Рішення

від 29.04.2024 по справі 905/17/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.04.2024 Справа №905/17/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промцемент» (01010, м.Київ, вул.Омеляновича-Павленка Михайла, 4/6, поверх 12, код ЄДРПОУ 33320134)

до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, ГСП-3, Російська Федерація, м.Москва, вул.Велика Дмитрівка, 15а, будівля 1) та Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, ГСП-1, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, 14, будівля 1)

про стягнення 1193698135,75 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Сухіна В.А.

У засіданні брали участь:

від позивача (у режимі відеоконференції): Григорчук І.О. адв.

від відповідача: не з`явився

Згідно із ст.216 Господарського

процесуального кодексу України

в засіданні суду оголошувалась

перерва з 18.04.2024 до 29.04.2024

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промцемент», м.Київ звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва та Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення збитків у розмірі 32698862,53 доларів США, що станом на дату проведення експертизи становить 1193698135,75 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України позивачем вимушено залишено підприємство у місті Амвросіївка Донецької області, у зв`язку з чим позивач зазнав збитків.

Ухвалою суду від 31.01.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/17/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у жодне судове засідання не з`явився, відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив. Разом з тим, суд зазначає, що предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди (збитків), завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди (збитків) є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 по справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Вказані висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Окрім того, аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Разом з цим, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Поряд з цим, господарським судом здійснювалось повідомлення відповідача шляхом направлення ухвал Господарського суду Донецької області на поштову адресу посольства Російської Федерації в Польщі.

Водночас, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Повідомлення для учасників судового процесу» публікувались оголошення про розгляд справи №905/17/24.

Окрім того, позивачем додано до матеріалів справи поштові квитанції на підтвердження направлення матеріалів позовної заяви на адреси посольств Російської Федерації у США, Сполученому королівстві Великобританії та Північної Ірландії, Італії, Швейцарської конфедерації, Німеччини, Румунії, Нідерландів. Також, матеріали позовної заяви скеровані заявником позову на офіційні електронні адреси наведених посольств, Міністерства юстиції Російської Федерації, Генеральної прокуратури Російської Федерації, Міністерства закордонних справ Російської Федерації.

У цьому випадку судом також враховано, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на дату ухвалення рішення відповідач відзиву не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив.

Ухвалою суду від 28.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.2024.

Ухвалою суду від 18.04.2024 в протокольній формі у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 29.04.2024.

Представник позивача у судове засідання 29.04.2024 (у режимі відеоконференції) з`явився, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 29.04.2024 не з`явився, судом не викликався.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Поряд з цим, норми ст.43 вказаного кодексу зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 зазначеного нормативно-правового акту, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промцемент» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 33320134, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі 09.12.2004, номер запису 12661020000003110.

Види діяльності: Виробництво цементу (основний), виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, складське господарство, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Станом на 2014 рік Товариство з обмеженою відповідальністю «Промцемент» було зареєстровано за наступною адресою: Донецька область, м.Амвросіївка, вул.Заводська, 1.

У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Промцемент» зареєструвало своє місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Омеляновича-Павленка Михайла, 4/6, поверх 12.

Згідно з договором купівлі-продажу від 15.02.2005, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Стромацемент» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промцемент» (покупець), позивач придбав цілісний майновий комплекс за адресою: м.Амвросіївка, вул.Заводська, 1 (Донецька область). Ціна продажу ЦМК становила 1850000 грн (п.1.2 договору).

Також, 29.09.2009 між Амвросіївською міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промцемент» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач набув право власності на виробничий комплекс загальною площею 854,90 кв. м за адресою: Донецька область, м.Амвросіївка, вул.Клубна, 14. Ціна продажу виробничого комплексу становила 166545,62 грн (п.1.5 договору).

За змістом інформаційної довідки №343263312 від 17.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Товариству з обмеженою відповідальністю «Промцемент» на праві власності належить цілісний майновий комплекс за адресою: Донецька область, Амвросіївський район, м.Амвросіївка, вул.Заводська, 1. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 15.02.2005, наведений правочин посвідчено державним нотаріусом Амвросіївської державної нотаріальної контори Ішковою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №366.

Окрім того, згідно з інформаційною довідкою №343253614 від 17.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Товариству з обмеженою відповідальністю «Промцемент» на праві власності також належить виробничий комплекс за адресою: Донецька область, Амвросіївський район, м.Амвросіївка, вул.Клубна, 14. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу виробничого комплексу від 29.09.2009, наведений правочин посвідчено державним нотаріусом Амвросіївської державної нотаріальної контори Ішковою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №1867.

Таким чином, станом на 2014 рік Товариство з обмеженою відповідальністю «Промцемент» здійснювало господарську діяльність у м.Амвросіївка Донецької області та володіло нерухомим майном, яке розташовувалось у вказаному населеному пункті.

Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 утворено, зокрема, Донецький район (з адміністративним центром у місті Донецьк) у складі територій Амвросіївської міської, Донецької міської, Іловайської міської, Макіївської міської, Харцизької міської, Ясинуватської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України. Амвросіївський район ліквідовано.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом №309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, вся територія Донецького району відноситься до територій тимчасово окупованих Російською Федерацією, дата початку окупації 07.04.2014.

За твердженням позивача, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промцемент» в 2014 році з метою забезпечення безпеки працівників та керівного складу товариства було вимушене залишити територію м.Амвросіївки Донецької області та належне йому зазначене вище майно. Як вказує позивач, з квітня 2014 року він позбавлений можливості володіння, користування та розпорядження наведеним майном. Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промцемент» понесло збитки у вигляді майнових втрат, знецінення активів товариства та неотриманого прибутку.

За вимогами ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні положення містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень ст.22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміють майнову шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За ст.73 вказаного кодексу доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.86 вказаного нормативно-правового акту суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.13, 74, 73, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки відповідача; наявність заподіяних діями відповідача збитків; причинний зв`язок між ними. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

На підтвердження наявності збитків позивачем надано висновок судового експерта Машиніченка О.А. за результатами проведення судової економічної експертизи №09/09-23 від 11.10.2023, за змістом якого експерт зазначив наступне:

-сума матеріальних збитків: на дату завдання 240055228 грн, на дату розрахунку 1096385354,80 грн, що відповідає 30033182,53 доларів США;

-сума упущеної вигоди: на дату завдання 69847800 грн, на дату розрахунку 97312780,94 грн, що відповідає 2665680 доларів США.

Судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст.1 Закону України «Про судову експертизу»).

Згідно з ч.ч.1-4 ст.98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

В силу норм ч.7 ст.98 вказаного кодексу у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (ч.ч.1, 2, 5 ст.101 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 104 зазначеного кодексу встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За змістом висновку №09/09-23 від 11.10.2023, експерт підтвердив обізнаність про кримінальну відповідальність відповідно до ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдивий висновок, висновок експерта підготовлено для подання до суду.

Як вбачається з наведеного експертного висновку, на вирішення експертизи були поставлені наступні питання:

1) Дослідженням наданих експерту документів встановити розмір майнових втрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Промцемент» внаслідок російської військової агресії станом на лютий 2014 року за переліком об`єктів відповідно до додатку №1 до запиту.

2) Дослідженням наданих експерту документів встановити розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) Товариства з обмеженою відповідальністю «Промцемент», завданих внаслідок перешкод господарської діяльності спричинених російською військовою агресією в період з 20.02.2014 по 31.12.2015 включно.

3) З урахуванням результатів дослідження за питаннями 1-2 встановити розмір збитків, завданих Товариству з обмеженою відповідальністю «Промцемент» у вигляді втрати, або знецінення активів та неотриманого прибутку разом в гривні та доларовому еквіваленті станом на дату проведення експертизи.

Виходячи зі змісту вказаного висновку, при проведенні дослідження по поставленим перед експертом питанням при визначенні вартості майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Промцемент», яке було втрачено внаслідок російської військової агресії в 2014 році, експерт виходив з відомостей щодо документально підтвердженого складу майна та його вартості, які підтверджені звітом про незалежну оцінку майна станом на 31.12.2013 в сумі 240055228 грн, що за курсом гривні до долара США на дату оцінки складає 30033182,53 долари США.

Відтак, для встановлення суми збитків експертом взято за основу відомості звіту про незалежну оцінку майна станом на 31.12.2013. Проте, вказаного звіту до матеріалів справи не додано.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в редакції, яка діяла станом на 31.12.2013) оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст.9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст.12 вказаного закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюються печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою №1440 від 10.09.2003 Кабінету Міністрів України (у відповідній редакції), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою №1442 від 28.10.2004 Кабінету Міністрів України (в редакції, яка діяла станом на 31.12.2013), також є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту №2 з урахуванням вимог Національного стандарту №1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.

Згідно з пунктами 15, 16 Національного стандарту №1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

Пунктом 38 Національного стандарту №1 визначено, що для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.

Відповідно до пунктів 48-49 Національного стандарту №1 для визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у матеріальній формі із застосуванням порівняльного підходу інформація про подібне майно повинна відповідати таким критеріям: умови угод купівлі-продажу або умови пропонування щодо укладення таких угод не відрізняються від умов, які відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості; продаж подібного майна відбувся з дотриманням типових умов оплати; умови на ринку подібного майна, що визначали формування цін продажу або пропонування, на дату оцінки істотно не змінилися або зміни, які відбулися, можуть бути враховані. Основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного майна або шляхом їх комбінування.

За змістом висновку №09/09-23 від 11.10.2023 судовий експерт Машиніченко О.А. жодних самостійних досліджень складу майна та його вартості не проводив, а керувався висновками, які були зроблені суб`єктом оціночної діяльності ФОП Максимовим В.В. (станом на 31.12.2013).

Враховуючи відсутність у матеріалах справи звіту про незалежну оцінку майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Промцемент» станом на 31.12.2013, господарський суд позбавлений можливості дослідити його на відповідність вищезазначеним приписам законодавства у сфері оцінки майна.

Разом з тим, як зазначалось, цілісний майновий комплекс та виробничий комплекс були придбані Товариством з обмеженою відповідальністю «Промцемент» за 1850000 грн та 166545,62 грн (що загалом становить 2016545,62 грн). Натомість, сума заявлених збитків, пов`язаних із втратою цього майна, на 2013 рік встановлена оцінювачем на рівні 240055228 грн. Будь-яких документів, що підтверджували б проведення модернізації, поліпшення майна, що вплинуло б на збільшення його вартості, у період з 2005 року по 2013 рік у 119 разів до матеріалів справи не представлено.

У висновку №09/09-23 від 11.10.2023 судового експерта Машиніченка О.А. наведений витяг зі звіту суб`єкта оціночної діяльності ФОП Максимова В.В., згідно з яким констатується, що ринкова вартість майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Промцемент», станом на 31.12.2013, без урахування ПДВ становить 240055228 грн, яка включає в себе майно, що наведене у переліку. При цьому, звіт оцінювача не наданий, перелік майна наведений у висновку експертизи відображений з 1 по 4 та з 1353 по 1399 позиції та відображає майно на суму близько 5,5 млн. грн.

За наведених обставин, у суду відсутня можливість переконатись у правомірності розміру збитків станом на 31.12.2013 на рівні 240055228 грн, які стали базою для визначення заявленної до стягнення суми у розмірі 1096385354,80 грн.

Щодо заявленого розміру упущеної вигоди в сумі 97312780,94 грн, суд зазначає про наступне.

Тлумачення змісту ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.224, ст.225 Господарського кодексу України свідчить, що збитки як правова категорія включають у себе упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а в разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц.

Позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі. Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Так, обґрунтовуючи наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилався на те, що внаслідок російської окупації, останній не зміг використовувати своє майно, як наслідок, отримати дохід від підприємницької діяльності.

Наведене, на думку позивача, безпосередньо вказує на наявність збитків у формі упущеної вигоди.

На підтвердження наявності та розміру збитків позивачем було надано суду висновок експерта №09/09-23 від 11.10.2023 за результатами проведення судової економічної експертизи.

Однак, наведені у висновку показники будь-якими доказами не підтверджені. При цьому, за основу, під час підготовки вказаного висновку в частині визначення розміру упущеної вигоди, експертом взято лише фінансову звітність підприємства за 2010 - 2013 роки.

Постановою №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п.2 вказаної Постанови міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Відповідно до пп.18 п.2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема):

- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

- упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п.5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Порядку), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

За змістом абз.6 п.5 наведеного Порядку, проведення судової експертизи, що пов`язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов`язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов`язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20 зазначив, що неодержаний доход (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Суд, здійснивши аналіз вказаного експертного висновку, вважає, що цей висновок є таким, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки і має значні недоліки, що вплинули на імовірність оцінки розміру упущеної вигоди, зокрема, використання експертом лише фінансової звітності підприємства за 2010 - 2013 роки, тобто лише одного складника, не є достатнім для складення обґрунтованого та різностороннього експертного висновку. Результат такого висновку буде спотвореним через неврахування багатьох факторів, зокрема, необхідне дослідження кон`юнктури ринку, цін, конкуренції, факторів міжнародної економіки тощо.

Відповідно до ст.142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об`єкта оподаткування.

Згідно з п.3 розділу I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати; доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Таким чином, при визначенні розміру неодержаного доходу (прибутку) необхідно застосовувати положення ст.142 Господарського кодексу України та Податкового кодексу України.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки не надано доказів, які б беззаперечно вказували на те, що дохід міг би бути отриманий останнім у випадку здійснення ним господарської діяльності.

З огляду на наведене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промцемент» до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації та Міністерства юстиції Російської Федерації не підлягає задоволенню з визначених вище підстав.

Суд враховує, що при зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір не стягується за розгляд цієї справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги залишити без задоволення.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 29.04.2024.

Повний текст рішення складено 09.05.2024

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ю.О.Паляниця