Ухвала

від 07.05.2024 по справі 522/1506/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

07.05.2024

Справа № 522/1506/24

Провадження по справі №1-кп/522/1173/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси № 106 в режимі відеоконференцзв`язку кримінальне провадження №22024180000000032 від 26.01.2024 року, стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Молдова, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 , ( в режимі відеоконферензв`язку за допомогою власних технічних засобів через ВКЗ),

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 (в режимі відеоконференцзв`язку з ДУ «Рівненський слідчий ізолятор»),

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження № 22024180000000032 від 26.01.2024 року, стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Від прокурора надійшло клопотання про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, строком на 60 днів.

Захисник обвинуваченого заперечував проти задоволення клопотання прокурора через його необґрунтованість та формальний характер, про що надав письмові заперечення, та просив застосувати до його підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, або визначити менший розмір застави, який би відповідав його майновому стану.

На переконання захисника, в жодному рішенні суду не обґрунтовано належним чином неможливість застосування відносно ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Крім того, захисник зазначив, що фактичні обставини кримінального провадження не оспорюються стороною захисту та ставиться під сумнів можлива наявність факту провокативних дій щодо ОСОБА_3 , а також вірність кримінально-правової кваліфікації інкримінованих ОСОБА_3 дій, та оскільки ОСОБА_3 не є особою, яка має юридичну освіту, й останньому складно оперувати юридичними категоріями, останній вказав про те, що ним частково визнається провина. Тому стороні захисту незрозуміло, чому суд дійшов висновку щодо нестабільної процесуальної позиції обвинуваченого.

Також, захисник зазначив, що в рамках даного кримінального провадження ним було долучено низку процесуальних документів до його письмових заперечень та клопотань про зміну запобіжного заходу, здійснивши аналіз яких суд міг переконатись в достовірності доводів сторони захисту. Окрім того, захисник зазначив, що дане клопотання про продовження ОСОБА_3 міри запобіжного заходу є ідентичним клопотанню, яке було предметом розгляду з боку суду на стадії підготовчого судового засідання та в своїй ухвалі при обґрунтуванні ризиків суд посилається виключно на тяжкість інкримінованого ОСОБА_3 злочину, що на переконання сторони захисту без наведення додаткових підстав, свідчитиме про автоматичне продовження обвинуваченому дії раніше обраного виключного запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою, що, на думку захисника, є порушення судом п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Захисник звернув увагу, що ОСОБА_3 не має наміру переховуватися від суду, за умови посилення контролю за перетином державного кордону України військовозобов`язаними особами в період дії воєнного стану.

Також захисник просив врахувати суд, що на стадії досудового розслідування сторона захисту по меншій мірі чотири рази зверталася на адресу сторони обвинувачення з клопотанням про проведення допиту свідків в порядку ст. 615 КПК України, в цілях забезпечення подальшої доказової сили таких показань при розгляді справи у суді, однак відповідні клопотання сторони захисту залишилися без задоволення й сторона обвинувачення продовжує своєю фактично бездіяльністю виправдовувати продовження існування відносно ОСОБА_3 ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому, звернув увагу, що при продовженні запобіжного заходу за клопотанням прокурора суд не поклав на обвинуваченого обов`язку носити електронний засіб контролю та утримуватися від спілкування зі свідками, наміру впливати на яких обвинувачений не має.

Також захисник звернув увагу, на безпідставність посилання прокурора у своєму клопотанні щодо відсутності у ОСОБА_3 офіційного працевлаштування, оскільки останній утримується під вартою вже 9 місяців.

Також захисник вказав, що визначений розмір застави не відповідає майновому стану його підзахисного, який не працевлаштований та у вказаній ситуації опинився, у зв`язку із скрутним матеріальним становищем його сім`ї.

Обвинувачений підтримав свого захисника та просив застосувати до нього більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.

Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України при застосуванні запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст. 178 КПК України.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цьогоКодексу,повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом в повному обсязі не були дослідженні матеріали кримінального провадження, суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченому кримінального правопорушення.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України за кваліфікуючими ознаками: сприяння в організації незаконного переправлення особи через державний кордон України шляхом надання порад, вказівок, засобів, вчиненні за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

Вирішуючи питання про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу, суд враховує дані щодо особи обвинуваченого, який є громадянином України, офіційно не працевлаштований, раніше не судимий, проживав до затримання в м. Одеса, має на утриманні дружину інваліда 3 групи, яка доглядає за братом інвалідом 1 групи, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків.

Враховуючи в сукупності дані щодо особи обвинуваченого, а також тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, тому на думку суду, існує ризик того, що обвинувачений, розуміючи наслідки покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, може вдатися до спроб переховуватися від суду, з метою уникнення відповідальності, що доводить заявлений прокурором у клопотанні ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд приймає до уваги доводи сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків та даних щодо його особи, проте наразі вони не можуть слугувати достатньою підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який.

Крім того, суд вважає, що прокурором також доведений ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у впливі обвинуваченого на свідків у даному кримінальному провадженні, які судом ще не всі допитані, з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань, оскільки як зазначено у клопотанні, в ході здійснення протиправної діяльності були також присутні й інші особи, які допитані в ході досудового розслідування у якості свідків та вказаний ризик існує не тільки на стадії досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду, до безпосереднього допиту свідків судом.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до положень ч. 11 ст. 615 КПК України показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Однак виходячи з аналізу вказаної норми, це не означає, що у суду автоматично відпадає необхідність у безпосередньому допиті свідків під час судового розгляду кримінального провадження. Суд має право дослідити покази свідків, отримані в порядку ст. 615 КПК України, у разі об`єктивної неможливості забезпечити їх явку в судове засідання, враховуючи введений в Україні воєнний стан.

Таким чином, суд враховує доводи сторони захисту про визнання ОСОБА_3 пред`явленої підозри та надання викривальних показів, однак не вважає, що вказане може слугувати підставою, яка беззаперечно виключає можливість зміни вказаної позиції в подальшому під час судового розгляду.

Дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, суд враховує необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, та наявності доведених прокурором ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати на даний час, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора та продовжити застосований обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом на даний час не встановлено.

Підстав для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на теперішній час судом також не встановлено.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пунктом 2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.

За певних обставин небезпідставним також буде взяття до уваги суми збитку, що ставиться особі в провину («Мангурас проти Іспанії», §§ 81 та 92), що в свою чергу спростовує доводи сторони захисту щодо безпідставності визначеного раніше розміру застави, який є співрозмірним із розміром інкримінованої неправомірної вигоди у сумі 4000 доларів США.

Разом з тим, суд не може не враховувати останню практики ЄСПЛ, зокрема рішення, в яких зазначено, що розмір застави має бути належним чином обґрунтовано у рішенні, яке встановлює заставу, розмір якої має бути помірним і відчутним для особи («Георгієва проти Болгарії», §§ 15, 30 та 31), також має бути враховано матеріальне становище обвинуваченого (підсудного) («Христова проти Болгарії», § 111) та його платоспроможність («Тошев проти Болгарії», §§69-73).

З у рахуванням наведеного, суд, виходячи з практики ЄСПЛ, враховуючи майновий стан обвинуваченого та те, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.02.2024 року останньому було визначено розмір застави, а саме у розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, вважає за можливе його зменшити та визначити обвинуваченому розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, у розмірі 60 прожиткових мінімумів, який буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у даному кримінальному провадженні, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання прокурора та продовжити застосований стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що на даній стадії судового розгляду, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, що у сукупності дає достатні підстави вважати, що на даній стадії судового розгляду застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти ризикам, передбаченим п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати з моменту обрання йому даного виду запобіжного заходу.

Крім того, будь-яких нових даних, які не було враховано судом раніше при вирішенні судом питання щодо міри запобіжного заходу стосовно обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, стороною захисту представлено не було.

Керуючись ст. 110, 132, 176, 177, 178, 182, 183, 194, 199, 331, 372, 376, 395 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, а саме у розмірі 60 (шістдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 00 (нуль) копійок, строком на 60 (шістдесят) днів.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області, з призначенням платежу: застава за обвинуваченого; провадження по справі № 1-кп/522/1173/24.

Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 (шістдесят) днів обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

1) прибувати за кожною вимогою до суду в розумні строки;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

5) утримуватися від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними у кримінальному провадженні.

Роз`яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов`язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду, без поважних причин не повідомив про причину своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Строк дії ухвали суду становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з моменту її постановлення, тобто з 07.05.2024 року, який діє до 05.07.2024 року включно.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню.

Копію ухвали суду вручити обвинуваченому, прокурору та направити ДУ «Рівненський слідчий ізолятор».

Ухвала суду в частині запобіжного заходу може бути оскаржена протягом п`яти днів до Одеського апеляційного суду з моменту її оголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, з моменту вручення її копії.

Суддя Приморського районного суду

м. Одеси ОСОБА_6