Постанова

від 10.05.2024 по справі 420/18539/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2024 року

м. Київ

справа № 420/18539/22

адміністративне провадження № К/990/41741/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації "Корупція-Стоп" на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Коваля М. П, Градовського Ю. М., Косцової І. П., у справі № 420/18539/22 за адміністративним позовом Громадської організації "Корупція-Стоп" до Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс", Громадська спілка "Асоціація автомобілістів Одеської області", про визнання протиправним та нечинним рішення,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У грудні 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулася Громадська організація "Корупція-Стоп" (далі - позивач, скаржник) з позовною заявою до Одеської міської ради (далі - відповідач) в якій просила визнати протиправним та нечинним рішення від 29 червня 2022 року № 970-VIII «Про встановлення ставок збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, зазначав, що оскаржуваним рішенням встановлено різні ставки збору за місця для паркування транспортних засобів: для спеціально відведених автостоянок встановлено нижчу ставку, ніж для майданчиків платного паркування. При цьому відсутня процедура зміни виду місця паркування, з чого вбачається можливість існування корупційної схеми, коли органи місцевого самоврядування можуть зменшувати розмір податку для операторів, змінюючи тільки вид місць паркування.

Окрім цього позивач звертав увагу, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем під час дистанційного засідання, що є порушенням процедури, оскільки жодна законодавча норма не передбачає проведення засідань органів місцевого самоврядування (міських рад) у дистанційному режимі.

Також позивач стверджував, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, повинен затверджуватися безпосередньо у рішенні про встановлення збору, водночас оскаржуване рішення такого переліку не містить.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 08 червня 2023 року адміністративний позов задовольнив.

Ухвалюючи рішення про визнання протиправним та нечинним оскаржуваного нормативно-правового акта, суд першої інстанції сформував такі висновки:

- у позивача є право на звернення до суду для захисту порушених прав членів організації, що підтверджується копіями заяв членів громадської організації з проханням проведення антикорупційної експертизи та перевірки законності оскаржуваного рішення, а також оскарження його у судовому порядку за необхідності;

- відповідач порушив вимоги підпункту 268-1.3.2 пункту 268-1.3 статті 268-1 Податкового кодексу України, оскільки оскаржуване рішення не містить перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, як того вимагає зазначена норма;

- окрім цього, у порушення указаного підпункту відповідач не врахував під час прийняття оскаржуваного рішення місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площі спеціально відведеного місця, кількості місць для паркування транспортних засобів, способу поставлення транспортних засобів на стоянку, режиму роботи та їх заповнюваності;

- доводи позивача про порушення процедури прийняття рішення в частині проведення засідання міської ради в режимі дистанційної роботи були відхилені, оскільки міський голова м. Одеси затвердив порядок проведення дистанційних засідань Одеської міської ради в умовах воєнного стану, який є чинним, а тому твердження позивача про відсутність норми, яка передбачає дистанційні засідання, не відповідають дійсності.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 вересня 2023 року скасував зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив у повному обсязі.

Зазначаючи про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- не заперечуючи право громадської організації на звернення до суду, суд апеляційної інстанції зауважив, що повноваження на захист прав та інтересів інших осіб мають бути передбачені у статутних документах громадської організації, а інтереси осіб, права яких захищаються, повинні мати безпосередній зв`язок з предметом позову.

- у цьому випадку оскаржуваний нормативно-правовий акт не стосується прав та законних інтересів позивача, оскільки дія положень спірного нормативно-правового акту розповсюджується лише на платників збору за місця для паркування транспортних засобів: юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців, тоді як засновниками та членами Громадської організації «Корупція-Стоп» є лише фізичні особи, які не є учасниками правовідносин, які регулюються оскаржуваним нормативно-правовим актом;

- оскаржуване рішення дійсно не містить переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, але цей перелік був затверджений раніше рішенням Одеської міської ради № 5286-VI від 27 серпня 2014 року. Це рішення є чинним і на нього міститься посилання в оскаржуваному рішенні.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

Рішенням Одеської міської ради від 31 січня 2011 року № 281-VI «Про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів» (з подальшими змінами) установлено розміри ставок збору за місця для паркування транспортних засобів від 0,0015 до 0,075 відсотка мінімальної заробітної плати в залежності від територіальних зон та місцезнаходжень земельних ділянок, відведених для організації та провадження такої діяльності на майданчиках для платного паркування або спеціально відведених автостоянках (щодо спеціально відведених автостоянок: І територіальна зона - 0,015; ІІ територіальна зона - 0,035; ІІІ територіальна зона - 0,015; Перелік місцезнаходжень земельних ділянок 1 - 0,0015; Перелік місцезнаходжень земельних ділянок 2 - 0,006; інші вулиці, які не увійшли до меж територіальних зон та переліків - 0,015).

Рішенням Одеської міської ради № 5286-VІ від 27 серпня 2014 року «Про затвердження переліку земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції», затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (місця для паркування) у новій редакції (додаток №1) та затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток №2).

Рішенням Одеської міської ради від 08 грудня 2021 року № 791-VIII затверджено План діяльності Одеської міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2022 рік, пунктом другим якого на I півріччя 2022 року заплановано прийняття рішення про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 31 січня 2011 року № 281-VI «Про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів».

Згідно з доданим до вказаного рішення Планом діяльності Одеської міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2022 рік відповідальними органами за розробку проекту рішення про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 31 січня 2011 року № 281-VI «Про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів» визначені Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, комунальне підприємство «Одестранспарксервіс», постійна комісія Одеської міської ради з питань транспорту і дорожнього господарства, постійна комісія Одеської міської ради з питань регламенту, депутатської етики, реалізації державної регуляторної політики та запобігання корупції. Метою розробки проекту зазначено встановлення ставок збору за місця для паркування транспортних засобів відповідно до вимог Податкового кодексу України; реалізація заходів, спрямованих на збільшення доходної частини бюджету Одеської міської територіальної громади.

Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради 08 червня 2022 року на офіційному веб-сайті Одеської міської ради оприлюднив проект рішення Одеської міської ради «Про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів. У супровідному повідомленні зазначено, що зауваження та пропозиції до зазначеного проекту рішення Одеської міської ради приймаються до 15 червня 2022 року Департаментом транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради.

Відповідно до протоколу засідання комісії від 09 червня 2022 року Постійна комісія з питань планування, бюджету і фінансів Одеської міської ради рекомендувала проект рішення Одеської міської ради «Про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів» для розгляду на засіданні виконавчого комітету Одеської міської ради та для подальшого розгляду на сесії міської ради.

17 червня 2022 року Одеський міський голова видав розпорядження № 256 «Про скликання та проведення дистанційного засідання XIV сесії Одеської міської ради VІІІ скликання», яким вирішено скликати XIV сесію Одеської міської ради на 29 червня 2022 року із рекомендованим порядком денним.

Сесію, згідно з пунктом 1 указаного розпорядження, вирішено провести в режимі відеоконференції (дистанційного засідання) на підставі статей 42, 46, пункту 11-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування» та затвердженого розпорядженням міського голови від 14 червня 2022 року № 249 Порядку проведення дистанційних засідань Одеської міської ради в умовах воєнного стану.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 118 від 21 червня 2022 року зазначений проект рішення «Про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі» внесено на розгляд Одеській міській раді.

22 червня 2022 року на веб-сайті Одеської міської ради за посиланням оприлюднено порядок денний XІV сесії Одеської міської ради VIII скликання разом із проектами запропонованих рішень. У пункті 8 Порядку денного зазначено питання «Про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі».

29 червня 2022 року Одеська міська рада прийняла рішення № 970-VIII «Про встановлення ставок збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі», відповідно до якого:

- встановлено на території м. Одеси збір за місця для паркування транспортних засобів;

- затверджено Положення про збір за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі згідно з додатком 1;

- встановлено ставки збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі у розмірі згідно з додатком 2.

Пунктами 4 та 6 указаного рішення визначено, що ставки збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі, встановлені цим рішенням, застосовуються з 01 січня 2023 року та вирішено з 01 січня 2023 року вважати таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської ради від 31 січня 2011 року № 281-VI «Про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів».

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Громадська організація "Корупція-Стоп", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Уважаючи помилковими висновки суду апеляційної інстанції в частині відсутності у позивача як громадської організації порушеного права, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 810/3361/18, від 11 червня 2020 року у справі № 804/577/18 та від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19.

Позивач наполягає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином установчі документи громадської організації, мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову, а також заяви членів громадської організації та операторів місць паркування з проханням відреагувати на ухвалений нормативно-правовий акт. Ці документи та обставини, на думку позивача, належним чином підтверджують вплив оскаржуваного рішення на права та законні інтереси членів громадської організації та юридичних осіб, які звернулися до позивача за захистом своїх прав.

Скаржник також не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо суті спірних правовідносин, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми підпункту 268-1.1.2 пункту 268-1.1. та підпункту 268-1.3.2 пункту 268-1.3 статті 268-1 Податкового кодексу України).

Громадська організація "Корупція-Стоп" наполягає, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення збору за місця для паркування має обов`язково містити перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів. Відсутність такого переліку, на думку позивача, є суттєвим недоліком, який свідчить про протиправність оскаржуваного нормативно-правового акта.

Відповідач заперечив проти вимог касаційної скарги та просив відмовити у її задоволенні, оскільки суд апеляційної інстанції правильно дослідив обставини справи та подані докази і не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.

Треті особи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушення прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд насамперед повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Громадська організація "Корупція-Стоп" покликалася на те, що метою подання позову є захист прав та законних інтересів фізичних осіб - членів громадської організації та інших юридичних осіб, які звернулися до громадської організації з запитами щодо проведення перевірки та реагування на прийняте рішення щодо встановлення ставок збору.

При цьому позивач зазначав, що пред`являючи позовну заяву, Громадська організація "Корупція-Стоп" виконує свої безпосередні статутні завдання.

Суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наявності у Громадської організації "Корупція-Стоп" порушеного права у спірних правовідносинах.

Так, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що позивач звернувся до суду в інтересах своїх членів, які є жителями міста Одеси та, відповідно, ці фізичні особи мають право на користування місцями для паркування транспортних засобів, а відтак оскаржуваним рішенням, за умови його протиправності, можуть бути порушені права таких осіб - членів громадської організації, зважаючи на те, що відповідно до свого статуту позивач має право представляти та захитати свої законні інтереси та законні права та інтереси своїх членів в органах влади, правоохоронних органах, прокуратурі та судах.

Зі свого боку, суд апеляційної інстанції зазначив, що положення Закону України «Про громадські об`єднання» та норми Статуту Громадської організації "Корупція-Стоп" свідчать про те, що вказана громадська організація має право захищати права виключно своїх членів фізичних осіб.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням встановлено ставки збору для паркування для відповідних операторів майданчиків, тобто для суб`єктів господарювання, які провадять діяльність з організації паркування (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Це свідчить про те, що спірний нормативно-правовий акт не впливає на фізичних осіб, а стосується лише суб`єктів господарювання, а тому позивач не обґрунтував належним чином наявність порушеного права.

Вирішуючи порушене питання, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Отже, громадська організація має право пред`являти позов до суду в інтересах інших осіб у двох альтернативних випадках: (1) у разі необхідності захистити права та інтереси членів громадської організації; (2) у разі необхідності захистити права та інтереси інших осіб (не членів громадської організації), які звернулися.

Проте кожній із зазначених ситуацій, коли громадська організація може звернутися до суду, кореспондує умова, що такі повноваження мають бути передбачені статутними документами або законодавчими нормами.

Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справі № 640/21611/19. У постанові від 31 березня 2021 року Верховний Суд дійшов таких висновків:

«Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав.

Отже, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати:

- статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову;

- мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову;

- інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту;

- чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації;

- добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.

Суд звертає увагу, що позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, на захист екологічних інтересів суспільства відповідно до Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до Статуту Громадської організації «Корупція - стоп», затвердженої на позачергових засіданнях зборів такої громадської організації протоколом №1/16 від 01 березня 2017 року, Громадська організація «Корупція-стоп» є добровільним громадським об`єднанням фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів, яке утворюється та діє за організаційно-правовою формою як громадська організація (пункт 1.1).

Засновника та членами (учасниками) Організації є фізичні особи (пункт 1.1.3).

Основною метою діяльності Організації є: сприяння в установленому порядку боротьбі з корупцією та незаконною діяльністю, громадський контроль за дотриманням Конституції та законів України посадовими особами державних органів влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, прокуратурою та судами та захист прав і законних інтересів членів Організації (пункт 2.1).

Завданнями Організації є, зокрема: 2.2.2. сприяння розвитку і зміцненню демократичної, соціальної і правової держави, верховенства права та законів; 2.2.3. сприяння підвищенню в суспільстві рівня поваги до закону і правопорядку; 2.2.6. участь у заходах запобігання та протидії корупції та боротьбі з незаконною діяльністю (крім випадків, копи це віднесено законом до компетенції уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції та боротьби з незаконною діяльністю); 2.2.8. громадський контроль за діяльністю державних органів влади та їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, за забезпеченням норм службової етики державними службовцями та осіб прирівняних до них; 2.2.13. забезпечення громадського контролю за використанням коштів державного бюджету і місцевих бюджетів; 2.2.23. громадський контроль за збором та використанням податків, сплачених платниками податків; 2.2.30. здійснення громадського контролю за дотриманням прав людини; 2.2.32. захист, відстоювання і зміцнення принципів права у суспільних відносинах.

Для досягнення основної мети Організація проводить, серед іншого, таку діяльність: 2.3.1. представляє та захищає свої законні інтереси та законні права своїх членів в органах державної влади, правоохоронних органах, прокуратурі та судах.

Для виконання основних завдань Організація має право, зокрема: 2.4.2. представляти та захитати свої законні інтереси та законні права та інтереси своїх членів в органах влади, правоохоронних органах, прокуратурі та судах; 2.4.3. здійснювати громадську експертизу діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; 2.4.6. брати участь у заходах запобігання та протидії корупції та боротьби з незаконною діяльністю (крім випадків, коли це віднесено законом до компетенції уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції та боротьби з незаконною діяльністю).

Отже, згідно з установчими документами, Громадська організація «Корупція-стоп» має повноваження представляти та захищати права та інтересів виключно тих осіб, які є членами такої громадської організації. При цьому членами громадської організації можуть бути виключно фізичні особи. Право на представлення та захист прав та інтересів осіб, які не є членами громадської організації, установчі положення не передбачають.

Обґрунтовуючи мету звернення до суду, позивач надав список членів Громадської організації «Корупція-стоп», серед яких 11 фізичних осіб, які мають адресу місця проживання у м. Одесі. У матеріалах справи також містяться заяви деяких членів громадської організації, які просять провести антикорупційну експертизу оскаржуваного у цій справі рішення та, за необхідності, - оскаржити указане рішення.

Надаючи оцінку зв`язку зазначених осіб безпосередньо з предметом позову, колегія суддів звертає увагу, що рішення, яке є предметом судового оскарження, є нормативно-правовим актом. Проте не кожен нормативно-правовий акт діє на всіх без виключення осіб, оскільки акт може створювати юридичні наслідки лише для певних суб`єктів права (діє за певним колом осіб).

При цьому, положеннями частини другої статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто при оскарженні громадською організацією нормативно-правового акта в інтересах інших осіб, виникає не тільки умова щодо наявності повноважень у громадської організації на представлення інтересів інших осіб, а й умова, що положення нормативно-правового акта обов`язково мають розповсюджуватися на осіб, в інтересах яких діє громадська організація.

Отже, до перелічених вище критеріїв, за якими з`ясовується наявність чи відсутність права громадської організації на звернення до суду в інтересах інших осіб (у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19) у цьому випадку необхідно додати ще один критерій, якщо предметом оскарження є нормативно-правовий акт.

Так, суди повинні з`ясувати також, що до осіб, в інтересах яких подано громадською організацією позовну заяву, застосовується оскаржуваний нормативно-правовий акт, або така особа є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується відповідний акт.

У контексті викладеного суд касаційної інстанції зазначає, що положеннями статті 268-1 Податкового кодексу України регламентовані відносини зі справляння збору за місця для паркування транспортних засобів. Зокрема пунктом 268-1.1 статті 268-1 цього Кодексу передбачено, що платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів.

Тобто, до кола суб`єктів, на яких розповсюджується рішення Одеської міської ради від 29 червня 2022 року № 970-VIII «Про встановлення ставок збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі», належать виключно суб`єкти господарювання - юридичні особи та/або фізичні особи-підприємці.

Громадська організація «Корупція-стоп» не належить до суб`єктів господарювання, які організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, а також установчі документи зазначеної організації не надають Організації повноважень взаємодіяти з суб`єктами господарювання, оскільки діяльність Організації спрямована виключно на захист її членів, якими можуть бути виключно фізичні особи.

З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що на фізичних осіб, які є членами громадської організації, не розповсюджується дія оскаржуваного нормативно-правового акта, а тому у спірних правовідносинах відсутнє порушене право як у членів організації - фізичних осіб, так і у громадської організації, яка подала позов в інтересах таких осіб.

Суд апеляційної інстанції також правомірно відхилив посилання позивача на те, що до Громадської організації «Корупція-стоп» звернулися інші юридичні особи з проханням відреагувати на прийнятий нормативно-правовий акт (а саме Громадська організація «За рулем» та Громадська організація «Страж Ю.Г.»), оскільки, як вже було зазначено вище, установчими документами Громадської організації «Корупція-стоп» не передбачено можливість здійснювати захист інших осіб, які не є членами організації, тоді як така можливість обов`язково має бути передбачена статутними документами або законодавчими нормами.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуваний нормативно-правовий акт не розповсюджується на учасників (членів) Громадської організації «Корупція-стоп», а тому зазначена громадська організація не має достатніх та обґрунтованих підстав для звернення до суду в інтересах їх учасників, тоді як захист інтересів осіб, які не є учасниками Організації, статутними документами та законодавством не передбачений.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що Громадська організація «Корупція-стоп» не довела під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, що має право на звернення до суду в інтересах інших осіб, з огляду на що Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відсутності порушеного права позивача.

Верховний Суд звертає увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, яке оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, суд не повинен з`ясовувати питання щодо правомірності оскарженого рішення, адже це питання не має самостійного правового значення.

Водночас, встановивши відсутність у позивача порушеного права оскаржуваним у цій справі рішенням, апеляційний суд проаналізував доводи позивача по суті спору.

Колегія суддів нагадує, що суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав, лише за позовом належного позивача, тобто якщо буде встановлено наявність у позивача порушеного права. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

За таких обставин, висновки по суті спору зроблено за обставин, коли у позивача відсутнє порушене право, а тому їх слід виключити з мотивувальної частини судового рішення суду апеляційної інстанції.

З цих самих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги по суті спірних правовідносин (за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України) як такі, що не впливають на загальний висновок по суті справи. Їх докладний аналіз є недоцільним з огляду на відсутність у позивача порушеного права.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та необхідність зміни постанови суду апеляційної інстанції в частині мотивів щодо суті спірних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації "Корупція-стоп" задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 420/18539/22 змінити у мотивувальній частині з урахуванням висновків Верховного Суду, наведених у цій постанові.

В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 420/18539/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко