Постанова

від 04.10.2024 по справі 440/141/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Л.М. Петрова

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 р. Справа № 440/141/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024, АДРЕСА_1 по справі № 440/141/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив: про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати позивачу:

- середнього заробітку, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 22.12.2023 року,

- компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період: 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року квітень 2008 року, січень 2009 року квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 22.12.2023 року, в сумі 99 757,84 грн.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року по день фактичної виплати індексації 22.12.2023.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у квітні 2018 року не була нарахована та виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення, а згадані виплати проведено лише 07.09.2023 та 22.12.2023 року на виконання судового рішення у справі №440/8828/22. На цій підставі позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум та наполягав на наявності підстав для сплати на його користь компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 08.01.2024 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 року провадження закрито в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період квітень 2016 року по лютий 2018 року; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати за період квітень 2016 року по лютий 2018 року по день фактичної виплати.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири гривні шістнадцять копійок).

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - березень 2016 року по день фактичної виплати індексації 22.12.2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог та клопотання позивача про встановлення судового контролю - відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 року у справі № 440/141/24 у частині зазначеного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає до стягнення з відповідача - 31244,16 грн (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири гривні шістнадцять копійок), змінивши суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає до стягнення, вказавши розмір «99 757,84 (дев`яносто дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 84 копійки) грн).

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції частково прийняв правильне рішення, коли для належного і ефективного способу захисту його прав вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення. Проте сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції, визначена як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до 6 місяців, що суперечить висновкам Верховного суду.

Зазначає, що у той же час, з урахуванням наведеної вище, позиції Верховного Суду у справі № 560/11489/22 до шестимісячного строку, в межах якого стягується середній заробіток (з 19 липня 2022 року після набрання чинності Законом №2352-ІХ) не застосовуються принципи співмірності та пропорційності задля зменшення суми середнього заробітку.

Враховуючи викладене, вважає, що судом не правильно застосовані норми чинного законодавства та зроблено розрахунок суми середнього заробітку для стягнення з відповідача.

Вважає, що до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача належить середній заробіток, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 22.12.2023 року, в сумі 99 757,84 (дев`яносто дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 84 копійки) грн., а відтак, вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 року належить змінити в цій частині.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати його та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказав, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому позивачеві сум, стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 24.01.2018 (справа № 807/1502/15), від 27.06.2018 (справа № 810/1543/17), в ухвалі від 21.01.2020 (справа № 560/2342/19).

Крім того, зазначає, що вирішуючи спір по даній справі, в частині, що стосується нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, суд першої інстанції не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Судом першої інстанції також не враховано той факт, що тривалий час затримки розрахунку при виключенні позивача зі списків частини, а це більше ніж 48 місяців, став можливий виключно у зв`язку з тим, що позивач самостійно штучно збільшив період затримки розрахунку під час зміни місця подальшого проходження військової служби, що в свою чергу при застосуванні загального порядку обчислення компенсації призвело до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.

На переконання відповідача, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 критеріям визначення розміру відповідальності відповідача суму у розмірі 5896,86 грн., яка дорівнює розміру недоплати позивачу.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення відповідач зазначає, що у випадку коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050- III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Вважає, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для виплати компенсації за втрату частини доходу, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням) проведено без затримки.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому, останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 21.03.2001 по 26.11.2009 та з 29.12.2010 по 16.04.2018, що не заперечується відповідачем.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.04.2018 №44 о/с позивач призначений командиром військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.04.2018 (по стройовій частині) виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 16.04.2018.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: з 23.03.2001 по 31.12.2007 включно із застосуванням індексу споживчих цін у відповідності до вимог статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018.

На виконання згаданого судового рішення 07.09.2023 відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 3951,93 грн.

Позивач, посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум (індексації грошового забезпечення) по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, звернувся до суду з позовом.

За результатами розгляду справи, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 440/15046/23 вирішено:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;

-стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири гривні шістнадцять копійок);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з квітня 2016 року по лютий 2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку. У задоволенні іншої частини позовних вимог та клопотання позивача про встановлення судового контролю - відмовити.

Наведене рішення суду набрало законної сили згідно постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року.

Також, на виконання Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував та виплатив 22.12.2023 ОСОБА_1 22.12.2023 індексацію грошового забезпечення у сумі 5868,35 грн.

Позивач, посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум (індексації грошового забезпечення) по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено зі служби 16.04.2018, а остаточний розрахунок проведено 22.12.2023, а тому, виходячи із норм статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу не більш ніж за шість місяців, тобто 182 календарні дні (365 : 12 х 6).

Також, суд, з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, з огляду на характер заборгованості (індексація грошового забезпечення), дій позивача та відповідача, дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 31244,16 грн (31,32% від 99757,84 грн).

За таких обставин, суд першої інстанції, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн.

Щодо нарахування та виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів суд виходив з того, що у спірних відносинах на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: 07.09.2023 року виплатив позивачу кошти у розмірі 3951,93 грн, 22.12.2023 року виплатив позивачу кошти у сумі 5868,35 грн.

З урахуванням наведеного суд констатував, що у спірних відносинах має місце затримка у виплаті на користь позивача належних йому сум грошового забезпечення, що є підставою нарахування й виплати компенсації втрати частини доходів.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП).

За цих обставин вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Колегія суддів зазначає, що обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22, якою зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: з 23.03.2001 по 31.12.2007 включно із застосуванням індексу споживчих цін у відповідності до вимог статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення:

-07.09.2023 року виплатив позивачу кошти у розмірі 3951,93 грн,

-22.12.2023 року виплатив позивачу кошти у сумі 5868,35 грн.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати частини грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями КЗпП України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 04.12.2019 у справі №825/66/16.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку.

Як наслідок, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати індексації грошового забезпечення.

Продовжуючи розгляд справи, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а.

Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, установивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу надбавки за вислугу років у правильному розмірі.

Суд першої інстанції зазначив, що спірний період у цих правовідносинах охоплює з 16.04.2018 (день звільнення позивача зі служби) по 22.12.2023 (день остаточний розрахунку).

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Суд першої інстанції виходячи із норм статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) вважав, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу не більш ніж за шість місяців, тобто 182 календарні дні (365 : 12 х 6) та становитиме 99757,84 грн (548,12 грн х 182).

При цьому, суд, з урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (№480/3105/19), враховуючи встановлені фактичні обставини справи, з огляду на характер заборгованості (індексація грошового забезпечення), дій позивача та відповідача, дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 31244,16 грн (31,32% від 99757,84 грн).

Колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції періодом за який з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки при звільненні, а також не погоджується із застосуванням критеріїв співмірності щодо періоду з 19 липня 2022 року, які регулюються чинною редакцією статті 117 КЗпП України.

Відповідно до п. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 по справі №440/15046/23 предметом спору в цій справі було стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 за період з 17.04.2018 до 07.09.2023. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду №440/15046/23, зокрема, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири гривні шістнадцять копійок).

Тобто, вказаним вище рішення Полтавського окружного адміністративного суду №440/15046/23 вже стягнуто середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 за період з 17.04.2018 до 07.09.2023.

З урахуванням чого, колегія суддів вважає помилковими вимоги позивача у розглядуваній справі, що стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 за період з 17.04.2018 до 22.12.2023, оскільки судовим рішенням у справі 440/15046/23, яке набрало законної сили вже стягнуто середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації за період з 17.04.2018 до 07.09.2023.

Таким чином, спірний період за який позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 є з 07.09.2023 (день, в який відповідач здійснив позивачу виплату першої частини суми індексації на виконання постанови суду по справі №440/8828/22) по 22.12.2023 (день, в який відповідач здійснив позивачу виплату другої частини суми індексації на виконання постанови суду по справі №440/8828/22).

За розглядуваний період затримка розрахунку при звільненні тривала з 07.09.2023 по 22.12.2023, всього 107 днів.

Відповідно до довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_1 , середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню з військової служби, склав: 548, 12 грн.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача за 107 днів необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 58648,84 грн. (548, 12 грн *107).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, фактично застосувавши до повного періоду затримки розрахунку при звільненні принцип розумності, справедливості та пропорційності.

Разом з тим, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, викладену зокрема у постанові від 19.06.2024 у справі № 420/573/23, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст. 117 КЗпП України у чинній редакції, якою законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності зменшення суми середнього заробітку є такими, що не заслуговують на увагу та відхиляються колегією суддів як такі, що не відповідають висновкам щодо правозастосування, які викладені в постанові Верховного Суду у справі № 420/573/23, з урахуванням чого, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин та помилково дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з обмеженням виплати шістьма місяцями (182 к.д.) в сумі 31244,16 грн, враховуючи принцип співмірності.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а саме те, що рішення по справі 440/15046/23 вже було стягнуто середній заробіток за час затримки виплати при звільненні індексації за період з 17.04.2018 до 07.09.2023, колегія суддів уважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення суми, якої слід стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Тобто, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, оскільки судом апеляційної інстанції визначену суму стягнення середнього заробітку у бік збільшення та без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

В іншій частині апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, оскільки рішення Полтавського окружного адміністративного суду №440/15046/23 вже стягнуто середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 за період з 17.04.2018 до 07.09.2023.

Щодо нарахування та виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів колегія суддів зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.

Суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

Натомість правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі №686/20861/17.

У спірних відносинах на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував та виплатив 22.12.2023 ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 5868,35 грн.

З урахуванням наведеного суд констатує, що у спірних відносинах має місце затримка у виплаті на користь позивача належних йому сум грошового забезпечення, що є підставою нарахування й виплати компенсації втрати частини доходів.

Доводи відповідача про необхідність отримання додаткових бюджетних асигнувань з метою виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №440/8828/22 наведений вище висновок суду не нівелюють, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення чи нездійснення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки посилання на необхідність прийняття Урядом рішення про проведення перерахунку пенсії як підставу для проведення перерахунку не стосуються спірних правовідносин в частині того, що відповідач безпідставно не враховує для перерахунку пенсії грошове забезпечення померлого годувальника, розмір якого визначений у довідці від 09.05.2023 № 105 року.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів уважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення суми, якої слід стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення в зміненій редакції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 по справі №440/141/24 - змінити шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 58648,84 грн (п`ятдесят вісім тисяч шістсот сорок вісім) грн. 84 коп.».

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 по справі №440/141/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло