Постанова

від 13.05.2024 по справі 904/5622/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5622/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2023 року у справі №904/5622/23 (суддя Новікова Р.Г.)

за позовом Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро

до Комунального підприємства "Їдальня №810 Дніпропетровської обласної ради", м. Дніпро

про стягнення суми боргу в розмірі 114 097,99 грн, пені в розмірі 114 097,99 грн, 3% річних в розмірі 1763,05 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року Дочірнє підприємство "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради звернулось до Комунального підприємства "Їдальня №810 Дніпропетровської обласної ради" з позовом про стягнення суми боргу в розмірі 114 097,99 грн, пені в розмірі 114 097,99 грн, 3% річних в розмірі 1 763,05грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договором на постачання теплової енергії №276 від 08.11.2021 року (в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2022 року).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2023 року у справі №904/5622/23 позов задоволено частково.

Зменшено розмір пені на 50% з 87 854,69 грн до 43 927,34 грн.

Стягнуто з Комунального підприємства "Їдальня №810 Дніпропетровської обласної ради" на користь Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпровської обласної ради суму боргу у розмірі 114 097,99 грн, пеню у розмірі 43 927,34 грн, 3% річних у розмірі 1 744,29 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3055,45грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідачем не надано доказів оплати вартості поставленої теплової енергії за березень 2023 року у розмірі 114 097,99 грн, обставини, на які посилається позивач, є обґрунтовані та не спростовані відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача 26 243,30 грн суд послався на те, що надані відповідачу послуги з постачання теплової енергії є комунальними послугами, при цьому, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №530-ІХ від 17.03.2020 року на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, тому позивачем безпідставно нараховано пеню за період з 16.04.2023 року по 30.07.2023 року.

Також при перевірці нарахованих позивачем 3 % річних суд встановив, що останній при розрахунку допустив помилку щодо дати початку нарахування річних за порушення зобов`язання.

Суд врахував, що у даному випадку розмір пені дорівнює заявленій сумі боргу, крім того 3% процента річних компенсує негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості, тому дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50 %.

Не погодившись з рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Дочірнє підприємство "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, в якій просить це рішення скасувати у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені у сумі 114 097,97 грн; ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вимог у відповідній частині.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- звертаючись до суду з позовом, позивач виходив з того, що ним та відповідачем є узгодженим питання про наслідки невиконання сторонами умов договору, при цьому відповідач розумів такі наслідки невиконання договірних зобов`язань;

- позивач добросовісно виконував свої зобов`язання за договором, а відповідач не оплатив вартість спожитої теплової енергії, у зв`язку з чим виникло прострочення платежів;

- невиконання контрагентами позивача своїх договірних зобов`язань, зумовило неможливість виконання ним своїх платіжних зобов`язань, що потягло прийняття рішень господарським судом Дніпропетровської області у справах №904/4244/22, №904/2643/23.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 08.01.2024 року для розгляду справи №904/5622/23 визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (доповідача) Верхогляд Т.А., суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 26.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та ухвалено розглянути її у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, у порядку письмового провадження.

За приписами ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду в частині зменшення судом розміру пені, яка підлягала стягненню з відповідача, то відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради від 06.08.2021 №95-7/VІІ "Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області" Дочірнє підприємство "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради визначено виконавцем послуг виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

08.11.2021 року між Дочірнім підприємством "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (постачальником) та Комунальним підприємством "Їдальня №810" Дніпропетровської обласної ради" (споживачем) укладений договір №276 від 08.11.2021 року на постачання теплової енергії.

Додатковою угодою №1 від 30.12.2022 року до договору сторони виклали в новій редакції пункти 1.1, 1.2, 3.1, 5.1, 10.1 договору від 08.11.2021 року.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору від 08.11.2021 року (в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2022 року) постачальник постачає споживачу теплову енергію (далі за текстом теплова енергія) ДК 021:2015:09320000-8- "Пара, гаряча вода та пов`язана продукція" (теплова енергія) по об`єктах споживача у 2021, 2022, 2023 роках, а споживач приймає та зобов`язується оплатити теплову енергію на умовах даного договору.

Теплова енергія постачається споживачу в обсязі 189,000Г кал з 1 листопада 2021року до 15 квітня 2023року.

Згідно з п. п. 1.3 - 1.5, 1.7 договору теплова енергія постачається споживачу на такі потреби: опалення в період опалювального періоду; гаряче водопостачання протягом року.

Кількість теплової енергії, яка передається споживачу у відповідний період по даному договору визначається розрахунковим методом згідно нормативних документів галузі з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря, фактичних днів надання послуг в поточному місяці.

При наявності приладів обліку щомісячні нарахування за спожиту теплову енергію виконуються за їх показаннями, зафіксованими в двосторонніх актах.

Обсяги закупівлі теплової енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Пунктом 3.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2022 року) встановлено, що ціна цього договору становить 1 058 121,78 грн, з урахуванням ПДВ 176 353,63 грн.

Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію, проводяться виключно в грошовій формі. Нарахування оплати за теплову енергію здійснює постачальник по тарифам, встановленим відповідно до чинного законодавства України.

На дату укладення договору діють тарифи на теплову енергію, встановлені рішенням Дніпропетровської обласної ради №95-7/VII від 06.08.2021 року; загальна вартість 1Гкал теплової енергії (без ПДВ) 4 665,44 грн, у тому числі: вартість 1Гкал на виробництво теплової енергії (без ПДВ) 4 371,47 грн; вартість 1Гкал на транспортування теплової енергії (без ПДВ) 199,96 грн; вартість 1Гкал постачання теплової енергії (без ПДВ) 94,01грн.

Пунктом 4.5 договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 4.6 договору постачальник на протязі 5-ти днів з дня отримання від споживача документів, передбачених пунктами 5.3, 5.5 цього договору, виставляє споживачу рахунки та акти здачі приймання виконаних товарів/робіт/послуг на сплату з коригуванням фактично спожитої теплової енергії. Зазначені рахунки та акти здачі приймання виконаних товарів/робіт/послуг повинні бути сплачені споживачем не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

Пунктами 4.7 - 4.10 договору передбачено, що обов`язок по отриманню рахунків та актів здачі приймання виконаних товарів/робіт/послуг покладається на споживача.

Постачальник на протязі 5-ти днів з дня отримання від споживача документів, передбачених пунктами 5.3, 5.5 цього договору, виставляє споживачу рахунки та акти здачі приймання виконаних товарів/робіт/послуг на сплату з коригуванням фактично спожитої теплової енергії. Зазначені рахунки та акти здачі приймання виконаних товарів/робіт/послуг повинні бути сплачені споживачем не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

Обов`язок з отримання рахунків та актів здачі приймання виконаних товарів/робіт/послуг покладається на споживача.

Сторони домовились, що при зарахуванні на рахунок постачальника коштів споживача в першу чергу йде погашення за теплову енергію, в другу чергу транспортування теплової енергії, третю чергу виробництво теплової енергії.

Розрахунок за теплову енергію для потреб опалення та гарячого водопостачання проводиться за фактично поставлену теплову енергію.

Відповідно до п.5.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2022 року) поставка теплової енергії здійснюється щомісячно в обсягах, що передбачені п.1.2 договору, з 01 листопада 2021року по 15 квітня 2023року включно.

Пунктами 5.2, 5.3 договору визначено, що місце поставки теплової енергії: пр. О. Поля, буд. 2, м. Дніпро, 49004.

Облік спожитої теплової енергії проводиться за комерційними приладами обліку.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що споживач зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість теплової енергії; приймати поставлену теплову енергію відповідно супроводжувальної документації, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором та додатком 4; своєчасно отримувати рахунки, передбачені п. 4.6 договору.

Підпунктом 7.3.8 п. 7.3 договору встановлено, що за несвоєчасну сплату спожитої теплової енергії, передбачену пунктом 4.6 договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмір 1% за кожний день прострочення платежу на підставі Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Згідно з п. 10.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2022 року) договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 15 квітня 2023 включно. Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України відносини між сторонами виникли з 01 листопада 2021, а в частині розрахунків за спожиту теплову енергію до їх повного здійснення.

Додатками до цього договору є додаток №1 "Обсяг постачання теплової енергії споживачу"; додаток №2 "Схема теплової мережі, що перебуває на балансовій належності споживача"; додаток №3 "Умови припинення постачання теплової енергії"; додаток №4 "Порядок розрахунків за теплову енергію (для організацій, які фінансуються з бюджету різних рівнів)"; додаток №5 "Обов`язкові обсяги робіт щодо підготовки до опалювального періоду 2021/2022".

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу за березень 2023 року теплову енергію відповідно до актів здачі-приймання виконаних товарів/робіт/послуг: №276/3/В на суму 106 908,67 грн. у кількості 20,38Гкал; №276/3/Т на суму 4 890,22 грн у кількості 20,38Гкал; №276/3/П на суму 2 299,10 грн у кількості 20,38Гкал.

Отже, у березні 2023 року позивач поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 114 097,99 грн.

Також на адресу відповідача були виставлені рахунки на оплату за березень 2023 року №276/3/В на суму 106 908,67 грн; №276/3/Т на суму 4 890,22 грн; №276/3/П на суму 2 299,10 грн.

Вказані акти та рахунки не підписані з боку відповідача, але їх отримання та викладені у них дані останнім не заперечуються.

Крім того, у силу приписів п.п.4.7, 4.8 договору, укладеного між сторонами, обов`язок з отримання рахунків та актів здачі приймання виконаних товарів/робіт/послуг покладається на споживача, а у разі неотримання цих документів останній самостійно розраховує та здійснює оплату планових платежів.

З огляду на п. 4.6 договору та ст. 254 Цивільного кодексу України відповідач повинен був оплатити вартість поставленої теплової енергії за березень 2023 року в строк до 17.04.2023 року.

Відповідач вартість поставленої теплової енергії за березень 2023 року не оплатив, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 114 097,99 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором у частині повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії, позивачем нараховано за таке порушення 114 097,99 грн пені за період з 16.04.2023 року по 30.07.2023 року та 1 763,05грн трьох процентів річних за період з 16.04.2023 року по 20.10.2023 року.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо досліджуваної справи, то з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: порушення відповідачем зобов`язань за договором №276 від 08.11.2021 року в частині повної та своєчасної оплати поставленої за цим договором теплової енергії та ненадання ним належних і допустимих доказів, які б спростували таке порушення, господарським судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для стягнення з нього основного боргу у сумі 114 097,99 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку, місцевим господарським судом правильно встановлено, що у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань в частині оплати поставленої теплової енергії, у позивача наявні обґрунтовані підстави для нарахування пені та 3% річних.

Апеляційний господарський суд погоджується з перерахунком місцевим господарським судом розміру 3% річних у зв`язку з невірним визначенням позивачем періоду нарахування. У цій частині рішення суду не оскаржується сторонами.

Щодо нарахування пені, то колегія суддів звертає увагу на наступне:

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" №686-XIV від 20.05.1999 року визначено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Згідно зі ст.2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (із змінами та доповненнями) предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Відповідно до ст. 5 цього Закону до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Надані відповідачу послуги з постачання теплової енергії є комунальними послугами, що регулюються нормами Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до п.п. 4 п. 3 розд. ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №530-ІХ від 17.03.2020 року на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19" №211 від 11.03.2020 року на території України був встановлений карантин з 12.03.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №651 від 27.06.2023 року з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З огляду на положення п.п. 4 п. 3 розд. ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги тривала до 30.07.2023 року.

Отже, позивач помилково нарахував пеню за період з 16.04.2023 року по 30.07.2023 року.

Такими чином, за порушення строку оплати суми боргу у розмірі 114 097,99 грн. пеню слід нараховувати за період з 31.07.2023 року по 15.10.2023 року.

За таких обставин, сума пені за вказаний період складає 87 854,69 грн., як було обґрунтовано розраховано судом першої інстанції.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі не наведено доводів щодо непогодження скаржника з відмовою судом першої інстанції у стягненні пені у сумі 26 243,30 грн у зв`язку з невірним визначенням позивачем періоду нарахування. Доводи скарги зводяться до непогодження апелянта зі зменшенням розміру пені на 50 %.

У цьому зв`язку колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При зменшенні штрафних санкцій істотне значення можуть мати обставини, які стосуються причин невиконання або неналежного виконання зобов`язання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України.

Одночасно, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Отже, майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Щодо досліджуваної справи, то суд виходить з того, що розмір пені ( з урахуванням перерахунку суду), що належить до стягнення з відповідача, майже дорівнює заявленій до стягнення сумі боргу та є неспівмірним із допущеним відповідачем порушенням.

У скарзі апелянт, у тому числі, посилається на те, що сторони договору реалізуючи надані цивільним законодавством права щодо свободи договору при визначенні його умов, передбачили розмір пені.

Суд зазначає, що тлумачення ст. 627 Цивільного кодексу України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто, законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження.

При цьому правом на зменшення розміру штрафних санкцій суд наділений у силу приписів чинного законодавства України та, за умови наявності підстав, таке зменшення не свідчить про порушення прав сторін щодо свободи договору.

У п. 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що "водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах".

З урахуванням положень наведених норм, виходячи із засад справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права та з урахуванням вищезазначених фактичних обставини справи, врахувавши інтереси обох сторін, а також неспівмірність розміру нарахованої пені, заявленої до стягнення за наслідками порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про наявність, у даному випадку, виняткових підстав для реалізації права на зменшення розміру пені на 50 % та задоволення позовних вимог про їх стягнення з відповідача в розмірі 43 927,34 грн.

Також слід враховувати, що пеня не є основним доходом підприємства, є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може.

Одночасно слід зазначити, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних задоволено місцевим господарським судом і таке стягнення в певній мірі компенсує знецінення несвоєчасно сплачених відповідачем коштів.

Колегія суддів враховує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст.86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У даній справі доводи апелянта не знайшли підтвердження при апеляційному перегляді справи, оскільки приймаючи оскаржуване рішення, господарським судом були оцінені усі обставини справи та докази у сукупності та надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли із спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, при цьому зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши викладених в оскаржуваному рішенні висновків.

Посилання скаржника на рішення місцевого господарського суду у справах №№904/2643/23 та 904/4244/23 про стягнення з ДП "Західтеплоенерго" заборгованості за типовим договором розподілу природного газу не приймаються судом до уваги, оскільки правовідносини сторін у вказаних справах, виконання підприємством цих договорів тощо, не було предметом дослідження у даній справі і скаржником не зазначено, яким чином вказані обставини впливають на висновки суду щодо наявності підстав для зменшення розміру пені саме у справі №904/5622/23.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, доводи скаржника не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснених судом.

Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

За приписами п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги на рішення суду покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2023 року у справі №904/5622/23 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А.Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков

Суддя О.Г.Іванов