ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 913/50/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Краснякової А. В. (у порядку самопредставництва),
відповідача - Суткового А. М. (адвокат),
третьої особи-1 - не з`явилися,
третьої особи-2 - не з`явилися,
третьої особи-3 - не з`явилися,
третьої особи-4 - не з`явилися,
прокуратури - Валевач М. М. (за посвідченням),
розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Луганської області від 04.09.2023 (суддя Косенко Т. В.), додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 20.09.2023 (суддя Косенко Т. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (головуючий - Слободін М. М., судді Гребенюк Н. В., Тихий П. В.) у справі
за позовом заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Луганської обласної державної адміністрації - обласної військово-цивільної адміністрації
до Лозно-Олександрівської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державного підприємства "Білокуракинське лісомисливське господарство",
2) Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",
3) Державного підприємства "Старобільське лісомисливське господарство",
та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головного управління Держгеокадастру у Луганській області,
про витребування земельних ділянок.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 22.01.2022 заступник керівника Луганської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації - обласної військово-цивільної адміністрації (далі - Луганська ОДА, Облдержадміністрація, позивач), правонаступником якої є Луганська обласна військова адміністрація (далі - Луганська ОВА), звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Лозно-Олександрівської селищної ради Сватівського (колишнього Білокуракинського) району (далі - Селищна рада, Рада, відповідач), правонаступником якої є Лозно-Олександрівська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області (далі - Лозно-Олександрівська СВА), про витребування на користь держави в особі Луганської ОДА з чужого незаконного володіння Селищної ради земельних ділянок загальною площею 23,3755 га, утворених унаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 4420955700:10:001:0111 (далі - спірна земельна ділянка), а саме двадцяти земельних ділянок, кадастрові номери:
1) 4420955700:10:001:0119 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429819744209), площею 0,5755 га,
2) 4420955700:10:001:0120 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429339544209), площею 1,2000 га,
3) 4420955700:10:001:0121 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429358744209), площею 1,2000 га,
4) 4420955700:10:001:0122 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429462944209), площею 1,2000 га,
5) 4420955700:10:001:0123 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429475344209), площею 1,2000 га,
6) 4420955700:10:001:0124 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429486544209), площею 1,2000 га,
7) 4420955700:10:001:0125 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429499044209), площею 1,2000 га,
8) 4420955700:10:001:0126 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429510344209), площею 1,2000 га,
9) 4420955700:10:001:0127 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429523544209), площею 1,2000 га,
10) 4420955700:10:001:0128 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429534744209), площею 1,2000 га,
11) 4420955700:10:001:0129 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429549244209), площею 1,2000 га,
12) 4420955700:10:001:0130 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429564344209), площею 1,2000 га,
13) 4420955700:10:001:0131 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429577544209), площею 1,2000 га,
14) 4420955700:10:001:0132 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429590844209), площею 1,2000 га,
15) 4420955700:10:001:0133 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429608444209), площею 1,2000 га,
16) 4420955700:10:001:0134 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429625044209), площею 1,2000 га,
17) 4420955700:10:001:0135 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429645944209), площею 1,2000 га,
18) 4420955700:10:001:0136 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429787344209), площею 1,2000 га,
19) 4420955700:10:001:0137 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429795944209), площею 1,2000 га,
20) 4420955700:10:001:0138 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429808444209) площею 1,2000 га,
з посиланням на норми статей 5, 7, 8, 17, 31, 45, 47, 48, 54 та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України) (в редакції, чинній з 29.03.2006), статей 12, 20- 22, 55, 57, 84, 122, 149, 153, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 317, 319, 321, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 35, 50 Закону України "Про землеустрій", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
2. Позовна заява обґрунтовується обставинами передачі Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Луганській області, Управління, третя особа-4) спірної земельної ділянки в комунальну власність Селищної ради в червні 2019 року з порушенням норм земельного та лісового законодавства, оскільки:
1) розпорядженням голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області (далі - Білокуракинська РДА) від 06.02.2006 № 35 передано Державному підприємству "Білокуракинське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Білокуракинське ЛМГ", Підприємство, Лісгосп, третя особа-1) для заліснення земельну ділянку загальною площею 23,3755 га, розташовану в адміністративних межах Селищної ради;
2) незважаючи на неотримання державного акта на право постійного користування землею, на момент видачі наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 18.06.2019 № 1187-сг спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні ДП "Білокуракинське ЛМГ", що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, зокрема, складеним у 2007 році планом лісонасаджень Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", розробленим Харківською державною лісовпорядною експедицією в 2009 році Проєктом організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ", інформацією Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" УДПЛВО) від 27.09.2021 № 564, доданою схемою перетину, згідно з якими спірна земельна ділянка має частковий перетин із землями державного лісового фонду Підприємства - орієнтовна площа перетину становить 21,5670 га, тобто спірна земельна ділянка майже повністю знаходиться на землях державного лісового фонду, наданих в постійне користування третьої особи-1;
3) ДП "Білокуракинське ЛМГ" як постійний користувач спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель лісового фонду (лісогосподарського призначення), не повідомлялося та не погоджувало її передачу в комунальну власність Ради;
4) рішенням Управління фактично сформовано спірну земельну ділянку та визначено її площу та цільове призначення попри те, що вона накладається на землі лісогосподарського призначення, тим самим незаконно змінено цільове призначення спірної земельної ділянки на сільськогосподарські угіддя та в подальшому зареєстровано право державної власності на неї;
5) рішенням Селищної ради від 14.07.2021 № 10/101 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 19-ти громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 4420955700:10:001:0111" затверджено проєкт землеустрою. В результаті поділу земельної ділянки утворилися 19 земельних ділянок площею по 1,2000 га кожна з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" та одна земельна ділянка площею 0,5755 га з цільовим призначенням "землі запасу", які незаконно вибули з державної власності, передані до комунальної власності та перебувають в незаконному володінні відповідача.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 19.01.2022 (суддя Зюбанова Н. М.) заяву Прокурора про забезпечення позову від 14.01.2022 № 15/1-24вих-22 задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 20 земельних ділянок загальною площею 23,3755 га, утворених внаслідок поділу спірної земельної ділянки. Заборонено будь-яким фізичним та юридичним особам, зокрема, державним реєстраторам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які дії щодо передачі у власність, іншим чином відчуження, поділу, об`єднання, реєстрації права власності щодо земельних ділянок загальною площею 23,3755 га, кадастрові номери: 4420955700:10:001:0119, 4420955700:10:001:0120, 4420955700:10:001:0121, 4420955700:10:001:0122, 4420955700:10:001:0123, 4420955700:10:001:0124, 4420955700:10:001:0125, 4420955700:10:001:0126, 4420955700:10:001:0127, 4420955700:10:001:0128, 4420955700:10:001:0129, 4420955700:10:001:0130, 4420955700:10:001:0131, 4420955700:10:001:0132, 4420955700:10:001:0133, 4420955700:10:001:0134, 4420955700:10:001:0135, 4420955700:10:001:0136, 4420955700:10:001:0137, 4420955700:10:001:0138, утворених внаслідок поділу спірної земельної ділянки, що розташовані на території Селищної ради.
4. Рішенням Господарського суду Луганської області від 04.09.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Луганської області від 19.01.2022 у справі № 113/22.
Рішення та постанова мотивовані посиланням на норми статей 3- 5, 9, 31, 45, 47, 48 та пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006), статей 20, 55- 57, 791, 80, 84, 116, 122, 125, 126 ЗК України, статей 16, 267, 387, 388 ЦК України, статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 16, 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 4, 73, 74, 77, 80, 145, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:
1) з викопіювання з плану землекористування вбачається, що первісно спірна земельна ділянка належала до земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Правда" Білокуракинського району (далі - КСП "Правда") та відносилася до земель державної власності (запасу) категорії сільськогосподарського призначення (пасовища та сіножаті);
2) умовою застосування пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006) до спірних правовідносин є підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" саме до 28.03.2006 включно, проте Прокурор належними та допустимими доказами не довів обставин набуття Підприємством права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі", оскільки наявні в справі планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (план лісонасаджень Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", Проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ") складено та затверджено в 2007- 2009 рр., в зв`язку з чим спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням ані до прийняття розпорядження від 06.02.2006 № 35, ані після його прийняття до земель лісового фонду не належала, чим спростовується твердження Прокурора про її належність до земель лісогосподарського призначення;
3) зважаючи на недоведеність набуття ДП "Білокуракинське ЛМГ" права постійного користування спірною земельною ділянкою до 28.03.2006 та факт її формування як об`єкта цивільних прав лише 20.04.2018, обраний Прокурором спосіб захисту інтересів держави є неефективним, а відновлення порушених прав держави шляхом задоволення віндикаційного позову в цьому випадку є неможливим;
4) спосіб захисту повинен забезпечувати поновлення прав позивача до стану, який існував до стверджуваного Прокурором порушення права, а не безпідставно надавати позивачу нові блага у виді зареєстрованого права власності на земельну ділянку, площа якої є більшою (23,3755 га), ніж площа земельної ділянки, яка (21,5670 га), на думку Прокурора, в силу Прикінцевих положень ЛК України перебувала в Підприємства на праві користування. Задоволення цього позову призведе до того, що на користь позивача буде витребувано частину спірної земельної ділянки площею 1,8085 га (23,3755- 21,5670), стосовно якої відсутні відомості про її перебування в користуванні Лісгоспу та належності до земель лісогосподарського призначення, тобто фактично йдеться про набуття позивачем додаткового майна (більшої площі земель) за судовим рішенням, що суперечить змісту віндикаційного позову, яким на користь власника має витребовуватися виключно належне йому майно, яке вибуло з його володіння в результаті порушень, а не майно, більше за обсягом (розміром, площею);
5) обраний Прокурором спосіб захисту не враховує наявного статусу спірної земельної ділянки, а саме її віднесення до земель сільськогосподарського призначення, не скасовує віднесення спірної земельної ділянки до зазначеної категорії земель, а тому й не поновлює її категорію цільового використання як земель лісогосподарського призначення.
Водночас місцевий господарський суд, дійшовши висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, залишив без розгляду заяву Лозно-Олександрівської СВА від 21.07.2023 про застосування наслідків спливу позовної давності.
5. Додатковим рішенням Господарського суду Луганської області від 20.09.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, клопотання Лозно-Олександрівської СВА від 08.09.2023 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 913/50/22 задоволено частково. Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь Лозно-Олександрівської СВА витрати на професійну правничу допомогу адвоката Суткового А. М. у розмірі 51 000 грн. У задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.
Додаткове рішення та постанова аргументовані положеннями статей 73, 74, 77, 86, 123, 124, 126, 129 ГПК України, з урахуванням яких суди, дослідивши умови договору про надання правової допомоги від 20.02.2023 № 20/02/2023 (далі - договір № 20/02/2023), акта від 07.09.2023 № 1 та інших наявних у матеріалах справи доказів, дійшли висновку про обґрунтованість покладання на Луганську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката Суткового А. М. у сумі 51 000 грн, які складаються з вартості гонорару успіху в фіксованому розмірі 30 000 грн і сукупної вартості участі в судових засіданнях у справі № 913/50/22, які відбулися 29.03.2023, 25.04.2023, 17.05.2023, 30.05.2023, 28.06.2023, 24.07.2023, 04.09.2023, у сумі 21 000 грн (3000 грн за участь адвоката в одному судовому засіданні).
Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що на порушення вимог статей 74, 77 ГПК України адвокат Сутковий А. М. не надав доказів на підтвердження понесення витрат у загальній сумі 4670,83 грн, а саме: витрат на проїзд за маршрутом Львів-Київ, за маршрутом Київ-Харків та за маршрутом Львів-Харків у сумі 2570,83 грн; витрат за кожен календарний день відрядження для участі у судових засіданнях (добові на суму 2100 грн).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись із рішенням і додатковим рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову Прокурора, а також ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви адвоката Суткового А. М. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) на теперішній час відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) в подібних правовідносинах (щодо правових підстав набуття державними лісогосподарськими підприємствами права постійного користування земельними лісовими ділянками; щодо дати виникнення в держави права власності на земельну лісову ділянку з огляду на відсутність державного акта, тобто до її формування та державної реєстрації права власності за державою; щодо встановлення факту, які землі слід розуміти раніше наданими в користування - до 28.03.2006 включно) ;
2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 123, 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) в подібних правовідносинах (у контексті того, з якого саме моменту державні лісогосподарські підприємства) є постійними користувачами лісової земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, або ж набувають право постійного користування, або ж земельна ділянка є наданою - чи з часу прийняття відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (апеляційний суд не уточнив, про яке саме рішення йдеться), чи з часу одержання державного акта (державної реєстрації права постійного користування), як це передбачено статтями 125, 126 ЗК України, чи з часу відображення земельної лісової ділянки на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування);
3) суди не врахували висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20;
4) суди не врахували висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц;
5) суди не врахували висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18;
6) суди не врахували викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц висновку щодо застосування положень статті 387 ЦК України (в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності);
7) суди не врахували викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку щодо застосування положень статей 76- 78 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме про те, що інформація, надана Виробним об`єднанням "Укрдержліспроект" (далі - ВО "Укрдержліспроект"), а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами;
8) суди не врахували висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20, в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 03.03.2021 у справі № 912/354/20, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21 та в додатковій постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц;
9) суди не дослідили зібрані в справі докази, зокрема, належним чином засвідчену копію планшета № 4 лісовпорядкування 2007 року Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", складений в 2007 році план лісонасаджень Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", складений в 2009 році Проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ".
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
8. Лозно-Олександрівська СВА у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Позивач і треті особи не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Луганської області від 04.09.2023, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 20.09.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 913/50/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 30.04.2024.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. З викопіювання з плану землекористування вбачається, що спірна земельна ділянка належала до земель колишнього КСП "Правда" та відносилася до земель державної власності (запасу) сільськогосподарського призначення.
Розпорядженням голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі" надано згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 860 га та надання в постійне користування, зокрема, по Селищній раді 333,2 га, з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га, які надаються в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" із земель державної власності на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Тимошинській, Червоноармійській, Дем`янівській, Шарівській, Курячівській, Олександрівській, Олексіївській сільських радах і Лозно-Олександрівській та Білокуракинській селищних радах.
У розпорядженні від 06.02.2006 № 35 міститься посилання, зокрема, на висновки Білокуракинської районної ради від 03.02.2006 №№ 16- 24 "Про погодження надання в постійне користування та розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку Білокуракинському ДЛМГ із земель державної власності на території Білокуракинського району", рішення Білокуракинської селищної ради від 30.08.2005 № 40/14 і від 20.10.2005 № 41/8, рішення Селищної ради від 16.11.2005 № 39/2 і від 06.12.2005 № 39/2.
Також у пункті 1 вказаного розпорядження зазначено: дати згоду на надання в постійне користування та на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 860 га, в т. ч. пасовищ 476,6 га та сіножатей 383,4 га під заліснення, в т. ч. по Тимошинській сільській раді - 125,6 га, з них пасовищ - 99,6 га, сіножатей 26 га, по Червоноармійській сільській раді - 124,9 га, з них пасовищ 124,9 га, по Дем`янівській сільській раді - 77,87 га, з них пасовищ 25,7 га та сіножатей 52,1 га, по Шарівській сільській раді - 9,1 га, з них сіножатей 9,1 га, по Курячівській сільській раді - 31,7 га, з них сіножатей 31,7 га, по Білокуракинській селищній раді - 26,1 га, з них пасовищ 26,1 га, по Селищній раді - 333,2 га, з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га, по Олексіївській сільській раді - 6,4 га, з них 6,4 га пасовищ, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ із земель державної власності на території, які за даними Державного земельного кадастру враховуються в Тимошинській, Червоноармійській, Дем`янівській, Шарівській, Курячівській, Олександрівській, Олексіївській сільських радах і Лозно-Олександрівській та Білокуракинській селищних радах.
На підставі зазначеного розпорядження Харківською державною лісовпорядною експедицією в 2009 році розроблено Проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ", згідно з яким земельну ділянку орієнтовною площею 21,5670 га включено до кварталу № 21 виділів №№ 13, 14, 15, 17, 18 ДП "Білокуракинське ЛМГ".
11. Відділ Держземагентства у Білокуракинському районі Луганської висновком області від 18.10.2013 № 1424 погодив технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель запасу та резервного фонду за межами населених пунктів на території Лозно-Олександрівської селищної ради та Дем?янівської, Курячівської, Нещеретівської, Олександропільської, Просторівської, Бунчуківської сільських рад Білокуракинського району Луганської області.
Розпорядженням голови Білокуракинської РДА від 18.10.2013 № 227 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель запасу та резервного фонду, розташованих за межами населених пунктів на території Лозно-Олександрівської селищної ради та Дем??янівської, Курячівської, Нещеретівської, Олександропільської, Просторівської, Бунчуківської сільських рад Білокуракинського району Луганської області. Визначено та віднесено земельні ділянки загальною площею 843,3376 га до категорії земель сільськогосподарського призначення.
На підставі вказаної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок земельній ділянці площею 23,3755 га присвоєно кадастровий номер 4420955700:10:001:0111.
12. 20.04.2018 право державної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ГУ Держгеокадастру у Луганській області.
13. Наказом ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 18.06.2019 № 1187-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передбачено передати Лозно-Олександрівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Селищної ради в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів на території Селищної ради, Мирненської, Солідарненської сільських рад Білокуракинського району Луганської області, згідно з актом приймання-передачі.
18.06.2019 між Управлінням і Селищною радою було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної власності в комунальну власність, відповідно до якого третя особа-4 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 18.06.2019 № 1187-сг передала із державної власності землі сільськогосподарського призначення, а Лозно-Олександрівська селищна об`єднана територіальна громада прийняла в комунальну власність 77 земельних ділянок загальною площею 1062,0328 га згідно з додатком, в тому числі спірну земельну ділянку (див. пункт 44 додатку до акта приймання-передачі).
14. З інформаційної довідки про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09.09.2021 № 273974794 вбачається, що 26.11.2019 зареєстровано за Селищною радою право комунальної власності на спірну земельну ділянку на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 18.06.2018 № 1187-сг та акта приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 18.06.2018.
15. Рішенням Селищної ради від 14.07.2021 № 10/101 "Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок 19-ти громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 4420955700:10:001:0111" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 19-ти громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства шляхом поділу спірної земельної ділянки, що розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Селищній раді.
Земельні ділянки, які утворилися шляхом поділу спірної земельної ділянки:
- земельна ділянка НОМЕР_19 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0120, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0121, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0122, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 1,2000 га (пасовища) кадастровий номер 4420955700:10:001:0123, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_4 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0124, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_5 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0125, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_6 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0126, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_7 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0127, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_8 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0128, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_9 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0129, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_10 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0130, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_11 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0131, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_12 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0132, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_13 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0133, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_14 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0134, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_15 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0135, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_16 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0136, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_17 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0137, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка № НОМЕР_18 площею 1,2000 га (пасовища), кадастровий номер 4420955700:10:001:0138, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка площею 0,5755 га, кадастровий номер 4420955700:10:001:0119, за цільовим призначенням землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), яка за даними Державного земельного кадастру враховується за межами населених пунктів Селищної ради та є комунальною власністю Лозно-Олесандрівської селищної об`єднаної територіальної громади Білокуракинського району Луганської області.
06.08.2021 право комунальної власності на зазначені земельні ділянки зареєстровано за Селищною радою, що вбачається з наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна.
В подальшому, 10.08.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про поділ об`єкта нерухомого майна на підставі рішення Селищної ради від 14.07.2021 № 10/101.
16. Листом від 01.09.2021 № 827 Селищна рада повідомила Сватівську окружну прокуратуру про те, що на спірну земельну ділянку надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на 40 сесії Селищної ради 7 скликання (рішення №№ 40/87- 40/105), вказані рішення оприлюднено на офіційному сайті Ради: http://loznolex.gromada.org.ua/docs/310574/, та затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок на 10 сесії Селищної ради 8 скликання (рішення від 14.07.2021 № 10/101), яке оприлюднено на офіційному сайті Ради: http://loznolex.gromada.org.ua/docs/876624/.
Листом від 08.09.2021 № 596/05 ДП "Білокуракинське ЛМГ" повідомило Сватівську окружну прокуратуру про те, що станом на 08.09.2021 ДП "Білокуракинське ЛМГ" як постійному користувачу спірної земельної ділянки не повідомлялося про передачу земельної ділянки з державної власності в комунальну власність Селищної ради, а питання щодо передачі вказаної земельної ділянки в комунальну власність Ради не погоджувалося з ДП "Білокуракинське ЛМГ".
Листом від 27.09.2021 № 564 (з доданою схемою розташування спірної земельної ділянки) ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" УДПЛВО повідомило Сватівську окружну прокуратуру про те, що спірна земельна ділянка має частковий перетин з землями державного лісового фонду Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ" кварталу 21, орієнтовна площа перетину становить 21,5670 га із загальної площі 23,3755 га.
17. Листом від 13.10.2021 № 4/01.01-13-5150 Луганська ОДА повідомила Сватівську окружну прокуратуру про те, що в Облдержадміністрації немає інформації про перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні ДП "Білокуракинське ЛМГ", а питання передачі вказаної земельної ділянки в комунальну власність Селищної ради ГУ Держгеокадастру у Луганській області з Луганською ОДА не погоджувало. Облдержадміністрація також зазначила, що відповідно до відомостей, розміщених на Публічній кадастровій карті України, спірна земельна ділянка припинила існування як об`єкт цивільних прав, а її державну реєстрацію скасовано та сформовано 19 нових земельних ділянок площею 1,2 га кожна з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" та одну земельну ділянку площею 0,5755 га з цільовим призначенням "землі запасу".
Листом від 14.12.2021 №760 ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" УДПЛВО повідомило Луганську обласну прокуратуру, що чинний на теперішній час Проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ" відповідно до чинного на той час законодавства погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Луганській області та затверджено Луганським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Новий Проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ" знаходиться на стадії погодження і затвердження, тому на цей час діє проєкт минулого лісовпорядкування.
14.12.2021 Селищна рада прийняла рішення про передачу 12-ти земельних ділянок площею по 1,2 га кожна в приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства.
Позиція Верховного Суду
18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність Прокурором і Підприємством належними та допустимими доказами обставин набуття Підприємством права постійного користування спірною земельною ділянкою до 28.03.2006, а саме на підставі розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі", оскільки наявні в справі планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (план лісонасаджень Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", Проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ" складено та затверджено в 2007- 2009 рр., в зв`язку з чим спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням ані до прийняття розпорядження від 06.02.2006 № 35, ані після його прийняття до земель лісового фонду не належала, чим спростовується твердження Прокурора про її належність до земель лісогосподарського призначення. Адже умовою застосування до спірних правовідносин норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006) є підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" саме до 28.03.2006 включно, чого Прокурором і ДП "Білокуракинське ЛМГ" не доведено.
Таким чином, обраний Прокурором спосіб захисту не враховує наявного статусу спірної земельної ділянки, а саме її належності до земель сільськогосподарського призначення колишнього КСП "Правда", тобто не скасовує первісного віднесення спірної земельної ділянки до зазначеної категорії земель, а тому й не поновлює її категорію цільового використання як земель лісогосподарського призначення.
Водночас в основу оскаржуваного додаткового рішення покладено висновок суду першої інстанції про обґрунтованість покладання на Луганську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 51 000 грн, які складаються з вартості гонорару успіху в фіксованому розмірі 30 000 грн і сукупної вартості участі в численних судових засіданнях у справі № 913/50/22, які відбулися 29.03.2023, 25.04.2023, 17.05.2023, 30.05.2023, 28.06.2023, 24.07.2023, 04.09.2023, у сумі 21 000 грн (виходячи з визначеної договором № 20/02/2023 розміру витрат - 3000 грн за участь адвоката в одному судовому засіданні).
20. Колегія суддів погоджується із зазначеними обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
21. Відповідно до частини 2 статті 5 ЛК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Згідно з частинами 1-3 ЛК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до 5 гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.
Частиною 1 статті 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
22. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14).
23. Частиною 1 статті 116 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту "б" частини 3 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
В пункті 93 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на яку правомірно послалися суди попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
24. Згідно з частинами 1, 3, 5, 6 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проєктами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проєкту відведення земельної ділянки. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
25. Відповідно до статті 19 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 20 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
В пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 сформульовано висновок про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.
26. Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
27. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору, належним чином дослідивши зміст розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі", дійшли правильного висновку про те, що Білокуракинською РДА лише було надано згоду на розробку проєкту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування Білокуракинського ДЛМГ, зокрема на земельні ділянки площею 333,2 га (з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га), розташовані в адміністративних межах Селищної ради за межами населених пунктів.
Адже з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено дотримання передбаченої частиною 6 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) процедури реалізації в повному обсязі розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35, зокрема, шляхом вчинення послідовних дій з розробки проєкту землеустрою відведення земельних ділянок площею 333,2 га, отримання Підприємством відповідних погоджень органу по земельних ресурсах, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органів, органів архітектури та охорони культурної спадщини, прийняття Білокуракинською РДА остаточного рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" земельних ділянок, до складу яких входила спірна земельна ділянка площею 23,3755 га, що в свою чергу виключає набуття третьою особою-1 права постійного користування вказаною земельною ділянкою до 28.03.2006.
Наведені обставини скаржник належним чином не спростував, натомість його бездоказові доводи про зворотне ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні розпорядження Білокуракинської РДА про надання згоди на розроблення проекту відведення земельних ділянок (частина 5 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006)), яке має підготовчий (проміжний) характер, та розпорядження Білокуракинської РДА про затвердження проєкту землеустрою та надання землі в постійне користування (частина 6 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006)), яке насправді не приймалося.
Таким чином, у розумінні положень частини 1 статті 116 та пункту "б" частини 3 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) відповідним рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою набуття права постійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення компетентного органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її в постійне користування, а не рішення про надання згоди (дозволу) на розроблення проекту відведення земельної ділянки, що узгоджується з висновком, викладеним у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
28. Крім того судами обґрунтовано враховано недоведеність Прокурором зміни первісного статусу спірної земельної ділянки, яка належала та досі належить до земель сільськогосподарського призначення, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження переведення спірної земельної ділянки до категорії земель лісового фонду (лісогосподарського призначення) в порядку, визначеному частиною 2 статті 20 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006).
29. Верховний Суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про поширення на спірні правовідносини норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020, тобто станом на час вибуття спірної земельної ділянки з державної в комунальної власність у листопаді 2019 року), умовою застосування якого (пункту 5) законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" саме до 28.03.2006 включно, чого Прокурором і ДП "Білокуракинське ЛМГ" не було доведено, а тому відсутність підстав вважати спірну земельну ділянку раніше наданими землями унеможливлює визнання документами, що підтверджують право Підприємства на неї, планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, складених і затверджених у 2007- 2009 рр. (план лісонасаджень Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", Проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ").
30. Суд касаційної інстанції зауважує, що висновок судів про те, що обраний Прокурором спосіб захисту інтересів держави є неефективним, а відновлення порушених прав держави шляхом задоволення віндикаційного позову в цьому випадку є неможливим, не відповідає як викладеному в пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц висновку про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності, так і викладеному в пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, зокрема, шляхом витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, на підставі статей 387, 388 ЦК України.
Разом з тим вказаний помилковий висновок судів попередніх інстанцій не призвів до ухвалення неправильних по суті рішення та постанови, а тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, позаяк відповідно до частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
31. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: 1) висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20; 2) висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц; 3) висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18; 4) викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц висновку щодо застосування положень статті 387 ЦК України (в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності); 5) викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку щодо застосування положень статей 76- 78 ЦПК України, а саме про те, що інформація, надана ВО "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами; 6) висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20, в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 03.03.2021 у справі № 912/354/20, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21 та в додатковій постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, з огляду на таке.
32. Зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що з урахуванням достовірно встановлених судами обставин відсутності набуття Підприємством до 28.03.2006 у постійне користування спірної земельної ділянки, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування щодо якої було складено значно пізніше (у 2007- 2009 рр.), суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.
33. Водночас колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій як висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, так і висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, оскільки, по-перше суди відмовили в задоволенні позовних вимог передусім у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, а не з мотивів обрання Прокурором неефективного способу захисту інтересів держави (див. пункт 30 цієї постанови).
По-друге Верховний Суд зазначає, що реалізація судом викладеного в зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), на чому передчасно наполягає скаржник, безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.
Натомість у цій справі відмова в задоволенні віндикаційного позову обґрунтовується недоведеністю набуття Підприємством права постійного користування спірною земельною ділянкою в період до 28.03.2006.
Крім того попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).
За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia ("суд знає закони") при вирішенні цього господарського спору, а тому відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18.
34. З мотивів, наведених у пункті 30 цієї постанови, не заслуговують на увагу аргументи скаржника щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц висновку про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
35. Що стосується посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку щодо застосування положень статей 76- 78 ЦПК України, а саме про те, що інформація, надана ВО "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами, то колегія суддів наголошує, що вказані доводи скаржника зводяться виключно до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
36. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20, в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 03.03.2021 у справі № 912/354/20, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21 та в додатковій постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, з огляду на нижченаведене.
37. Відповідно до частин 1- 4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
38. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
39. Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значенням справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначено також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
40. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5- 7, 9 статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
41. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.
Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суди ухвалили оскаржувані додаткове рішення та постанову без урахування зазначених правових висновків, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.
Так, у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
42. При цьому, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
43. Таким чином, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваним додатковим рішенням суду першої інстанції не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду як не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, так і про право суду зменшити такі витрати у разі доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката їх неспівмірності.
44. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення, додаткового рішення та постанови.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
45. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
46. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
47. З мотивів, наведених у пунктах 23, 24, 27, 29 цієї постанови, колегія суддів відхиляє суперечливі доводи скаржника про відсутність на теперішній час: 1) висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) в подібних правовідносинах (щодо правових підстав набуття державними лісогосподарськими підприємствами права постійного користування земельними лісовими ділянками; щодо дати виникнення в держави права власності на земельну лісову ділянку з огляду на відсутність державного акта, тобто до її формування та державної реєстрації права власності за державою; щодо встановлення факту, які землі слід розуміти раніше наданими в користування - до 28.03.2006 включно); 2) висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 123, 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) в подібних правовідносинах (у контексті того, з якого саме моменту державні лісогосподарські підприємства) є постійними користувачами лісової земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, або ж набувають право постійного користування, або ж земельна ділянка є наданою - чи з часу прийняття відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (апеляційний суд не уточнив, про яке саме рішення йдеться), чи з часу одержання державного акта (державної реєстрації права постійного користування), як це передбачено статтями 125, 126 ЗК України, чи з часу відображення земельної лісової ділянки на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування).
48. Крім того, відповідні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, на неврахування яких (висновків) судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень помилково посилається скаржник.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України
49. За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою касаційного оскарження є недослідження судом зібраних у справі доказів, однак за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
50. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність дослідження судами зібраних у справі доказів, зокрема, належним чином засвідченої копії планшета № 4 лісовпорядкування 2007 року Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", складеного в 2007 році плану лісонасаджень Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", складеного в 2009 році Проєкту організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ"
51. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
52. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
53. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи позивача зводяться передусім до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у касаційній скарзі наявність хоча би однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
54. За таких обставин, а саме за умови відсутності підтвердження будь-якої з інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
55. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення, додаткового рішення та постанови з цієї підстави.
56. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
57. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
58. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
59. Зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження передусім у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення, додаткового рішення та постанови.
60. При цьому інші підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.
61. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову, як наслідок, оскаржувані рішення, додаткове рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
62. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
63. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
64. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.
Розподіл судових витрат
65. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 04.09.2023, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 20.09.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 913/50/22 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 30.04.2024 |
Оприлюднено | 13.05.2024 |
Номер документу | 118960949 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Слободін Михайло Миколайович
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Слободін Михайло Миколайович
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Слободін Михайло Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні