ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 рокуСправа №340/10592/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суддівської винагороди,-
ВСТАНОВИВ:
26.12.2023 року до Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Кіровоградського окружного адміністративного суду (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад 2023 року;
- стягнути з Кіровоградського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за листопад 2023 року у сумі 129 578, 02 грн;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць в сумі 129 578, 02 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду та перебуває у штаті зазначеного суду. На підставі наказу голови суду від 30.03.2022 №53/к його увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з призовом на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку відповідно до ч. 3ст. 119 КЗпП України. На початку серпня 2022 дізнався, що йому припинено нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно доЗакону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни дост. 119 КЗпП України, згідно яких припиняється нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022, про що видано відповідний наказ від 19.07.2022 №161/к. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати суддівської винагороди протиправною позивач вказує, що зміни, внесені дост. 119 КЗпП УкраїниЗаконом від 01.07.2022 №2352-ІХ, суперечать положеннямст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка є імперативною нормою щодо визначення суддівської винагороди, що не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Позивач вказує, що відповідач без наявних правових підстав у питанні виплати суддівської винагороди застосував нормист. 119 КЗпП Українизамістьст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду передано голові Кіровоградського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю.
Розпорядженням голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 року № 5 справу №340/10592/23 передано до Третього апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
05.02.2024 року матеріали адміністративної справи №340/10592/23 надійшли до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали адміністративної справи №340/10592/23 передані на розгляд судді Сліпець Н.Є.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
15.02.2024 в системі «Електронний суд» надійшла заява позивача про проведення підготовчого засідання за його відсутності, з проханням подальший розгляд справи у судовому засідання проводити без його участі.
01.03.2024 за допомогою поштового відправлення до суду надійшов відзив Кіровоградського окружного адміністративного суду на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-III не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди. За загальним правилом, у разі не врегулювання спірних правовідносин нормами спеціального закону, застосуванню підлягають положення загального законодавства, зокрема норми трудового законодавства. При цьому, відповідач зазначає, що враховуючи положенняКонституції України,КЗпП України,Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зміст наказу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 №161/к, відповідач не допустив протиправної бездіяльності та діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та не мав законних підстав діяти по іншому. Також, представник просив розглянути справу без їх участі.
12.03.2024 усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, судом було закрито підготовче провадження у справі за відсутності представників сторін та призначено судовий розгляд справи на 04.04.2024 о 08:30 год., про що повідомлено учасників справи.
04.04.2024 позивач, представник відповідача до суду не прибули, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, звернулись до суду з завами про розгляд справи без їх участі.
Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням клопотань позивача, представника відповідача, належно повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус судді та зарахований до штату Кіровоградського окружного адміністративного суду.
З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 №53/к увільнено ОСОБА_2 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.
Так, згідно наказу голови від 19.07.2022 №161/к було припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , ці обставини не заперечуються сторонами у справі.
З довідки №80 від 02.09.2022 вбачається, що середній заробіток ОСОБА_1 нараховувався та виплачувався з 30.03.2022 по 19.07.2022.
Згідно листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 №19142/22 на звернення позивача вбачається, що з 19.07.2022 ОСОБА_1 припинено виплату середнього заробітку на період його увільнення від роботи згідно ст. 119 КЗпП України та повідомлено, що з 30.03.2022 суддівська винагорода у вказаний період позивачу не нараховувалась, оскільки не передбачена виплата суддівської винагороди у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, натомість у період з 30.03.2022 по 19.07.2022 позивачу виплачувався середній заробіток.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому суддівської винагороди за листопад 2023 року у сумі 129578,02 грн, що суперечить положеннямст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до приписів статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі Закон №1932-ХІІ), у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Згідно з частинами першою, третьою статті 17 Закону №1932-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
До видів військової служби, згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент видання наказу від 10.03.2022 №50-к «Про увільнення ОСОБА_4 від виконання обов`язків із відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації»), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни до КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».
Як наслідок, з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352-ІХ) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), та правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19.07.2022 середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2352-ІХ) відсутні.
Як зазначено вище, 19.07.2022 головою Кіровоградського окружного адміністративного суду видано наказ №161/к «Про припинення нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 ".
Водночас суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Ці приписи повністю узгоджуються з частиною другою статті 130 Конституції України, згідно з якою, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Водночас, Законом №1402-VIII передбачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди. Перебування на військовій службі не є таким випадком.
При вирішенні цього спору суд також ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/22.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.
До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.
Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.
Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.
У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
З огляду на викладене, суд зазначає, що питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ.
Суд зазначає, що Рада суддів України у рішенні від 19.04.2019 №21 «Про право суддів здійснювати правосуддя після спливу строку відсторонення та на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018» висловила позицію про те, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018(4062/15).
Крім цього, Рада суддів України рішенням від 05.08.2022 №24 вирішила, серед іншого, звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.
З урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, суд доходить висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що з 19.07.2022 ОСОБА_1 суддівська винагорода не нараховувалась та не виплачувалась, зокрема і за листопад 2023 року.
За таких обставин, суд доходить висновку, що бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати є протиправною, у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом визнання протиправною бездіяльності Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад 2023 року.
При цьому, суд вказує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суддівської винагороди за листопад 2023 року у сумі 129578,02 грн., оскільки відповідачем було допущено протиправну бездіяльність та не було здійснено нарахування суддівської винагороди позивачу за листопад 2023 року, а тому вимоги про стягнення 129578,02 грн є передчасними. Відтак, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права буде зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за листопад 2023 року.
Щодо вимог позивача, які стосуються допуску рішення до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.
Положеннями ч.3 ст.241 КАС України передбачено, що судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Статтею 371 КАС України визначено категорії адміністративних справ, рішення по яким виконуються або можуть виконуватися негайно, тобто до набрання рішенням законної сили.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 ч.1 цієї статті (п.1 ч.2ст.371 КАС України).
Оскільки рішення суду у цій справі носить зобов`язальний характер та в ньому не вирішується питання про стягнення коштів з відповідача, то дія ст.371 КАС України на зазначені правовідносини не розповсюджується, а отже рішення суду не підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Враховуючи, що позивач, звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кіровоградського окружного адміністративного суду (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ 35084241) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад 2023 року.
Зобов`язати Кіровоградський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за листопад 2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець
Суд | Дніпропетровський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.05.2024 |
Оприлюднено | 13.05.2024 |
Номер документу | 118929099 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо проходження служби, з них |
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Сліпець Надія Євгенівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Сліпець Надія Євгенівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні