Рішення

від 01.05.2024 по справі 912/1821/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.05.2024Справа № 912/1821/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет»

до Кіровоградської обласної військової адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

про стягнення 1167310,08 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Асатрян Т.Л.;

від відповідача: Бут Н.М.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.09.2023 до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» з вимогами до Кіровоградської обласної військової адміністрації про стягнення 1167310,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі заявки №01-33/375/0.3 від 04.04.2023 було поставлено товар, проте відповідач свого обов`язку із своєчасної сплати вартості товару не виконав.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 04.10.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 01.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 відкрито провадження у справі №912/1821/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

04.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що позивачем не було дотримано умов Договору щодо погодження рахунку на оплату, що також встановлено судами у справі №910/9619/22. Крім того, відповідач зазначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту поставки товару позивачем суду не надано.

12.12.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 постановлено здійснювати розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи, судове засідання призначено на 17.01.2024.

25.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

У судовому засіданні 17.01.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 07.02.2024.

25.01.2024 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

06.02.2024 та 07.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.02.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 21.02.2024.

16.02.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

20.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на додаткові пояснення відповідача.

21.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи та клопотання про виклик та допит свідка.

У підготовчому засіданні 21.02.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 20.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.03.2024.

14.03.2024 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

20.03.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 20.03.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 03.04.2024.

03.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 03.04.2024 судом було відмовлено у задоволенні клопотань позивача, поданих 21.02.2024, та клопотання відповідача, поданого 14.03.2024, у зв`язку з їх необґрунтованістю; постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.05.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 01.05.2024 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.05.2024 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 01.05.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 01.05.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» здійснило акцепт (прийняття) умов Договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, який розміщений на офіційному сайті Акціонерного товариства «Українська залізниця», шляхом приєднання до його умов, договір розміщений на офіційному сайті за посиланням https://www.uz.gov.ua (далі - Договір), відповідно до умов якого Військові адміністрації є замовниками, АТ «Українська залізниця» - платником.

Згідно з п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування (далі - товар (-и)), перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках (далі - заявка), а замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього Договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було отримано від Кіровоградської обласної військової адміністрації заявку №01-33/375/0.3 від 04.04.22 на постачання 15152 кг сухих сніданків: Фігурні вироби «кукурудзяні пластівці» (Код ДК 15613311-1) за бюджетною програмою 3101710 на формування гуманітарного вантажу для потреб Запорізької області.

06.04.2022 позивачем було виставлено рахунок на оплату №6 на загальну суму 1167310,08 грн, з яких аванс 350193,02 грн та остаточна плата 818117,06 грн.

Авансовий платіж за цим рахунком сплачено не було.

Судом встановлено, що за видатковою накладною №7 від 04.04.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 191059,20 грн, за видатковою накладною №8 від 13.04.2022 - товар на суму 295833,60 грн, за видатковою накладною №9 від 18.04.2022 - товар на суму 680417,28 грн.

У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» як платника про стягнення заборгованості у розмірі 1167310,08 грн (справа №910/9619/22).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 у справі №910/9619/22 відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет».

Відмовляючи у задоволенні позову у справі №910/9619/22, суд дійшов висновку, що пунктом 2.2. Договору встановлено, що оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.22. №185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (зі всіма чинними змінами), на таких умовах:

2.2.1. Попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника;

2.2.2. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника.

Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі товару та/або накладної (товаро-транспортної або залізничної), підписаних постачальником та замовником.

Під час розгляду судом справи №910/9619/22, залізниця (платник) зазначила, що не отримувала від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, для оплати спірного товару, тож строк виконання цих зобов`язань для відповідача не настав.

Суд у справі №910/9619/22 встановив, що умовами договору визначено, що постачальник зобов`язується погодити із замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідні рахунки (на попередню оплату та на остаточний розрахунок), які надаються ним платнику та замовнику відповідно до умов цього Договору.

Суд у справі №910/9619/22 дійшов висновку, що з огляду на функції та роль залізниці у спірних правовідносинах, зобов`язання з оплати виставлених рахунків у відповідача виникає виключно після отримання від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Однак, жодних доказів погодження та направлення Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідного рахунку залізниці матеріали справи не містять. При цьому, позивачем не було надано до матеріалів справи №910/9619/22 будь-яких доказів погодження з Міністерством аграрної політики та продовольства України спірного рахунку (листування з Міністерством тощо), які б могли підтвердити факт такого погодження.

Відтак суд у справі №910/9619/22 погодився з доводами відповідача про те, що у залізниці були відсутні на той час обумовлені договором підстави для перерахування коштів позивачу на загальну суму 1167310,08 грн, тож строк виконання зобов`язань зі сплати цих коштів відповідачем не настав.

За таких обставин, суд у справі №910/9619/22 відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 у справі №910/9619/22 залишено без змін.

Судом встановлено, що позивач 15.09.2023 звернувся до відповідача з вимогою №1-23/09/15 від 15.09.2023 про сплату заборгованості у розмірі 1167310,08 грн.

Так як відповідач (Кіровоградська обласна військова адміністрація) не здійснив оплату на користь позивача грошових коштів у розмірі 1167310,08 грн, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить стягнути їх з відповідача як замовника за Договором.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що позивачем не було дотримано умов Договору щодо погодження рахунку на оплату, що також встановлено судами у справі №910/9619/22. Крім того, відповідач зазначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту поставки товару позивачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно зі ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану».

Вказаною постановою Акціонерне товариство «Українська залізниця» уповноважено виступати, зокрема, платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих товарів і пакувальних товарів для їх фасування, санітарно-гігієнічних товарів, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання).

Фінансування видатків Акціонерного товариства «Українська залізниця» для здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюється за рахунок власних коштів, коштів державного бюджету, інших залучених коштів незалежно від того, чи передбачені такі видатки, обсяги та джерела фінансування фінансовим планом зазначеного акціонерного товариства.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» здійснило акцепт (прийняття) умов Договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, який розміщений на офіційному сайті Акціонерного товариства «Українська залізниця», шляхом приєднання до його умов, договір розміщений на офіційному сайті за посиланням https://www.uz.gov.ua (далі - Договір), відповідно до умов якого Військові адміністрації є замовниками, АТ «Українська залізниця» - платником.

Згідно з п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування (далі - товар (-и)), перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках (далі - заявка), а замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього Договору.

Отже, законом (постановою) та договором обов`язок з оплати товару, який поставляється позивачем на користь відповідача, виступає третя особа - Акціонерне товариство «Українська залізниця», яке платником такого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Так як ані законом, ані трьохстороннім договором на відповідача (Кіровоградську обласну військову адміністрацію) не покладено обов`язку з оплати товару, суд вважає безпідставними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» саме до Кіровоградської обласної військової адміністрації.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод готових сніданків «Аеро-Зет» у справі №910/9619/22, суд зазначив, що строк виконання зобов`язань зі сплати цих коштів відповідачем (Акціонерним товариством «Українська залізниця») не настав.

Тобто, обов`язок оплатити товар у Акціонерного товариства «Українська залізниця» існує, однак строк його виконання не настав з огляду на встановлені судом у справі №910/9619/22 обставини, які описані вище.

Наразі ж позивач (продавець) визначає відповідачем у даній справі Кіровоградську обласну військову адміністраціє, а не Акціонерне товариство «Українська залізниця» (тобто, вважає, що обов`язок з оплати товару покладено на Кіровоградську обласну військову адміністрацію).

Однак, як встановлено судом, ані законом, ані трьохстороннім договором на відповідача (Кіровоградську обласну військову адміністрацію) не покладено обов`язку з оплати товару, такий обов`язок покладено на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

У ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб`єктивного права (охоронюваного законом інтересу) у позивача та його порушення (невизнання або оспорювання) з боку саме відповідача. На позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються саме відповідачем, а тому потребують захисту.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення відповідачем і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Згідно з ч. 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст.ст. 4, 45 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов`язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред`явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014 Вищого господарського суду України по справі 910/5899/13.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Суд зазначає, що відповідних клопотань позивачем під час підготовчого провадження не було подано.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

За таких обставин, оскільки позовні вимоги у даній справі заявлені до неналежного відповідача, так як законом та договором саме на Акціонерне товариство «Українська залізниця», а не на Кіровоградську обласну військову адміністрацію, покладено обов`язок оплатити поставлений позивачем товар, суд дійшов висновку про відмову у позові

При цьому, суд ще раз зазначає, що з огляду на функції та роль залізниці у спірних правовідносинах, зобов`язання з оплати виставлених рахунків у залізниці виникає виключно після отримання від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Отже, вчинивши вказані дії, позивач не позбавлений права повторно пред`явити позов саме до належного відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 10.05.2024.

Суддя О.М. Спичак