Постанова

від 25.04.2024 по справі 522/5398/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1533/24

Справа № 522/5398/21

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бойко Анастасії Вадимівни на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12 квітня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, Кредитної спілки «Кредитінвест» про витребування майна, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради про витребування майна із чужого незаконного володіння, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності.

Позов обґрунтований тим, що на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2006 року позивач набула у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який в подальшому на підставі договору іпотеки від 10 квітня 2009 року, укладеного з Кредитною спілкою «Кредитінвест», передала в іпотеку на забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 0600000055 від 11.04.2008 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року по цивільній справі № 522/16611/15-ц задоволено частково позовні вимоги КС «Кредитінвест» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та в рахунок сплати заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року у загальному розмірі 9 624 785,68 грн, укладеним між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_3 , звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема належний позивачу житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 3 303 300 грн. Указаним рішенням визначено порядок його виконання та зазначено, що воно є підставою для реєстрації за КС «Кредитінвест» права власності на нього.

30.05.2017 року між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу за № 1382 та № 1385, згідно яких ОСОБА_2 набула право власності на вказаний житловий будинок.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року по справі № 522/16611/15-ц скасовано в частині задоволення позовних вимог КС «Кредитінвест» та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КС «Кредитінвест».

За вказаних підстав, посилаючись на те, що нерухоме майно вибуло з її володіння поза її волею на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано, на підставі ст. 388 ЦК України позивач звернулась до суду та просила суд витребувати у ОСОБА_2 на свою користь житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, указуючи, що судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно та підставою для скасування попередньої державної реєстрації права власності, позивач також просила відновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного житлового будинку з каміння під літ. «А», загальною житловою площею 97,5 кв.м., загальною площею 315,0 кв. м., № 1-3 - огорожа, на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2006 року; скасувати запис № 20677069 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , внесений на підставі договору купівлі-продажу № 1382 від 30.05.2017 та скасувати запис № 20677195 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , внесений на підставі договору купівлі-продажу № 1385 від 30.05.2017.

Ухвалою Приморського районного суду від 15 лютого 2022 року до участі у справі залучено Кредитну спілку «Кредитінвест», як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Бойко Анастасія Вадимівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Залишаючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, Кредитної спілки «Кредитінвест», про витребування майна, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності без задоволення, суд першоїінстанції, виходив з того, що:

- спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею, що в силу положень ст. 388 ч. 1 п. 3 ЦК України є підставою для визнання обґрунтованої позовної вимоги щодо витребування майна від ОСОБА_2 , а обраний позивачем спосіб захисту шляхом витребування житлового будинку відповідає вимогам закону;

- рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем;

- відповідачем вході розглядусправи 15.06.2021подано письмовузаяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, вказавши, що ОСОБА_1 пропущено трирічний строк позовної давності звернення до суду;

- у жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення зі спірного житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку (справа № 522/19546/17). 05.02.2018року ОСОБА_1 видала довіреністьна представництвосвоїх інтересів,в томучислі всуді, ОСОБА_5 ,який бравучасть усудовому засіданнів указанійсправі вінтересах ОСОБА_1 23.04.2018року. У той же час ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння лише 29 березня 2021 року, тобто з пропуском визначеного законом загального трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України), поважних причин пропуску цього строку не навела;

- доводи позивача про переривання строку позовної давності є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- 11 квітня 2008 року між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1 792 750,00 грн., що еквівалентно 355 000,00 доларів США на строк до 11 квітня 2011 року. Шляхом укладеннядодаткових договорів сторонами до цього договору неодноразово вносилися зміни щодо умов кредитування, збільшення розміру кредиту, строків повернення коштів;

- у забезпеченнявиконання кредитногозобов`язання, 10.12.2009 між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Кредитінвест» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 14491, відповідно до умов якого, іпотекодавець надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 ;

- заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року задоволено частково позовні вимоги КС «Кредитінвест» та в рахунок погашення (сплати) заборгованості за кредитним договором № 0600000055 від 11 квітня 2008 року, укладеним між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_3 , в загальному розмірі 9 624 785,68 грн., зокрема звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 , належний на праві власності ОСОБА_1 , шляхом визнання за Кредитною спілкою «Кредитінвест» права власності на зазначений житловий будинок, оціночною вартістю 3 303 300,00 грн. Встановлено порядок виконання рішення суду, а саме зазначено, що це рішення є підставою для реєстрації за Кредитною спілкою «Кредитінвест» права власності зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 та який був предметом іпотеки;

- на підставі судового рішення від 29 грудня 2016 року КС «Кредитінвест» зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за собою право власності, у тому числі на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- за договорами купівлі-продажу від 30 травня 2017 року, зареєстрованими у реєстрі за № 1382 та №1385 КС «Кредитінвест» відчужила на користь ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 ;

- згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на зазначене домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 ;

- 19.12.2017 року було подано до суду заяву про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.12.2016 у справі № 522/16614/15-ц, яка ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2018 року залишена без задоволення;

- постановою апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Кредитної спілки «Кредитінвест» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено;

- у квітні 2019 року ОСОБА_1 пред`явлено до суду позов до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 1382 та № 1385 від 30.05.2017 року, укладених між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_2 , який постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2021 року за наслідками скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2020 року та ухвалення нового судового рішення - залишений без задоволення.

Колегія суддів виходить з такого.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За змістом ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частин 1, 2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права

власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення

в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, провадження № 14-396цс19, зробила висновок, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини першатретя статті 388 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року

у справі № 522/7636/14-ц, провадження № 14-636цс18, викладено висновок про те, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року. Отже, з урахуванням норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року

у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18)також зроблено висновок, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_2 адвокат Попелюк В.П. подав заяву від 14.06.2021 року про застосування позовної давності, посилаючись на те, що про звернення стягнення на предмет іпотеки та перехід права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 доКС «Кредитінвест», а потім і до ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 була обізнана у лютому 2018 року, оскільки надала довіреність на представництво своїх інтересів ОСОБА_5 , який по цій довіреності 23.04.2018 року приймав участь в судовому засіданні у справі за позовом ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння у зв`язку з пропускомпозовної давності, районний суд виходив з обґрунтованості позову та ефективності обраного позивачем способу захисту прав, наявності заяви відповідача про застосування позовної давності, а також, що у жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення зі спірного житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку (справа № 522/19546/17) і, що ОСОБА_1 була обізнана про звернення стягнення на предмет іпотеки та перехід права власності на житловий будинок по

АДРЕСА_1 доКС «Кредитінвест», а потім і до ОСОБА_2 не пізніше лютого 2018 року, оскільки видала довіреність на представництво в суді її інтересів ОСОБА_5 , який на підставі даної довіреності представляв ОСОБА_1 в судовому засіданні 23.04.2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 , як нового власника спірного будинку про виселення ОСОБА_1 , а до суду ОСОБА_1 з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння звернулась 29.03.2021 року, тобто з пропуском позовної давності, не навівши поважних причин пропуску строку і не надавши доказів переривання позовної давності.

Під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів з`ясовано, що у забезпеченнявиконання кредитногозобов`язання за кредитним договором між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_3 від 11.04.2008 року на суму еквівалентної 355000 доларів США, в іпотеку кредитній спілці передано житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 власник ОСОБА_1 .

Після ухвалення Приморським районним судом м.Одеси заочного рішення від 29.12.2016 року і до його скасування в апеляційному порядку 13.12.2018 року, набувач Кредитна спілка «Кредитінвест» зареєструвала за собою право власності на даний житловий будинок і з метою відшкодування неповерненого кредиту здійснила його відчуження ОСОБА_2 , яка стала його набувачем і новим власником.

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 з позовом про виселення.

В матеріалах справи № 522/19546/17 про виселення та зняття з реєстраційного обліку після відкриття провадження у справі 15.11.2017 року відсутні докази про вручення ОСОБА_1 судової кореспонденції та копії позовної заяви, але незважаючи на це, як правильно зазначив районний суд, 05.02.2018 року ОСОБА_1 видала довіреність ОСОБА_5 на представництво її інтересів в судах, по якій представник взяв участь у вказаній справі № 522/19546/17 в судовому засіданні 23.04.2018 року.

Тобто суд виходив з того, що строк позовної давності слід обліковувати щонайменше з 05.02.2018 року - дати видачі ОСОБА_1 довіреності, по якій той взяв участь у справі про її виселення зі спірного будинку за позовом нового власника.

Вказане свідчить про те, що про своє порушене право позивач була обізнана не пізніше 05.02. 2018 року, проте до суду з цим позовом звернулась 29.03.2021 року, зі спливом трирічного строку позовної давності, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском ОСОБА_1 строку позовної давності.

Висновок районного суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, відповідно до якоїпорушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Велика Палата Верховного Суду у п. 62 постанови від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 звертала увагу на те, що обов`язок доказування тієї обставини, що строк позовної давності було пропущено з поважних причин покладено на позивача.

У справі, яка переглядається, апелянтом в доводах апеляційної скарги не конкретизована ціль видачі нею довіреності від 05.02.2018 року про представництво її інтересів ОСОБА_5 з огляду на те, що суд в оскаржуваному рішенні чітко пов`язував видачу довіреності з обізнаністю позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки та перехід права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 і неспростовано причинно-наслідкового зв`язку між видачею 05.02.2018 року довіреності ОСОБА_5 і його участю в якості представника інтересів ОСОБА_1 саме на підставі цієї довіреності у справі про виселення ОСОБА_1 зі спірного будинку новим власником.

Також слушним і таким, що підтверджується матеріалами справи 522/19546/17, є посилання представника відповідача ОСОБА_2 на відсутність доказів про вручення ОСОБА_1 судової кореспонденції та копії позовної заяви після відкриття провадження у справі 15.11.2017 року, що однак не стало перешкодою обізнаності ОСОБА_1 для забезпечення представництва своїх інтересів у справі про виселення шляхом видачі 05.02.2018 року довіреності і взяття участі у справі її представником на підставі цієї довіреності.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку районного суду про застосування позовної давності, оскільки на думку апелянта суд мав би надати оцінку поважності пропуску строку позовної давності та незначний проміжок часу пропуску такого строку (декілька місяців), поновити його та захистити порушене право, є неспроможними так, як зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновокабо свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, якіє підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бойко Анастасії Вадимівни - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 10.05.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова