Рішення

від 30.04.2024 по справі 910/10395/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.04.2024Справа № 910/10395/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Ятрань", м. Кропивницький

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство "Гарантований покупець", м. Київ

про стягнення 197 865,00 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Савченко О.В. (адвокат за ордером серії АІ№1416285 від 27.06.2023 року);

від відповідача: ОСОБА_1 (в порядку самопредставництва);

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.06.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Ятрань" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (відповідач) про відшкодування шкоди у розмірі 197 865,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для відшкодування шкоди внаслідок прийняття відповідачем пп. 8 п. 1 Змін до постанови НКРЕКП №641 від 26.04.2019 року, затверджених постановою НКРЕКП №46 від 15.01.2021 року, в частині викладення у новій редакції п.9.3 глави 9 Порядку, який встановлює нову формулу розрахунку обсягу небалансу Гарантованого покупця, що підлягає відшкодуванню продавцем за "зеленим" тарифом, й подальшого визнання протиправним та нечинним у справі №640/4069/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2023 року, матеріали справи №910/10395/23 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 04.07.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство "Гарантований покупець" та витребувано від Державного підприємства "Гарантований покупець" додаткові докази.

10.07.2023 року від третьої особи до суду надійшли пояснення щодо витребування доказів, в яких зазначено, що починаючи з 16.01.2021 року розрахунок суми відхилень фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії всіх продавців гарантованому покупцю та споживачів за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця Порядком (затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 в редакції від 13.12.2019 року) не передбачений та відповідачем не здійснювався. Щодо витребуваних документів відповідачем повідомлено суд, що він не має можливості надати такі докази, оскільки у Гарантованого покупця відсутня така інформація.

14.07.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Порядок №641 включає визначення методології розрахунку відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, у тому числі визначення формул, застосування коефіцієнтів, даних показників. Відповідачем також зазначено, що підпункт 8 пункту 1 змін до Постанови №641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, втратив чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2021 року у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2022 року. Відповідачем також акцентовано, що підпункт 8 пункту 1 змін до Постанови №641діяв та застосовувався до позивача правомірно до моменту скасування. У відзиві також вказано, що посилання позивача на постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №1540/3828/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 є безпідставними, оскільки наведені судові справи не є релевантними до справи №910/9297/23.

14.07.2023 року від третьої особи надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначено, що підпункт 8 пункту 1 змін до Постанови №641 втратив чинність саме з 08.09.2022 року, з огляду на що позивачем не доведено наявності шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та сумою позову.

18.07.2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що згідно практики Верхового Суду у справах №№ 520/2098/19, 913/204/18, 160/1088/19, 826/3858/18, 1540/3828/18, 909/433/21 визнання протиправним у судовому порядку акта унеможливлює його застосування саме з моменту його прийняття, тобто з моменту прийняття, в даній справі, оскаржуваного пункту постанови. Щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку позивачем зазначено, що саме внаслідок дій відповідача (прийняття постанови) позивач змушений був здійснити перерахування коштів за відшкодування гарантованому покупцю вартості врегулювання небалансів.

24.07.2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення, в яких зазначено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 року набрало законної сили 08.09.2022 року, а тому саме з цієї дати стало неможливим визначити розмір платежу за відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця в усіх торгових зонах z за розрахунковий місяць m. Відповідачем також зазначено, що в період з 16.01.2021 року по 08.09.2022 року підпункт 8 пункту 1 змін до Постанови №641, затверджений постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46 був законним.

10.08.2023 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що позивачем буде подано висновок експерта щодо визначення завданої позивачу суми шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.10.2023.

12.10.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про поновлення строк для подання висновку експерта та долучення його до матеріалів справи.

17.10.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів.

В підготовчому засіданні 17.10.2023 судом було долучено задоволено клопотання позивача про поновлення строку для подання висновку експерта, долучено його до справи та оголошено перерву до 05.12.2023.

30.10.2023 до суду від відповідача надійшли пояснення щодо висновку експерта, в яких зазначено, що питання визначення юридичних наслідків скасування у судовому порядку нормативно-правового акту відноситься до питань права, а відповідно до пункту 2.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та судових досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 експерту забороняється вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з`ясування питань права, у зв`язку з чим наданий позивачем висновок експерта не відповідає вимогам Інструкції.

03.11.2023 до суду від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою від 05.12.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 20.02.2024 року.

В судовому засіданні 20.02.2024 року в справі оголошено перерву до 30.04.2024 року.

В судовому засіданні 30.04.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2019 року між Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) (третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» (виробник за «зеленим» тарифом) (позивач) укладено Договір №860/01 (надалі - Договір), за умовами п.1.1. (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року) якого продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 року №2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачам).

У пункті 2.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року) сторони визнали свої зобов`язання згідно із Законом України "Про ринок електричної енергії", «Про альтернативні джерела енергії», Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою Комісії від 14.03.2018 №307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року №308 та зобов`язалися керуватися їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору.

Пунктом 2.3. Договору (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року) передбачено, що продавець за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

Умовами пунктів 2.4., 2.5. Договору (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року) встановлено, що продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцеві електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами (пункт 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року)).

Відповідно до пунктів 3.2., 3.3. Договору (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року) розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Пунктом 4.5. Договору (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року) визначено, що гарантований покупець зобов`язаний: 1) купувати у продавця за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; 2) у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію; 3) нараховувати розмір відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії виробнику за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.

За умовами пункту 4.6. Договору (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року) гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати продавцю за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку або главі 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1% від неоплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від неоплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки виробників за "зеленим" тарифом.

Відповідно до пункту 7.4. Договору (в редакції Додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року) якщо продавець за "зеленим" тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії і Регулятор вже встановив "зелений" тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії "зеленого" тарифу (до 01.01.2030 року).

26.02.2021 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» (продавець за «зеленим тарифом») було укладено Додаткову угоду №864/01/21 (надалі - Додаткова угода №864/01/21) до Договору, в якій сторони дійшли згоди викласти пункти Договору в новій редакції.

Згідно п. 1.2. Договору, в редакції додаткової угоди №864/01/21, за цим договором гарантований покупець зобов`язується надавати, а продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку або Порядку продажу електричної енергії споживачами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору в період з січня 2021 року по лютий 2022 року гарантованим покупцем нараховано позивачу (продавець за «зеленим» тарифом) суму відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії у розмірі 360 963,77 грн.

15.01.2021 відповідачем (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) прийнято постанову № 46 "Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641", а саме: затверджено Зміни до постанови Комісії від 26.04.2019 № 641 "Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом" (далі - "Зміни").

Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку НКРЕКП пункти 9.2-9.4 замінено п`ятьма новими пунктами. Зокрема, за пунктом 9.2 Порядку продавцями та споживачами за "зеленим" тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.

Відповідно до пункту 9.3 Порядку, в редакції станом на 16.01.2021, обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB (далі - відшкодування), у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за наведеною у цьому пункті формулою (далі - Формула).

Згідно з абзацом 2 пункту 9.3 глави 9 Порядку (у редакції станом на 16.01.2021) у випадку отримання оновлених даних комерційного обліку по генеруючих одиницях продавця або споживача за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, розрахунок обсягу відшкодування здійснюється з урахуванням таких даних.

Разом із тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 року в справі № 640/4069/21 позов задоволено, визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Комісії від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Обґрунтовуючи пред`явлені в даній справі позовні вимоги, позивач посилається на те, що підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Комісії від 15.01.2021 № 46, не створює жодних юридичних наслідків з дати його прийняття і під час розрахунку частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії ДП "Гарантований покупець", яка відшкодовувалась продавцями за "зеленим" тарифом за період з 16.01.2021 по 08.09.2022, не підлягала застосуванню. Проте, Державне підприємство "Гарантований покупець" нарахувало позивачу суму відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період з січня 2021 року по лютий 2022 року на підставі пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, яка була сплачена позивачем на суму в розмірі 351 409,23 грн.

Такими діями, за твердженням позивача, відповідач завдав шкоди інтересам позивача у вигляді різниці між небалансами, вирахуваними за формулою, що діяла до 15.01.2021, та небалансами, фактично сплаченими за протиправною формулою. За таких підстав, позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 197 865,00 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначав, що підпункт 8 пункту 1 змін до Постанови №641, затверджений постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, втратив чинність не з моменту постановлення, а з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2021 року у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2022 року. Тому, підпункт 8 пункту 1 змін до Постанови №641 до 08.09.2022 року діяв та застосовувався до позивача правомірно.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до норми статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Як було зазначено вище, між третьою особою (гарантований покупець) та позивачем (виробник, продавець за "зеленим" тарифом) було укладено договір, за умовами якого виробник за "зеленим" тарифом зобов`язався продавати, а гарантований покупець зобов`язався купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4.5. Договору, в редакції додаткової угоди №705/01/20 від 24.03.2020 року, унормовано, що гарантований покупець зобов`язаний нараховувати плату за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.

Порядок купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затверджений Постановою комісії від 26.04.2019 №641, яка визначає:

1) порядок купівлі-продажу гарантованим покупцем електричної енергії у виробників, яким встановлено "зелений" тариф;

2) правила функціонування балансуючої групи виробників за "зеленим" тарифом;

3) розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що здійснюється гарантованим покупцем;

4) порядок затвердження Регулятором розмірів вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел;

5) розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що здійснюється постачальником універсальних послуг;

6) порядок здійснення купівлі-продажу електричної енергії гарантованим покупцем з метою виконання спеціальних обов`язків на перехідний період.

Порядок поширюється на виробників електричної енергії за "зеленим" тарифом і кандидатів у такі виробники, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію постачальника універсальних послуг (далі - ПУП), оператора системи передачі (далі - ОСП), адміністратора комерційного обліку та суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво електричної енергії на атомних електростанціях (пункт 1.2 Порядку).

Відповідно до пункту 9.2 глави 9 Порядку, в редакції станом на 15.01.2021, продавцями та споживачами за "зеленим" тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу відповідно до Закону та цього Порядку.

У пункті 9.3 вказаного Порядку було визначено, що обсяг відшкодування продавцем або споживачами за "зеленим" тарифом гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді розраховується за формулами, які наведено у пункті.

15.01.2021 відповідачем прийнято Постанову №46 "Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641", а саме: затверджено Зміни.

Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку НКРЕКП пункти 9.2. - 9.4. замінено п`ятьма новими пунктами. Зокрема, за пунктом 9.2. Порядку продавцями та споживачами за "зеленим" тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу Гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.

Відповідно до пункту 9.3 Порядку, в редакції станом на 16.01.2021, обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB (далі - відшкодування), у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за наведеною у цьому пункті формулою (далі - Формула).

Згідно з абзацом 2 пункту 9.3 глави 9 Порядку (у редакції станом на 16.01.2021) у випадку отримання оновлених даних комерційного обліку по генеруючих одиницях продавця або споживача за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, розрахунок обсягу відшкодування здійснюється з урахуванням таких даних.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/4069/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурсекоенерго" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третіх осіб: Державного підприємства "Гарантований покупець", Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрекоенергосистеми", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Енерджі", Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Квант Енерджи", Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморська енергогенеруюча компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотехнік Велика Добронь", Приватного підприємства "Техсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "АСД Лекс", про визнання протиправним та нечинним рішення в частині.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 в справі №640/4069/21 позов задоволено, визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

В подальшому, Постановою Верховного Суду від 08.09.2022 в справі №640/4069/21 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 в цій справі скасовано і залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021.

У вказаній постанові касаційного суду зазначено, що враховуючи положення частини 6 статті 71, пункту 11 розділу XVII Закону № 2019-VIII, Верховний Суд дійшов висновку про те, що покладення додаткової відповідальності на виробників, яким встановлено "зелений" тариф та на виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку, і входять до балансуючої групи гарантованого покупця, у вигляді відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця є протиправним.

Отже, Верховний Суд вказав про правильність аналогічного висновку суду першої інстанції, оскільки виробники не повинні нести відповідальність за торгову діяльність гарантованого покупця та не повинні мати обов`язку по відшкодуванню частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця. Відповідальність таких виробників перед гарантованим покупцем повинна бути в межах фактично понесених ними витрат, пов`язаних із врегулюванням небалансів електричної енергії, які гарантований покупець зазнав у результаті відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії від погодинних графіків відпуску електричної енергії відповідно до пункту 11 Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2019-VIII.

Верховний Суд констатував, що з системного аналізу змісту підпункту 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку в оскаржуваній частині вбачається, що НКРЕКП фактично установлено інші умови для отримання ДП "Гарантований покупець" від виробників, яким встановлено "зелений" тариф, та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку, та входять до балансуючої групи гарантованого покупця, відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця ніж ті, що визначені в Законі №2019-VIII.

Обґрунтовуючи пред`явлені в даній справі позовні вимоги, позивач зазначає, що підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови відповідача від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою відповідача від 15.01.2021 № 46, не створює жодних юридичних наслідків з дати його прийняття і під час розрахунку частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії ДП "Гарантований покупець", яка відшкодовувалась продавцями за "зеленим" тарифом за період з 16.01.2021 по 08.09.2022 та не підлягала застосуванню.

Судом встановлено, що в межах справи №640/4069/21 Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулось до суду першої інстанції із заявою про роз`яснення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021, а саме:

1) яка редакція пункту 9.2 (на момент прийняття рішення судом першої інстанції - пункт 9.3) Порядку № 641 підлягає застосуванню при здійсненні розрахунку частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця за правовідносинами серпня та вересня 2022, що виникли до набрання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 в справі № 640/4069/21 законної сили?

2) яка редакція пункту 9.2 (на момент прийняття рішення судом першої інстанції - пункт 9.3) Порядку № 641 з наведенням відповідної формули та її складових підлягає застосуванню Гарантованим покупцем при здійсненні розрахунку частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця після набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 в справі № 640/4069/21?

3) чи підлягає до моменту набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 в справі №640/4069/21, тобто до 08.09.2022, використанню формула, за якою визначається обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, у редакції підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови Комісії від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 № 46?

4) чи є необхідним здійснення перерахунку вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця за періоди до набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 в справі № 640/4069/21?

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2022 заяву про роз`яснення судового рішення задоволено частково та роз`яснено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 в справі № 640/4069/21.

У той же час, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2022 про роз`яснення судового рішення скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні заяви Державного підприємства "Гарантований покупець" про роз`яснення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 року відмовлено.

У вказаній постанові апеляційного суду зазначено, що в силу частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, норми законодавства прямо визначають порядок втрати чинності нормативно-правового акту чи його частини у разі визнання його протиправним та нечинним судовим рішенням, зокрема, передбачаються, що вони втрачають чинність виключно з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Апеляційний адміністративний суд вказав, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 (в справі №640/4069/21) набрало законної сили 08.09.2022. Оскаржувана ухвала про роз`яснення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 не відповідає вимогам статей 264, 265 КАС України, які чітко визначають порядок визнання протиправним нормативно-правового акту та момент, з якого він втрачає чинність, у разі визнання його протиправним та нечинним в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 в справі №640/3041/20, в якій суд зазначив, що визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови Комісії є порушенням вимог частини 2 статті 265 КАС України та виходом за межі повноважень суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурсекоенерго" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 року в справі № 640/4069/21.

З огляду на викладене, суд зазначає, що в межах розгляду справи №640/4069/21 у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 було визначено момент втрати чинності підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови комісії від 26.04.2019 №641, затвердженого постановою відповідача від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, а саме, відповідно до частини 2 статті 265 КАС України, з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 набрало законної сили 08.09.2022, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо втрати чинності підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови комісії від 26.04.2019 № 641, затвердженого постановою НКРЕКП від 15.01.2021 № 46, з моменту його прийняття, тобто з 15.01.2021.

У позовній заяві позивач, зокрема, посилався на постанову Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №1540/3828/18, в якій, зокрема, зазначено, що частина друга статті 265 КАС, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним. Проте, наголошено на неможливості зобов`язання виконати положення нормативно-правового акту, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу Держави Україна на ту обставину, що дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання в права особи повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року). Враховуючи викладене, визнання протиправним і нечинним у судовому порядку нормативно-правового акта унеможливлює його застосування саме з моменту його прийняття. Суд зазначив, що застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 в справі № 233/2021/19 викладено правовий висновок щодо визначення подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" - на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Суд зазначає, що в справі №1540/3828/18 предметом спору було визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №180 від 17.07.2018 "Про встановлення тарифу на послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надаються ТОВ "Комунсервіс", тобто рішення органу місцевого самоврядування. Відповідачем був виконавчий комітет Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, а підставою позову слугувало порушення порядку прийняття рішення щодо зміни тарифів на послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Натомість у справі №640/4069/21 спір виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання протиправним та нечинним підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови Комісії від 26.04.2019 № 641, затвердженого постановою відповідача від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Отже, суд зазначає, що справи №640/4069/21 та №1540/3828/18 не є подібними за предметом і підставами позову та матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

Наведені позивачем інші правові позиції Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду також були викладені взагалі в інших правовідносинах, які не стосуються відшкодування шкоди в порядку статті 1173 Цивільного кодексу України, а отже не можуть бути застосовані судом при оцінці обставин наявності всіх складових елементів правопорушення в контексті відшкодування шкоди.

Верховний Суд України в постанові від 08.12.2009 року (справа 21-1573во09) зробив правовий висновок, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Така правова позиція була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.09.2019 року в справі № 520/12022/17, а також Верховним Судом у постановах від 31.08.2018 року в справі № 822/1815/16 та від 21.08.2018 в справі 805/2339/16-а.

З огляду на наведене, підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови комісії від 26.04.2019 №641, затверджений постановою відповідача від 15.01.2021 №46, у частині викладення в новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, втратив чинність з 08.09.2022 року (тобто з дати набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 року в справі № 640/4069/21), і саме з цього періоду його застосування є нечинним.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивач просив суд стягнути з Держави України в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 197 865,00 грн шкоди.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди;

г) вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних (деліктних) правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Дії (бездіяльність) відповідача, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

У той же час, суд зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем, у свою чергу, не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження неправомірності дій відповідача в частині нарахування позивачу суми відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії протягом січня 2021 року - лютого 2022 року в розмірі 197 865,00 грн на підставі пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Так, суд зазначає, що між сторонами в справі відсутні будь-які договірні правовідносини з приводу нараховування плати за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за "зеленим" тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку. Вказані правовідносини регулюються умовами договору, укладеного між третьою особою та позивачем.

Суд звертає увагу, що грошові кошти в загальному розмірі, зокрема, 197 865,00 грн були сплачені позивачем на виконання умов зазначеного вище договору, а тому відсутні підстави вважати вказані грошові кошти надмірно або помилково сплаченими позивачем на користь третьої особи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

Суд також звертає увагу, що у період з 16.01.2021 по 08.09.2022 діяла редакція підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови комісії від 26.04.2019 №641, затверджена постановою відповідача від 15.01.2021 №46, а тому доводи позивача в цій частині не заслуговують на увагу. При цьому, оскільки позивачем не доведено наявності всіх елементів складу правопорушення, обґрунтованість заявленої до стягнення суми відшкодування, зокрема, з посиланням на висновок експерта від 10.10.2023 за №47, судом не перевіряється.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судовий збір, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Ятрань" судовий збір, сплачений до державного бюджету.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 13.05.2024 року.

Суддя С. МОРОЗОВ