Ухвала

від 10.05.2024 по справі 357/1552/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/1552/24

Провадження № 2-з/357/48/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення первісного позову,

В С Т А Н О В И В:

08.05.2024 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , подана представником заявника - адвокатом Остапенком В.С., про забезпечення позову, в якому заявник (позивач) просить суд забезпечити первісну позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Костопільської міської ради Рівненської області, другий відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини, - шляхом покладення на ОСОБА_2 обов`язку негайного повернення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до постійного місця його проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування необхідності забезпечення свого позов, позивач за первісним позовом вказує, що сімейні стосунки між сторонами не склались. Спільний син подружжя ОСОБА_4 з грудня 2021 року проживає разом з батьком у с. Майдан (Костопільська територіальна громада), Рівненський район, Рівненська область. Мати хлопчика залишила сім`ю наприкінці липня 2021 року та вкрай рідко бачилась з сином. ОСОБА_2 (матір дитини) відомо про наявність рішення органу місцевого самоврядування, яким визначено місце проживання малолітнього сина з батьком. Після звернення ОСОБА_1 (батько дитини) до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з первісним позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання батька, ОСОБА_2 подала зустрічний позов про визначення місця проживання дитини разом з нею та заяву про забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зі своєю матір`ю ОСОБА_2 в телефонному режимі по відео або аудіо зв`язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp, кожного дня за визначеним графіком. В подальшому, 02.04.2024 до батька дитини ОСОБА_1 зателефонувала ОСОБА_2 і попросила привезти сина ОСОБА_4 до неї додому у м. Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, оскільки вона приїхала на декілька днів до України і хоче побачити сина. ОСОБА_1 будучи порядним і дбайливим батьком, розуміючи, що як мати так і дитина мають право бачитись і спілкуватись між собою, в той же день разом з сином ОСОБА_4 приїхали у м. Біла Церква, де їх зустріла ОСОБА_2 і забрала сина ОСОБА_4 до себе додому. ОСОБА_1 зупинився у готелі. Наступного дня ОСОБА_1 попросив ОСОБА_2 надати йому сина ОСОБА_4 для побачення, але матір дитини відмовляла у побаченні батька з сином і ховала дитину. 05.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до поліції з заявою про порушення ОСОБА_2 рішення Костопільської міської ради Рівненської області і ненадання побачень з дитиною, яка має проживати з батьком дитини. 06.04.2024 до ОСОБА_1 на мобільний телефон зателефонувала ОСОБА_2 і повідомила, що вона з сином ОСОБА_4 пересікли кордон України і знаходяться за кордоном. В подальшому, ОСОБА_2 повідомила, що вона з сином ОСОБА_4 знаходяться по місцю її проживання у Чехії. Заявник вказує, що умисна, протиправна поведінка матері дитини, яка майже два з половиною роки грубо ігнорувала свої батьківські обов`язки по відношенню до сина ОСОБА_4 , викрала дитину і вивезла її до чужої країни всупереч інтересам самої дитини. Проживаючи з батьком малолітній ОСОБА_4 був забезпечений усім необхідним, іграшками, планшетом, наявний велосипед, манеж тощо. З ними також проживали бабуся та дідусь дитини, які дуже люблять свого онука, допомагають батьку у догляді та вихованні, при хорошій погоді більшість вільного часу проводять гуляючи з онуком. Житловий будинок облаштований усіма зручностями, батько проживав з дитиною в окремій кімнаті. Дитина відпочивала на окремому ліжку, забезпечена усім необхідним для її повноцінного розвитку. Наразі стан дитини є явно подавленим та пригніченим, в нього відсутнє спілкування на рідній мові з рідними людьми. Відсутній розвиток, оскільки мати дитини постійно знаходиться на роботі і не може приділяти необхідної уваги рідній дитині. Така поведінка з сторони матері малолітньої дитини може призвести, а скоріш за все вже призвела, до руйнування нормальних психо-емоційних зв`язків між батьком та його малолітнім сином. Вказана обставина може унеможливити або утруднити виконання рішення суду у разі задоволення позову про визначення місця проживання сина з батьком. Заявник також зазначив, що за період проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком, ОСОБА_1 не чинив ніяких перешкод у спілкуванні матері з сином, створював належні умови для їх побачення. Водночас, повернення дитини до її постійного місця проживання та реєстрації буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків між батьком і дитиною. Ця обставина відповідатиме законним інтересам в першу чергу дитини, але також і батька, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

09.05.2024 на адресу суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Король П.В., надійшов відзив на заяву про забезпечення позову за первісним позовом, в обґрунтування якого зазначено про те, що інститут забезпечення позову покликаний забезпечувати заходи проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених заходів, якщо існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться в майбутньому утрудненим чи неможливим. Однак, в даному випадку забезпечення позову є очевидно неможливим, оскільки призведе до вирішення справи по суті, що суперечить меті існсування механізму забезпечення позову. Вказано, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Заявником не доведено кульмінування права батька над правами матері щодо вирішення питання де саме має проживати їхній спільний син. Вимоги заяви про забезпечення позову не можуть бути тотожними позовним вимогам. Крім того, особливості воєнного стану обумовлюють інтереси життя і здоров`я дитини, її безпеку - як найвищий пріоритет. Вказує, що заявник та його представник створюють образ особи, яка веде аморальний спосіб життя. ОСОБА_4 відвідує дошкільний навчальний заклад в групі, в якій перебуває 15 дітей, що є переселенцями з України, а тому комунікація із оточуючими дітьми здійснюється українською мовою. Зазначив, що заявлені вимоги є неправомірними, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

При вирішенні заяви про забезпечення позову суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

За правилом ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 10 ст. 150 ЦПК України).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Таким чином, інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства убачається, що застосування заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.

При цьому ураховується, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

З матеріалів справи вбачається, що на розгляді в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області перебуває цивільна справа № 357/1552/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування, в особі Служби у справах дітей Костопільської міської ради Рівненської області, про визначення місця проживання дитини та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

З матеріалів справи вбачається, що спільний син сторін ОСОБА_4 з грудня 2021 року проживав разом з батьком у с. Майдан (Костопільська територіальна громада), Рівненський район, Рівненська область та наявне рішення органу місцевого самоврядування, яким рекомендовано визначити місце проживання малолітнього сина разом з батьком.

Поряд з цим, маючи таке рішення органу місцевого самоврядування позивач у січні 2024 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання сина з батьком.

Відповідно до приписів статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У статтях 141, 153 СК України зазначено, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини 1- 3 статті 157 СК України).

Як зазначено у статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин 3, 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає

Частинами першою та другою статті 161 СК України передбачено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Отже, предметом спору у справі за первісним та зустрічним позовом є визначення місця проживання дитини.

Разом з тим, суд зауважує, що сторони мають рівні права відносно сина ОСОБА_5 , а вирішення заяви про забезпечення позову шляхом покладення на ОСОБА_2 обов`язку негайного повернення малолітнього ОСОБА_3 до постійного місця його проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , за своїм змістом є тотожним вимозі, яка підлягає вирішенню судом по суті в порядку позовного провадження.

Крім того, спір про визначення місце проживання дитини перебуває на розгляді суду, при цьому батьки дитини вправі спільно вирішувати в інтересах дитини питання, що стосуються життя, здоров`я та безпеки сина як найвищий пріоритет.

У постанові від 09.02.2023 у справі № 753/572/20 Верховний Суд вказав, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Зважаючи на вищевикладене, дослідивши надані до заяви про забезпечення позову докази та наявні в матеріалах справи відомості, врахувавши позицію обох сторін, суд дійшов до висновку за необхідне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 81, 149-153, 259, 260, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення первісного позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання (складення).

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Суддя А. Ю. Цуранов