Постанова

від 09.05.2024 по справі 308/1190/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/1190/20 пров. № А/857/7794/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Гудима Л.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» про визнання протиправним та скасування рішення,

суддя (судді) в суді першої інстанції Маєцька Н.Д.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

30 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення від 05 червня 2019 року, протокол № 08 спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» «Про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеню доктора юридичних наук» від 02 березня 2019 року, протокол № 06».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02 березня 2019 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Д 61.051.07 ним здійснено захист докторської дисертації докторанта кафедри конституційного права та порівняльного правознавства, за наслідками якого спеціалізованою вченою радою Д 61.051.07 прийнято рішення про присудження йому наукового ступеню доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.02 - Конституційне право, муніципальне право. Вказує, що 05 червня 2019 року на підставі розгляду апеляційного подання членів спеціалізованої ради ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . спеціалізованою вченою радою Ужгородського національного університету прийнято рішення «Про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук» від 02 березня 2019 року, протокол № 8. Вважає таке рішення протиправним, оскільки аналізуючи повноваження спеціалізованої вченої ради, зазначені в п. 8.1 Положення про спеціалізовану вчену раду у взаємозв`язку з п. 30 Порядку присудження наукових ступенів спеціалізована вчена рада має право розглянути питання про позбавлення особи наукового ступеню після набуття особою такого ступеню, у встановленому законодавством порядку, тобто лише після затвердження Міністерством освіти і науки України (далі МОН) рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеню та не вправі скасовувати власні рішення про присудження наукового ступеню. Вважає, що хоча формально в оскарженому рішенні зазначено, що спеціалізована вчена рада керувалась п. 8.5 Положення, однак, його порушила, оскільки вправі лише прийняти висновок про наявність або відсутність підстав для порушення перед МОН клопотання про позбавлення наукового ступеню. Також зазначає, що у тексті оскаржуваного рішення від 05 червня 2019 року, протокол № 08, є посилання на те, що «виявлено обставини, які ставлять під сумнів достовірність відомостей щодо місця роботи та місця постійного проживання здобувача, обставини, які ставлять під сумнів відповідність наданої здобувачем інформації в частині опублікування та апробації результатів дослідження п. 9 Додатку 2 до Положення про спеціалізовану вчену раду». Вважає, що наведене в оскаржуваному рішенні спеціалізованої вченої ради має не конкретний та не змістовний характер, оскільки не відноситься до наявності або відсутності відомостей, які мають міститись в п. 9 Додатку 2 до Положення про спеціалізовану вчену раду. Також вказує, що в п. 2 оскарженого рішення спеціалізованої вченої ради міститься бездоказове звинувачення про невизнання ним в роботах, авторство яких достовірно не встановлено, АР Крим частиною території України, посилання на відкриті джерела в мережі інтернет про те, що він є працівником російської наукової установи, приховування публікацій.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2022 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Роз`яснено ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної ухвали звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , про направлення справи за встановленою юрисдикцією, задоволено. Направлено справу № 308/1190/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», про визнання неправомірним та скасування рішення спеціалізованої вченої ради для розгляду за встановленою юрисдикцією до Закарпатського окружного адміністративного суду, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржене рішення прийняте з дотриманням процедури встановленої розділом ІХ «Проведення засідання спеціалізованої вченої ради для розгляду апеляції» Положення про спеціалізовану вчену раду. Крім того, листом Міністерства освіти і науки України від 02 грудня 2019 року № 9/577-19 повідомлено, що якщо до спеціалізованої вченої ради надійшла апеляція, то рішення ради щодо дисертації особи приймається з урахуванням розгляду апеляції; оскільки рішення спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 про присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора юридичних наук не було затверджене Атестаційною колегією МОН, то питання про позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня розглядатися не може. В той же час, щодо аргументації оскарженого рішення та підстав його прийняття, суд першої інстанції зазначив, що суть ухваленого рішення належить до наукової діяльності спеціалізованої вченої ради. З оскарженого рішення про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук від 05 червня 2019 року слідує, що під час підготовки атестаційної справи здобувача наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_1 для подання до МОН України було виявлено обставини, які ставлять під сумнів достовірність відомостей щодо місця роботи та місця постійного проживання здобувача, обставини які ставлять під сумнів відповідність наданої здобувачем інформації в частині опублікування та апробації результатів дослідження вимогам п. 9 Додатку 2 до Положення про спеціалізовану вчену раду, затверджену наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 14 вересня 2011 року № 1059, а також п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів». Крім того, виявлено, що окремі публікації ОСОБА_1 дають підстави сумніватись у їх відповідності вимогам законодавства України про державну політику у сфері забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України. Таким чином, на переконання суду першої інстанції, спеціалізована вчена рада приймала рішення по суті користуючись своїми дискреційними повноваженнями, оскільки діяла у межах, що визначені Положенням про спеціалізовану вчену раду, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 14 вересня 2011 року № 1059, і мала можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. З огляду на викладене, суд не вправі втручатися у дискреційні повноваження спеціалізованої вченої ради, яка має необхідну компетенцію задля прийняття такого рішення, та обговорювати по суті винесене рішення. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржене рішення про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук прийняте з дотриманням вимог законодавства, тому відсутні підстави для його скасування.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що, аналізуючи повноваження спеціалізованої вченої ради, зазначені в п. 8.1 Положення про спеціалізовану вчену раду у взаємозв`язку з п. 30 Порядку присудження наукових ступенів спеціалізована вчена рада має право розглянути питання про позбавлення особи наукового ступеню після набуття особою такого ступеню, у встановленому законодавством порядку, тобто лише після затвердження МОН рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеню та не вправі скасовувати власні рішення про присудження наукового ступеню. Вважає, що розділ 8 Положення про спеціалізовану вчену раду відносить до повноважень спеціалізованої вченої ради вирішення питання про позбавлення наукового ступеню, а не про скасування рішення ради про його присудження. Вказує, що повноваження спеціалізованої вченої ради за наслідками захисту докторської дисертації не є дискреційними, рада мала прийняти одне з двох рішень: про присудження йому наукового ступеня або про відмову в присудженні, не приймати жодного рішення у неї не було права.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Вказує, що матеріали справи не містять інформації щодо прийняття Міністерством освіти і науки України будь-яких рішень про скасування прийнятого Спеціалізованою вченою радою Д 61.051.07 стосовно позивача рішення від 05 червня 2019 року (протокол № 8) або про повернення висновку до ради для доопрацювання, або направлення висновку на додатковий розгляд до іншої ради чи наукової установи. Зауважує, що Порядком № 567 передбачено порядок дій особи у зв`язку з прийняттям рішення за результатами захисту, що забезпечує захист порушеного права і врегулювання такого характеру питань покладається саме на МОН.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України, м. Ужгород від 02 березня 2019 року на підставі результатів таємного голосування та прийнятого висновку було присуджено ОСОБА_1 науковий ступінь доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право за результатами прилюдного захисту дисертації на тему «Реалізація особою конституційного права на охорону здоров`я: порівняльно-правове дослідження», у вигляді рукопису (т.1,а.с.11-18).

В подальшому на вищевказане рішення, на ім`я голови спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 було подане апеляційне подання її членами: професором ОСОБА_6 професором ОСОБА_2 та доцентом ОСОБА_7 , у якому було зазначено, що: під час підготовки атестаційної справи здобувача наукового ступеня ОСОБА_1 для подання до МОН України було виявлено наступні обставини, які ставлять під сумнів обґрунтованість та наявність достатніх правових підстав для прийняття Спеціалізованою вченою радою Д 61.051.07 позитивного рішення щодо присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора юридичних наук, а саме:

1) викликає сумнів достовірність поданих на розгляд Спеціалізованої вченої ради відомостей про місце основної роботи здобувача, що ставить під сумнів доброчесність представлених на розгляд Спеціалізованої вченої ради та опонентів відомостей про особистість здобувача, так само як і достовірність та аргументованість Висновку про наукову і практичну цінність дисертації в частині характеристики особистості здобувача, що суперечить вимогам п. 8 Положення про спеціалізовану вчену раду, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 14 вересня 2011 року № 1059 та Додатку до даного нормативного акту;

2) водночас є підстави вважати неповною та недостовірною подану на розгляд Спеціалізованої вченої ради інформацію (зокрема відображену у тексті дисертації та автореферату) про перелік та обсяг праць опублікованих за темою дисертації, що ставить під сумнів об`єктивність і аргументованість позитивних рішень Спеціалізованої Вченої ради щодо присудження ОСОБА_1 наукового ступеня, відповідність їх пунктам 12, 17, 18, 19 «Порядку присудження наукових ступенів» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567. Окрім того зміст ряду виявлених в інформаційних ресурсах мережі Інтернет наукових публікаціях є положення, які суперечать обумовленій нормами міжнародного права та визначеній в законодавстві державній політиці України стосовно тимчасово окупованих територій, зокрема в частині підтвердження невіддільного суверенного права України на збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону, включаючи територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та не визнання тимчасової окупації частини території України, зокрема зумовлених численними положенням Законів України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганських областях», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

На підставі викладеного заявники апеляції просили розглянути питання про можливість скасування вищезазначеного рішення вченої ради (т.1., а.с.51-52).

Згідно з протоколом від 01 квітня 2019 року засідання спеціалізованої вченої ради Д61.051.07, за наслідками розгляду вищезазначеного апеляційного подання, було прийнято наступні рішення:

- призупинити підготовку атестаційної справи ОСОБА_1 для подання МОН України;

- створити комісію у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , проф. ОСОБА_10 для вивчення змісту апеляційного подання та підготовки відповідного висновку;

- надати ОСОБА_1 до 15 квітня 2019 року можливість з`явитися та надати пояснення з приводу змісту апеляційного подання (т.1, а.с.53).

05 червня 2019 року Спеціалізованою вченою радою Д 61.051.07 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України, м. Ужгород було прийнято рішення про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук, яким на підставі результатів таємного голосування та прийнятого висновку скасовано рішення Спеціалізованої вченої ради від 02 березня 2019 року (протокол № 6) про присудження ОСОБА_1 наукового ступеню доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.02 - конституційне право муніципальне право.

В обґрунтування рішення було зазначено, що під час підготовки атестаційної справи здобувача наукового ступеня доктора юридичних наук ОСОБА_1 для подання до МОН України було виявлено обставини, які ставлять під сумнів достовірність відомостей щодо місця роботи та місця постійного проживання здобувача, обставини які ставлять під сумнів відповідність наданої здобувачем інформації в частині опублікування та апробації результатів дослідження вимогам п. 9 Додатку 2 до Положення про спеціалізовану вчену раду, затверджену наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 14 вересня 2011 року № 1059, а також п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів». Крім того, виявлено, що окремі з публікації ОСОБА_1 дають підстави сумніватися у їх відповідності вимогам законодавства України про державну політику у сфері забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України (т.1, а.с.54).

Підставою для прийняття такого рішення був висновок спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» щодо розгляду апеляції на рішення Спеціалізованої вченої ради від 02 березня 2019 року (протокол № 6) про присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.02 - конституційне право: муніципальне право, який був наданий у відповідності до пункту 8.1 Положення про спеціалізовану вчену раду, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 1059 від 14 вересня 2011 року та за наслідками розгляду вченою радою окремих питань щодо присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора юридичних наук, та з урахуванням наступних підстав:

1) у ході перевірки матеріалів дисертаційного дослідження, поданих на розгляд спеціалізованої вченої ради виникли питання щодо відомостей про місце основної роботи здобувача, що ставить під сумнів доброчесність представлених на розгляд спеціалізованої Вченої ради та опонентів відомостей про особистість здобувача, так само як і достовірність та аргументованість Висновку про наукову і практичну цінність дисертації в частині характеристик особистості здобувача, що суперечить вимогам п. 8.1 Положення про спеціалізовану вчену раду;

2 ) є підстави вважати неповною та недостовірною подану на розгляд Спеціалізованої Вченої ради інформацію (зокрема відображену у тексті дисертації та автореферату) про перелік та обсяг праць опублікованих за темою дисертації, що ставить під сумнів об`єктивність і аргументованість позитивних рішень спеціалізованої вченої ради щодо присудження ОСОБА_1 наукового ступеня, відповідність їх пунктам 12, 17, 18, 19 «Порядку присудження наукових ступенів» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567. Окрім того у змісті ряду виявлених в інформаційних ресурсах мережі Інтернет наукових публікацій є положення, які суперечать положенням чинного законодавства України та загальновизнаним принципам нормам міжнародного права стосовно тимчасово окупованих територій зокрема в частині підтвердження невіддільного суверенного права України на збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону, включаючи територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та не визнання тимчасової окупації частини території України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Так, у вищевказаному висновку, зазначено, що, як видно із відкритих джерел в мережі Інтернет, ОСОБА_1 на сьогодні є працівником російської наукової установи - Інституту проблем управління РАН, по якій у нього нараховується 239 публікацій (https://www.ipu.ru/node/19976/publications). В одній із них він прямо говорить про так звані «нові території» РФ (https://e-koncept.ru/author/3596). Тим самим він підтримує дискурс офіційної влади Російської Федерації про ніби законний перехід Криму під юрисдикцію Росії, хоча насправді це є актом агресії проти України та анексією частини її території. В іншому, монографічному виданні ОСОБА_1 «Правовой аспект институциональных преобразований в зкономике здравоохранения» (Москва, 2018, 538 с.), РФ визнається вже як батьківщина, оскільки в ній йдеться про «про процеси, що відбуваються в ході реформування вітчизняної медицини» (https://www.ipu.ru/node/48613). Це видання ОСОБА_1 не наведено у списку його публікацій, які пов`язані із тематикою дисертаційного дослідження, хоча воно безпосередньо пов`язано із ним. Натомість відповідних даних немає у Національній бібліотеці імені В.П. Вернадського, що є свідченням академічної недобросовісності ОСОБА_1 .

Зазначене також викликало сумніви у належному науковому рівні автора дисертаційного дослідження у галузі конституційного права, оскільки зазначені публікації засвідчують проблеми у належній кваліфікації питань, як стосуються суверенітету і територіальної цілісності України.

3) Ненадання вищевиявленої інформації при розгляді дисертації в засіданні провідної кафедри конституційного права та порівняльного правознавства не дало змоги повно і об`єктивно розглянути матеріали справи та дисертаційного дослідження, що стало однієї із причин хибного рішення про її рекомендацію до захисту (т.1, а.с.55-57).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував наступного.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 823/2166/17.

Як слідує з матеріалів справи, предметом оскарження є рішення від 05 червня 2019 року, протокол № 08, спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» «Про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеню доктора юридичних наук» від 02 березня 2019 року, протокол № 06».

Наказом Міністерства освіти і науки України від 11 липня 2017 року за № 996 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо діяльності спеціалізованих вчених рад від 27 червня 2017 року» утворено, зокрема, в Державному вищому навчальному закладі «Ужгородський національний університет» Спеціалізовану вчену раду Д 61.051.07 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук за спеціальностями 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» та 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» строком до 31 грудня 2019 року.

Спеціалізована вчена рада Д 61.051.07 Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» здійснює свою діяльність на підставі Положення про спеціалізовану вчену раду, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1170/19908 (далі Положення № 1059).

Пунктом 1.1 Положення № 1059 передбачено, що Спеціалізована вчена рада (далі рада) утворюється МОНмолодьспортом у вищих навчальних закладах III-IV рівня акредитації та наукових установах (далі - вищі навчальні заклади, наукові установи), що проводять фундаментальні та прикладні наукові дослідження, мають достатній рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення для підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації, за клопотанням центральних органів виконавчої влади, у сфері управління яких є вищі навчальні заклади та наукові установи, національних академій наук, а також вищих навчальних закладів та наукових установ, що належать до сфери управління МОНмолодьспорту.

Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів» (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) (далі Порядок № 567) наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують спеціалізовані вчені ради за результатами прилюдного захисту дисертацій.

МОН затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видає дипломи доктора та кандидата наук.

Згідно з п. 7 Порядку № 567 спеціалізована вчена рада несе відповідальність за обґрунтованість прийнятих нею рішень і забезпечує високий рівень вимогливості під час розгляду дисертацій та проведення їх захисту.

У разі порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно-правових актів з питань присудження наукових ступенів доктора або кандидата наук МОН вживає відповідних заходів аж до скасування рішення ради.

Головою ради призначається доктор наук із спеціальності відповідно до профілю ради, що є штатним працівником вищого навчального закладу або наукової установи, в якій утворено раду.

Доктор наук може призначатися головою лише однієї спеціалізованої вченої ради у разі, коли у вищому навчальному закладі або науковій установі утворено кілька рад.

Керівники вищих навчальних закладів, наукових установ, в яких утворені ради, забезпечують їх ефективне функціонування.

Персональну відповідальність за дотримання спеціалізованими вченими радами вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, науковий рівень захищених у радах дисертацій несуть керівники рад.

Відповідно до п. 17 Порядку № 567 спеціалізована вчена рада: приймає для попереднього розгляду дисертацію за наявності супровідних документів за переліком, який визначає МОН. Процедура попереднього розгляду дисертації регулюється положенням про спеціалізовану вчену раду; має право приймати до розгляду докторську дисертацію не раніше ніж через два місяці, а кандидатську - не раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювачем обов`язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відображають основні результати дисертації; приймає до захисту докторську дисертацію не пізніше ніж через три місяці після подання здобувачем усіх документів, а кандидатську - не пізніше ніж через два місяці.

Ректорам і проректорам вищих навчальних закладів, керівникам наукових установ та їх заступникам не дозволяється захищати дисертації у спеціалізованих вчених радах, утворених за місцем основної роботи зазначених осіб.

Забороняється усувати недоліки, виявлені у дисертації спеціалізованою вченою радою після прийняття її до захисту, та в авторефераті - після його розсилання.

Відповідно до п. 22 Порядку № 567 прилюдний захист дисертації проводиться на засіданні спеціалізованої вченої ради, яке вважається правоможним у разі, коли в його проведенні взяло участь не менш як дві третини складу, а також не менш як чотири доктори наук з кожної спеціальності докторської і не менш як три доктори наук із спеціальності кандидатської дисертації.

Рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня вважається позитивним, якщо за нього проголосувало не менш як три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.

Згідно з п. 24-25 Порядку № 567 спеціалізована вчена рада у місячний строк після захисту дисертації надсилає:

адміністратору (розпоряднику) Єдиної державної електронної бази з питань освіти електронний примірник заповненої облікової картки дисертації за встановленою формою та електронний примірник дисертації;

МОН паперовий примірник дисертації разом з атестаційною справою здобувача наукового ступеня, що оформляється згідно з вимогами, встановленими МОН.

Другий примірник атестаційної справи здобувача наукового ступеня зберігається у спеціалізованій вченій раді протягом десяти років.

Після прийняття МОН рішення про видачу диплома доктора, кандидата наук:

паперовий примірник дисертації передається для зберігання до Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського Національної академії наук;

електронний примірник облікової картки дисертації за встановленою формою адміністратором (розпорядником) Єдиної державної електронної бази з питань освіти надсилається Українському інституту науково-технічної та економічної інформації.

У разі прийняття спеціалізованою вченою радою негативного рішення щодо присудження наукового ступеня документи за визначеним МОН переліком повертаються здобувачеві.

Відгуки про дисертацію та автореферат, стенограма (розшифрована і засвідчена фонограма) засідання та протокол голосування залишаються у спеціалізованій вченій раді. У разі потреби зазначені матеріали можуть бути надіслані за місцем повторного захисту.

Про негативне рішення щодо захисту дисертації спеціалізована вчена рада повідомляє МОН у місячний строк з дня його прийняття. Одночасно надсилаються МОН автореферат і стенограма (розшифрована та засвідчена фонограма) засідання ради.

Дисертація, за результатами захисту якої спеціалізованою вченою радою прийнято негативне рішення, може бути подана до захисту повторно після доопрацювання не раніше ніж через рік з дня прийняття такого рішення. Захист такої дисертації відбувається за погодженням з МОН.

Пунктом 26 Порядку № 567 передбачено, що у МОН розглядаються документи атестаційних справ здобувачів наукових ступенів та проводиться експертиза дисертацій з метою здійснення контролю за дотриманням спеціалізованими вченими радами вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, про що готується висновок, який подається на розгляд атестаційної колегії МОН.

МОН може надсилати дисертацію та атестаційну справу здобувача для додаткового розгляду (колективного рецензування):

до іншої спеціалізованої вченої ради в установленому МОН порядку;

до вищого навчального закладу або наукової установи.

Додатковому розгляду (колективному рецензуванню) обов`язково підлягає докторська дисертація, яка за рішенням МОН подана спеціалізованій вченій раді раніше п`ятирічного строку після здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Якщо під час проведення експертизи дисертації встановлено порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, то МОН скасовує рішення ради про присудження наукового ступеня, вживає заходів, зокрема:

вказує на недоліки під час розгляду дисертації та проведення її захисту;

звужує профіль ради;

пропонує керівнику вищого навчального закладу або наукової установи, в якій утворено раду, подати інші кандидатури для призначення голови ради, його заступника або вченого секретаря;

позбавляє офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду права участі в атестації наукових кадрів;

припиняє діяльність ради з визначенням строку, протягом якого нове клопотання про утворення ради не подається.

Атестаційна справа здобувача наукового ступеня та дисертація, які розглядаються МОН, не можуть бути зняті з розгляду здобувачем чи відкликані радою, у якій відбувся захист дисертації.

Здобувач має право ознайомитися з висновком після прийняття рішення МОН про видачу (відмову у видачі) відповідного диплома. Копія висновку видається МОН у місячний строк на прохання здобувача.

Якщо рішення ради про присудження наукового ступеня скасовано МОН, то дисертація може бути подана до захисту повторно до іншої спеціалізованої вченої ради після доопрацювання не раніше ніж через рік з дня прийняття такого рішення МОН. Захист такої дисертації відбувається за погодженням з МОН.

Згідно з п. 30 Порядку № 567 рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукових ступенів доктора або кандидата наук набирає чинності з дати набрання чинності наказом МОН про затвердження рішення спеціалізованої вченої ради та видачу відповідного диплома на підставі рішення атестаційної колегії.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог пункту 1.9 «Положення про спеціалізовану вчену раду» затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 14 вересня 2011 року № 1059, у разі порушення радою вимог нормативно-правових актів з питань присудження наукового ступеня доктора чи кандидата наук МОН України скасовує прийняте радою рішення і може вжити до неї заходи в межах своєї компетенції, у тому числі до зупинення діяльності цієї ради.

Із матеріалів справи слідує, що рішенням Спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України, м. Ужгород від 02 березня 2019 року на підставі результатів таємного голосування та прийнятого висновку було присуджено ОСОБА_1 науковий ступінь доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право за результатами прилюдного захисту дисертації на тему «Реалізація особою конституційного права на охорону здоров`я: порівняльно-правове дослідження», у вигляді рукопису.

В подальшому на вищевказане рішення, на ім`я Голови спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 було подане апеляційне подання її членами професором ОСОБА_6 професором ОСОБА_2 та доцентом ОСОБА_7

05 червня 2019 року Спеціалізованою вченою радою Д 61.051.07 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України, м. Ужгород було винесене оскаржуване позивачем рішення про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня доктора юридичних наук за яким було: на підставі результатів таємного голосування та прийнятого висновку скасовано рішення Спеціалізованої вченої ради від 02 березня 2019 року (протокол № 6) про присудження ОСОБА_1 наукового ступеню доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.02 - конституційне право муніципальне право.

Крім того, відповідно до листа Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки України від 02 грудня 2019 року № 9/577-19, наданого у відповідь на адвокатський запит представника позивача адвоката Діденка В.Є., у вересні 2019 року до МОН надійшла атестаційна справа здобувача наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» ОСОБА_1 і зареєстрована під номером - Д25.09.19-906/02. Вказаним листом повідомлено, що якщо до спеціалізованої вченої ради надійшла апеляція, то рішення ради щодо дисертації особи приймається з урахуванням розгляду апеляції; оскільки рішення спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 про присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора юридичних наук не було затверджене Атестаційною колегією МОН, то питання про позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня розглядатися не може (т.1, а.с.61).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказаний лист підтверджує те, що атестаційна справа позивача була сформована відповідно до переліку документів атестаційної справи здобувача наукового ступеня доктора наук, яка подається до МОН, згідно з додатком 5 Положення про спеціалізовану вчену раду, затвердженого наказом Міністепства осіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059, а також підтверджує факт долучення до атестаційної справи апеляційного подання та матеріалів щодо його розгялду.

Крім того, Департаментом атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки України зазначено, що відповідно до п. 6 Порядку № 567 МОН затверджує рішення спеціалізованх вчених рад про присудження наукових ступенів, у зв`язку з цим, рішення щодо дисертації ОСОБА_1 Міністерством не приймалось.

Проаналізувавши наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що Порядком № 567 передбачено порядок дій особи у зв`язку з прийняттям рішення спеціалізованої вченої ради за результатами захисту, що забезпечує захист порушеного права, при цьому можливість оскарження спірного рішення Спеціалізованої вченої ради до суду указаним Порядком не передбачена взагалі, а регулювання такого характеру питань покладається саме на МОН.

При цьому, матеріали справи не містять інформації щодо прийняття Міністерством освіти і науки України будь-яких рішень про скасування прийнятого Спеціалізованою вченою радою Д 61.051.07 стосовно позивача рішення від 05 червня 2019 року (протокол № 8) або про повернення висновку до ради для доопрацювання, або направлення висновку на додатковий розгляд до іншої ради чи наукової установи.

Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що оскарження спірного рішення до суду, за відсутності дотримання чітко визначеної процедури, не передбачено законодавством, чинним на момент винесення такого рішення, відтак вказана вимога не може бути задоволена судом і взагалі не підлягає розгляду в судовому порядку.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 804/4081/18.

Отже, суд першої інстанції при розгляді справи не врахував, що вказаний спір не підлягає судовому розгляду, а тому оскаржуване рішення слід скасувати та закрити провадження у справі.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 3 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково.

За правилами частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу..

Враховуючи викладене, судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю з підстав наведених вище.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 3 ч. 1 ст. 315, ст. 319, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 308/1190/20 скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим Повне судове рішення складено 09 травня 2024 року.