Рішення

від 09.05.2024 по справі 907/1053/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/1053/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи:

за позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави

в особі позивача Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району, с. Тур`ї Ремети Ужгородського району Закарпатської області

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд», с. Маюрки Ужгородського району Закарпатської області

до відповідача 2 Ужгородської районної державної адміністрації, м. Ужгород

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки

За участю представників:

прокуратури Романюк Д.В., службове посвідчення від 01.03.2023 № 069365;

позивача не з`явився;

відповідача 1 не з`явився;

відповідача 2 не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ужгородської окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» та Ужгородської районної державної адміністрації, у якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації від 01.08.2018 № 236 «Про передачу нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області;

- визнати недійсним договір оренди невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) від 02.08.2018, укладений між Перечинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд»;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» на земельну ділянку площею 17,95 га;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» повернути земельні ділянки невитребуваних (нерозподілених) паїв орієнтовною загальною площею 17,95 га ріллі, вартістю 493 990,82 грн, яка розміщена в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270, розташованих за межами населеного пункту на території колишньої Порошківської сільської ради Перечинського району у комунальну власність об`єднаної територіальної громади в особі Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1053/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2023 року.

Ухвалою від 15.11.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 06 грудня 2023 року.

Підготовче засідання 06 грудня 2023 року не відбулося через сповіщення системою цивільного захисту міста Ужгорода сигналу Повітряна тривога!, про що керівником апарату суду складено акт №02-07/32 від 06 грудня 2023 року та ухвалою від 06 грудня 2023 року суд повідомив учасників процесу про те, що наступне підготовче засідання відбудеться 17 січня 2024 р. об 11:00 год.

Підготовче засідання 17 січня 2024 року не відбулося через сповіщення системою цивільного захисту міста Ужгорода сигналу Повітряна тривога!, про що керівником апарату суду складено акт №02-07/32 від 06 грудня 2023 року та ухвалою від 17 січня 2024 року суд повідомив учасників процесу про те, що наступне підготовче засідання відбудеться 14 лютого 2024 року.

У підготовчому засіданні 14 лютого 2024 року, за участю прокурора Романюк Д.В., суд оголосив перерву до 12 березня 2024 року, водночас продовживши строк підготовчого провадження на тридцять днів.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 12.03.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 10.04.2024 року.

В судовому засіданні 10.04.2024 оголошувалася перерва до 09.05.2024 з огляду на неявку в судове засідання учасників справи.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з визначених в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях підстав.

Позивач та відповідачі в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 10.04.2024 до електронних кабінетів (позивача та відповідача 2) та засобами поштового зв`язку (відповідачу 1).

Так, ухвала про відкриття провадження у справі від 15.11.2023, ухвали повідомлення від 06.12.2023, 17.01.2024, 14.02.2024, 10.04.2024, ухвала про закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до судового розгляду по суті від 12.03.2024 отримані в електронному кабінеті Тур`є-Реметівською сільською радою Ужгородського району та Ужгородською районною державною адміністрацією, про що свідчать довідки про доставку електронного листа від 15.11.2023, 06.12.2023, 17.01.2024, 15.02.2024, 18.03.2024 та 10.04.2024.

При цьому, ухвала про відкриття провадження у справі від 15.11.2023, ухвали повідомлення від 06.12.2023, 17.01.2024, 14.02.2024, 10.04.2024, ухвала про закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до судового розгляду по суті від 12.03.2024, які надсилалися судом за юридичною адресою відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (98230, с. Маюрки Перечинського району Закарпатської області, буд. 57) повернуті без вручення Товариству із зазначенням причин невручення «За закінченням терміну зберігання», «Адресат відмовився», що підтверджується довідками поштового оператора про причини повернення/досилання від 08.12.2023, 13.12.2023, 31.01.2024, 02.03.2024, 03.05.2024, інформацією з відстеження рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень за трек-номерами 0600060988401, 0600066860733, 0600079693470, 0600089385340, 0600908530613, 0600900008985.

Згідно з п.п. 81, 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 (надалі Правила) рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Відповідно до п. 99 Правил у разі відмови адресата (одержувача) від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом поштове відправлення, поштовий переказ не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертається відправнику (крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати»). Таке відправлення вручається відправнику за умови оплати ним плати за пересилання відправлення.

Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом або в інший спосіб, передбачений оператором поштового зв`язку, факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються у приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 101 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), після закінчення якого повертаються оператором поштового зв`язку за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «Адресат відмовився» і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі відмови адресата (одержувача) (представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти) від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» працівник об`єкта поштового зв`язку робить на ньому позначку «Адресат відмовився» у спосіб та відповідно до порядку, встановленого оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати» (п.п. 101, 102 Правил).

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відмову адресата від одержання чи його відсутність, або закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач 1 у справі вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи в суді та мав достатньо часу та можливості надати свої пояснення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно з приписами ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на вищенаведене та ту обставину, що явка повноважних представників учасників справи в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідачів за поданими прокурором матеріалами.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Позовні вимоги прокурором обґрунтовуються порушенням відповідачами положень земельного законодавства під час надання відповідачу 1 в оренду невитребуваних (нерозподілених) паїв загальною площею 17,95 га ріллі, які розміщені в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270 за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району, які, за позицією прокурора, полягають у відсутності розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо таких земельних ділянок та, відповідно, несприсвоєння таким земельним ділянкам кадастрового номеру, у зв`язку з чим прокурор просить визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації від 01.08.2018 № 236, яким відповідні земельні ділянки надано в оренду ТОВ «Екоклуб Сільверленд», визнати недійсним договір оренди від 02.08.2018, скасувати державну реєстрацію права оренди та зобов`язати відповідача 1 повернути земельні ділянки у комунальну власність об`єднаної територіальної громади в особі Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району, в особі якої і подано позовну заяву в даній справі.

Зазначає прокурор, при цьому, що наведені порушення вимог земельного законодавства встановлені Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та відображені в акті №169/0056АП/02/01-20 від 06.03.2020, а умови оспорюваного договору оренди порушують також вимоги Закону України «Про оцінку земель» в частині визначення розміру орендної плати без проведення нормативно-грошової оцінки землі.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району прокурор посилається на положення п. 21 Перехідних положень ЗК України, відповідно до якого з 01.01.2019 землі сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які перебувають в приватній власності) вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані, а відтак, орган місцевого самоврядування Тур`є-Реметівська сільська рада Ужгородського району як власник спірних земельних ділянок позбавлена можливості вільно ними розпоряджатися, у тому числі шляхом продажу права оренди на земельних торгах.

Окрім того, в наданих суду поясненнях від 09.04.2024 №07.53-107-2992 вих-24 прокурор посилається на недоотримання органом місцевого самоврядування орендної плати за користування спірними земельними ділянками та про бездіяльність, у зв`язку з цим, органу місцевого самоврядування, що полягає у неподанні самостійно позову про скасування оспорюваного в даній справі розпорядження, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок в комунальну власність.

Правова позиція позивача.

Позивач згідно з клопотанням від 12.01.2024 позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі.

Заперечення (відзив) відповідачів.

Відповідачами не подано суду відзиву (відзивів) на позов відповідно до ст.ст. 165, 178 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

25 липня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» звернулося до Перечинської районної державної адміністрації з заявою №1 від 25.07.2018, в якій просило розглянути питання стосовно передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв), площею 17,95 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Порошківської сільської ради за межами населених пунктів терміном на 49 років до моменту оформлення їх власниками (спадкоємцями) прав на земельні ділянки.

До означеної заяви ТОВ «Екоклуб Сільверленд» було долучено лист №02-26/54 від 25.07.2018 Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, за змістом якого орган місцевого самоврядування не заперечує проти надання відповідачу 1 в оренду невитребуваних земельних часток (паїв), площею 17,95 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та графічні матеріали викопіювання з плану землекористування, кадастрові плани земельних ділянок №1 (контур 270, площею 1,5 га), №10 (контур 339, площею 0,75 га), №9 (контури 263, 265а, площею 2,0 га), №2 (контур 246, площею 0,4 га), №3 (контур 267, площею 0,55 га), №5 (контур 316, площею 0,25 га), №4 (контур 252, площею 2,0 га), №6 (контур 252, площею 2,5 га), №7 (контур 255, площею 1,0 га), №8 (контури 258, 259, площею 2,0 га), №11 (контури 264, 265, 375, площею 5,0 га).

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 30.07.2018 за №4-7-0.24-71/109-18 підтверджується розташування означених земельних ділянок в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270, площею 17,95 га за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, які відповідно до Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) в КСГП «Порошківське» відносяться до земель розпаювання та відповідно до форми 6-зем станом на 01.01.2016 є невитребуваними (нерозподіленими) паями.

Розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації від 01.08.2018 за № 236 «Про передачу нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за медами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області» надано в оренду ТОВ «Екоклуб Сільверленд» нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) єдиним масивом загальною площею 17,95 га зі складу земель сільськогосподарського призначення на строк до моменту державної реєстрації земельних ділянок власниками сертифікатів на земельні частки (паї), але не більше як на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270 за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області (п. 1 розпорядження від 01.08.2018 за №236).

Пунктом 2 означеного розпорядження встановлено річний розмір орендної плати за 1,0 га нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) на зазначений термін в розмірі 1% від визначеної відповідно до законодавства середньої вартості одного гектара ріллі по Закарпатській області.

02 серпня 2018 року на підставі розпорядження від 01.08.2018 № 236 між Перечинською районною державною адміністрацією, як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд», як Орендарем укладено договір оренди невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) (надалі Договір) за змістом якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї), площею 17,95 га, вартістю 493 990,82 грн, які розміщені в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270 за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, виділених в натурі окремими масивами (п.п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору об`єкт оренди передається в оренду для сільськогосподарських потреб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та становить 1% від середньої вартості одного гектара ріллі v Закарпатській області за один гектар об`єкту оренди на рік на період до 31 грудня 2023 року. 3 01 січня 2024 року сторони домовилися про перегляд розміру орендної плати (п.п. 2.1., 2.2. Договору).

Згідно з п. 2.5. Договору орендна плата за землю, визначена у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками до місцевого бюджету за місцезнаходженням об`єкта оренди за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом п`яти календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до п. 6.3. Договору його невід`ємними частинами є акт прийому-передачі об`єкта оренди та кадастровий план із зазначенням чітких промірів і площі.

Термін дії Договору його сторонами визначено в п. 3.1. Договору, за змістом якого Договір укладено терміном на 49 (сорок дев`ять) років, від дати проведення його реєстрації, або до моменту отримання власниками паїв документів, що підтверджують права власності на земельну ділянку

Згідно з п. 3.3. Договору він припиняє чинність до закінчення строку вказаного у п. 3.1. у випадку, зокрема, витребування усіх невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв), які входять до об`єкту оренди.

У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) вказана земельна частка (пай) виключаються з об`єкту оренди про що сторонами складається додаткова угода.

Відповідно до Акту прийому-передачі об`єкта оренди за Договором від 02.08.2018 Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято в оренду земельні частки (паї) розташовані в натурі окремими масивами в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270 за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області.

Право оренди ТОВ «Екоклуб Сільверленд» невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв), площею 17,95 га, вартістю 493 990,82 грн, які розміщені в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270 за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, виділених в натурі окремими масивами зареєстровано державним реєстратором Перечинської РДА 02.08.2018 (індексний номер про державну реєстрацію 42423808 від 07.08.2018).

Розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації від 15.03.2021 за №189 затверджено передавальний акт Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області до правонаступника Ужгородської районної державної адміністрації.

В період з 25.02.2020 по 06.03.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання ТОВ «Екоклуб Сільверленд» вимог законодавства у сфері використання та охорони земель, за результатами якого 06.03.2020 складено акт за № 16910056АП/02/01/-20, за змістом якого зазначено, що договір оренди невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) від 02.08.2018 укладено з порушенням ст.ст. 79-1 125, 210, п. а) ч. 1 ст. 211 ЗК України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі», п. 2 ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» у зв`язку з відсутністю інформації про присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам, які передані в оренду ТОВ «Екоклуб Сільверленд» та через невнесення до Державного земельного кадастру відомостей про права користування земельними ділянками.

Означений Акт перевірки та наданий відповідно до нього припис про усунення порушень від 06.03.2020 за №169/0048ПР/03/011-20 відповідно до листа від 27.01.2023 № 10-7-0.162-379/2-23 надіслано Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області на адресу Ужгородської окружної прокуратури.

Крім того, відповідно до листа від 14.07.2023 за №10-7-0.4-2645/2-23 Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області на запит прокурора від 11.07.2023 №07.53-104-5468 вих-23 надано інформацію про вартість 1,0 га ріллі по Закарпатській області станом на 01.01.2023 27 268,00 грн.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Ужгородською окружною прокуратурою надіслано Тур`є-Реметівській сільській раді Ужгородського району лист від 24.03.2023 за №07.53-107-2232 вих-23 про вжиття означеним органом місцевого самоврядування, як правонаступником Порошківської сільської ради в спірних правовідносинах (розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №712-р), заходів по усуненню порушень вимог земельного законодавства.

У відповідь на означений лист органом місцевого самоврядування надіслано на адресу ТОВ «Екоклуб Сільверленд» лист від 28.04.2023 №224/03-10 з пропозицією привести договір від 02.08.2018 у відповідність до вимог законодавства та з інформацією про наявність у Товариства податкового боргу в розмірі 3914,92 грн, про що Тур`є-Реметівською сільською радою листом від 01.05.2023 №03-07/900 також поінформовано прокурора.

У зв`язку з невжиттям органом місцевого самоврядування дій щодо визнання недійсними розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації від 01.08.2018 за № 236, договору оренди від 02.08.2018, скасування державної реєстрації права оренди ТОВ «Екоклуб Сільверленд» та повернення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв), площею 17,95 га, які розміщені в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270 за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області в комунальну власність Тур`є-Реметівської сільської ради прокурором в порядку абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надіслано сільській раді повідомлення від 07.11.2023 за №07.53-107-8767 вих-23 та, в подальшому, подано в особі Тур`є-Реметівської сільської ради даний позов до суду, предметом якого визначено:

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації від 01.08.2018 № 236 «Про передачу нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області;

- визнання недійсним договору оренди невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) від 02.08.2018, укладений між Перечинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд»;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» на земельну ділянку площею 17,95 га;

- зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоклуб Сільверленд» повернути земельні ділянки невитребуваних (нерозподілених) паїв орієнтовною загальною площею 17,95 га ріллі, вартістю 493 990,82 грн, яка розміщена в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270, розташованих за межами населеного пункту на території колишньої Порошківської сільської ради Перечинського району у комунальну власність об`єднаної територіальної громади в особі Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено суб`єктний склад позивача у спірних правовідносинах Тур`є-Реметівську сільську раду Ужгородського району, як власника спірних земельних ділянок відповідно до п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Так, 01.01.2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018 №2498-VIII (надалі Закон №2498-VIII), яким, серед іншого, доповнено Перехідні положення ЗК України пунктом 21, за яким з дня набрання чинності цим Законом землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Позатим, матеріали справи свідчать, що спірні земельні ділянки є невитребуваними (нерозподіленими) земельними частками (паями), знаходяться в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270, площею 17,95 га за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області та відповідно до Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) в КСГП «Порошківське» відносяться до земель розпаювання.

Означені обставини підтверджується самим змістом оспорюваних прокурором розпорядження та договору, вбачаються з листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 30.07.2018 за №4-7-0.24-71/109-18 та не дають суду підстав вважати такі ділянки землями припиненого колективного сільськогосподарського підприємства, що, в свою чергу, виключає можливість застосування в спірних правовідносинах положень п. 21 Перехідних положень ЗК України.

Складовою реформування земельних відносин в Україні є роздержавлення земель, тобто їх передача із державної та комунальної власності у приватну власність. Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами.

Відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, статтею 25 ЗК України.

Відповідно до частини 1 цієї статті при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно (частини друга та третя статті 25 ЗК України).

У свою чергу, частинами третьою-п`ятою статті 118 ЗК Кодексу передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

26 квітня 2003 року набрав чинності Закон України № 675-IV «Про внесення змін до Земельного кодексу України», яким пункт 8 розділу Х ЗК України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 8.08.1995 № 20/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації(пункти 5, 6 Указу № 720/95).

Викладені вище норми дозволяють констатувати, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №922/2723/17).

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Статтями 1 та 2 зазначеного Закону, визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї .

Статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (у редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження та укладення договору оренди), передбачалося, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

При цьому, положення ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» в редакції на час розгляду справи в суді (викладеній у вже згадуваному Законі №2498-VIII, на який прокурор посилається в обґрунтування наявності права комунальної власності) визначають, що:

- нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю) ч. 1 ст. 13;

- невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості) ч. 2 ст. 13.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зауважує, що статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №922/2723/17).

Таким чином, викладені вище норми дозволяють констатувати, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується зі змістом пункту 8 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а реалізація процедури паювання відповідної частини земель має своїм наслідком припинення права державної та комунальної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо земельних ділянок державної та комунальної власності.

Аналізуючи наведені приписи законодавства, можна дійти висновку, що нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку (до набрання чинності Законом №2498-VIII) або сільських, селищних, міських рад до державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (після набрання чинності Законом №2498-VIII).

У зазначеному суду звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, які було викладено у вже згадуваній постанові від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 та постанови Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №917/253/20.

Більше того, відповідно до ч.ч. 4-7 ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (в редакції Закону №2498-VIII) визначено право відповідної сільської, селищної, міської ради, починаючи з 01.01.2025 в порядку визнання майна безхазяйним набути право власності на невитребувану власником до 01.01.2025 року земельну частку (пай) з обмеженням правомочностей у вигляді заборони передачі її у приватну власність протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності, що виключає підставність доводів прокурора про наявність на час розгляду справи в суді в Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району права комунальної власності на земельні частки (паї), площею 17,95 га, що знаходяться в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270, за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області та, відповідно, й про можливість захисту такого права комунальної власності у вигляді ініційованого прокурором позову.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що за ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19).

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При цьому, предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог. На суд, в свою чергу, покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. Предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Як встановлено судом вище, Тур`є-Реметівська сільська рада Ужгородського району не є власником спірних у даній справі земельних часток (паїв) площею 17,95 га, що знаходяться в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270, за межами населеного пункту на території Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, а відтак, слід дійти висновку, що прокурором не доведено порушення прав та охоронюваних законом інтересів органу місцевого самоврядування прийняттям головою Перечинської районної державної адміністрації оскаржуваного розпорядження від 01.08.2018 № 236 та підписанням між відповідачем 1 та правопопередником відповідача 2 оспорюваного договору оренди невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) від 02.08.2018, та не обґрунтовано яким чином задоволення його позовних вимог поновить його неіснуюче право власності або припинить дії, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Означена правова позиція є сталою в правозастосуванні судами України та зазначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

З урахуванням наведеного, відсутність порушень прав або охоронюваних законом інтересів в зазначеного прокурором позивача Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району у зв`язку з прийняттям головою Перечинської районної державної адміністрації розпорядження від 01.08.2018 № 236 та підписанням між відповідачем 1 та правопопередником відповідача 2 договору оренди невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) від 02.08.2018 є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині, як і не підлягають до задоволення похідні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди відповідача 1 та зобов`язання останнього повернути у комунальну власність об`єднаної територіальної громади в особі Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району земельні ділянки невитребуваних (нерозподілених) паїв орієнтовною загальною площею 17,95 га ріллі, яка розміщена в контурах 264, 265, 375, 258, 259, 255, 252, 316, 252, 267, 246, 263, 265а, 339, 270, розташованих за межами населеного пункту на території колишньої Порошківської сільської ради Перечинського району.

Суд, при цьому, звертає увагу прокурора, що з урахуванням положень п. 2.5. Договору, за якими орендна плата сплачується Орендарем до місцевого бюджету та, беручи до уваги приписи ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (в редакції Закону №2498-VIII) щодо органів місцевого самоврядування як Орендодавців з 01.01.2019 нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв), - порушений інтерес органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах може мати місце у вигляді неотримання (недоотримання) орендної плати, захист якого може бути здійснений шляхом подання позову про стягнення заборгованості з орендної плати/розірвання договору оренди або внесення змін до нього в частині визначення розміру орендної плати, що відповідає встановленим в п.п. 5-7 ч. 2 ст. 16 ЦК України способам захисту та такі способи судового захисту будуть ефективними у спірних правовідносинах з наведених прокурором додаткових обґрунтувань порушення прав позивача.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що предмет оспорюваних розпорядження та договору земельна частка (пай) не є земельною ділянкою в розумінні ст. 79-1 ЗК України відповідно до діючого на час прийняття розпорядження та укладення договору законодавства та виступає правом на умовну земельну частку в гектарах з відповідною грошовою оцінкою без виділення у загальному масиві земель. Поняття «земельна частка (пай)» безпосередньо пов`язане з паюванням земель сільськогосподарського призначення, що належали власникам на праві колективної власності. Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» при паюванні земель було передбачено визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).

При цьому, частинами 1, 2 розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження та укладення спірного договору) громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону, а після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Системне тлумачення Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» дає підстави для висновку, що відповідно до законодавства, яке діяло на серпень 2018 року укладення договору оренди земельної частки (паю) передбачало надання орендарю зобов`язального права користування певною ділянкою в загальному масиві розпайованих земель з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, а отримання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на сформовану за землевпорядною документацією земельну ділянку/реєстрація права власності є підставою для припинення договору оренди земельної частки (паю) в частині оформленої власником земельної ділянки.

Таким чином, у законі легітимізовано відповідні відносини щодо надання особі, яка не є власником ділянки, можливості правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, також передбачено обов`язкову трансформацію «зобов`язальної» оренди в «речову» після виділення земельної частки (паю) на місцевості при оренді витребуваної земельної частки (у випадку коли Орендодавцем є безпосередньо власник частки) та автоматичне припинення «зобов`язальної» оренди при оренді невитребуваної (нерозподіленої) земельної частки.

Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.

І хоча власник сертифіката, тобто орендодавець за договором оренди земельного паю не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, яким є землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельні ділянки (постанова Верховного Суду від 03.04.2024 №233/3569/19).

Водночас, невідповідним до застосування в спірних правовідносинах є положення ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (в редакції Закону №2498-VIII) щодо обов`язкового формування невитребуваних часток (паїв) у земельні ділянки, як передумова надання їх в оренду органами місцевого самоврядування, позаяк відповідні норми набули чинності з 01.01.2019 та не існували на час прийняття оспорюваного прокурором розпорядження та укладення договору оренди 02.08.2018 року.

Відхиляються судом також аргументи прокурора про допущені порушення при визначенні розміру орендної плати у зв`язку з відсутністю витягів про нормативну грошову оцінку земельну ділянку, позаяк положеннями абз. 2 п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 ПК України визначено можливість встановлення розміру орендної плати виходячи з нормативно-грошової площі ріллі у відповідній адміністративно-територіальній одиниці України, про що також зазначено у листі-відповіді Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 14.07.2023 за №10-7-0.4-2645/2-33 на запит прокурора, а аргументи останнього щодо відсутності встановлених в п. 6.3. Договору його невід`ємних частин спростовуються долученими прокурором до позову викопіюваннями з плану землекористування, кадастровими планами земельних ділянок №1 (контур 270, площею 1,5 га), №10 (контур 339, площею 0,75 га), №9 (контури 263, 265а, площею 2,0 га), №2 (контур 246, площею 0,4 га), №3 (контур 267, площею 0,55 га), №5 (контур 316, площею 0,25 га), №4 (контур 252, площею 2,0 га), №6 (контур 252, площею 2,5 га), №7 (контур 255, площею 1,0 га), №8 (контури 258, 259, площею 2,0 га), №11 (контури 264, 265, 375, площею 5,0 га).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на встановлену судом відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особи позивача з ініційованого предмету та підстав позову, в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на самого прокурора у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 13 травня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.