Постанова

від 10.05.2024 по справі 826/3430/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2024 року

м. Київ

справа № 826/3430/14

адміністративне провадження № К/9901/40701/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2016 (суддя Огурцов О.П.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 (судді Чаку Є.В., Мєзєнцев Є.І., Коротких А.Ю.)

у справі № 826/3430/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві,

Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (далі - позивач, ТОВ «Інфокс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач 1, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва (далі - відповідач 2, УДКСУ у Голосіївському районі м. Києва), в якому просило:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо неподання висновку до відповідачу 2 про повернення на розрахунковий рахунок позивача помилково сплачені кошти у розмірі 117068,20 грн.;

2) зобов`язання відповідача 1 скласти та подати для виконання відповідачу 2 висновок про повернення на розрахунковий рахунок ТОВ «Інфокс» 117068,20 грн. помилково сплаченого земельного податку та орендної плати з відповідного бюджету;

3) стягнення з місцевого бюджету Голосіївського району на користь ТОВ «Інфокс» 117068,20 грн. помилково сплаченого земельного податку та орендної плати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що позивачем помилково сплачено земельний податок та орендну плату за період з 09.10.2012 по 24.04.2013 у сумі 117068,20 грн., у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2014 в задоволенні позову відмовлено, з тих підстав, що з листа державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 06.12.2013 №8405/10/26-50-15-03-12, що міститься в матеріалах справи, вбачається, у контролюючого органу знаходяться суперечливі дані щодо суб`єктів господарювання, які використовували певні земельні ділянки протягом 2012-2013 років. У зв`язку із чим, контролюючим органом шляхом надіслання певних запитів перевіряється інформація позивача про припинення умов для сплати земельного податку та орендної плати.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 апеляційну скаргу ТОВ «Інфокс» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Голосіївському районі щодо неприйняття рішення щодо повернення помилково сплачених коштів та зобов`язано ДПІ у Голосіївському районі розглянути заяву ТОВ «Інфокс» про повернення помилково сплачених коштів та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податковим органом допущена бездіяльність в частині неприйняття рішення щодо повернення помилково сплачених коштів, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання податковий орган розглянути заяву ТОВ «Інфокс» про повернення помилково сплачених коштів та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015 у справі № К/800/51391/14, К/800/52078/14 касаційні скарги ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, ТОВ «Інфокс» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій Вищий адміністративний суд України зазначив, що для правильного вирішення спору необхідно було встановити обставини наявності/відсутності у позивача надмірної сплати грошових зобов`язань, податкового боргу, заяви про повернення коштів із зазначенням напряму їх перерахування», а відтак вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не перевірили чи був позивач користувачем земельної ділянки у період за який, на його думку, помилково вносилась до бюджету плата за землю. Також суд касаційної інстанцій зазначив, що перевірка вказаних обставин має вирішальне значення для розгляду справи, адже підтвердить або спростує наявність фактичної переплати податкових зобов`язань у позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві щодо неподання висновку до управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва про повернення на розрахунковий рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» помилково сплачених коштів у розмірі 117068,20 грн. та зобов`язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві скласти та подати для виконання до Управління ДКС України у Голосіївському районі висновок про повернення на розрахунковий рахунок ТОВ «Інфокс» 117068,20 грн. помилково сплаченого земельного податку та орендної плати з відповідного бюджету. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 у справі № 5011-38/11826-2012 за позовом ТОВ «Інфокс» до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради про розірвання договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 04.04.01 та договору оренди земельної ділянки від 22.01.01, встановлено факт припинення правових відносин за вказаними договорами між позивачем та Київською міською радою з 04.12.2006, з моменту укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель, відповідно до якого позивач продав, а ТОВ «Т.П. Петроліум» придбало нежилі будівлі, які були придбані позивачем у Київської міської ради.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з моменту укладання позивачем із ТОВ «Т.П. Петроліум» договору купівлі-продажу нежилих будівель, що знаходяться у місті Києві по вул. Боженка, 20, а саме: нежилий будинок (літ. А) площею 685,40 кв. м., нежилий будинок (літ. Б) площею 81,60 кв. м, нежилий будинок (літ. В) площею 54,90 кв. м., всього 821,90 кв. м. 04.12.06р., права та обов`язки за договорами оренди земельної ділянки від 04.04.2001 та від 22.01.2001 для ТОВ «Інфокс» припинились, оскільки перейшли до ТОВ «Т.П. Петроліум». Тоді як ТОВ «Інфокс» не може нести відповідальність та зазнавати юридичних наслідків у зв`язку із недотриманням ТОВ «Т.П. Петроліум» норм податкового законодавства, які стосуються орендної плати з юридичних осіб та земельного податку з юридичних осіб.

При цьому, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення також зазначили, що відповідач-1 повідомив суд, що станом на 31.12.2013 в інтегрованій картці платника податку ТОВ «Інфокс» по орендній платі з юридичних осіб обліковується переплата в сумі 110214,58 грн., по земельному податку з юридичних осіб в сумі 6 853,62 грн., що додатково підтверджується актами від 02.12.2013 № 5022-20,№5024-20. Однак, зважаючи на те, що відповідач-1 не зазначає про існування у позивача податкового боргу з інших податків чи зборів, суди виходили з того, що податкова заборгованість у ТОВ «Інфокс» була відсутня.

Також суди зазначили, що заяви позивача про повернення помилково сплачених коштів, викладені у формі листів від 02.12.2013 № 123/12-13 та № 124/12-13 містять обов`язковий реквізит встановлений пунктом 6 Порядку, а саме: напрям перерахування коштів, що повертаються як помилково та/або надміру сплачені, зокрема: на поточний рахунок платника податку в банку - на п/р № НОМЕР_1 , ПАТ «ФІНЕКСБАНК» м. Київ, МФО 380311.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В доводах касаційної скарги скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору, оскільки із листа Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 № 02-03/20 вбачається, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 у справі № 5011-38/11826-2012 набрало законної сили і є чинним, однак матеріали справи не містять інформації щодо дати з якої рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 у справі № 5011-38/11826-2012 набрало законної сили.

Податковий орган у касаційній скарзі також зазначив, що враховуючи вимоги статті 85 Господарського процесуального кодексу України є помилковим твердження позивача щодо набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 у справі № 5011-38/11826-2012 законної сили саме 09.10.2012, а відтак, на думку скаржника, є помилковим і його розрахунок щодо надмірно сплачених платежів до бюджету.

При цьому, у касаційній скарзі також зазначено, що для встановлення фактичного землекористувача чи орендаря земельних ділянок, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві було отримано відповіді на листи, зокрема, 18.12.2013 отримано лист № 5420 від Головного управління Держземагенства у м. Києві, в якому зазначено, що згідно отриманих даних від Департаменту земельних ресурсів КМДА, дані земельні ділянки обліковуються за ТОВ «Інфокс». Також 26.12.2013 отримано лист № 05707-27193 від Департаменту земельних ресурсів КМДА, з підтвердженням відомостей, що до 01.01.2013 дані земельні ділянки обліковуються за ТОВ «Інфокс».

Позивачем надано заперечення на касаційну скаргу, в якій просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін. У запереченнях позивач зазначив, що відповідач 1, підписавши відповідні акти звірення розрахунків, визнав факт існування помилково сплачених коштів до бюджету позивачем, як землекористувачем земельних ділянок, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Боженка, 20, у розмірі 117068,20 грн., у зв`язку з чим, визнання податковим органом факту помилково сплачених коштів до бюджету шляхом підписання зазначених вище актів звірення розрахунків є доказом щодо відсутності підстав для нарахування земельного податку та орендної плати за землю з моменту набрання чинності рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2012 у справі № 5011-38/11826-2012.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Інфокс» та Київською міською радою, на підставі рішення Київської міської ради від 23.12.1999 №167/669 було укладено договори, а саме:

- від 22.01.2001 про оренду земельної ділянки (загальна площа - 0,3447 га на вул. Боженка, 20 у Залізничному районі м. Києва, на 50 (п`ятдесят) років; т. 1, а.с. 10-15).

- від 04.04.2001 на право тимчасового довгострокового користування землею (загальна площа - 0,0387 га на вул. Боженка, 20 у Залізничному районі м. Києва, на 10 (десять) років; т. 1, а.с. 7-9);

На підставі рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 № 5011-38/11826-2012 (том 1 а.с. 16-20) встановлено факт припинення правових відносин за вказаними договорами між позивачем та Київською міською радою з 04.12.2006, з моменту укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель, відповідно до якого позивач продав, а ТОВ «Т.П. Петроліум» придбало нежилі будівлі, які були придбані позивачем у Київської міської ради.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, після встановлення судом факту припинення договірних відносин з Київською міською радою ТОВ «Інфокс» продовжувало сплачувати земельний податок та орендну плату по орендованим земельним ділянкам по березень 2013 року включно, у зв`язку з чим, на думку позивача, до бюджету були помилково сплачені кошти у розмірі 129941,61 грн. (т. 1, а.с. 81-92).

Враховуючи сплату позивачем за податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Голосіївському районі штрафних санкцій з орендної плати за землю, на думку позивача, йому підлягає поверненню переплачена у період з 09.10.2012 по 24.04.2013 земельний податок та орендна плата у розмірі 117068,20 грн.

Судами також встановлено, що позивачем на підтвердження надмірної сплати до бюджету коштів в розмірі 117068,20 грн. було надано суду акти звіряння розрахунків між ТОВ «Інфокс» та ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, а саме:

- акт від 02.12.2013 № 5022-20, згідно якого у ТОВ «Інфокс» із земельного податку з юридичних осіб наявна переплата (позитивне сальдо розрахунків з бюджетом) в розмірі 6853,62 грн. (т. 1, а.с. 24);

- акт від 02.12.2013 № 5024-20, згідно якого у ТОВ «Інфокс» із орендної плати з юридичних осіб наявна переплата (позитивне сальдо розрахунків з бюджетом) в розмірі 110 214,58 грн. (т. 1, а.с. 27).

Позивач звернувся до податкового органу з листами: від 02.12.2013 № 123/12-13 про повернення помилково сплачених коштів по орендній платі за землю у розмірі 110214,58 грн. (на п/р № НОМЕР_1 , ПАТ «ФІНЕКСБАНК» м. Київ, МФО 380311, (т. 1, а.с. 26) та від 02.12.2013 № 124/12-13 про повернення помилково сплачених коштів по земельному податку у розмірі 6 853,62 грн. (на п/р № НОМЕР_1 , ПАТ «ФІНЕКСБАНК» м. Київ, МФО 380311, т. 1, а.с. 23), всього підлягає поверненню сума у розмірі 117068,20 грн.

Проте, листом від 24.04.2013 № 33/04-13 позивач просив повернути надмірно сплачені кошти в розмірі 129941,61 грн. (т. 1, а.с. 21-22).

Листом від 06.12.2013 № 8405/10/26-50-15-03-12 ДПІ у Голосіївському районі повідомлено, що відповідь на листи ТОВ «Інфокс» про повернення помилково сплачених коштів, податковий орган зможе надати лише після одержання відповіді на свій запит від 06.12.2013 (щодо визначення статусу земельних ділянок), до Департаменту земельних ресурсів КМДА та Головного управління Держземагенства у м. Києві, оскільки у ДПІ знаходяться суперечливі дані щодо суб`єктів господарювання, які використовували та використовують земельні ділянки (кадастровий №8000000000:72:219:014, договір оренди від 04.04.2001 №72-6-00020 (оренда на 50 років) та кадастровий №8000000000:72:219:026, тимчасове користування на 10 років, термін дії скінчився) протягом 2012-2013 років, зокрема, відповідно до бази даних Податкового кодексу України «Кадастр» по юридичним особам станом на 30.08.2013 власником вказано ТОВ «Інфокс» (код ЄДР: 14289688), в той же час згідно копії постанови Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 по справі № 5011-38/11826-2012 вбачається, що право власності від ТОВ «Інфокс» перейшло до ТОВ «Т.П. Петроліум».

Листом від 17.01.2014 № 02-01/14 позивач направив податковому органу (отримано 17.01.2014) всю інформацію щодо статусу земельних ділянок (т. 1, а.с. 54-56).

При цьому, судами встановлено, що відповідач не повідомив позивача про результати розгляду його заяви про повернення надміру сплачених коштів та не підготував відповідний висновок про повернення надміру сплачених коштів.

Згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 43 Податкового кодексу України визначено умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань.

Так, за змістом наведеної статті, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Відповідно до пункту 6 Порядку взаємодії органів державної податкової служби, місцевих фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого Державною податковою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, Державною казначейством України 21.12.2010 N 974/1597/499, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за N 1386/18681 (далі - Порядок, діяв протягом 21.01.2011- 25.02.2014, тобто в період звернення позивача 02.12.2012), заява подається платником податку до органу державної податкової служби за місцем перебування на податковому обліку в довільній формі. Обов`язковим реквізитом заяви є визначення платником податку напрямів перерахування коштів, що повертаються як помилково та/або надміру сплачені: на поточний рахунок платника податку в банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи державної податкової служби, незалежно від виду бюджету; готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Згідно із пунктом 7 Порядку, орган державної податкової служби на підставі даних особових рахунків платників готує висновок за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, два примірники Реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку, та три примірники Реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Згідно із зазначеними реєстрами орган державної податкової служби України, відповідний місцевий фінансовий орган та орган Державного казначейства України проводять приймання-передавання висновків про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань.

За платежами, належними державному бюджету, орган державної податкової служби в строк не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує та передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету, для виконання відповідному територіальному органу Державного казначейства України.

За платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, орган державної податкової служби в строк не пізніше ніж за сім робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує та передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, для погодження відповідному місцевому фінансовому органу.

Місцевий фінансовий орган у строк не пізніше ніж протягом двох робочих днів здійснює погодження отриманих висновків шляхом завірення підписом керівника місцевого фінансового органу, засвідченим печаткою, та повертає їх згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, відповідному органу державної податкової служби.

Орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня від дати отримання висновку, погодженого місцевим фінансовим органом, передає його згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, територіальному органу Державного казначейства України.

Відповідно до пункту 10 Порядку, на підставі отриманих висновків органи Державного казначейства України здійснюють повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 N 226 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 за N 1000/7288 (в редакції наказу Державного казначейства України від 29.05.2008 N 181).

З аналізу наведених норм слідує, що прийняття податковим органом висновку про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань обумовлене існуванням таких обставин: наявність надмірної сплати грошових зобов`язань, відсутність боргу у платника податків, подання платником заяви про повернення коштів із зазначенням напряму їх перерахування, що і було зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015 у справах № К/800/51391/14 та К/800/52078/14.

З даного приводу суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 269 ПК України визначено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пунктів 288.1 і 288.2 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується листом ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС в м. Києві, поданого до суду першої інстанції 02.11.2016 та зареєстрованого за № 83984/16 (том 2 а.с. 16) станом на 31.12.2013 в інтегрованій картці платника податку ТОВ «Інфокс» по орендній платі з юридичних осіб обліковується переплата в сумі 110214,58 грн., по земельному податку з юридичних осіб в сумі 6853,62 грн. Переплата виникла за рахунок поданих уточнюючих розрахунків.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Господарський суд міста Києва в рішенні від 09.10.2012 № 5011-38/11826-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради про розірвання договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 04.04.2001 та договору оренди земельної ділянки від 22.01.2001, встановив, що: « 04.12.2006 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Т.П. Петроліум» був укладений договір купівлі-продажу нежилих будівель, відповідно до якого позивач продав, а товариство з обмеженою відповідальністю «Т.П. Петроліум» придбало нежилі будівлі, що знаходяться у місті Києві по вул. Боженка, 20, а саме: нежилий будинок (літ. А) площею 685,40 кв. м., нежилий будинок (літ. Б) площею 81,60 кв. м, нежилий будинок (літ. В) площею 54,90 кв. м., всього 821,90 кв. м. 04.12.2006 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.П. Петроліум» був підписаний акт прийому-передачі нежилих будівель, відповідно до якого останній прийняв вказане майно.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин 1 та 2 статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 та частини 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 Цивільного кодексу України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 Земельного кодексу України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому, відповідно до частини 1 та частини 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент 04.12.2006 - укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель між ТОВ «Інфокс» та ТОВ «Т.П. Петроліум» був укладений договір купівлі-продажу нежилих будівель) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно правових угод, а право користування на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, приймаючи судові рішення, не взяли до уваги вказані норми матеріального права, а відтак не з`ясували, чи укладались цивільно-правові угоди між ТОВ «Інфокс» та ТОВ «Т.П. Петроліум» щодо переходу права власності на земельні ділянки або їх частини при укладанні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, також не з`ясували, чи визначалося право на земельну ділянку згідно з договором оренди земельної ділянки при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, а також не з`ясовано, чи укладалися між ТОВ «Інфокс» та ТОВ «Т.П. Петроліум» договори оренди спірних земельних ділянок, що свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не перевірили чи був позивач користувачем земельної ділянки у період за який, на його думку, помилково вносилась до бюджету плата за землю, чим не виконано в повному обсязі вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015, у справі № 826/3430/14.

Колегія суддів також зазначає, що у запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначив, що визнання податковим органом факту помилково сплачених коштів до бюджету шляхом підписання зазначених вище актів звірення розрахунків є доказом відсутності підстав для нарахування земельного податку та орендної плати за землю з моменту набрання чинності рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2012 у справі № 5011-38/11826-2012, тоді як суди встановили, що враховуючи сплату позивачем за податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Голосіївському районі штрафних санкцій з орендної плати за землю, на думку позивача, йому підлягає поверненню переплачена за земельний податок та орендну плату у період з 09.10.2012 по 24.04.2013 у розмірі 117068,20 грн.

Однак, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій також не встановлено, з якого саме моменту набрало чинності рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2012 у справі № 5011-38/11826-2012, чинність якого, впливає на розрахунок земельного податку та орендну плату, яка підлягає поверненню позивачу. Тоді як у листі Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 № 02-03/20 зазначено про те, що таке рішення є чинним.

Відсутні в матеріалах справи також і договір купівлі-продажу нежилих будівель від 04.12.2006, укладеного між ТОВ «Інфокс» та ТОВ «Т.П. Петроліум», відповідно до якого позивач продав, а товариство з обмеженою відповідальністю «Т.П. Петроліум» придбало нежилі будівлі, що знаходяться у місті Києві по вул. Боженка, 20, а саме: нежилий будинок (літ. А) площею 685,40 кв. м., нежилий будинок (літ. Б) площею 81,60 кв. м, нежилий будинок (літ. В) площею 54,90 кв. м., всього 821,90 кв., а також відсутній акт прийому-передачі нежилих будівель від 04.12.2006, укладений між позивачем та ТОВ «Т.П. Петроліум», відповідно до якого останній прийняв вказане майно.

За таких обставин, Суд, розглядаючи касаційну скаргу скаржника, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Частиною 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідовано Окружний адміністративний суд м. Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у м. Києві.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», розглядувана справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 у справі № 826/3430/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк