Постанова

від 10.05.2024 по справі 420/21867/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/21867/23

Перша інстанція: суддя Свида Л.І.,

повний текст судового рішення

складено 22.12.2023, м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідачаЯковлєва О.В.,

суддівЄщенка О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання протиправними дій, рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, а саме:

- визнання протиправними дії щодо відмови в наданні висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив`язки тимчасових споруд за запитами № Ф1-100769-ю/л, № Ф1-100811-ю/л від 01 червня 2023 року;

- скасування рішень № 01-08/504, № 01-08/33 від 30 червня 2023 року, якими прийнято рішення про відмову в видачі висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасової споруди та оформлення паспортів прив`язки тимчасових споруд;

- зобов`язання надати висновки про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд та оформити паспорти прив`язки пересувних тимчасових споруд за запитами позивача № Ф1-100769-ю/л, № Ф1-100811-ю/л від 01 червня 2023 року, за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , площею 6 кв.м та 9,80 кв.м, строком на три роки;

- стягнення спричиненої моральної шкоди, розміром 6 700,00 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року частково задоволено позовні вимоги, а саме:

- визнано протиправними дії щодо відмови в наданні висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив`язки тимчасових споруд за запитами № Ф1-100769-ю/л, № Ф1-100811-ю/л від 01 червня 2023 року, про що зазначено в листах ІНФОРМАЦІЯ_1 № 01-08/504, № 01-08/33 від 30 червня 2023 року;

- зобов`язано вирішити питання про відповідність будівельним нормам намірів розміщення тимчасових споруд для оформлення паспортів прив`язки за запитами № Ф1-100769-ю/л, № Ф1-100811-ю/л від 01 червня 2023 року, з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовано тим, що судом першої інстанції порушено строки відкриття провадження у даній справі, порушено строки розгляду даної адміністративної справи, а також проігноровано клопотання позивача про прискорення розгляду даної справи.

При цьому, на переконання апелянта, судом першої інстанції невірно встановлено предмет спору у даній справі та помилково не встановлено дійсного змісту оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень, якими протиправно надано відмови у видачі висновків про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив`язки тимчасових споруд.

В свою чергу, невірне встановлення предмету спору у даній справі, на переконання апелянта, мало наслідком обрання судом помилкового та неефективного способу захисту порушених прав позивача, так як спірні правовідносини залишились невирішеними та створюють для позивача необхідність у додаткових зверненнях до суб`єкта владних повноважень.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції помилково не враховано факту завдання апелянту моральної шкоди, а також здійснено невірний розподіл судових витрат у даній справі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 23 березня 2020 року за № 1006487194.

При цьому, 01 червня 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до Центру надання адміністративних послуг із запитами для формування двох вхідних пакетів № Ф1-100769-ю/л, № Ф1-100811-ю/л до Департаменту архітектури та містобудування ОМР та Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР на отримання комплексної адміністративної послуги «Укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд» за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , площею 6 кв.м та 9,80 кв.м, строком на три роки.

Разом із запитам представником позивача надано пакет документів для проходження другого етапу адміністративної послуги, а саме: оригінали паспортів прив`язки у двох примірниках кожен та позитивні висновки Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (Уповноваженого органу) щодо можливості установки тимчасових споруд за конкретною адресою від 21 червня 2023 року за № 0113/812/в, № 0113/813/в, які отримані позивачем на першому етапі проходження комплексної адміністративної послуги, відповідно до п.7.3 Правил № 3961-VI.

Графічні матеріали та схеми (паспорти прив`язки тимчасових споруд) виконані архітекторами ПП «БУМ-ПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ 34995222) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які мають ліцензії та відповідні кваліфікаційні сертифікати.

Листами від 30 червня 2023 року № 01-08/504, № 01-08/33 Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради на другому етапі комплексної адміністративної послуги два пакети документів було повернуто до Управління надання адміністративних послуг з відмовою в наданні адміністративної послуги про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувної тимчасової споруди та оформлення паспортів прив`язки ТС за адресами: АДРЕСА_3 .

В листах Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 30 червня 2023 року за № 01-08/504, № 01-08/33 зазначено про те, що в наданих графічних матеріалах відображений лоток. Згідно п.1.4 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013р. №3961-VI, лотки віднесені до елементів вуличної торгівлі. На підставі п.13.7 Правил відповідність намірів щодо розташування елементів вуличної торгівлі положенням діючого законодавства, державним стандартам та актам органів місцевого самоврядування м. Одеси, визначає відповідна районна адміністрація Одеської міської ради. Крім того, Департаментом архітектури та містобудування спільно з Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР, була проведена робота з упорядкування розміщення тимчасових споруд на території міста. Та таке розміщення пересувної тимчасової споруди буде захаращувати ти перенасичувати дану ділянку міського простору елементами торгівлі та викликати негативну реакцію мешканців гостей міста Одеси. До того ж, у наданих графічних матеріалах розміщення пересувної тимчасової споруди передбачається за заняттям пішохідної частини тротуару, але таке встановлення створюватиме незручності для пішоходів і заважатиме вільному пересуванню мало мобільних груп населення, а також суперечитиме меті проведеної роботи з упорядкування тимчасових споруд на території міста Одеси.

Не погоджуючись з правомірністю отриманих відмов, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради безпідставно повернуто без розгляду матеріали позивача, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 28 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Згідно ч. 4 ст. 28 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

В свою чергу, Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244.

Згідно п. 2.4 розділу II Порядку № 244, для визначення відповідності намірів щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам відповідний комплект документів направляється до органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

У разі відсутності у складі відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради органу з питань містобудування та архітектури відповідність намірів щодо місця розташування ТС на території сільської, селищної, міської ради визначає орган з питань містобудування та архітектури відповідної районної державної адміністрації за територіальною належністю.

Згідно п. 2.5 розділу II Порядку № 244, про відповідність намірів замовника щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам замовник повідомляється відповідним органом з питань містобудування та архітектури письмово протягом десяти робочих днів з дня отримання відповідного комплекту документів або замовнику надається аргументована відмова щодо реалізації намірів розміщення ТС.

Згідно п. 2.6 розділу II Порядку № 244, для оформлення паспорта прив`язки ТС замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

Зазначені документи замовником отримуються самостійно.

Згідно п. 2.7 розділу II Порядку № 244, паспорт прив`язки ТС надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Крім того, Наказом Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 31 липня 2020 року № 102/13/05-06/27ОД затверджено Регламент взаємодії виконавчих органів Одеської міської ради з питань розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі (далі Регламент).

Згідно пп. 2.2.1 Регламенту, після отримання висновку про можливість розміщення ЗС Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про можливість розміщення ЗС адміністратор Центру формує запит щодо визначення відповідності наміру замовника щодо місця розміщення ЗС комплексної схеми (за її наявності) та будівельних норм, а також щодо оформлення паспорта прив`язки ЗС (Додаток № 2) та направляє його до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради.

До запиту додається весь пакет документів.

Згідно пп. 2.2.2 Регламенту, запит про визначення відповідності наміру замовника щодо місця розміщення ПС комплексній схемі (за її наявності) та будівельних норм та про оформлення паспорта прив`язки ПС передається адміністратором Центру представнику Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради з 10:00 до 10:30 днем отримання Центром укладання Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо можливості розміщення ЗС.

Згідно пп. 2.2.3 Регламенту, Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради перевіряє відповідність наміру замовника щодо місця розміщення ЗС комплексної схеми (за її наявності) та будівельних норм та за результатами проведеної перевірки готує повідомлення про відповідність намірів замовника щодо місця розміщення ЗС комплексної схеми (за її наявності) та будівельних норм або аргументована відмова щодо реалізації намірів розміщення ЗС із зазначенням вичерпних підстав для відмови та посилань на норми законодавства. У разі можливості усунення ЗВ виявлених порушень у відмові вказуються умови, за яких можливий його перегляд.

Згідно пп. 2.2.4 Регламенту, у разі встановлення відповідності наміру замовника щодо місця розміщення ПС комплексній схемі (за її наявності) та будівельним нормам Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради перевіряє наявність підстав для оформлення паспорта прив`язки ПС, за результатами чого оформлює та реєструє паспорт прив`язки ПС або готує аргументований відповідно до п. 2.14. Порядку.

В іншого боку, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин перевіряється правомірність дій Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо відмови ФОП ОСОБА_1 у наданні висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив`язки тимчасових споруд за запитами № Ф1-100769-ю/л від 01 червня 2023 року та № Ф1-100811-ю/л від 01 червня 2023 року.

Оскаржувані відмови, викладені в листах Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01-08/504 від 30 червня 2023 року, № 01-08/33 від 30 червня 2023 року, мотивовані тим, що об`єктами, які бажає розмістити позивач для здійснення своєї підприємницької діяльності, є елементами вуличної торгівлі, а не пересувною тимчасовою спорудою, що свідчить про необхідність вирішення поставленого позивачем питання відповідною районною адміністрацією Одеської міської ради, а не Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради.

В свою чергу, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що спірні об`єкти є пересувними тимчасовими спорудами, а як наслідок визнав протиправними оскаржувані дії Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради.

При цьому, колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції у відповідній частині не оскаржується Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради.

З іншого боку, як зазначено вище, обираючи спосіб поновлення порушених прав позивача, судом першої інстанції зобов`язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вирішити питання про відповідність будівельним нормам намірів розміщення тимчасових споруд для оформлення паспортів прив`язки за запитами позивача, з урахуванням висновків суду.

В свою чергу, позивач не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції та наполягає на тому, що єдиним можливим способом захисту його порушених прав у межах спірних правовідносин є зобов`язання Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради надати йому висновки про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд та оформити паспорти прив`язки пересувних тимчасових споруд за запитами позивача.

Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідній частині, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2023 року (справа № 420/3060/23) зобов`язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вирішити питання про відповідність будівельним нормам намірів розміщення місць тимчасових споруд для оформлення паспорта прив`язки за запитами ОСОБА_1 № Ф1-6357-ю/л, № Ф1-6354-ю/л та № Ф1-6342-ю/л від 16 січня 2023 року щодо розміщення трьох ТС, площею 6 кв.м (кожна), за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання зазначеного рішення Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради направлено позивачу лист-відмову від 23 серпня 2023 року № 01-15/83, у якому зазначено, що розміщення позивачем спірних тимчасових споруд у бажаних позивачем місцях суперечитиме вимогам ДБН А.2.1-1:2008 «Інженерні вишукування для будівництва», ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій території», ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів» та Правилам благоустрою території міста Одеси.

Тобто, під час виконання покладених п. 2.2.3 Регламенту обов`язків, у відповідності до рішення суду, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради здійснено перевірку отриманих документів та встановлено невідповідність намірів розташування тимчасової споруди будівельним нормам.

Проте, відповідне рішення Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради не входить до предмету спору у даній справі та в матеріалах справи відсутні докази його оскарження.

З іншого боку, колегія суддів вважає, що саме при перевірці правомірності відмови Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради зазначеного змісту, можливе надання судом правової оцінки відповідності намірів розташування тимчасової споруди.

Між тим, як вже зазначено вище, позивач, після ухвалення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2023 року (справа № 420/3060/23), не чекаючи результатів виконання відповідного рішення суду у вигляді прийняття обґрунтованого рішення по суті поставлених ним вимог, повторно звернувся за отриманням бажаних адміністративних послуг від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, надавши аналогічні документи для розміщення тимчасових споруд на відповідному відрізку вул. Генерала Бочарова у м. Одеса.

В свою чергу, за наслідком отримання аналогічних відмов від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради з підстав відсутності у Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради необхідних повноважень, позивач повторно звернувся до суду.

Проте, як вже зазначалось вище колегією суддів, в оскаржуваних відмовах Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради також не виконано покладених на нього пп. 2.2.3 Регламенту обов`язків щодо перевірки отриманих документів для встановлення відповідності намірів розташування тимчасових споруд будівельним нормам, так як фактично Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради повторно повернуто звернення позивача.

В свою чергу, колегія суддів вважає, що без надання у встановленому порядку правової оцінки вже виявленим Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради невідповідностям, як і будь-яким іншим невідповідностям, що можуть містити документи позивача (п. 2.2.3 Регламенту), а також без окремої перевірки наявності підстав для надання паспорта прив`язки (п. 2.2.4 Регламенту), зобов`язання суб`єкта владних повноважень оформити паспорти прив`язки пересувних тимчасових споруд, суперечитиме завданням адміністративного судочинства, так як у такому випадку суд перебере на себе дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та фактично надасть позивачу бажані адміністративні послуги, в обхід затвердженої процедури.

Крім того, колегія суддів враховує, що право позивача на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у будь-якому бажаному місці не є абсолютним, так як таке розміщення має відповідати затвердженим нормативним вимогам та інтересам територіальної громади.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обраний судом першої інстанції спосіб поновлення порушених прав позивача, незважаючи на очевидну протиправність оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень, є достатнім для захисту порушених прав та інтересів позивача у межах спірних правовідносин.

З іншого боку, колегія суддів не приймає доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено строки відкриття провадження у даній справі, порушено строки розгляду даної адміністративної справи, а також проігноровано клопотання позивача про прискорення розгляду даної справи, так як відповідні порушення норм процесуального права не є окремою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції, що покладені в основу рішення суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено позивачу у стягненні моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.

Так, Верховний Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У розвиток цих положень, у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 750/6330/17), Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Між тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, судом першої інстанції зроблено висновок, що позивачем не доведено, що його негативні емоції є змістом моральної шкоди.

В свою чергу, колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції.

З іншого боку, колегія суддів також зазначає, що згідно ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В даному випадку, спірні правовідносини пов`язані із здійсненням позивачем своєї підприємницької діяльності, а тому колегія суддів вважає, що факт прийняття оскаржуваних відмов суб`єкта владних повноважень у видачі позивачу дозвільних документів не є самостійною підставою для стягнення моральної шкоди.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції здійснено невірний розподіл понесених позивачем судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

В даному випадку, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, судом першої інстанції зроблено висновок, що позивачем заявлено до суду 4 позовні вимоги немайнового характеру.

З іншого боку, за наслідком часткового задоволення позовних вимог, в частині 2 вимог немайнового характеру, судом першої інстанції здійснено розподіл понесених позивачем судових витрат та стягнуто на його користь половину понесених позивачем судових витрат.

В свою чергу, з урахуванням вказаних обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни розподілу понесених позивачем витрат у суді першої інстанції.

Між тим, з урахуванням кількості доводів та пояснень, що відображені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. При цьому, деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за наслідком розгляду даної справи належним чином надано правову оцінку рішенню суду першої інстанції та основним доводам апеляційної скарги суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, колегія суддів , судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи, достатніх для скасування його рішення, не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. ЯковлєвСудді О.В. Єщенко А.В. Крусян