Постанова

від 09.05.2024 по справі 500/916/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року Справа № 500/916/24 пров. № А/857/8334/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,

при секретарі судового засідання Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелех Анатолій Іванович, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року (суддя Мандзій О.П., м.Тернопіль, повний текст складено 27 березня 2024 року), -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі ВДВС, ЗМУ відповідно) в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Токаренка В.С., (далі державний виконавець, ПЗМУ відповідно) щодо відмови у закінченні виконавчого провадження № 64419440;

зобов`язати посадових осіб відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 64419440.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги вказує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, володіючи інформацією про те, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа №1915/8594/2012, виданого 24.04.2013 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області (далі Виконавчий лист), який перебував на виконанні і у відповідача, однак повернутий за заявою стягувача, був зобов`язаний закінчити виконавче провадження № 64419440, щодо стягнення з позивача виконавчого збору, на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон), проте безпідставно цього не зробив.

Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права з таких міркувань.

Судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що на виконанні у ВДС перебувало виконавче провадження № 61643992 про примусове виконання Виконавчого листа, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі ПАТ) заборгованості по кредитному договору від 26.10.2007 №11/438-к в сумі 3369519,91 грн, а також 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ, сплачених останнім при зверненні із позовом в суд.

01.04.2020 державний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 61643992.

28.12.2020 державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону, та цього ж дня, 28.12.2020, прийняв постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в сумі 337133,99 грн (далі Постанова).

09.02.2021 державний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 64419440 з примусового виконання Постанови.

27.01.2021 приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. (далі приватний виконавець) прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 64311226 про примусове виконання Виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ по Кредитному договору від 26.10.2007 №11/438-к, в сумі 3369519,91 грн, а також 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгулу цивільних справ, сплачених останнім при зверненні із позовом в суд.

Цього ж дня, 27.01.2021, приватний виконавець прийняв постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 337133,99 грн (далі Постанова-1).

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 23.11.2023 про закінчення виконавчого провадження №64419440 зі стягнення виконавчого збору.

ВДВС листом № 3497 від 09.01.2024 повідомив ОСОБА_1 про те, що Законом передбачено, що нестягнута сума виконавчого збору у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа, підлягає стягненню (продовжує стягуватися) в окремому виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення виконавчого збору.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Положеннями статті 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону).

Згідно із частиною першою статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Приписами частини першої та другої статті 27 Закону визначено, що виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Частиною третьою статті 40 Закону встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, згідно з вимогами цього Закону, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження, у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір), виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Я вірно відзначено судом першої інстанції 28.12.2020 державний виконавець в межах виконавчого провадження № 61643992 правомірно прийняв Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

Разом з цим, у зв`язку з повторним пред`явленням стягувачем до виконання Виконавчого листа приватним виконавцем 27.01.2021 в рамках виконавчого провадження № 64311226 винесено Постанову-1 про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 337133,99 грн.

За приписами частини першої-п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі Закон 1403-VIII), за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Так, у спірних відносинах за одним і тим же Виконавчим листом здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.

При цьому, у зв`язку із частковим погашенням заборгованості за Кредитним договором за рахунок предмету забезпечення, станом на 23.12.2022 заборгованість за вказаним Виконавчим документом складала 1092031,81 грн та 1820 грн судових витрат.

Крім того, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.

Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності.

Невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин зумовлює потребу застосування аналогії закону (права).

Закон містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що склались у цій справі, оскільки у цій справі не було передачі виконавчого документа.

Однак, на відміну від решти положень Закону, тільки ця норма регулює подібні відносини.

Ця норма містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За правилами частини шостої статті 7 КАС у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Застосувавши аналогію закону, а саме частину восьму статті 27 Закону, можна дійти висновку, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

У такому випадку належний та ефективний спосіб захисту здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону, так і частині восьмій статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19.

Також у цій постанові Верховний суд зазначив, що до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у спосіб, що наведений в оскаржуваному рішенні суду.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Керуючись статтями 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 9 травня 2024 року.