Постанова

від 07.05.2024 по справі 686/19566/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/19566/23

Провадження № 22-ц/4820/247/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Корніюк А.П., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Шевчук Ю.Г.

за участю: апелянта ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року (суддя Колієв С.А.) за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська техбезпека» про визнання дій неправомірними, поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська техбезпека» (далі ТОВ «Подільська техбезпека») про визнання дій неправомірними, поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював інженером з підготовки кадрів у відділі навчання ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці» (далі ДП «Подільський ЕТЦ»). Вказане підприємство було ліквідовано та викуплено товариством з обмеженою відповідальністю «Подільська техбезпека», власником і директором якого є ОСОБА_3 .

Головою ліквідаційної комісії підприємства ДП «Подільський ЕТЦ» Нестеруком О.П. всіх працівників було попереджено про ліквідацію цього підприємства і що вони працюють до 31.03.2023 року. Про те, що ДП «Подільський ЕТЦ» будуть приєднувати до ТОВ «Подільська техбезпека» працівників офіційно не попереджали, а на загальних зборах колективу ОСОБА_3 запевнив, що всі працівники підприємства будуть переведені на ті ж самі посади в ТОВ «Подільська техбезпека».

В подальшому позивач написав заяву на звільнення з ДП «Подільський ЕТЦ» у зв`язку із приєднанням до ТОВ «Подільська техбезпека», проте така його заява прийнята не була і йому рекомендовано написати заяву на звільнення з ДП «Подільський ЕТЦ» за власним бажанням. На вимогу керівництва ДП «Подільський ЕТЦ» він написав заяву на звільнення за власним бажанням, на підставі якої він у подальшому був звільнений. Разом з цим просив врахувати, що його бажання звільнятися з ДП «Подільський ЕТЦ» за власним бажанням не було і таку заяву він написав фактично під тиском керівництва підприємства. Також, керівництвом ДП «Подільський ЕТЦ» не було роз`яснено положення ст.36 КЗпП України, згідно яких у випадку реорганізації підприємства дія трудового договору працівника продовжується, зміна підпорядкування підприємства не припиняє дії трудового договору і в новому підприємстві зберігаються трудові відносини з працівниками.

Після його звільнення 31.03.2023 року він продовжував виходити на роботу та подав заяву, в якій відізвав свою заяву на звільнення за власним бажанням та просив залишити його заяву про звільнення у зв`язку із приєднанням до ТОВ «Подільська техбезпека», як таку, що точно відображає його дійсне бажання, проте така заява не була прийнята.

У травні 2023 року він отримав лист №155, який підписаний головою ліквідаційної комісії ДП «Подільський ЕТЦ» щодо необхідності забрати трудову книжку. Вважає такий лист сфабрикованим та сформованим заднім числом, оскільки фактично був направлений на його адресу лише 24.04.2023 року. Такими діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, яку він оцінює у 20 000 грн.

У зв`язку з цим позивач просив суд визнати дії відповідача неправомірними, що не відповідають вимогам ст.36 КЗпП України щодо процедури приєднання підприємства ДП «Подільський експертно-технічний центр» до ТОВ «Подільська техбезпека» та засудити вимогу адміністрації ТОВ «Подільська техбезпека» щодо написання працівниками заяв на звільнення за власним бажанням; поновити його на посаді інженера кадрів ТОВ «Подільська техбезпека» з 03.04.2023 року згідно поданої ним заяви від 31.03.2023 року; стягнути з відповідача втрачений заробіток за квітень, травень, червень 2023 року в розмірі мінімальної заробітної плати на місяць у загальному розмірі 20 100 грн.; стягнути з відповідача в якості відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

Рішенням Хмельницькогоміськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що ОСОБА_1 у позові просив поновити його на посаді з інженера підготовки кадрів ТОВ «Подільська техбезпека» з 03.04.2023 року, однак в ТОВ «Подільська техбезпека» ОСОБА_1 не працював та відповідно не обіймав у вказаному товаристві посади інженера з підготовки кадрів, а був звільнений з іншого підприємства ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці». Звільнення відбулося на підставі поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням у строк, зазначений ним самим у заяві.

Інші позовні вимоги ОСОБА_1 , як то стягнення втраченого заробітку, відшкодування моральної шкоди є похідними вимогами від основної поновлення на посаді, тому у їх задоволенні суд також відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції допустив до участі в судовому засіданні 26 вересня 2023 року ОСОБА_2 , повноваження якої щодо участі у судовому засіданні були відсутні.

По суті спору судом першої інстанції не було враховано обставини щодо звільнення позивача з роботи з ДП «Подільський ЕТЦ» та обставини щодо написання працівниками, в тому числі, позивачем, заяв про прийняття їх на роботу в ТОВ «Подільська техбезпека».

Наказ №01 від 06.02.2023 перероблявся після засідання суду 10 жовтня 2023 року.

Крім того, суд 31.10.2023 без думки позивача прийняв і долучив до матеріалів справи копію наказу №01 від 06.02.2023 в.о. директора ДП Подільський ЕТЦ Нестерука О.П., у якому в констатуючій частині йдеться про припинення ДП Подільський експертно-технічний центр Держпраці шляхом приєднання до ТОВ «Подільська техбезпека», не проаналізувавши суть наказу та його відповідність законодавству, оскільки у п.3 автор наказу вимагає: звільнення (переведення) працівників провести згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Тобто якщо це звільнення по приєднанню до ТОВ «Подільська техбезпека», то на якій підставі адміністрація вимагала від працівників написання заяв на звільнення тільки «за власним бажанням», а далі це переведення провести згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто з ініціативи власника, а не за власним бажанням, що є порушенням процедури приєднання підприємства, визначеної ч.ч. 2,3 ст. 36 КЗпП України, що «у разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання) дія трудового договору працівника продовжується, зміна підпорядкування підприємства не припиняє дії трудового договору, і в новому підприємстві зберігаються трудові відносини з працівниками». У цьому разі накази (розпорядження, постанови) про продовження трудових відносин не видаються. Відповідно, при приєднанні працівникам не потрібно писати будь-яких заяв щодо працевлаштування на новому підприємстві.

Суд також не звернув уваги на те, що 31 березня 2023 року на нараді заступник директора ОСОБА_4 сказав, щоб усі продовжували працювати. Відповідно, у понеділок 03 квітня 2023 року всі працівники відділів, в тому числі, й позивач ОСОБА_1 , начальниця відділу навчання ОСОБА_5 , інженер з підготовки кадрів ОСОБА_6 вийшли на роботу і продовжували працювати вже у ТОВ «Подільська техбезпека». Однак, такі твердження не знайшли свого відображення у рішенні суду, хоча це свідчення є на диску звукозапису судового засідання.

Суд не звернув уваги і не відзначив у рішенні й того, що позивач 3 та 4 квітня 2023 року, крім підготовки матеріалів повідомляв підприємствам про необхідність проходження навчання, що відділ навчання переїхав на АДРЕСА_1 , також продовжував готувати дидактичні матеріали (питання та відповіді до них, білети для перевірки знань тощо), що свідчить про продовження позивачем роботи у ТОВ «Подільська техбезпека». 06 квітня 2023 року позивач захворів на роботі.

Суд також не врахував та не зазначив у рішенні свідчення ОСОБА_5 , що вона, як безпосередній керівник позивача отримала його заяву про прийняття на роботу у ТОВ «Подільська техбезпека» і долучила її до заяв інших працівників. Це має значення для підтвердження факту, що ОСОБА_1 дійсно подавав заяву на ім`я директора ОСОБА_3 про прийняття на роботу у ТОВ «Подільська техбезпека».

Суд також неправомірно відхилив клопотання позивача від 10.10.2023 подати суду для розгляду заяви працівників, які як і ОСОБА_1 не прийняті на роботу, і на яких також немає наказу.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи до Хмельницького апеляційного суду не надходило.

В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працював на посаді інженера з підготовки кадрів відділу регіонального навчально-методичного центру ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці».

Наказом №92 від 31.01.2023 року Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях припинено Державне підприємство «Подільський експертно-технічний центр Держпраці» шляхом його приєднання до товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська техбезпека». Створено комісію з припинення ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці», якій доручено, зокрема, попередити працівників державного підприємства про його припинення та забезпечити дотримання соціально-правових гарантій у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством (а.с.55-56).

Наказом в.о. директора ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці» №02 від 06.02.2023 року вирішено попередити не пізніше ніж за 2 місяці працівників про припинення підприємства шляхом приєднання до ТОВ «Подільська техбезпека». Звільнення (переведення) працівників згідно додатку №1 до наказу провести відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України відповідно до вимог діючого законодавства України, з дотриманням відповідних пільг (пункти 1 та 2 наказу).

30 березня 2023 року ОСОБА_1 власноручно написав заяву на ім`я Голови комісії з припинення ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці» ОСОБА_4 про звільнення з займаної посади за власним бажанням з 31.03.2023 року (а .с. 34).

Наказом №8-кд від 31.03.2023 року ОСОБА_1 інженер з підготовки кадрів Відділ регіональний навчально-методичний центр, 31 березня 2023 року звільнений за власним бажанням, на підставі ст.38 КЗпП України (а. с. 35).

Листом №155 від 31.03.2023 року за підписом голови комісії з припинення ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці» ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність отримання трудової книжки у зв`язку із його звільненням. Вказаний лист згідно поштового штемпеля був зданий на поштове відділення 24.04.2023 року (а. с. 8, 9).

Допитана в якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що вона працювала в ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці». У зв`язку із ліквідацією підприємства всіх працівників було попереджено про наступне звільнення. 30 березня 2023 року всі працівники підприємства подали заяви про звільнення, в тому числі і нею було подано таку заяву про звільнення за власним бажанням. Також, оскільки підприємство було викуплено ТОВ «Подільська техбезпека» ними подавалися на ім`я керівника цього товариства заяви про прийняття на роботу. ОСОБА_1 , дійсно подавав заяву на звільнення, одну з яких переписував. Також зазначила, що ОСОБА_1 дійсно після звільнення 31.03.2023 року приходив на своє старе робоче місце, проте жодних трудових завдань йому не надавалося.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_7 суду повідомив, що він працював у ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці». 31.03.2023 року у зв`язку із ліквідацією підприємства його працівниками подавалися заяви на звільнення. Також одночасно ними подавалися заяви до ТОВ «Подільська техбезпека» про прийом на роботу, оскільки керівник цього підприємства пообіцяв прийняти на роботу всіх працівників після ліквідації ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці». У подальшому виявилося, що деяких працівників було прийнято до ТОВ «Подільська техбезпека», а частину ні. Обставин написання ОСОБА_1 заяви на звільнення він не знає.

Також судом встановлено, що ТОВ «Подільська техбезпека» уповноважило юрисконсульта ОСОБА_2 представляти інтереси товариства у всіх підприємствах, установах, організаціях, а також у судах згідно довіреності від 22.09.2023 (а. с. 53).

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в апеляційній скарзі, з таких мотивів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Положеннями статті 38 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Сторони трудових правовідносин не можуть в односторонньому порядку змінювати строки попередження. Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому, якщо відсутнє усне чи письмове відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою. Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник.

За відсутності домовленості працівника і роботодавця про дату звільнення до закінчення двотижневого строку працівник не може бути звільнений у межах цього строку з дати, яку на власний розсуд обрав роботодавець. Працівник не може бути звільнений з дати, яка не відповідає домовленості.

Аналогічний правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 279/3334/17 (провадження № 61-38688св18), та у постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 372/128/21 (провадження № 61-19849св21), від 21 грудня 2022 року у справі № 299/2706/20 (провадження № 61-3594св22).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 359/6858/19 (провадження № 61-15988св20) вказано, що за відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подання заяви про звільнення. Таким чином, роботодавець, у разі звільнення за статтею 38 КЗпП України, вправі звільнити працівника з займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але з зазначенням дати звільнення. Роботодавець може звільнити працівника у день подання заяви про звільнення лише за наявності такої домовленості. Проте, якщо працівник про це не просить, відсутні підстави для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подання відповідної заяви.

У справі, яка переглядається:

- 30 березня 2023 року ОСОБА_1 написав на ім`я голови комісії з припинення державного підприємства «Подільський експертно-технічний центр Держпраці» ОСОБА_4 заяву про звільнення його з роботи з займаної посади за власним бажанням з 31.03.2023 року.

- наказом №8-кд від 31 березня 2023 року звільнено 31 березня 2023 року ОСОБА_1 інженера з підготовки кадрів відділу регіональний навчально-методичний центр, за власним бажанням, підстава звільнення заява про звільнення за власним бажанням від 30.03.2023 року (ст.38 КЗПП України.)

З огляду на зазначене, роботодавець вправі звільнити працівника із займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причини, але з обов`язковим зазначенням погодженої обома сторонами дати звільнення.

Звільнення працівника з підстав, передбачених законом, або без порушення установленого законом порядку свідчить про законність такого звільнення та не тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що у заяві від 30 березня 202023 року ОСОБА_1 ставив питання про його звільнення за власним бажанням у конкретну дату, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про те, що у цьому конкретному випадку у відповідача були законні підстави для припинення з позивачем трудових відносин за статтею 38 КЗпП України до закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення.

Крім того, звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 просив поновити його на посаді інженера підготовки кадрів ТОВ «Подільська техбезпека» з 03.04.2023 року, при цьому належні та допустимі докази щодо прийняття його на посаду інженера з підготовки кадрів в цьому підприємстві матеріали справи не містять.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Щодо вимог позивача про визнання дій відповідача такими що не відповідають вимогам статті 36 КЗпП України відносно процедури приєднання підприємства ДП Подільський ЕТЦ до ТОВ «Подільська техбезпека», то колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення таких вимог не призведе до захисту або відновлення порушеного права .

Підстав для ухвалення окремої ухвали за клопотаннями позивача з урахуванням приписів статті 262 ЦПК України колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги зводяться, переважно, до того, що через неправомірні дії керівництва ДП «Подільський ЕТЦ» він був змушений написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, що не має вимагатися у випадку припинення підприємства шляхом його приєднання до іншого.

Однак, написавши заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, ОСОБА_1 мав розуміти природу написаної ним заяви та наслідки її написання.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції допустив до участі в судовому засіданні 26 вересня 2023 року ОСОБА_2 , повноваження якої щодо участі у судовому засіданні були відсутні, спростовується матеріалами справи, зокрема, довіреністю (а. с. 53).

Безпідставними є посилання апелянта на те, що суд не звернув уваги і не відзначив у рішенні й того, що позивач 3 та 4 квітня 2023 року, крім підготовки матеріалів повідомляв підприємствам про необхідність проходження навчання, що відділ навчання переїхав на вул. Франка, 2, також продовжував готувати дидактичні матеріали (питання та відповіді до них, білети для перевірки знань тощо), що свідчить про продовження позивачем роботи у ТОВ «Подільська техбезпека». В матеріалах справи відсутні докази переведення ОСОБА_1 у ТОВ «Подільська техбезпека» у зв`язку з припиненням ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці» шляхом приєднання до ТОВ «Подільська техбезпека», оскільки ОСОБА_1 звільнений з ДП «Подільський експертно-технічний центр Держпраці» за власним бажанням.

Відхилення судом першої інстанції клопотання позивача від 10.10.2023 подати суду для розгляду заяви працівників, які як і ОСОБА_1 не прийняті на роботу, і на яких також немає наказу, не свідчить про порушення судом норм процесуального права та не стосується предмету доказування у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права зазначених висновків суду не спростовують не впливають на правильність вирішення судом першої інстанції справи, а тому їх слід відхилити.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин та з врахуванням зазначених норм законодавства підстави для скасування рішення суду відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 травня 2024 року.

Судді Т.О. Янчук

А.П. Корніюк

О.І. Ярмолюк