Постанова

від 09.10.2024 по справі 357/1552/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 357/1552/24 Головуючий у суді першої інстанції - Цуранов А.Ю.

Номер провадження № 22-ц/824/12971/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі Костопільської міської ради Рівненської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі Костопільської міської ради Рівненської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 22 січня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. У спільному шлюбі, у їхній сім`ї, народився син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сімейні стосунки між батьками не склались і з грудня 2021 року вони проживають окремо. Спільний син подружжя ОСОБА_6 , з грудня 2021 року проживає разом з батьком у с. Майдан, Рівненського району, Рівненської області.

Заочним рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 21 грудня 2021 року шлюб - розірвано.

12 жовтня 2022 року Костопільським районним судом Рівненської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частки від її заробітку (доходу), але не менша 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягувати від дня звернення до суду, а саме з 15 вересня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення та йому призначено допомогу при народженні дитини сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 01 липня 2023 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Мати дитини працює за кордоном, періодично спілкується з сином засобами зв`язку, аліменти сплачує вчасно.

Рішенням виконавчого комітету Костопільської міської ради Рівненської області від 10 травня 2023 року № 63 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , який проживає у будинку АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене в позові, просив суд: визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька позивача ОСОБА_1 .

В подальшому, у 08 травня 2024 року через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_7 , подана представником ОСОБА_2 , про забезпечення позову, в якому останній просить суд забезпечити первісну позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Костопільської міської ради Рівненської області, другий відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини, - шляхом покладення на ОСОБА_3 обов`язку негайного повернення малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до постійного місця його проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування необхідності забезпечення свого позову, позивач за первісним позовом вказує, що сімейні стосунки між сторонами не склались. Спільний син подружжя ОСОБА_6 з грудня 2021 року проживає разом з батьком у с. Майдан (Костопільська територіальна громада), Рівненський район, Рівненська область. Мати хлопчика залишила сім`ю наприкінці липня 2021 року та вкрай рідко бачилась з сином. ОСОБА_3 (матір дитини) відомо про наявність рішення органу місцевого самоврядування, яким визначено місце проживання малолітнього сина з батьком.

Після звернення ОСОБА_1 (батько дитини) до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з первісним позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання батька, ОСОБА_3 подала зустрічний позов про визначення місця проживання дитини разом з нею та заяву про забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити спілкування малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зі своєю матір`ю ОСОБА_3 в телефонному режимі по відео або аудіо зв`язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp, кожного дня за визначеним графіком.

В подальшому, 02 квітня 2024 року до батька дитини ОСОБА_1 зателефонувала ОСОБА_3 і попросила привезти сина ОСОБА_6 до неї додому у м. Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, оскільки вона приїхала на декілька днів до України і хоче побачити сина.

ОСОБА_1 , будучи порядним і дбайливим батьком, розуміючи, що як мати так і дитина мають право бачитись і спілкуватись між собою, в той же день разом з сином Тихомиром приїхали у м. Біла Церква, де їх зустріла ОСОБА_3 і забрала сина ОСОБА_6 до себе додому. ОСОБА_1 зупинився у готелі. Наступного дня ОСОБА_1 попросив ОСОБА_3 надати йому сина ОСОБА_6 для побачення, але матір дитини відмовляла у побаченні батька з сином і ховала дитину.

05 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до поліції з заявою про порушення ОСОБА_3 рішення Костопільської міської ради Рівненської області і ненадання побачень з дитиною, яка має проживати з батьком дитини. 06.04.2024 до ОСОБА_1 на мобільний телефон зателефонувала ОСОБА_3 і повідомила, що вона з сином ОСОБА_6 пересікли кордон України і знаходяться за кордоном. В подальшому, ОСОБА_3 повідомила, що вона з сином ОСОБА_6 знаходяться по місцю її проживання у Чехії.

Вказує, що умисна, протиправна поведінка матері дитини, яка майже два з половиною роки грубо ігнорувала свої батьківські обов`язки по відношенню до сина ОСОБА_6 , викрала дитину і вивезла її до чужої країни всупереч інтересам самої дитини. Проживаючи з батьком малолітній ОСОБА_6 був забезпечений усім необхідним, іграшками, планшетом, наявний велосипед, манеж тощо. З ними також проживали бабуся та дідусь дитини, які дуже люблять свого онука, допомагають батьку у догляді та вихованні, при хорошій погоді більшість вільного часу проводять гуляючи з онуком. Житловий будинок облаштований усіма зручностями, батько проживав з дитиною в окремій кімнаті. Дитина відпочивала на окремому ліжку, забезпечена усім необхідним для її повноцінного розвитку. Наразі стан дитини є явно подавленим та пригніченим, в нього відсутнє спілкування на рідній мові з рідними людьми. Відсутній розвиток, оскільки мати дитини постійно знаходиться на роботі і не може приділяти необхідної уваги рідній дитині. Така поведінка з сторони матері малолітньої дитини може призвести, а скоріш за все вже призвела, до руйнування нормальних психо-емоційних зв`язків між батьком та його малолітнім сином.

Вказана обставина може унеможливити або утруднити виконання рішення суду у разі задоволення позову про визначення місця проживання сина з батьком. Заявник також зазначив, що за період проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком, ОСОБА_1 не чинив ніяких перешкод у спілкуванні матері з сином, створював належні умови для їх побачення. Водночас, повернення дитини до її постійного місця проживання та реєстрації буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків між батьком і дитиною. Ця обставина відповідатиме законним інтересам в першу чергу дитини, але також і батька, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Остапенко В.С. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд першої інстанції погодився з протиправними, обманними діями матері дитини ОСОБА_3 щодо викрадення дитини, вивезення її за межі України, проти волі самої дитини, і повне ігнорування рішення органу місцевого самоврядування, яким визначено місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.

Судом не спростовано жодного доводу викладеного у заяві щодо додержання саме батьком прав та інтересів малолітньої дитини і грубе їх потурання матір`ю дитини.

Знаходження малолітнього сина за межами України та відсутність його за установленим його місцем реєстрації та проживання позбавляє учасників і суд встановити житлово - побутові умови проживання малолітнього сина, забезпечення дитини усім необхідним для його повноцінного розвитку, встановити розвиток дитини шляхом спілкування безпосередньо з малолітньою дитиною.

Крім того, вказує, що вагоме значення у даній категорії справ є наявність висновку органу опіки та піклування, висновку оцінки потреб сім`ї та місця проживання малолітньої дитини, висновку судово - психологічної експертизи.

Вважає, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення первісного позову, суд сприяв стороні відповідача в ухиленні від виконання процесуальних обов`язків, а також позбавив учасників судового процесу можливості встановити дійсні і об`єктивні обставини проживання малолітньої дитини, її психоемоційний стан тощо, що може бути підтвердженням однобокого, упередженого судового розгляду поданої заяви.

09 липня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - адвоката Король П.В., у якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на те, як у первісному клопотання про забезпечення позову та і в апеляційній скарзі не доведено пріоритетного права батька над правом матері опікуватись над належним побутом, здоров`ям та безпечним середовищем для дитини, саме через одностороннє вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

При наданні судом оцінки обставинам справи на думку ОСОБА_3 , слід ураховувати безпековий компонент, який серед усього іншого відіграє ключову роль у виниклому спорі, оскільки саме через військову агресію рф проти України остання вимушено покинула територію України.

Вивезення спільного сини на територію Чеської Республіки, фактично забезпечила своїй дитині безпечне існування та середовище за яким життю останнього нічого не загрожує.

При апеляційному розгляді справи в режимі відеоконференції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених в ухвалі суду. Вважає ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що на розгляді в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області перебуває цивільна справа № 357/1552/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування, в особі Служби у справах дітей Костопільської міської ради Рівненської області, про визначення місця проживання дитини та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

З матеріалів справи вбачається, що спільний син сторін ОСОБА_6 з грудня 2021 року проживав разом з батьком у с. Майдан (Костопільська територіальна громада), Рівненський район, Рівненська область та наявне рішення органу місцевого самоврядування, яким рекомендовано визначити місце проживання малолітнього сина разом з батьком.

Поряд з цим, маючи таке рішення органу місцевого самоврядування позивач у січні 2024 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання сина з батьком.

Отже, предметом спору у справі за первісним та зустрічним позовом є визначення місця проживання дитини.

Вирішуючи подану позивачем заяву про забезпечення позову та відмовляючи у її задоволенні, суд зазначив, що сторони мають рівні права відносно сина ОСОБА_9 , а вирішення заяви про забезпечення позову шляхом покладення на ОСОБА_3 обов`язку негайного повернення малолітнього ОСОБА_5 до постійного місця його проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , за своїм змістом є тотожним вимозі, яка підлягає вирішенню судом по суті в порядку позовного провадження, що прямо суперечить положенням ч.10 ст. 150 ЦПК України.

Крім того, спір про визначення місце проживання дитини перебуває на розгляді суду, при цьому батьки дитини вправі спільно вирішувати в інтересах дитини питання, що стосуються життя, здоров`я та безпеки сина як найвищий пріоритет.

Також суд зазначив, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Зважаючи на вищевикладене, дослідивши надані до заяви про забезпечення позову докази та наявні в матеріалах справи відомості, врахувавши позицію обох сторін, суд дійшов до висновку за необхідне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідає з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК Українизаходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, а й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20).

Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21 (провадження № 61-11187св22).

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 (провадження № 61-7628св22) вказано, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 (провадження № 61-13103св23) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову шляхом безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу батька з малолітнім сином, за місцем проживання першого у період з 11:00 год. кожної другої суботи місяця до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком, відповідає нормам процесуального права. Судом враховано, що з січня 2021 року позивач через дії матері не має можливості вільно спілкуватись зі своїм малолітнім сином, що призводить до втрати зв`язку між батьком та дитиною.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20), від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21 (провадження № 61-241св22), від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21 (провадження № 61-6056св22), від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 (провадження № 61-7628св22), від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22 (провадження № 61-6283св23), від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 (провадження № 61-13103св23).

Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці стосовно одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім`ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.

Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.

Колегія суддів зазначає, що батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.

Батьки і дитина мають право на вільне спілкування один з одним, якщо воно не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Вивчивши зміст позовних вимог та вимоги заяви про забезпечення позову, враховуючи те, що предметом даного позову є вимоги немайнового характеру про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції обґрунтовано послався на неможливість вжиття таких заходів забезпечення позову з огляду на вимоги п.10 ст.150 ЦПК України, який визначає, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 13.03.2019 року по справі № 759/119/18, подібному до правовідносин, що виникли у даному спорі, зазначено, що згідно з ч. 10 ст. 151 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Застосування судом таких заходів забезпечення позову, які за змістом є вирішенням спору по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову в такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, передбачених ЦПК України, що є неприпустимим.

Забезпечення даного позову в обраний позивачем спосіб є вирішенням справи по суті.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про не врахуванням судом першої інстанції знаходження малолітнього сина за межами України та відсутність його за установленим його місцем реєстрації та проживання позбавляє учасників і суд встановити житлово - побутові умови проживання малолітнього сина, забезпечення дитини усім необхідним для його повноцінного розвитку, встановити розвиток дитини шляхом спілкування безпосередньо з малолітньою дитиною, а також доводи скарги про те, що таке забезпечення позову буде ефективним захистом порушених і оспорюваних прав та інтересів його та дитини.

Колегія суддів погоджується з доводами представника відповідача щодо безпекової складової щодо перебування дитини за кордоном, оскільки військова агресія рф проти України не надає безпечного існування для дитини та його психоемоційного стану.

Таким чином, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи є такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення питання про забезпечення позову, оскільки застосування судом таких заходів забезпечення позову за змістом заявлених вимог є вирішенням спору по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті. Тому правильним є висновок суду першої інстанції щодо тотожності вказаних позивачем заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, що відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається.

Інші доводи апеляційної скарги стосуються вирішення спору по суті заявлених вимог, а тому висновків суду не спростовують та на правильність постановленої ухвали не впливають.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 149, 150, 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв