Постанова

від 30.04.2024 по справі 910/9773/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9773/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Мащенко І. В. (адвокат),

відповідача - Віданової О. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 (суддя Сташків Р. Б.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 (суддя Хрипун О. О. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Скрипка І. М.) у справі

за позовом Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України

до Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс"

про виселення та стягнення 886 008,10 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У червні 2023 року Інститут проблем математичних машин і систем Національної академії наук України (далі - Інститут) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про виселення Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" (далі - ПНВП "Синапс") з нежитлових приміщень, площею 370,88 м2, які розташовані за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 42, в корпусі "Кисловодськ", та стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення цього об`єкта оренди у сумі 886 008,10 грн за період з 01.01.2020 до 31.03.2023.

2. Позов мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна, що перебуває на балансі Національної академії наук України (далі - НАН України), строком до 31.10.2019 включно, за умовами якого відповідачу було передано у користування складські та виробничі приміщення. Відповідач систематично вносив орендні платежів з простроченням, що спонукало позивача відмовитися від договору та відключити об`єкт оренди від електропостачання. Після закінчення строку дії договору відповідач не повернув позивачу орендовані нежитлові приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024, позов задоволено повністю, висилено ПНВП "Синапс" з нежитлових приміщень площею 370,88 м2, розташованих за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 42 в корпусі "Кисловодськ", на користь Інституту.

4. Судові рішення мотивовано тим, що строк дії договору припинився 01.11.2019, проте об`єкт оренди не було повернуто орендодавцю, тому позивач правомірно нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном (без включення до її складу податку на додатну вартість) за час прострочення з 01.01.2020 до 31.03.2023 у загальній сумі 886 008,10 грн. Суди перевірили здійснений позивачем розрахунок неустойки і визнали його обґрунтованим та арифметично правильним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі ПНВП "Синапс" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

1) у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/321/18 (якщо сторонами договору визначено процедуру можливого продовження строку дії договору оренди шляхом укладення нового договору оренди, то слід вважати, що саме таким чином має бути реалізоване право сторони на продовження дії договору згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", однак самого права на пролонгацію договору оренди сторона позбавлена бути не може, оскільки воно гарантовано зазначеною нормою закону імперативно);

2) у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 906/123/22 (Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу, при цьому для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії);

3) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. Інститут у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПНВП "Синапс" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 910/9773/23 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 30.04.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 07.12.2016 між позивачем як орендодавцем та відповідачем як орендарем було укладено договір, на умовах якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування державне приміщення, загальною площею 295,40 м2, розташоване за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 42, на першому поверсі будівлі корпусу "В", що перебуває на балансі позивача, з метою використання: "інше використання нерухомого майна (виробництво)" (пункти 1.1, 1.2 договору). Договір було укладено на підставі дозволу Президії НАН України (постанова Бюро Президії НАН України від 16.11.2016 № 246).

10. Факт передачі майна в оренду підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна за договором від 07.12.2016, який є додатком № 1 до договору.

11. 16.05.2017 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою доповнено пункт 1.1 договору новими абзацами, відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування майно:

- складське приміщення, площею 857,21 м2, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 42 в корпусі "Кисловодськ", що перебуває на балансі позивача, вартість якого згідно з висновком про вартість майна від 28.02.2017 становить за незалежною оцінкою станом на цю дату 2 030 730,00 грн;

- виробничі приміщення, площею 127,46 м2, розміщені за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 42, в корпусі "Кисловодськ", що перебувають на балансі позивача, вартість яких згідно з висновком про вартість майна від 28.02.2017 становить за незалежною оцінкою станом на цю дату 430 305,00 грн.

12. Майно передається в оренду з метою використання: для розміщення складу підприємства та іншого використання (виробництва) (пункт 1.2 договору в редакції додаткової угоди № 1).

13. 16.05.2017 між позивачем та відповідачем було підписано відповідний акт приймання-передачі майна згідно з додатковою угодою № 1.

14. Згідно із пунктом 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у відповідача права власності на це майно, розпорядження ним. Відповідач не має права викупу орендованого майна. Власником майна залишається держава, органом управління - НАН України, а відповідач лише користується ним протягом строку оренди.

15. Пунктом 10.1 договору передбачено, що він укладений строком до трьох років, що діє з 07.12.2016 до 31.10.2019 включно.

16. 01.02.2019 між позивачем та відповідачем було складено акт повернення майна НАН України до договору, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв з оренди нерухоме державне майно: складське приміщення, площею 486,33 м2; виробничі приміщення, площею 127,46 м2.

17. Таким чином, після 01.02.2019 у подальшій оренді за договором залишились складські приміщення, загальною площею 370,88 м2.

18. Відповідно до пункту 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1) орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 зі змінами, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (квітень 2017 року) - 37 247,76 грн.

19. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3 договору).

20. Орендна плата перераховується відповідачем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 28 числа поточного місяця (пункт 3.4 договору).

21. Позивач наголошує на тому, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором, оскільки несвоєчасно сплачував орендну плату за договором.

Так, орендодавець направляв орендарю претензію від 25.01.2019 №148/9-10 із проханням погасити заборгованість за договором за орендною платою, відшкодувати витрати балансоутримувача на утримання орендованого майна та надані комунальні послуги й податок на землю у загальні сумі 140 150,58 грн. У цій претензії також зазначалося, що в разі непогашення заборгованості договір буде припинено в односторонньому порядку.

22. Орендар розмір зазначеної заборгованості за договором не оспорив, у відповідь на претензію своїм листом від 07.02.2019 № 019.БХ.90207 повідомив орендодавця, що з причин тимчасових фінансових труднощів підприємства він на поточний момент не в змозі здійснити в повному обсязі оплату зазначеної заборгованості. Цим листом відповідач гарантував погашення заборгованості у сумі 70 000,00 грн в строк до 28.02.2019, а залишок заборгованості в сумі 70 150,58 грн в строк до 15.03.2019.

23. Позивач звернув увагу суду на те, що заборгованість за договором у зазначені у гарантійному листі строки відповідач не погасив, тому 03.05.2019 він вручив уповноваженому представнику орендаря претензію від 03.05.2019 № 148/9-20, у якій довів до відома орендаря, що відповідно до пункту 10.6 договору, у зв`язку із несплатою орендарем протягом трьох місяців орендних платежів, припиняє в односторонньому порядку з 01.05.2019 дію договору. У цій претензії містилася примітка про наявність у орендаря заборгованості за договором станом на 01.05.2019 у сумі 254 017,23 грн.

24. У відповідь на зазначену претензію, орендар своїм листом від 03.06.2019 повідомив орендодавця, що у травні 2019 року він заплатив частину боргу у сумі 80 000,00 грн, 03.06.2019 здійснив платіж у сумі 10 000,00 грн, зобов`язувався у червні 2019 року сплатити борг за договором у сумі 100 000,00 грн та гарантував погашення усієї заборгованості в строк до 01.08.2019, а також просив не припиняти дію договору.

25. Претензією від 04.06.2019 № 148/9-23 орендодавець проінформував орендаря, що у зв`язку з систематичним порушенням ним умов договору, а саме несплатою орендарем орендних платежів протягом п`яти місяців, орендаря буде відключено 06.06.2019 від мереж електропостачання. У цій претензії містилася примітка про наявність заборгованості у сумі 206 516,23 грн.

26. Претензією від 07.12.2020 № 148/9-32 орендодавець повідомив орендаря про те, що станом на 07.12.2020 заборгованість орендаря з орендної плати за орендовані приміщення, не відшкодовані витрати балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг та податку на землю за договором оренди складає 164 607,31 грн.

27. Претензією від 28.12.2020 № 148/9-37 орендодавець довів до відома орендаря, що у разі подальшого невиконання орендарем умов договору в частині повернення складських приміщень, розміщених в корпусі "Кисловодськ", відповідно до пункту 10.9 договору, з 01.01.2021 орендарю буде донараховано неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

28. У зв`язку із неповерненням відповідачем після припинення дії договору частини орендованих складських приміщень, площею 370,88 м2, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позиція Верховного Суду

29. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

31. Предметом спору у цій справі є вимоги орендодавця до орендаря про повернення орендованих приміщень після припинення дії договору оренди та сплати неустойки за прострочення повернення цього об`єкта оренди.

32. Орендоване майно є власністю держави, органом управління орендованого майна є НАН України, тому на спірні правовідносини сторін поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020).

33. Частиною 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

34. Відповідно до пункту 10.1 договору строк дії договору від 07.12.2016 № 294-О припинився 01.11.2019 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

35. У пункті 10.4 договору передбачено, що продовження терміну дії договору оренди, строк дії якого закінчується, за умови належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором, відсутності заперечення позивача проти продовження та при обов`язковій наявності дозволу НАН України оформлюється додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не доведено суду належними і допустимими доказами наявність дозволу НАН України на продовження дії договору, до того ж умовою такого продовження було належне виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором, однак матеріалами справи підтверджується факт того, що відповідач не виконував належним чином свої зобов`язання за договором в частині своєчасної сплати орендних платежів (обов`язок передбачений пунктом 3.4 договору), а зміст претензій орендодавця від 03.05.2019 № 148/№ 9-20 та від 04.06.2019 № 148/№ 9-23 свідчить про наявність у орендодавця заперечень на продовження дії договору у зв`язку із систематичними простроченнями та несплатою орендних платежів понад п`яти місяців.

37. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що строк дії договору припинився 01.11.2019.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

38. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

39. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

40. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладений у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

41. У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що договір був автоматично пролонгований на новий строк на підставі статті 764 ЦК України, посилаючись при цьому на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/321/18, від 30.05.2023 у справі № 906/123/22, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

42. У справі № 910/321/18 (предмет спору - пролонгація договору оренди нерухомого майна), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд постановою від 29.01.2019 скасував судові рішення у справі, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не дослідили та не надали оцінки обставинам фактичного надіслання відповідачем-1 листа про відмову орендодавця у продовженні договору з позивачем-орендарем в межах одного місяця по закінченню дії договору оренди. При цьому Верховний Суд зазначив, що "якщо сторонами договору визначено процедуру можливого продовження строку дії договору оренди шляхом укладення нового договору оренди, то слід вважати, що саме таким чином має бути реалізоване право сторони на продовження дії договору згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", однак самого права на пролонгацію договору оренди сторона позбавлена бути не може, оскільки воно гарантовано зазначеною нормою закону імперативно".

У справі № 906/123/22 (предмет спору - стягнення коштів та виселення з орендованого приміщення), на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 зазначив: "Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії".

У справі № 910/719/19 (предмет спору - виселення у примусовому порядку) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 зазначила, що "правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України та частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу".

43. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів, враховуючи положення пункту пункті 10.4 договору оренди, проаналізувавши зміст перелічених скаржником постанов Верховного Суду у наведених вище судових справах, Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки у справі, що розглядається, та в наведеній скаржником справі суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

44. Отже, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/321/18, від 30.05.2023 у справі № 906/123/22, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

45. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

48. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

49. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

50. З огляду на викладене касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ПНВП "Синапс" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

51. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 910/9773/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай