Рішення

від 07.05.2024 по справі 921/41/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 травня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/41/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Охотницької Н.В.

за участі секретаря судового засідання Петрик І.В.

розглянув матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача-1 ОСОБА_2 , АДРЕСА_1

відповідача-2 ОСОБА_3 , АДРЕСА_2

відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика", вул. Куклинці, 90, м. Зборів, Тернопільська область, 47201

про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства; визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика"; скасування реєстраційного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань

за участі представників:

позивача: Присяжнюк М.О., ордер серії ВО №1076330 від 07.05.2024;

відповідача-1:не прибув;

відповідача-2: не прибув;

відповідача-3: не прибув;

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів

Суть справи: ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до відповідачів: 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , та 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика", про:

- визнання недійсним Договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172) від 23 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172) від 25.08.2017, оформлене протоколом № 2, в частині виходу зі складу учасників товариства ОСОБА_2 та передачі належної їй частки згідно з договором дарування на користь ОСОБА_3 ; затвердження складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172): ОСОБА_4 - 50%, що еквівалентно 4 149 100,00 грн; ОСОБА_3 - 50%, що еквівалентно 4 149 100,00 грн;

- скасування реєстраційного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесеного ОСОБА_5 , Тернопільська філія комунального підприємства "Центр реєстрації прав" Корецької районної ради Рівненської області за №16431050017000131 від 29.08.2017 щодо зміни складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірні договір дарування та рішення загальних зборів порушують його права та законний інтерес та повинні бути визнані недійсними в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 31 січня 2024 року позовну заяву (вх. №53 від 29.01.2024) ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня одержання цієї ухвали.

12 лютого 2024 року на адресу суду надійшла заява позивача (вх.№1151), яку відправлено поштою 06.02.2024 (згідно відмітки, проставленої на конверті), про усунення недоліків позовної заяви, про які зазначено в ухвалі від 31 січня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13 лютого 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у цій справі на 11 березня 2024 року о 10:00 год.

04.03.2024 до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 27.02.2024 (вх.№1801), відповідно до якого відповідач 1 визнала позов, просить суд задовольнити позов повністю, а також розглядати справу за її відсутності.

06.03.2024 до суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 27.02.2024 (вх.№1906), відповідно до якого відповідач 2 в повному обсязі заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у позові повністю. Вважає, що у випадку вибуття частки з його власності, переважне право на неї має інший учасник товариства - ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 не є учасником товариства взагалі. Крім того вказує, що оскільки оспорюваний договір дарування був укладений у 2017 році, позовна давність для звернення до суду з цим позовом спливла ще у 2023 році.

07.03.2024 позивачем подано до суду відповідь на відзив від 05.03.2024 (вх.№1927), згідно якої ОСОБА_1 спростовує аргументи відповідача 2, викладені у відзиві на позов. Також просить суд врахувати, що про укладення між відповідачем 1 та відповідачем 2 оспорюваного договору дарування у 2017 році позивач дізнався лише у липні-серпні 2022 року. Вважає, що строк позовної давності слід відраховувати з дня, коли були внесені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а спірна частка була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі судового рішення 29.12.2023 року.

Враховуючи неявку в підготовче засідання представників позивача, відповідача-1 та відповідача-3, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 7, 13 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, суд оголосив перерву у підготовчому засіданні 11.03.2024, без постановлення окремого процесуального документа із зазначенням про це у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України на 08 квітня 2024 року о 10:00 год., про що присутній відповідач-2 у підготовчому засіданні повідомлений під розписку. Решті сторонам надіслано відповідну ухвалу повідомлення.

Ухвалою суду від 08.04.2024 враховуючи відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, визначених ч.2 ст. 183 ГПК України, належне повідомлення учасників справи про дату та час його проведення, відсутність інших заяв по суті справи, що визначені ст. 161 ГПК України, які сторони мали можливість подати, суд у відповідності до ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07 травня 2024 року о 09:05 год., про що учасників справи належним чином повідомлено.

В судове засідання 07.05.2024 прибула представниця позивача та повністю підтримала заявлені вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві. Крім того, долучила до матеріалів справи додаткові пояснення до вступного слова (вх.№3628 від 07.05.2024) з додатками, які прийняті судом на підставі ст. 207 ГПК України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

07 травня 2024 року справу розглянуто по суті та у відповідності до вимог ч. 6 ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні доводи та пояснення представниці позивача, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Згідно із ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як свідчать матеріали справи, 23 квітня 2008 року на зборах Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" прийнято рішення, оформлені Протоколом №2, про вихід ОСОБА_1 із складу засновників ТОВ "Зборівська птахофабрика" та відступлення належної йому частки у статутному фонді ОСОБА_6 , та про вихід із складу засновників ТОВ "Зборівська птахофабрика" ОСОБА_7 і відступлення належної йому частки у статутному фонді ОСОБА_4 . Відповідно, ухвалено вважати засновниками товариства ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ; Статут ТОВ "Зборівська птахофабрика" викласти у новій редакції у зв`язку із заміною засновників.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 06.09.2011, після розірвання шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище ОСОБА_6.

26 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір №26/12/2011, яким сторони за договором, як члени сім"ї зобов`язалися шляхом об`єднання майна і зусиль спільно вести справи, пов`язані з участю у господарських товариствах.

У п. 3.1.2. Договору визначено, що ОСОБА_1 зобов`язується надавати ОСОБА_2 грошові кошти чи майно, які мають бути внесені до статутного капіталу господарських товариств ОСОБА_2 як учасником таких товариств до повного внесення її частки у статутному капіталі.

Відповідно до п. 3.1.4. Договору ОСОБА_1 зобов`язується надавати у разі потреби додаткові грошові кошти готівкою чи шляхом перерахування грошей на рахунок ОСОБА_2 у разі наявності такої потреби, яка випливає із участі ОСОБА_2 у господарських товариствах у разі погодження такої необхідності Сторонами.

Згідно з п. 3.2.3. Договору передбачено, що ОСОБА_1 має право бути невідкладно повідомленим про намір ОСОБА_2 щодо відчуження будь-яким чином належної їй частки у статутному капіталі господарських товариств, яку вона набула на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.2.4. даного Договору сторони погодили, що ОСОБА_1 має вирішальний голос (який реалізується шляхом підписання письмової згоди) щодо вирішення питання про відчуження ОСОБА_2 її корпоративних прав, які випливають із її участі у господарських товариствах, частки чи її частини у статутному капіталі господарських товариств.

У п. 4.1.5. Договору визначено, що будь-які дії щодо відчуження частки у господарських товариствах, належної ОСОБА_2 , вона могла вчиняти лише після їх письмового погодження таких дій ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що частку у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика" ОСОБА_2 набула в результаті виконання Договору №26/12/2011 від 26.12.2011, укладеного між нею та ОСОБА_1 за рахунок грошових коштів, переданих їй ОСОБА_1 відповідно до п. 3.1.2. даного Договору.

Згідно довідки №35 від 11.05.2023 ТОВ "Зборівська птахофабрика" вбачається, що учасник товариства ОСОБА_2 за період 2011-2017 років внесла в касу підприємства грошові кошти на збільшення статутного капіталу на загальну суму 3 390 000,00 грн, а саме:

- 500 000,00 грн - 28.12.2011 (прибутковий касовий ордер №33 від 28.12.2011);

- 113 350,00 грн - 24.01.2012 (прибутковий касовий ордер №2 від 24.01.2012);

- 8 250,00 грн - 30.01.2012 (прибутковий касовий ордер №4 від 30.01.2012);

- 65 000,00 грн - 13.03.2012 (прибутковий касовий ордер №9 від 13.03.2012);

- 100 000,00 грн - 19.03.2012 (прибутковий касовий ордер №11 від 19.03.2012);

- 15 300,00 грн - 29.03.2012 (прибутковий касовий ордер №13 від 29.03.2012);

- 100 000,00 грн - 17.04.2012 (прибутковий касовий ордер №16 від 17.04.2012);

- 99 500,00 грн - 23.04.2012 (прибутковий касовий ордер №19 від 23.04.2012);

- 90 500,00 грн - 26.04.2012 (прибутковий касовий ордер №22 від 26.04.2012);

- 102 250,00 грн - 28.05.2012 (прибутковий касовий ордер №65 від 28.05.2012);

- 126 950,00 грн - 30.05.2012 (прибутковий касовий ордер №67 від 30.05.2012);

- 28 900,00 грн - 21.01.2014 (прибутковий касовий ордер №3 від 21.01.2014);

- 1 165 000,00 грн - 14.06.2017 (прибутковий касовий ордер №12 від 14.06.2017);

- 600 000,00 грн - 03.07.2017 (прибутковий касовий ордер №15 від 03.07.2017);

- 25 000,00 грн - 04.07.2017 (прибутковий касовий ордер №17 від 04.07.2017);

- 250 000,00 грн - 28.07.2017 (прибутковий касовий ордер №21 від 28.07.2017).

В подальшому, 23 серпня 2017 року між ОСОБА_2 (як Дарувальником ) та ОСОБА_3 (Обдаровуваний) укладено Договір дарування частки у статутному капіталі, за умовами якого (п. п. 2.1, 3.1.1.) ОСОБА_2 передає ОСОБА_3 безоплатно належне їй майно у власність: частку у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172), що становить 50 відсотків статутного капіталу товариства (Дарунок).

Вартість цієї частки зазначена в п. 3.1.1.3 Договору і становила 3 439 100 гривень.

В п.3.2.1 Договору визначено, що Дарунок належить Дарувальнику на підставі установчих документів Товариства: статуту ТОВ "Зборівська птахофабрика".

Щодо Дарунку відсутні будь-які обмеження та обтяження згідно заяви Дарувальника і їх відсутність підтверджується підписом Дарувальника, вчиненим у цьому договорі (п.3.3 Договору).

Згідно з п. п. 3.10.1, 3.10.2 Договору, сторони заявляють, що цей договір відповідає дійсним намірам сторін і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; укладається сторонами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення.

Згідно з п. 3.11.1 Договору, Дарувальник заявляє, що Дарунок є його особистою приватною власністю і таким, що придбаний ним за власні кошти, Дарувальник має усі права власника щодо вільного одноосібного розпорядження ним.

У п. 3.11.2 Договору Дарувальник заявляє, що документи, які підтверджують його право власності на Дарунок, та всі надані ним відомості відносно Дарунку є достовірні та правдиві.

В п. 3.11.3 Договору Дарувальник заявляє, що на момент укладання цього договору відсутні будь-які особи, які мають переважне право на придбання Дарунку, також відсутні претензії третіх осіб на Дарунок.

25 серпня 2017 року Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика", за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , прийнято рішення, оформлене протоколом №2, яким у зв`язку із передачею ОСОБА_2 належної їй частки у товаристві згідно договору дарування на користь ОСОБА_3 , та оскільки інші учасники не скористались своїм переважним правом на придбання частки учасника, задоволено заяву ОСОБА_3 та включено його до складу учасників ТОВ "Зборівська птахофабрика" з розміром частки 50%; затверджено склад учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" з урахуванням вищезазначених змін:

1. ОСОБА_4 - 50%, що еквівалентно 4 149 100,00 грн;

2. ОСОБА_3 - 50%, що еквівалентно 4 149 100,00 грн.

Окрім того, на зборах прийнято рішення щодо внесення до ЄДР змін щодо основних видів діяльності товариства.

У зв`язку зі зміною складу учасників ТОВ "Зборівська птахофабрика" та зміною основних видів діяльності товариства, прийнято рішення внести відповідні зміни до Статуту ТОВ "Зборівська птахофабрика" шляхом викладення його в новій редакції.

Надалі, 31 серпня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали Договір дарування частки у статутному капіталі, згідно з яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 належну йому частку у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика", що складала 50 відсотків статутного капіталу товариства. Вартість цієї частки вже становила 4 149 100 гривень.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.09.2023 у справі №921/372/23 визнано недійсним (удаваним) Договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172) від 31 серпня 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також визнано недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172) від 07.09.2022, оформлене протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172) №1/22-8 від 07.09.2022 року, з питання другого порядку денного "Про відчуження частки в статутному капіталі ОСОБА_3 і затвердження нового складу учасників ТОВ "Зборівська птахофабрика": прийняти інформацію про укладення договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика", на підставі якого право власності на частку у розмірі 4 149 100,00 грн, що становить 50% статутного капіталу товариства перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і в повному обсязі набуває право суб`єктності. Затвердити новий склад учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" з наступним розподілом часток: ОСОБА_4 - розмір частки у статутному капіталі 4 149 100 грн, що становить 50%; ОСОБА_2 - розмір частки у статутному капіталі 4 149 100 грн, що становить 50%.

Також судом ухвалено скасувати реєстраційний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Олексишин М.Ю. за №1006431070052000131 щодо зміни складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172).

При цьому, судом під час розгляду справи №921/372/23 встановлено, що Договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика" від 31 серпня 2022 року є удаваним, а реальний договір, який сторони насправді вчинили, є договором купівлі-продажу, що призвело до порушення гарантованого законом учаснику товариства ( ОСОБА_4 ) переважного права на купівлю частки.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 15.01.2024, на підставі вказаного рішення суду, 18.12.2023 були вчинені реєстраційні дії щодо скасування/анулювання реєстраційних дій. 29.12.2023 відбулася державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зокрема: зміна відомостей про органи управління юридичної особи. Зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, зміна складу засновників (учасників) зміна структури власності. Зміна установчих документів.

Згідно інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 15.01.2024 засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" є: ОСОБА_4 (розмір частки 4149100,00 грн) та ОСОБА_3 (розмір частки 4149100,00 грн); керівник: ОСОБА_3 .

Як вказує позивач, умови укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Договору дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика" від 23.08.2017, зокрема пункти 3.3, 3.11.2. не відповідають дійсності та суперечать чинному Договору № 26/12/2011, укладеному між позивачем та відповідачем 1, зокрема пунктам 3.2.3, 3.2.4, 4.1.5. Договір дарування від 23.08.2017 був укладений всупереч умовам Договору №26/12/2011 від 26.12.2011, оскільки ОСОБА_2 не дотрималась договірних зобов`язань, визначених договором №26/12/2011, не повідомила заздалегідь позивача про намір відчужувати свою частку у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика", не отримала від позивача письмову згоду на укладення договору дарування частки у статутному капіталі товариства.

Про укладення оспорюваного договору, а також про те, що за наслідками даного договору учасниками товариства 25.08.2017 було прийняте рішення оформлене протоколом №2 Загальних зборів учасників ТОВ "Зборівська птахофабрика" від 25.08.2017, на яких учасники затвердили вихід відповідача 1 зі складу учасників товариства і включення до складу учасників відповідача 2 та 29.08.2017 була проведена реєстраційна дія щодо зміни складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика", позивачу стало відомо у липні-серпня 2022 року.

Після цього, сторони в порядку позасудового врегулювання спору погодили, що ОСОБА_3 шляхом дарування поверне частку у статутному капіталі "Зборівська птахофабрика" ОСОБА_2 . Проте, договір дарування від 31.08.2022 був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим такий договір визнаний судом недійсним у справі №921/372/23.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Дослідивши подані докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступних міркувань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (частина перша статті 20 ГПК України).

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

В силу статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

При цьому, позивач, як заінтересована особа, повинен довести, що 1) його права порушені договором і можуть бути відновлені саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (постанови від 10.04.2019 у справі №587/2135/16-ц, від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-ц, від 19.02.2020 у справі №387/515/18, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи на час укладення оспорюваного правочину було врегульовано статтею 53 Закону України "Про господарські товариства" (Закон втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю на підставі Закону №2275-VIII від 06.02.2018).

Відповідно до вказаної статті учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Аналогічне право на даний час врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка встановлює право кожного учасника товариства відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 зазначила, що правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин (тлумачення вчинених сторонами дій, як таких, що передбачали безоплатний перехід до "обдарованого" частки у статутному капіталі ТОВ у розмірі 100% (дарування), не відповідає принципам справедливості та пропорційності, адже створює істотний економічний дисбаланс для "дарувальника"; така безоплатна передача є для останнього вочевидь економічно недоцільною дією, вона позбавляє його права власності на частку 100% у товаристві. Тому для нього зазначена безоплатна передача не має економічного сенсу. Якщо тлумачити дії сторін, як правочин щодо дарування, то це означало б, що "дарувальник" раптово, без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу вирішив значно погіршити своє становище; у такому випадку права й обов`язки сторін договору виглядали б вочевидь непропорційно).

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у родинних чи інших близьких відносинах.

Утім, у сторін оспорюваного договору виникли взаємні права та обов`язки, які полягали у передачі предмету цього договору - частки у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика" одночасно з укладенням договору в місці його підписання, та шляхом прийняття 25.08.2017 рішень оформлених протоколом №2 Загальних зборів учасників ТОВ "Зборівська птахофабрика", на яких учасники затвердили вихід ОСОБА_2 зі складу учасників товариства і включення до складу учасників ОСОБА_3 .

Статтею 203 ЦК України встановлено перелік загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідними для дійсності правочину, є вичерпним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При цьому зміст правочину відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд зауважує, що ч. 1 ст. 203 ЦК України поширюється і на правовідносини, коли зміст правочину не може суперечити правам чи законним інтересам третіх осіб, визначеним у правочинах, які були укладені раніше. Указане включається у дефінітивну конструкцію "моральні засади суспільства" та кореспондується з низкою позицій Верховного Суду.

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 396/269/18 Верховний Суд досліджував втручання в "чужі" договірні відносини і резюмував: за загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Тобто, по-перше, регулююча сила договору стосується його сторін. По-друге, в певних випадках не сторона договору може наділятися правами та обов`язками (наприклад, стаття 636 ЦК України, частина перша статті 816 ЦК України). По-третє, законодавець в окремих випадках, з урахуванням того, що інші особи (не сторони договору) не можуть ігнорувати існування договору між сторонами, а також фактичне та правове становище, яке є його результатом, передбачає спеціальні правила при "інтервенції" в "чужі" договірні відносини.

У п. 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 визначено: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні правовідносини так, що кожен із учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, дбаючи водночас про права та інтереси інших учасників, зокрема, передбачаючи можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших учасників.

Саме договором №26/12/2011 встановлено певні правила поведінки (межу поведінки) ОСОБА_2 щодо відчуження нею корпоративних прав, які випливають із її участі у господарських товариствах, частки чи її частини у статутному капіталі господарських товариств, а саме сторонами визначено, що будь-які дії щодо відчуження частки у господарських товариствах, належної ОСОБА_2 , вона могла вчиняти лише після їх письмового погодження ОСОБА_1 , чого відповідачем -1 зроблено не було.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У Постанові Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 922/2056/20 визначено, що статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.

Обов`язковість договору (принцип "pacta sunt servanda") описана у постанові ОП КЦС ВС від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17: тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

У відзиві на позов відповідач 1 погодилась з тим, що порушила умови договору №26/12/2011 та визнала позов повністю.

Таким чином, суд установив, що відповідач 1 порушила доктрину venire contra factum proprium, діяла недобросовісно, всупереч своїм попереднім заявам, порушила права позивача, які були закріплені у договорі №26/12/2011.

Статтею 3 Цивільного кодексу України передбачено загальні засади цивільного законодавства, до яких, зокрема, належать: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Загальні засади (принципи), зокрема добросовісність, є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При наданні оцінки діям відповідача-1 суд також застосовує доктрину contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 6 статті 3 ЦК України: добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Також суд відзначає, що права позивача, які випливають із Договору № 26/12/2011 від 26.12.2011, кореспондуються із його законним інтересом. З огляду на специфіку Договору №26/12/2011, яка полягає у тому, що сторонами у ньому є батько та дочка, суд доходить переконання, що укладення оспорюваного договору дарування від 23.08.2017 без письмового погодження таких дій з позивачем, порушило законний інтерес ОСОБА_1 .

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Законний інтерес позивача полягав у здійсненні контролю над часткою у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика", яка сформована за рахунок грошових коштів, переданих ним відповідачу 1, отже, визнання недійсним Договору дарування частки у статутному капіталі товариства від 23 серпня 2017 року є належним захистом його порушених прав та законних інтересів і дозволить їх відновити.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Разом з тим, відповідач 2, заперечуючи позовні вимоги, покликався на те, що рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/372/23, яке набрало законної сили, встановлено, що він є належним власником частки у розмірі 4 149 100,00 грн, що становить 50% статутного капіталу ТОВ "Зборівська птахофабрика".

Однак суд критично оцінює такі твердження відповідача 2, позаяк у справі №921/372/23, суд досліджував інші правовідносини та предметом спору був договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика" від 31.08.2022. Щодо договору № 26/12/2011, укладеного між позивачем та відповідачем 1, суд установив факт укладення такого договору, проте його наслідки стосовно дійсності оспорюваного договору, який є предметом позову у цій справі, суд не встановлював.

Виходячи із вищенаведеного, суд дійшов висновку, що договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Зборівська птахофабрика", укладений 23 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , слід визнати недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №905/2043/18 вказано, що під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

У справі Європейський суд з прав людини "Белеш та інші проти Чеської Республіки" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Отже, враховуючи, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" від 25.08.2017, оформлені протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" №2 від 25.08.2017, з питання першого порядку денного щодо виходу зі складу учасників товариства ОСОБА_2 та передачі належної їй частки згідно з договором дарування на користь ОСОБА_3 ; включення до складу учасників товариства ОСОБА_3 та затвердження складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172) у складі: ОСОБА_4 - 50 %, що еквівалентно 4 149 100 грн; ОСОБА_3 50%, що еквівалентно 4149100 грн, випливають із недійсного правочину, який став підставою для прийняття відповідних рішень учасниками товариства, а відтак підлягають визнанню недійсними.

Також, позивачем заявлено вимогу про скасування реєстраційного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесеного Чушенко Ю.Є., Тернопільська філія комунального підприємства "Центр реєстрації прав" Корецької районної ради Рівненської області за №16431050017000131 від 29.08.2017 щодо зміни складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика".

Матеріалами справи підтверджується, що оскаржувані реєстраційні дії є пов`язаними причинно-наслідковим зв`язком з оскаржуваним договором дарування та рішенням загальних зборів учасників товариства та є похідними від них, оскільки, рішення загальних зборів учасників товариства стало підставою для проведення відповідних реєстраційних дій.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є інститутом, який містить відомості про офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, а також проведення інших реєстраційних дій, а відтак, наявна Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформація повинна бути достовірною та відображати фактичні дані про юридичну особу.

Враховуючи вищенаведене, визнання недійсним оскаржуваного рішення в судовому порядку має наслідком подальше скасування записів про відповідні реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки, це призводить до відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань недостовірних даних та порушення ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 9, ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

З врахуванням способів захисту, передбачених нормами ст. 16 ЦК України, акт (в даній справі - реєстраційний запис, як результат дій відповідного державного органу) може бути скасовано судом, зокрема, через невідповідність закону або, як в даному випадку, у зв`язку з прийняттям судом рішення, котре тягне за собою відповідні правові та фактичні наслідки відновлення корпоративних прав позивача.

Враховуючи наведене, з метою, відновлення становища ОСОБА_1 , яке існувало до порушення його прав, суд вважає за необхідне скасувати запис про вчинення відповідних реєстраційних дій, оскільки, вимога позивача відповідає способам захисту передбаченим приписами ст. 16 ЦК України, є ефективним засобом юридичного захисту, як це передбачено ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Скасування записів про проведення реєстраційних дій не суперечить нормам чинного законодавства України, та чинне законодавство України не містить норм, які б містили заборону на застосування такого способу захисту прав та законних інтересів.

Зокрема ч.1 п. 5 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі-державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації.

Згідно ст.25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі проводяться поряд з іншими, на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Оскільки позовні вимоги про скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців реєстраційних дій/записів, вчинених щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" є похідними від позовних вимог про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "Зборівська птахофабрика" від 25.08.2017, оформлених протоколом загальних зборів учасників №2 від 25.08.2017 та стосуються відновлення становища, яке існувало у позивача до порушення його прав, зазначена реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань підлягає скасуванню на підставі судового рішення про скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

У той же час, суд відхиляє доводи відповідача 2, викладені ним у відзиві на позов, що строк позовної давності сплинув, оскільки оспорюваний договір був укладений ще у 2017 році, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Як вказує позивач, він дізнався про порушення свого права та законного інтересу внаслідок укладення оспорюваного договору дарування від 23 серпня 2017 року лише у 2022 році, і саме тоді почався перебіг позовної давності, отже, звернувся із цим позовом до суду у межах строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі №922/1425/17.

Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2" №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.

У зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі карантин відмінений.

Поряд з цим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року №2120-IX (набрав чинності 17.03.2022) було внесено зміни в розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнивши його, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Надалі, Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" від 08 листопада 2023 року №3450-IX (набрав чинності 30.01.2024) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" викладено в такій редакції: "19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Таким чином, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування від 23 серпня 2017 року, була продовжена на строк дії карантину, а після завершення карантину продовжена на строк дії правового режиму воєнного стану.

Оскільки станом на дату ухвалення рішення у цій справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то позивачем при зверненні із цією позовною заявою 22.01.2024 (згідно відмітки відділення АТ "Укрпошта" на конверті) не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів у рівних частинах.

За таких обставин, керуючись ст. 4, 12, 14, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 202, 232-233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним Договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172) від 23 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

3. Визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172) від 25.08.2017, оформлене протоколом №2, в частині виходу зі складу учасників товариства ОСОБА_2 та передачі належної їй частки згідно з договором дарування на користь ОСОБА_3 ; затвердження складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172): ОСОБА_4 - 50%, що еквівалентно 4 149 100,00 грн; ОСОБА_3 - 50%, що еквівалентно 4 149 100,00 грн.

4. Скасувати реєстраційний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесеного ОСОБА_5 , Тернопільська філія комунального підприємства "Центр реєстрації прав" Корецької районної ради Рівненської області за №16431050017000131 від 29.08.2017 щодо зміни складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 32147172).

5. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) - 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

6. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) - 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика" (вул. Куклинці, 90, м. Зборів, Тернопільська обл., 47201; код ЄДРПОУ 32147172) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) - 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

8. Накази видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

9. Копію рішення надіслати рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 ; Товариству з обмеженою відповідальністю "Зборівська птахофабрика", вул. Куклинці, 90, м.Зборів, Тернопільська обл., 47201.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10 травня 2024 року.

Суддя Н.В. Охотницька