Постанова

від 30.04.2024 по справі 903/775/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/775/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Ульчака Б. І. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АІР КАР"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 (колегія суддів: Олексюк Г. Є. - головуючий, Петухов М. Г., Мельник О. В.) і рішення Господарського суду Волинської області від 17.10.2023 (суддя Вороняк А. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ОЙЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІР КАР"

про розірвання договору суборенди землі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІП-ОЙЛ" (далі - ТОВ "ВІП-ОЙЛ") звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІР КАР" (далі - ТОВ "АІР КАР") про розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018, укладеного між ТОВ "ВІП-ОЙЛ" та ТОВ "АІР КАР".

1.2. Позовні вимоги ТОВ "ВІП-ОЙЛ" обґрунтовані порушенням ТОВ "АІР КАР" умов договору суборенди землі від 24.10.2018 в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.10.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 903/775/23, позовні вимоги ТОВ "ВІП-ОЙЛ" до ТОВ "АІР КАР" про розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018, укладеного між позивачем та відповідачем, задоволено в повному обсязі.

Вирішено розірвати договір суборенди землі від 24.10.2018, укладений між ТОВ "ВІП-ОЙЛ" та ТОВ "АІР КАР".

2.2. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ВІП-ОЙЛ", господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що в цьому випадку має місце систематична (два і більше разів) несплата ТОВ "АІР КАР" суборендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору суборенди землі від 24.10.2018, та сплата суборендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов`язання).

При цьому господарські суди попередніх інстанцій, встановивши обставини систематичної (два і більше разів) несплати відповідачем суборендної плати, так і її сплату в розмірі меншому, ніж визначено в договорі суборенди землі, не взяли до уваги доводи відповідача про те, що він не порушував істотні умови договору.

З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018, укладеного між ТОВ "ВІП-ОЙЛ" та ТОВ "АІР КАР".

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та рішенням Господарського суду Волинської області від 17.10.2023 у справі № 903/775/23, до Верховного Суду звернулося ТОВ "АІР КАР" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу № 903/775/23 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "АІР КАР" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "АІР КАР", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ТОВ "АІР КАР" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 16, 19, 651 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

3.4. При цьому скаржник зазначає, що він дійсно сплачував орендну плату в окремі періоди не щомісячно. Разом з тим у деякі періоди оплата здійснювалася наперед. За таких обставин, на думку ТОВ "АІР КАР", у цьому випадку не відбулося істотного порушення умов договору суборенди землі як підстави для його розірвання, оскільки Луцька міська рада (отримувач грошових коштів) отримувала грошові кошти за оренду землі, яка була передана в оренду на 49 років, а орендар взагалі грошових коштів не отримував, а тому, як вважає скаржник, жодної значної шкоди позивачу завдано не було.

3.5. Крім того, скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі. На думку скаржника, в цьому випадку судові рішення можуть вплинути на права та обов`язки іншої особи - Луцької міської територіальної громади, оскільки саме вона безпосередньо отримувала суборендну плату за договором суборенди землі. При цьому, за доводами скаржника, в пункті 11 договору суборенди землі Жидичинська сільська рада зазначена як отримувач суборендної плати. За таких обставин скаржник вважає, що підставою для скасування оскаржуваних судових рішень також є незалучення до участі в справі Луцької міської територіальної громади.

3.6. ТОВ "ВІП-ОЙЛ" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АІР КАР" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. ТОВ "ВІП-ОЙЛ" звертає увагу на те, що ТОВ "АІР КАР" у касаційній скарзі визнає порушення строків сплати суборендної плати за договором суборенди землі. Крім того, на думку ТОВ "ВІП-ОЙЛ", якщо орендна плата в кінцевому результаті була сплачена, то це не свідчить про відсутність факту порушення зобов`язання зі сплати орендної плати та невідворотність відповідальності за таке порушення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 24.10.2018 між ТОВ "ВІП-ОЙЛ" (орендар) та ТОВ "АІР КАР" (суборендар) укладено договір суборенди землі, за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0721882703:02:001:0531 площею 0,6 га (землі комерційного призначення), яка знаходиться в с. Кульчин Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області.

4.2. У пункті 9 договору суборенди землі сторони погодили, що орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки землі і становить 24 060,00 грн на рік.

4.3. Згідно з пунктом 11 договору суборенди землі орендна плата вноситься суборендарем щомісячно на рахунок Жидичинської сільської ради не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця.

4.4. Відповідно до пункту 18 договору суборенди землі передача земельної ділянки суборендарю здійснюється за актом її приймання-передачі.

4.5. У пункті 38 договору суборенди землі сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором; внаслідок випадкового знищення, пошкодження суборендованої земельної ділянки; з інших підстав, визначених законом.

4.6. Договір суборенди землі підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками.

4.7. Господарські суди зазначили, що 24.10.2018 сторони договору суборенди землі підписали акт приймання-передачі земельної ділянки.

4.8. Господарські суди також зазначили, що, за доводами позивача, в період з лютого 2022 до квітня 2023 року відповідач сплачував суборендну плату частково, з порушенням строків, визначених пунктом 11 договору суборенди землі (26.04.2023 - останній день сплати суборендних платежів); після 26.04.2023 суборендна плата не сплачувалася.

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що за період з 01.01.2022 до 31.12.2023 ТОВ "АІР КАР" на виконання умов договору суборенди землі сплатило: 31.01.2022 - 2005,00 грн; 22.02.2022 - 200,00 грн; 26.07.2022 - 12 030,00 грн; 05.09.2022 - 5615,00 грн; 29.12.2022 - 6415,00 грн; 21.02.2023 - 3505,00 грн; 26.04.2023 - 6638,00 грн.

4.10. Крім того, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, зазначив, що, як вказував представник позивача в судовому засіданні 24.01.2024, після звернення до суду із цим позовом, відповідач сплатив орендну плату за договором суборенди землі за травень - серпень 2023 року.

4.11. За таких обставин позивач, вважаючи порушеними свої права та посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо сплати суборендних платежів за договором суборенди землі, звернуся до суду із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "ВІП-ОЙЛ" до ТОВ "АІР КАР" про розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018, укладеного між позивачем та відповідачем.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку ТОВ "ВІП-ОЙЛ", є порушення ТОВ "АІР КАР" умов договору суборенди землі від 24.10.2018 в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

5.5. Верховний Суд зазначає, що статтею 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічні положення викладено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України.

5.6. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

5.7. Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.8. Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено істотні умови договору оренди, якими, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

5.9. Згідно із частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

5.10. Відповідно до приписів статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

5.11. Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.12. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.13. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ВІП-ОЙЛ", господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що в цьому випадку має місце систематична (два і більше разів) несплата ТОВ "АІР КАР" суборендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору суборенди землі від 24.10.2018, та сплата суборендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов`язання).

5.14. При цьому господарські суди попередніх інстанцій, встановивши обставини систематичної (два і більше разів) несплати відповідачем суборендної плати та її сплату в розмірі меншому, ніж визначено в договорі суборенди землі, не взяли до уваги доводи відповідача про те, що він не порушував істотні умови договору.

5.15. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018, укладеного між ТОВ "ВІП-ОЙЛ" та ТОВ "АІР КАР".

5.16. ТОВ "АІР КАР" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення. ТОВ "АІР КАР", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.17. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.18. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 16, 19, 651 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

5.19. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.20. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.21. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Дніпропетровського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" до ОСОБА_1 про розірвання кредитної угоди. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору, (2) застосовується з ініціативи кредитора, (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.

Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

…При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.

…Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона".

5.22. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський заводобудівельний комбінат" до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, припинення права власності на квартиру, зобов`язання повернути квартиру, визнання права власності на квартиру. У зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати".

5.23. Скаржник зазначає, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" до Публічного акціонерного товариства "Київський механічний завод іграшок імені М. Ф. Ватутіна" про розірвання договору підряду та стягнення грошових коштів.

5.24. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдинг" до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання інвестиційного договору. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"116. Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

117. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

118. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

119. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

120. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати".

5.25. При цьому скаржник зазначає, що він дійсно сплачував орендну плату в окремі періоди не щомісячно. Разом з тим у деякі періоди оплата здійснювалася наперед. За таких обставин, на думку ТОВ "АІР КАР", у цьому випадку не відбулося істотного порушення умов договору суборенди землі як підстави для його розірвання, оскільки Луцька міська рада (отримувач грошових коштів) отримувала грошові кошти за оренду землі, яка була передана в оренду на 49 років, а орендар взагалі грошових коштів не отримував, а тому, як вважає скаржник, жодної значної шкоди позивачу завдано не було.

5.26. Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається ТОВ "АІР КАР", перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає таке.

5.27. Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку. Орендар, у свою чергу, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

5.28. Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

5.29. Колегія суддів зазначає, що пунктом "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

5.30. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з пунктом 11 договору суборенди землі орендна плата вноситься суборендарем щомісячно на рахунок Жидичинської сільської ради не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця.

5.31. Як установили господарські суди попередніх інстанцій, у пункті 38 договору суборенди землі сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором; внаслідок випадкового знищення, пошкодження суборендованої земельної ділянки; з інших підстав, визначених законом.

5.32. Верховний Суд зазначає, що аналіз наведених положень законодавства та умов договору дає можливість зробити висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати (два та більше випадків).

5.33. Тобто систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є підставою для розірвання такого договору.

5.34. При цьому сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість у подальшому, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 924/617/22, від 19.03.2024 у справі № 912/140/23, від 18.10.2023 у справі № 926/5237/22, від 11.04.2023 у справі № 911/2580/21, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17.

5.35. Наведене свідчить про сталу та послідовну практику Верховного Суду в питанні розірвання договорів оренди (суборенди) саме з підстав систематичної несплати орендної (суборендної) плати (два та більше випадків).

5.36. Разом з тим згідно із частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

5.37. Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 922/367/21, від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17, від 22.10.2019 у справі № 923/826/18, від 17.08.2021 у справі № 923/410/20.

5.38. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку та досліджуючи питання щодо наявності підстав для розірвання договору суборенди землі, установив, що ТОВ "АІР КАР" сплачувало суборендну плату в окремі періоди не щомісячно та з порушенням строків, визначених пунктом 11 договору суборенди землі. Зокрема, в період з березня до червня 2022 року та за жовтень, листопад 2022 року відповідач не сплачував суборендну плату.

5.39. Таким чином, господарські суди, встановивши обставини систематичної (два і більше разів) несплати відповідачем суборендної плати та її сплату в розмірі меншому, ніж визначено в договорі суборенди землі, обґрунтовано не взяли до уваги доводи відповідача про те, що він не порушив істотні умови договору суборенди землі.

5.40. Колегія суддів також зазначає, що згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання орендної плати у встановленому розмірі. Отже, оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди землі орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає земельну ділянку в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. У результаті порушення цього інтересу сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки (близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 650/628/19-ц). З урахуванням наведеного сам факт систематичної (два і більше разів) несплати відповідачем суборендної плати свідчить про істотність порушення договору суборенди землі стороною такого договору та є підставою для розірвання такого договору відповідно до приписів пункту "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі".

5.41. При цьому зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу по суті позовних вимог, послалися на приписи статті 651 Цивільного кодексу України.

5.42. З урахуванням викладеного господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи правильно визначили обставини, які необхідні для встановлення підстав для розірвання договору суборенди землі.

5.43. За таких обставин не можуть бути враховані доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 16, 19, 651 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, оскільки висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях господарських судів попередніх інстанцій, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

5.44. Доводи ТОВ "АІР КАР" про те, що у цьому випадку не відбулося істотності порушення умов договору суборенди землі як підстави для його розірвання, оскільки Луцька міська рада (отримувач грошових коштів) отримувала грошові кошти за оренду землі, спростовуються встановленими фактами систематичної (два і більше разів) несплати відповідачем суборендної плати та змістом пункту 38 договору суборенди землі, в якому, зокрема, визначено, що дія договору припиняється за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

5.45. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.46. ТОВ "АІР КАР" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі. На думку скаржника, в цьому випадку судові рішення можуть вплинути на права та обов`язки іншої особи - Луцької міської територіальної громади, оскільки саме вона безпосередньо отримувала суборендну плату за договором суборенди землі. При цьому, за доводами скаржника, в пункті 11 договору суборенди землі Жидичинська сільська рада зазначена як отримувач суборендної плати.

5.47. За таких обставин скаржник вважає, що підставою для скасування оскаржуваних судових рішень також є незалучення до участі в справі Луцької міської територіальної громади.

5.48. Колегія суддів, перевіривши наведені доводи скаржника, визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.

5.49. Як вже зазначалося, предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "ВІП-ОЙЛ" до ТОВ "АІР КАР" про розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018, укладеного між позивачем та відповідачем. Підставою позовних вимог, на думку ТОВ "ВІП-ОЙЛ", є істотне порушення ТОВ "АІР КАР" умов договору суборенди землі від 24.10.2018 в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

5.50. При цьому господарські суди попередніх інстанцій установили факт систематичної (два і більше разів) несплати ТОВ "АІР КАР" суборендної плати та її сплату в розмірі меншому, ніж визначено в договорі суборенди землі. Господарські суди також установили наявність умов договору суборенди землі від 24.10.2018, які надають право саме ТОВ "ВІП-ОЙЛ" (суборендодавцю) припинити дію договору за рішенням суду внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

5.51. Доводи скаржника про те, що саме Луцька міська територіальна громада безпосередньо отримувала суборендну плату за договором суборенди, не впливають на право суборендаря, визначене договором суборенди землі, вимагати припинення дії договору за рішенням суду внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

5.52. Отже, виходячи із предмета та підстав позову, фактичних обставин справи, які встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, та змісту оскаржуваних судових рішень, ці судові рішення жодним чином не можуть вплинути на права та обов`язки Луцької міської територіальної громади або Жидичинської сільської ради.

5.53. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.54. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог у цій справі.

5.55. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АІР КАР" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 17.10.2023 у справі № 903/775/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак