Постанова

від 23.04.2024 по справі 463/8620/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/8620/19 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.

Провадження № 22-ц/811/1838/23 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: Х.Б. Назар

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

10.10.2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з відповідача в його користь борг за договором позики від 07.09.2012 року в розмірі 30 000 Євро, що еквівалентно згідно курсу НБУ 790020 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 1268485,33 грн 33 коп. та 3 % річних в розмірі 144217 грн, а також стягнути з відповідача в його користь борг за договором позики від 09.10.2014 року в розмірі 70 000 Євро, що еквівалентно згідно курсу НБУ 1843380 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 847943 грн 45 коп. та 3% річних в розмірі 221054 грн.

Позов обгрунтовував тим, що 07 вересня 2012 року він передав відповідачу грошові кошти в сумі 30 000 Євро на відкриття медичної клініки згідно підписаної ними розписки терміном на один рік - до 07.09.2013 року. Зі спливом визначеного розпискою строку ОСОБА_1 кошти не повернув, однак на виконання усних домовленостей щодо відкриття медичної клініки, відповідачем було закуплено медичне обладнання, укладено договір оренди приміщення для ведення бізнесу. Згідно розписки від 09.10.2015 року відповідач отримав від нього ( ОСОБА_3 ) позику в розмірі 70 000 Євро. Після завершення всіх робіт та відкриття медичної клініки по АДРЕСА_1 , позичені кошти відповідач не повернув. Він неодноразово звертався до ОСОБА_1 з вимогами про повернення коштів, однак відповідач на його звернення не реагував, кошти не повернув. Просив позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 30 000 Євро, що станом на 01.10.2019 року згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 790 020 грн, а також 144 217 грн - три проценти річних від простроченої суми.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 2881,50 грн.

В решті вимоги залишено без задоволення за безпідставністю.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Вважає оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що зі змісту розписок вбачається, що зобов`язання з повернення позик повинні були бути виконаними 07.09.2013 року та 09.10.2015 року відповідно. Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався з 08.09.2013 року за розпискою від 07.09.2012 року та 10.10.2015 року за розпискою від 09.10.2014 року. Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за розпискою від 07.09.2012 року сплив 08.09.2016 року, а за вимогою про стягнення заборгованості за розпискою від 09.10.2014 - 10.10.2018 року. Позивач звернувся до суду з позовом 10.10.2019 року, тобто після спливу строку позовної давності, що згідно ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові. Як убачається з матеріалів справи, до відповіді на відзив позивач долучив копії актів приймання-передачі грошових коштів від 14.03.2019 року, від 27.12.2018 року, від 28.11.2018 року, від 13.07.2018 року, від 13.06.2018 року та від 03.05.2018 року, які на його думку, свідчать про переривання строку позовної давності. Однак, зазначені акти приймання-передачі не можна вважати належними, допустимими та достатніми доказами переривання строку позовної давності, оскільки в них відсутні вказівки, що кошти передаються з метою погашення заборгованості за розпискою від 07.09.2012 року та/або розпискою від 09.10.2014 року. При цьому, кошти згідно зазначених актів передавались позивачу у доларах США, в той час як згідно розписок, кошти відповідачу згідно умов договору позики були передані в євро. Також зазначає, що розписку від 09.10.2014 року було підписано не відповідачем, а іншою невстановленою особою. Щодо розписки від 07.09.2012 року, позовна давність про стягнення заборгованості за нею сплила 08.09.2016 року, тоді як акт, яким, на думку позивача, переривається позовна давність, датований 03.05.2018 року. Таким чином, на час підписання зазначеного акту, позовна давність вже сплила.

Крім того, відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). У зв`язку з тим, що має місце сплив строків позовної давності за основними вимогами вважається, що позовна давність спливла і до додаткової (похідної) вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних згідно статті 625 ЦК України.

Просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін.

У засіданні колегії суддів представник ОСОБА_1 - Бабій А.М. скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 проти скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до положень ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У випадку, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України (ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 07.09.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 07.09.2012 року, згідно якої ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30000 євро. У розписці також зазначено, що ОСОБА_1 зобов`язувався повернути позику 07.09.2013 року.

У визначений в розписці строк відповідач кошти не провернув.

Згідно актів приймання-передачі грошових коштів від 14.03.2019 року, від 27.12.2018 року, від 28.11.2018 року, від 13.07.2018 року, від 13.06.2018 року та від 03.05.2018 року ОСОБА_5 , діючи на підставі довіреності від 18 вересня 2017 року, в інтересах довірителя ОСОБА_1 передавав ОСОБА_3 грошові кошти в якості часткового погашення заборгованості, про що складено зазначені акти.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання за договором позики у встановлений строк відповідачем не виконані, у зв`язку з чим сума позики в розмірі 30000Євро,що станомна 01.10.2019року згідноофіційного курсуНБУ еквівалентно790020грн,а також144217грн -три процентирічних відпростроченої сумипідлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Однак, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно положеньст.264ЦК Україниперебіг позовноїдавності перериваєтьсявчиненням особоюдії,що свідчитьпро визнаннянею свогоборгу абоіншого обов`язку. Позовнадавність перериваєтьсяу разіпред`явленняособою позовудо одногоіз кількохборжників,а такожякщо предметомпозову єлише частинавимоги,право наяку маєпозивач. Післяпереривання перебігпозовної давностіпочинається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до положень ч.3-5 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2019 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому зазначив про застосування спливу строку позовної давності, який в частині позовних вимог про стягнення боргу за договором позики від 07.09.2012 року сплив ще 08.09.2016 року, при цьому з позовом до суду позивач звернувся лише 10.10.2019 року (а.с.41-43).

Так, матеріалами справи встановлено, що згідно розписки від 07.09.2012 року грошові кошти в сумі 30 00 євро відповідач ОСОБА_1 зобов`язувався повернути 07.09.2013 року.

Таким чином, перебіг строку позовної давності для звернення ОСОБА_3 з позовом про стягнення з відповідача боргу за договором позики від 07.09.2021 року розпочався з 08.09.2013 року та сплив 08.09.2016 року.

При цьому, колегія суддів вважає, що долучені позивачем до матеріалів справи акти приймання-передачі грошових коштів від 14.03.2019 року, від 27.12.2018 року, від 28.11.2018 року, від 13.07.2018 року, від 13.06.2018 року та від 03.05.2018 року про часткове повернення боргу не можуть свідчити про переривання строку позовної давності, оскільки таке виконання мало місце після закінчення строку позовної давності.

Враховуючи, що заява про застосування спливу позовної давності представником відповідача подана до винесення оскаржуваного рішення, що відповідає вимогам ч.4 ст.267 ЦК України, таку слід задоволити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 простягнення боргувідмовити заспливом позовноїдавності.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 травня 2023 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 03 травня 2024 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді Я.А. Левик

М.М. Шандра