Постанова

від 23.04.2024 по справі 909/847/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р. м. Львів Справа №909/847/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Головуючий суддя І.Б. Малех

СуддіВ.М.Гриців

Б.Д.Плотніцький

секретар судового засідання Залуцький Д.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Костанза», вих. №100/34 від 06.02.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/462/24 від 14.02.2024)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2024 року (суддя Михайлишин В.В., повний текст рішення складено 19.01.2024, м. Івано-Франківськ)

у справі № 909/847/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничого торгівельного об`єднання «Український національний продукт», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Костанза», м. Калуш Івано-Франківської області

про стягнення трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язань за договором поставки в сумі 2099232,68 гривень,

за участю представників, учасників процесу:

від відповідача (скаржника): не з`явились;

від позивача: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

11.09.2023 року на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничого торгівельного об`єднання «Український національний продукт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Костанза» про стягнення трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язань за договором поставки в сумі 2099232,68 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, який є правонаступником ДП «Калуська теплоелектроцентраль-нова») умов договору поставки вугілля № 660 від 29.12.2018, в частині оплати вартості отриманого вугілля, внаслідок чого, станом на дату звернення з позовом до суду, утворився борг перед позивачем в сумі 79994417,50 гривень. На підставі статті 625 Цивільного кодексу Українипо позивачем на суму боргу нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 10936327,24 грн, однак, позивач посилаючись на брак коштів на оплату судового збору, заявив до стягнення з відповідача на свою користь лише частину 3 % річних за період прострочення з 16.02.2019 по 31.12.2019 в сумі 2099232,68 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2024 року у справі № 909/847/23 позов задоволено, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 2099232,68 грн трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язань за договором поставки вугілля № 660 від 29.12.2018, а також 31488,50 грн судового збору.

При прийнятті рішення суд встановив, що відповідач є правонаступником майнових прав (окрім права постійного користування земельною ділянкою) та обов`язків Державного підприємства «Калуська теплоелектроцентраль-нова», відповідно до умов укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Костанза» договору купівлі - продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Калуська Теплоелектроцентраль-Нова» за результатами аукціону з умовами № UA-РS-2021-10-31-000002-1. Факт переходу правонаступництва також встановлено в судових справах №909/718/22, №909/668/21 та №300/2649/22, відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України не потребують повторного доказування.

Відтак, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі виникли правовідносини на підставі договору поставки вугілля № 660 від 29.12.2018, який за правовою природою є договором поставки. Вказаний договір підписаний сторонами, скріплений печатками, в судовому порядку недійсним не визнавався. Відповідач взяті на себе обов`язки, щодо оплати за поставлене вугілля (без транспортних витрат) в сумі 79994471, 50 грн не виконав. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів не надано, що в силу положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України є його процесуальним обов`язком. Також суд врахував позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

В частині строків позовної давності суд зазначив, що строк позовної давності розпочався 14.06.2019 і закінчився 14.06.2022, однак, з урахуванням розповсюдження на території України з 11.03.2020 поширення корона вірусної хвороби та введенням на всій території України з 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, такий строк було продовжено на строк його дії, відповідно позивач звернувся з вимогою про стягнення трьох відсотків річних у межах позовної давності.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Костанза», не погодившись з прийнятим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує наступним:

1)твердження суду в частині виконання позивачем умов договору поставки не відповідають дійсності, так, як суд не дослідив первинні документи, які підтверджують заборгованість ДП «Калуська ТЕЦ», оскільки наявність на первинних документах підписів представників сторін не відповідає дійсності;

2)судом не взято до уваги відсутність трьохсторонньої угоди про перехід прав та обов`язків між сторонами у справі та ДП «Калуська ТЕЦ»;

3)проігноровано твердження відповідача про відсутність відомостей про юридичних осіб правонаступників ДП «Калуська ТЕЦ», так як процес припинення ще не завершений;

4)судом не взято до уваги матеріальний стан відповідача та не враховано наявність судових рішень про стягнення з відповідача на користь кредиторів грошових сум, а тому просить врахувати положення ст. 233 ГК України;

В додаткових поясненнях відповідач звертає увагу на те, що позивач з позовом про стягнення основної суми боргу за договором поставки до суду не звертався, рішення про суду про встановлення факту заборгованості відсутнє. Також у даному випадку відсутнє поняття боржник та прострочення виконання, а тому відповідач не може нести відповідальність перед позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України. Крім того, факт видання 07.09.2022 начальником РВ ФДМ України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях наказу № 276, про припинення юридичної особи ДП «Калуська ТЕЦ», шляхом приєднання до відповідача та призначення комісії з припинення юридичної особи не дає підстав для виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем та не робить відповідача боржником, який вчинив прострочення виконання зобов`язання.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано (не надіслано), відповідно останній скористався своїм правом, визначеним ч. 1, ст. 263 ГПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2024 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді - Гриців В.М., Плотніцький Б.Д.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Костанза», вих. №100/34 від 06.02.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/462/24 від 14.02.2024) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2024 року у справі № 909/847/23 та ухвалою суду від 05.03.2024 розгляд апеляційної скарги призначено на 26.03.2024.

З підстав зазначених в ухвалах суду від 26.03.2024 та від 16.04.2024 розгляд справи відкладався, зокрема ухвалою суду від 16.04.2024 розгляд справи було відкладено на 23.04.2024.

Представник позивача в судове засідання не прибув, у своїй апеляційній скарзі скаржник просив апеляційну скаргу задоволити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову.

Від відповідача (скаржника) представник не прибув.

З приводу неприбуття представників сторін в судове засідання, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку розглянути справу за їх відсутності, виходячи з наступного.

Як вбачається з ухвал суду апеляційної інстанції, явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалася, а чергове відкладення апеляційної скарги призведе до затягування розгляду апеляційної скарги.

Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 922/3562/19, від 13.10.2020 у справі № 914/362/19 та від 03.02.2021 у справі № 914/197/19.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення від 12.01.2024 Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/847/23 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче торгівельне об`єднання «Український національний продукт» (по договору - постачальник/по справі - позивач) уклало з Державним підприємством «Калуська Теплоелектроцентраль-Нова» (припинена шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Костанза») (по договору - покупець/по справі - відповідач) договір поставки вугілля № 660 (далі - договір) з додатками до нього.

Відповідно до пунктів 1.1. - 1.2. якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність покупця вугільну продукцію (далі - вугілля) в строки, в кількості, асортименті і з якісними характеристиками, по реквізитах та ціні, погодженими сторонами в цьому договорі. Покупець прийме вугілля, оплатить його вартість відповідно до умов договору.

Строк (термін) поставки вугілля: згідно додатків до договору на кожний календарний місяць, але не пізніше 31.12.2019. Вугілля постачається партіями, рівномірно протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах (далі - вагонах) вантажною швидкістю на умовах DDP, згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, які застосовуються із врахуванням особливостей, пов`язаних з умовами цього договору та його внутрішньодержавним характером. Місце поставки вугілля: залізнична станція вантажоотримувача (надалі залізнична станція призначення) (п. 2.1. договору).

Згідно із пунктом 2.2 договору, під партією сторони розуміють кількість вугілля, яке вироблене і відвантажене покупцю за певний проміжок часу, середня якість якого характеризується однією об`єднаною пробою (відповідно до ДСТУ 4096-2002 та особливостей цього договору).

Датою виконання зобов`язання з поставки є дата календарного штемпеля залізничної станції призначення на перевізному документі. Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання між сторонами акта приймання - передачі вугілля. Вугілля, яке не відповідає умовам цього договору та не прийняте з цих підстав покупцем, до поставки за даним договором не зараховується (п. 2.4. договору).

Відповідно до пункту 3.3.1. договору, покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вугілля на умовах договору.

Згідно із пунктом 6.1. договору, загальна сума договору становить суму фактичної вартості вугілля, поставленого на підставі додатків до договору, нарахуванням визначеної згідно з п. 6.2. договору фактичної ціни вугілля та орієнтовно становить 1318441000 грн з ПДВ (згодом ціна вказана у даному пункті, шляхом укладення додаткових угод № 1 та № 4, була змінена до 394204393,01 грн з ПДВ).

За пунктом 6.4. договору, оплата вартості вугілля поставленого у відповідному місяці поставки, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості поставленого продавцем та прийнятого покупцем у відповідному місяці вугілля на поточний рахунок продавця до 15-го числа місяця, що слідує за місяцем поставки, оформлених належним чином рахунків, податкових накладних, реєстрів до зведених податкових накладних, розрахунків знижок/надбавок ціни та вартості вугілля, посвідчень якості на поставлене вугілля, копій залізничних накладних (переліків перевізних документів в разі добору залізницею залізничного тарифу) та за умови підписання сторонами актів приймання-передачі вугілля і актів звіряння вугілля за кількістю і якістю.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та договором. У випадках, які не врегульовані умовами цього договору, сторони керуються діючим законодавством України (пункти 7.1., 7.3. договору).

Згідно із пунктом 8.10. договору, сторони домовились, що у відповідних специфікаціях та/або додатках та/або додаткових угодах до цього до цього договору можуть бути погоджені інші базові умови поставки і перевезення вугілля, мінімальна норма відвантаження вугілля, перелік документів, що надаються постачальником покупцеві, момент переходу права власності, умови оплати і приймання вугілля за кількістю і якістю, а також можуть бути змінені інші умови договору. В цьому випадку умови, погоджені сторонами в таких специфікаціях та/або додатках та/або угодах до цього договору, мають пріоритет над відповідними умовами, зазначеними в договорі.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019 року включно (п. 10.1. договору).

До договору сторонами укладено 5 додатків (Специфікацій поставки вугілля) та 4 додаткових угоди, які підписані сторонами та скріплені печатками.

Відповідно до додатку № 1 від 29.12.2018, додатку № 2 від 01.02.2019, додатку № 3 від 01.03.2019, додатку № 4 від 01.04.2019 та додатку № 5 від 26.04.2019 до договору сторони погодили постачання в січні - травні 2019 року вугільної продукції - суміш вугілля кам`яного, ДГ/Г(Г2)/ГЖ СШ 0-13 у загальній кількості 137 094 тон з можливим відхиленням +/- 5 %.

На виконання умов договору постачальник поставив та передав у власність покупця обумовлену вугільну продукцію (вугілля) в загальній кількості 136086,62 тон на загальну суму 372085053,19 гривень, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме: видатковими накладними, актами звіряння кількості, якості та приймання-передачі вугільної продукції, реєстрами залізничних накладних до актів звіряння, за період з січня місяця 2019 року по травень місяць 2019 року, які підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.

В порушення умов договору, з порушенням строків та сум оплати у період з лютого місяця 2019 року по лютий місяць 2020 року покупець здійснив часткову оплату отриманого вугілля на загальну суму 292090581,69 гривень, що підтверджується відповідними банківськими документами.

Станом на 05.09.2023 загальна сума заборгованості покупця за договором за поставлене вугілля (без транспортних витрат) складає 79994471,50 гривень.

Як зазначає позивач в своїй позовній заяві, останнім на підставі статті 625 Цивільного кодексу України на суму боргу нараховано відповідачу 3 % річних за період з 16.02.2019 по 05.09.2023 в сумі 10936327,24 гривень, однак, через брак коштів на оплату судового збору, позивач, заявив до стягнення з відповідача на частину 3 % річних за період прострочення з 16.02.2019 по 31.12.2019 в сумі 2099232,68 гривень.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як зазначено вище, предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язань за договором поставки за період прострочення з 16.02.2019 по 31.12.2019 в сумі 2099232,68 гривень.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Судом встановлено, що 29.12.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче торгівельне об`єднання «Український національний продукт» (по договору - постачальник/по справі - позивач) було укладено з Державним підприємством «Калуська Теплоелектроцентраль-Нова» (припинена шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Костанза») (по договору - покупець/по справі - відповідач) договір поставки вугілля № 660 (далі - договір) з додатками до нього.

З вищенаведеного слідує, що між сторонами по справі виникли правовідносини на підставі договору поставки вугілля № 660 від 29.12.2018, який за правовою природою є договором поставки.

Вказаний договір підписаний сторонами, скріплений печатками, в судовому порядку недійсним не визнавався.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України). Вказане положення кореспондується з приписами статті 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов договору постачальник поставив та передав у власність покупця обумовлену вугільну продукцію (вугілля) в загальній кількості 136086,62 тон на загальну суму 372085053,19 гривень, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме: видатковими накладними, актами звіряння кількості, якості та приймання-передачі вугільної продукції, реєстрами залізничних накладних до актів звіряння, за період з січня по травень місяці 2019 року, які підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.

В порушення умов договору, з порушенням строків та сум оплати у період з лютого місяця 2019 року по лютий місяць 2020 року, покупець здійснив часткову оплату отриманого вугілля на загальну суму 292090581,69 гривень, що підтверджується відповідними банківськими документами.

Станом на 05.09.2023 загальна заборгованість покупця за договором за поставлене вугілля (без транспортних витрат) складає 79994471,50 гривень.

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявні вищезазначені документи, які свідчать про поставку товару, натомість відповідачем не подано жодних документів, які б свідчили протилежне, а твердження скаржника, щодо підпису первинних документів є дише голослівними та не підтверджені жодними доказами в розумінні статей 66, 67 ГПК України.

Разом з тим, судова колегія враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Відповідно до приписів частини 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

З урахуванням зазначених норм закону та встановлених обставин по справі, суд встановив факт порушення відповідачем свого зобов`язання, щодо оплати за поставлене вугілля (без транспортних витрат) в сумі 79994471,50 гривень. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів не надано, що в силу положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України є його процесуальним обов`язком.

Щодо заявлених позивачем до стягнення суми 3% річних за період з 16.02.2019 по 31.12.2019 в сумі 2099232,68 грн без суми основного боргу, слід зазначити наступне.

При цьому, суд звертає увагу на положення статті 14 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, у господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Тобто позивач, вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого диспозитивного права, шляхом звернення з позовом із визначеними ним вимогами до особи, винної, на його думку, в порушенні його майнових прав.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Так, в межах даного позову позивач, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання за договором поставки вугілля № 660 від 29.12.2018, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Констанза» три відсотки річних за період прострочення з 16.02.2019 по 31.12.2019 в сумі 2 099 232, 68 гривень.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України України).

Аналіз зазначених норм права та умов договору поставки вугілля № 660 від 29.12.2018, дає підстави для висновку, що порушення покупцем умов договору щодо своєчасної оплати товару є підставою для нарахування відсотків річних, які є компенсацією (платою) за користування утримуваними боржником грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» пленум Вищого господарського суду України, з метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, постановив надати роз`яснення за яких господарським судам необхідно мати на увазі, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Період нарахування вказаних платежів законодавством не обмежений та здійснюється протягом всього часу існування прострочки виконання грошового зобов`язання. А відтак, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку за прострочку виконання основного зобов`язання по договору останній нарахував за період прострочення з 16.02.2019 по 31.12.2019 три відсотки річних в сумі 2099232,68 гривень.

Слід зазначити, що відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку трьох відсотків річних у відзиві не висловив.

Отже, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов`язання та в силу наведених приписів закону, перевіривши нарахування трьох відсотків річних та встановивши обґрунтованість та арифметично вірне їх нарахування, судова колегія приходить до висновку, що вимоги позивача в частині заявлених позовних вимог є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо тверджень скаржника, що судом не взято до уваги відсутність трьохсторонньої угоди про перехід прав та обов`язків між сторонами у справі та проігноровано твердження відповідача про відсутність відомостей про юридичних осіб правонаступників ДП «Калуська ТЕЦ», так як процес припинення ще не завершений, судова колегія вважає безпідставними та такими, які спростовуються з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03.12.2021 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Костанза», код за ЄДРПОУ 39822094, договір купівлі - продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Калуська Теплоелектроцентраль-Нова» за результатами аукціону з умовами № UA-РS-2021-10-31-000002-1 (докази в матеріалах справи).

На підставі зазначеного договору ТОВ «Костанза» отримало у власність об`єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Калуська Теплоелектроцентраль-Нова» (код за ЄДРПОУ - 40885849).

Відповідно до пункту 4.1. договору, покупець, який придбав об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником майнових прав (крім права постійного користування земельними ділянками) і обов`язків Державного підприємства "Калуська Теплоелектроцентраль-Нова" (код за ЄДРПОУ - 40885849) відповідно до умов договору та законодавства України.

Крім того, частиною 1 статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

Разом з тим, факт переходу правонаступництва (переходу всіх прав та обов`язків) від ДП «Калуська теплоелектроцентраль-Нова» до ТОВ «Костанза» встановлено, зокрема, у судових рішеннях (ухвалах) Господарського суду Івано-Франківської області від 12.12.2022 у справі № 909/718/22, від 07.10.2022 у справі № 909/668/21, а також у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2022 по справі № 300/2649/22.

Відповідно до п. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо тверджень скаржника, що судом не взято до уваги матеріальний стан відповідача та не враховано наявність судових рішень про стягнення з відповідача на користь кредиторів грошових сум, а тому просить врахувати положення ст. 233 ГК України, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Натомість застосування ст. 625 ЦК України є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями.

Аналогічну правову позицію зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, якою зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Також є вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування строків позовної давності, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, так, як такий строк було продовжено на строк його дії, відповідно позивач звернувся з вимогою про стягнення трьох відсотків річних у межах позовної давності.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними, та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 114, 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Костанза», вих. №100/34 від 06.02.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/462/24 від 14.02.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2024 року у справі № 909/847/23 залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ТОВ «Костанза».

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286-289 ГПК України.

5.Матеріали справи № 909/847/23 повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складено та підписано 13.05.2024, з врахуванням того, що член-колегії суддя Плотніцький Б.Д. перебував у відпустці з 06.05.2024 по 10.05.2024, а 11-12.05.2024 були вихідними днями (субота, неділя).

Головуючий суддяІ.Б. Малех

СуддяВ.М.Гриців

СуддяБ.Д.Плотніцький