізької області, задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2007 р. у справі             № 7/211/07 скасувати й прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “САНА – 04”, м. Василівка Запорізької області, на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Альфа – Прим”, м. Запоріжжя, 211.291,34 грн. основного боргу, 10.594,57 грн. втрат від інфляції, 4.115,84 грн. – 3% річних, 10.564,57 грн. штрафу, 17.910,56 грн. пені, 2.544,77 грн. державного мита, 106,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Видачу наказу із зазначенням необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.

Головуючий суддя Коробка Н.Д.

 судді  Коробка Н.Д.  

 Мірошниченко М.В.  Яценко О.М.