Рішення

від 13.05.2024 по справі 910/1484/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.05.2024Справа № 910/1484/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТА-КАПІТАЛ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ»

про стягнення 251 434,20 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТА-КАПІТАЛ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 251 434,20 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 629, 631, 1212 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, обґрунтовані тим, що в зв`язку із закінченням строку дії укладеного між сторонами договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР200-88218-22 від 20.06.2022 та неотримання позивачем попередньо оплаченого газу на суму 251 434,20 грн, вказані грошові кошти підлягають поверненню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

15.02.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/1484/24 та розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

18.03.2024 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що оскільки за місяць до закінчення договору жодною зі сторін не було заявлено про припинення його дії, то такий договір був пролонгований в подальшому і на 2024 рік та є діючим на сьогоднішній день, а припинення постачання природного газу не є тотожним розірванню договору, а тому підстави для повернення суми передплати на даний час відсутні так як вона зарахована відповідачем за майбутні періоди постачання. Крім того, відповідач просить суд поновити строк на подання відзиву.

22.03.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що позивач направляв відповідачу заяву з проханням розірвати договір, а тому такий договір припинив свою дію і грошові кошти сплачені на його підставі мають бути повернуті позивачу.

20.03.2024 від представника позивача на виконання ухвали суду надійшла виписка банку про рух коштів між ним та відповідачем і письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася.

Що стосується клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд зазначає таке.

Так, пунктом 3 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено відповідачу строк для подачі відзиву - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі

Приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду від 20.02.2024 була доставлена до електронного кабінету позивача - 21.02.2024 о 19:18 год.

Частиною 11 ст. 242 Господарського кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала суду від 20.02.2024 вважається врученою відповідачу 22.02.2024.

Відтак, останній день строку для подання відповідачем відзиву є саме 08.03.2024.

До господарського суду відзив відповідачем направлений в системі «Електронний суд» 20.03.2024, тобто після закінчення строку встановленого судом для його подання.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги обставини викладені відповідачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання відзиву, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку для подання відзиву поважними та поновити відповідачу пропущений строк для подання відзиву.

Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.06.2022 між позивачем (споживач) та відповідач (постачальник) був укладений договір про постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР-200-88218-22 (далі - договір), відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2022 році природний газ (далі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Річний плановий обсяг постачання газу - до 168 000 куб. м. Планові обсяги постачання газу по місяцях визначено в додатку 1, що є невід`ємною частиною цього договору (п.1.2., 1.3. договору).

Пунктами 4.1., 4.2. договору передбачено, що розрахунковий період за договором становить один календарний місяць. Оплата газу за договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: - оплата в розмірі 100% (сто відсотків) здійснюється споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з п. 4.8. договору у разі переплати вартості газу сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати на наступний розрахунковий період.

Звірка розрахунків здійснюється сторонами протягом 10 днів з дати пред`явлення вимоги про це однією із сторін на підставі відомостей про фактичну оплату вартості газу споживачем та актів приймання-передачі газу (п. 4.10. договору).

Відповідно до 5.1. договору сторони підтверджують, що ознайомлені з правами та обов`язками для постачальника та споживача, визначеними Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.15 № 2493; Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.15 № 2494; Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.15 № 2496, та гарантують їх безумовне дотримання.

Відповідно до пункту 8.1. договору зміна постачальника може бути здійснена лише за сукупності таких умов: споживачем попередньо укладено договір постачання газу з новим постачальником; сторони попередньо призупинили дію Договору в частині постачання газу або розірвали договір; відсутність у споживача простроченої заборгованості за договором; повідомлення споживачем постачальника про таку зміну за 21 календарний день; якщо на початок періоду фактичного постачання природного газу новим постачальником чи протягом цього періоду у споживача виникне прострочена заборгованість за поставлений природний газ перед попереднім постачальником (через розбіжності між плановим і фактичним споживанням, настання терміну остаточного розрахунку після початку постачання газу новим постачальником тощо), або споживач не буде дотримуватись узгодженого графіка погашення заборгованості із попереднім постачальником, останній має право повідомити про це оператора ГТС та здійснити заходи, передбачені цими Правилами, щодо припинення постачання природного газу споживачу-боржнику, у тому числі через оператора ГРМ.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ «Твій Газзбут» в інформаційній платформі оператора ГТС до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.10.1. договору).

Відповідно до п.10.2. договору припинення чи розірвання договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору або рішення суду на вимогу однієї з сторін на підставі та в порядку, встановлених чинним законодавством України та договором.

Згідно з п.10.14. договір вважається продовженим (пролонгованим) на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії. Кількість пролонгацій необмежена. При цьому сторони укладають додаткову угоду до цього договору, в якій визначать плановий обсяг постачання природного газу.

Додатком № 1 до договору сторони погодили планові обсяги постачання газу по місяцях в куб. м. на 2022 рік, а саме: з липня по грудень 2022 року.

Додатковими угодами №ДУ-1/41АР200-88218-22 від 29.07.2022, №ДУ-2/41АР200-88218-22 від 31.08.2022, №ДУ-3/41АР200-88218-22 від 03.10.2022, №ДУ-4/41АР200-88218-22 від 31.10.2022, №ДУ-5/41АР200-88218-22 від 30.11.2022, узгоджували ціну газу в період з 01.08.2022, з 01.09.2022, з 01.10.2022, з 01.11.2022 та з 01.12.2022.

Так, позивачем, на виконання умов договору, було здійснено оплату газу на загальну суму 7 953 301, 07 грн, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: №002959 від 29.07.2022, №003342 від 26.08.2022, №003446 від 02.09.2022, №003921 від 27.09.2022, №004424 від 28.10.2022, №004989 від 29.11.2022 та №000337 від 27.01.2023.

Відповідачем, у свою чергу було поставлено позивачу газ на суму 7 701 866,87 грн, що підтверджується наступними підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу: №ТГ382046968 від 31.07.2022, №ТГ382062031 від 31.08.2022, №ТГ382072243 від 30.09.2022, №ТГ382098284 від 31.10.2022, №ТГ382111414 від 30.11.2022, №ТГ382127263 від 31.12.2022, №ТГ383003013 від 31.01.2023, №ТГ383032572 від 28.02.2023 та №ТГ383057163 від 31.03.2023.

10.03.2023 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№09-03/23 від 09.03.2023 щодо розірвання договору № 41АР-200-88218-22 від 20.06.2023, в якому просив розірвати договір з 01.04.2023, відповідно до пункту 8.1. договору, в зв`язку із зміною постачальника. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0100109272072 АТ «Укрпошта» від 10.03.2023.

04.05.2023 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№02/05/23 від 02.05.2023, в якому просив підписати додаткову угоду про розірвання договору та вимагав протягом 7 календарних днів від дати отримання вимоги повернути попередню оплату в сумі 251 434,20 грн. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0100109699556 АТ «Укрпошта» від 04.05.2023.

Крім цього, 04.08.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№04/08/23 від 04.08.2023, в якій вимагав протягом 7 календарних днів від дати отримання претензії повернути попередню оплату в сумі 251 434,20 грн. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0105495014785 АТ «Укрпошта» від 04.08.2023.

Зі свого боку відповідач листом № 200-Лв-10013-0823 від 14.08.2023 просив позивача підписати, зокрема, додаткові угоди до договору від 28.12.2022, від 31.01.2023 та від 28.02.2023 у яких погодити планові обсяги постачання газу в 2023 році.

У відповідь на вказаний лист відповідача позивачем надано відповідь від 13.09.2023 за вих.№13/09/23, у якій останній відмовився підписати додаткові угоди та повторно вимагав протягом 7 календарних днів від дати отримання вимоги повернути попередню оплату в сумі 251 434,20 грн. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0105495279860 АТ «Укрпошта» від 13.09.2023.

11.01.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№11-01/24 від 11.01.2023, в якій вимагав протягом 7 календарних днів від дати отримання претензії повернути попередню оплату в сумі 251 434,20 грн. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0216607885483 АТ «Укрпошта» від 11.01.2024.

Відповідей на претензії та вимоги матеріали справи не містять.

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення суми переплати за природній газ у розмірі 251 434,20 грн (7 953 301, 07 грн оплачений газ - 7 701 866,87 грн поставлений газ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що правочин, який укладений між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч. 1). Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2).

За приписами ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2). У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч. 3).

Згідно з ч. 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як убачається з матеріалів справи, учасниками справи визнаються обставини укладення між сторонами договору, здійснення на підставі цього договору поставки відповідачем позивачу за період липня 2022 року по березень 2023 року природного газу на загальну суму 7 701 866,87 грн, а також здійснення позивачем на користь відповідача оплати за природний газ на загальну суму 7 953 301,07 грн і наявність передплати за договором у розмірі 251 434,20 грн, що є предметом даного спору (7 953 301,07 грн - 7 701 866,87 грн).

Отже, наведені обставини в силу приписів ч. 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню.

Разом з тим, звертаючись до суду позивач вказує, що в зв`язку із закінченням строку дії укладеного між сторонами договору і неотримання позивачем попередньо оплаченого газу на суму 251 434,20 грн, вказані грошові кошти мають бути повернуті відповідачем.

У свою чергу відповідач, заперечуючи щодо позову, зазначає, що оскільки за місяць до закінчення договору жодною зі сторін не було заявлено про припинення його дії, то такий договір був пролонгований в подальшому і на 2024 рік тає діючим на сьогоднішній день, а припинення постачання природного газу не є тотожним розірванню договору, а тому підстави для повернення суми передплати на даний час відсутні так як вона зарахована відповідачем за майбутні періоди постачання.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Приписами статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (частина 4 статті 188 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, згідно із п.10.1. договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ «Твій Газзбут» в інформаційній платформі оператора ГТС до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п.10.2. договору припинення чи розірвання договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору або рішення суду на вимогу однієї з сторін на підставі та в порядку, встановлених чинним законодавством України та договором.

Згідно з п.10.14. договір вважається продовженим (пролонгованим) на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії. Кількість пролонгацій необмежена. При цьому сторони укладають додаткову угоду до цього договору, в якій визначать плановий обсяг постачання природного газу.

Як убачається з матеріалів справи 10.03.2023 позивач звернувся до відповідача з листом зав вих.№09-03/23 від 09.03.2023 щодо розірвання договору № 41АР-200-88218-22 від 20.06.2023, в якому просив розірвати договір з 01.04.2023, відповідно до пункту 8.1. договору, в зв`язку із зміною постачальника. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0100109272072 АТ «Укрпошта» від 10.03.2023.

04.05.2023 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№02/05/23 від 02.05.2023, в якому просив підписати додаткову угоду про розірвання договору та вимагав протягом 7 календарних днів від дати отримання вимоги повернути попередню оплату в сумі 251 434,20 грн. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0100109699556 АТ «Укрпошта» від 04.05.2023.

Крім цього, 04.08.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№04/08/23 від 04.08.2023, в якій вимагав протягом 7 календарних днів від дати отримання претензії повернути попередню оплату в сумі 251 434,20 грн. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0105495014785 АТ «Укрпошта» від 04.08.2023.

Також листом від 13.09.2023 за вих.№13/09/23, позивач, зокрема, повторно вимагав у відповідача протягом 7 календарних днів від дати отримання вимоги повернути попередню оплату в сумі 251 434,20 грн. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0105495279860 АТ «Укрпошта» від 13.09.2023.

11.01.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№11-01/24 від 11.01.2023, в якій вимагав протягом 7 календарних днів від дати отримання претензії повернути попередню оплату в сумі 251 434,20 грн. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення та накладної №0216607885483 АТ «Укрпошта» від 11.01.2024.

Проте, направлені позивачем листи і претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення. Доказів підписання додаткової угоди про розірвання договору та повернення грошових коштів (передоплати) позивачу, суду не надано.

Дослідивши зміст вказаних листів і претензій, суд приходить до висновку, що позивач повідомляв відповідача про, те що немає наміру продовжувати дію договір та про припинення його дії, а тому приймаючи до уваги те, що додаткова угода до договору, в якій визначали плановий обсяг постачання природного газу на 2024 рік сторонами не укладалась, строк дії договору припинився 31.12.2023.

Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Отже, з огляду на припинення договору, зобов`язання сторін за наведеним договором припинились з 01.01.2024.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 251 434,20 грн після припинення договору, а тому суд приходить до висновку, що після припинення строку дії договору відповідач зберігає майно позивача (грошові кошти в сумі 251 434,20 грн) без достатньої правової підстави.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України (глава 83 Цивільного кодексу України) регулює випадки набуття, збереження майна без достатніх правових підстав.

Згідно з приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Отже, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі №915/517/21 відсутністю правової підстава вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

При цьому положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

Як установлено судом, надмірно сплачена позивачем за договором №41ВР200-88218-22 від 20.06.2022 попередня оплата за природний газ становить 251 434,20 грн, а в зв`язку з припиненням строку дії договору відпала правова підстава, на якій відповідачем набуто ці кошти.

Суд відзначає, що в зв`язку з припиненням строку дії договору відсутні будь-які правові підстави для постачання відповідачем позивачу додаткових обсягів газу на суму надмірно сплаченої позивачем попередньої оплати, а отже і зберігання відповідачем у себе належного позивачеві майна - грошових коштів у сумі 251 434,20 грн.

З огляду на наведене, судом відхиляються як безпідставні твердження відповідача про те, що вказана сума грошових коштів зарахована ним позивачу за майбутні періоди постачання.

Також суд додатковозазначає, що пунктом 12 розділу ІІ «Порядок постачання природного газу споживачам, що не є побутовими» Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, дотримання яких гарантувалось сторонами в пункті 5.1 укладеного ними договору, визначено, що у випадку недоплати вартості природного газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок відповідно до умов договору постачання природного газу. У разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

На підставі викладеного, зважаючи на умови договору та положення чинного законодавства, відповідач повинен був, незалежно від строку дії договору, повернути позивачу попередню оплату на першу його вимогу через сім днів з моменту отримання такої вимоги, чого ним також зроблено не було.

З огляду на викладене вище та враховуючи, те що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення позивачу коштів, сплачених у якості передоплати за договором №41ВР200-88218-22 від 20.06.2022, вимоги позивача про стягнення з відповідача 251 434,20 грн заборгованості визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 251 434,20 грн заборгованості.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, будинок 32/2, ідентифікаційний код 43965848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТА-КАПІТАЛ» (01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 19/21, ідентифікаційний код 36124300) 251 434 (двісті п`ятдесят одну тисячу чотириста тридцять чотири) грн 20 коп. заборгованості та 3 017 (три тисячі сімнадцять) грн 22 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань