Рішення

від 09.05.2024 по справі 440/141/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року м. Полтава Справа № 440/141/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати позивачу:

- середнього заробітку, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 22.12.2023 року,

- компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період: 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року квітень 2008 року, січень 2009 року квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 22.12.2023 року, в сумі 99 757,84 грн,

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року по день фактичної виплати індексації 22.12.2023,

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у квітні 2018 року не була нарахована та виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення, а згадані виплати проведено лише 07.09.2023 та 22.12.2023 року на виконання судового рішення у справі №440/8828/22. На цій підставі позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум та наполягав на наявності підстав для сплати на його користь компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 08.01.2024 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії закрито в частині позовних вимог - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період квітень 2016 року по лютий 2018 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати за період квітень 2016 року по лютий 2018 року по день фактичної виплати.

13 лютого 2024 році відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 року залишено без задоволення.

Від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 13 лютого 2024 року надійшов відзив на позов, у якому відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що на момент звільнення з військової служби між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України був відсутній спір щодо розрахунку при звільненні, а тому у спірних відносинах немає підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України. Також, на переконання відповідача, у спірних відносинах немає підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, оскільки індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 сплачена на підставі судового рішення, що виконане відповідачем без зволікань. Окрім того, представник відповідача наполягав на пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, передбаченого статтею 122 КАС України.

16 лютого 2024 року позивач надав відповідь на відзив, у якій наполягав на безпідставності доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 21.03.2001 по 26.11.2009 та з 29.12.2010 по 16.04.2018, що не заперечується відповідачем.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.04.2018 №44 о/с позивач призначений командиром військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.04.2018 (по стройовій частині) виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 16.04.2018.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: з 23.03.2001 по 31.12.2007 включно із застосуванням індексу споживчих цін у відповідності до вимог статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018.

На виконання згаданого судового рішення відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: 07.09.2023 року виплатив позивачу кошти у розмірі 3951,93 грн, 22.12.2023 року виплатив позивачу кошти у сумі 5868,35 грн.

Позивач, посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України від 01.07.2023 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Приписами статей 3, 4 Закону №2050-III обумовлено, що компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (надалі Порядок №159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати військовослужбовцю при звільненні з військової служби усіх належних сум, а також нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Щодо першого питання суд враховує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачу (у зв`язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення за період з березня 2001 року по березень 2016 року загалом у розмірі 5867,35 грн, що сплачена на його користь відповідачем 22.12.2023 на виконання судового рішення у справі №440/8828/22.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Індексація грошового забезпечення відносяться до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, а тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати цієї складової грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

У своїй судовій практиці Верховний Суд послідовно дотримувався підходу, відповідно до якого у ситуації, коли спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов`язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні з військової служби, то застосовуються положення загального трудового законодавства (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з-поміж іншого, зазначила таке: "Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц".

Водночас слід зауважити, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ. А оскільки як остаточний розрахунок з позивачем, так і його звернення до суду з цим позовом мали місце вже після набрання чинності Законом №2352-ІХ, до спірних відносин слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у редакції згаданого Закону, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд враховує, що середньоденне грошове забезпечення позивача на дату звільнення з військової частини Національної гвардії України становить 548,12 грн, про що зазначено у довідці від 26.10.2023 вих.№123.

Позивача звільнено зі служби 16.04.2018, а остаточний розрахунок проведено 22.12.2023.

А тому, виходячи із норм статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу не більш ніж за шість місяців, тобто 182 календарні дні (365 : 12 х 6).

Отже середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі, який підлягає стягненню на користь позивача за шість місяців, становитиме 99757,84 грн (548,12 грн х 182).

Поряд з цим, запроваджене Законом №2352-ІХ обмеження строку нарахування компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, шістьма місяцями, на переконання суду, не може сприйматись, як обов`язок роботодавця нарахувати таку компенсацію, виходячи з середнього заробітку працівника за шість місяців, адже суть відповідної виплати Законом №2352-ІХ не змінена - її завданням є відшкодування майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, необхідно взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Тож суд вважає за доцільне обчислити розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

У цій справі загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат (з урахуванням військового збору) становив 12810,51 грн, з яких: грошове забезпечення за квітень 2018 року - 8798,40 грн (68,68%) та індексація грошового забезпечення - 4012,11 грн (31,32%).

Обчислена судом сума середнього заробітку за шість місяців, виходячи з середньої заробітної плати на дату звільнення з військової служби, становить 99757,84 грн (548,12 грн х 182).

Таким чином, суд, з урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, з огляду на характер заборгованості (індексація грошового забезпечення), дій позивача та відповідача, дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 31244,16 грн (31,32% від 99757,84 грн).

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн.

Щодо нарахування та виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів суд виходить з таких міркувань.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.

Суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

Натомість правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі №686/20861/17.

У спірних відносинах на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: 07.09.2023 року виплатив позивачу кошти у розмірі 3951,93 грн, 22.12.2023 року виплатив позивачу кошти у сумі 5868,35 грн.

З урахуванням наведеного суд констатує, що у спірних відносинах має місце затримка у виплаті на користь позивача належних йому сум грошового забезпечення, що є підставою нарахування й виплати компенсації втрати частини доходів.

Доводи відповідача про необхідність отримання додаткових бюджетних асигнувань з метою виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №440/8828/22 наведений вище висновок суду не нівелюють, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення чи нездійснення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).

Стосовно доводів відповідача про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом, суд враховує, що останній розрахунок з позивачем проведений 22.12.2023, а до суду з цим позовом він звернувся 03.01.2024 року.

Наведене є підставою для висновку про дотримання позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Як наслідок, підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з недотриманням позивачем строку звернення до суду у цій справі не виявлено.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є учасником бойових дій.

Отже підстав для розподілу судових витрат немає.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю необхідно зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов`язки виконати без достатніх зволікань.

У цій справі позивач не обґрунтував необхідність застосування заходів судового контролю на стадії ухвалення рішення суду по суті позовних вимог, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.

З урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду наразі належить відмовити.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) до

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири гривні шістнадцять копійок).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - березень 2016 року по день фактичної виплати індексації 22.12.2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог та клопотання позивача про встановлення судового контролю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя Л.М. Петрова