Рішення

від 13.05.2024 по справі 910/18234/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.05.2024Справа № 910/18234/23

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеронн"

про стягнення 747 032,91 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеронн" про стягнення 747 032,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним використанням відповідачем земельної ділянки площею 15,8915 га з кадастровим номером 8000000000:90:317:0001 по вулиці Лісна, 1-Д у Дарницькому районі міста Києва для експлуатації та обслуговування розташованого на ній власного нерухомого майна, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати у розмірі 747 032,91 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18234/23, справу визнано малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/18234/23 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повернутим на адресу суду повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення - позивачу.

Разом з цим, згідно відомостей з офіційного веб-сайту «Укрпошта», поштове відправлення за № 0600066011523 не було вручено відповідачу, про що здійснено відмітку від 09.01.2024: Повернення за зворотною адресою: "За закінченням терміну зберігання".

Крім того, 12.01.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду повернувся конверт поштового відправлення за № 0600056802425, який не було вручено відповідачу, про що здійснено відмітку: "За закінченням терміну зберігання".

Відповідно до частин 3 та 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відкриття провадження у справі № 910/18234/23 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 05.12.2023.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

12.12.2023 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" письмові пояснення по справі, які 12.12.2023 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.11.2023 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аеронн" на підставі Договору купівлі-продажу майнового комплексу № 343 від 02.04.2020, укладеного з Приватним акціонерним товариством "Українська гірничо-металургійна компанія", зареєстровано право власності на майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Лісна, 1-Д загальною площею 6 980,30 кв.м., який складається з: спальний корпус №1, літ. А, площею 740,7 кв.м.; адміністративний корпус, літ. Б, площею 160 кв.м.; спальний корпус №2, літ. В, площею 254,20 кв.м.; спальний корпус №3, літ. Г, площею 256,8 кв.м.; спальний корпус №4, літ. Д, площею 349,5 кв.м.; спальний корпус №5, Е, площею 443,6 кв.м.; спальний корпус №6, літ. З, площею 657 кв.м.; деревообробний цех, літ. Ж, площею 261,8 кв.м.; фінський дім №1, літ. И, площею 117,3 кв.м.; фінський дім №2, літ. К, площею 85,4 кв.м.; фінський дім №3, літ. Л, площею 243,3 кв.м.; прохідна, літ. М, площею 13,4 кв.м.; моторне відділення, літ. Н, площею 243,1 кв.м.; склад пиломатеріалів, літ. О, площею 289,4 кв.м.; спальний корпус №7, літ. П, площею 74,8 кв.м.; електроцех, літ. Р, площею 40 кв.м.; майстерня сантехнічних заготовок, літ. С, площею 67,6 кв.м.; ремонтно-механічна майстерня, літ. Т, площею 265,6 кв.м.; трансформаторна підстанція, літ. У, площею 34,2 кв.м.; машинозаправочна станція, літ. Ф, площею 117,5 кв.м.; сауна, літ. X, площею 267,8 кв.м.; склад, літ. Ц, площею 325,2 кв.м.; клуб, літ. Ч, площею 658,9 кв.м.; бокс регулювання та балансування коліс, літ. Ш, площею 263,7 кв.м.; кухня їдальня, літ. Ю, площею 749,5 кв.м. Майновий комплекс будівель розміщений на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:90:317:0001.

За змістом пункту 1.4 Договору купівлі-продажу від 02.04.2020 згідно довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05702-5014 від 10.03.2020, за даними міського земельного кадастру за продавцем на вулиці Лісній, 1-Д в Дарницькому районі міста Києва обліковується земельна ділянка площею 15,0932 га (код 90:317:0005); зазначена земельна ділянка не сформована, не віднесена до земель комунальної власності, рішення про передачу (надання) її у власність чи користування не приймалось.

Відповідно до інформації Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, наданої листом № 24040/5/26-15-12-07-03 від 08.08.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аеронн" протягом 2020-2023 років не подавало до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДПС у м. Києві податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), акти не складалися, заборгованість по платі за землю відсутня.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру державним кадастровим реєстратором відділу у Лиманському районі Головною управління Держгеокадастру в Одеській області за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеронн" від 29.10.2021 № ЗВ-9715849732021 про державну реєстрацію земельної ділянки до Державного земельного кадастру 09.11.2021 внесені відомості (здійснено реєстрацію) про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:317:0001 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.

За доводами прокурора, оскільки з 09.11.2021 (дата державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі) без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, відповідач по теперішній час використовує земельну ділянку площею 15,8915 га з кадастровим номером 8000000000:90:317:0001 по вулиці Лісній, 1-Д у Дарницькому районі міста Києва для експлуатації та обслуговування розташованого на ній власного нерухомого майна, це є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати за вказаний період часу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених у позовній заяві обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з частиною 3 цієї статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин 3 - 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України, частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За змістом частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

За змістом частини 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 2 цього Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Статтею 10 цього закону визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтями 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтею 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 60 вказаного закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною і фінансовою основою якого є, у тому числі, доходи місцевих бюджетів та земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Враховуючи викладене, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста, уповноваженим діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є поняття "інтерес держави".

В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та спосіб, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

Як наголошує прокурор, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. Використання відповідачем земельної ділянки для розміщення та експлуатації нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без сплати до місцевого бюджету обов`язкових орендних платежів, на думку прокурора, порушує інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради, яка у даному випадку незаконно позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади регулювати земельні відносини з метою створення умов для поліпшення соціальної інфраструктури міста.

Інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17).

Крім того, спірні правовідносини фактично пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва.

Так, доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (стаття 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно зі статтями 10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком.

Відповідно пункту 19 частини 1 статті 64 Бюджетного кодексу України до загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать, в тому числі місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави.

Водночас, у разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (стаття 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням.

Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Heyкладення та несвоєчасне укладення суб`єктами господарювання договорів оренди землі призводить до значних втрат коштів місцевого бюджету.

Прокурор вважає, що користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів не лише спричинило втрати місцевого бюджету, а є дискримінацією інших землекористувачів, які опиняються у гіршому економічному становищі поряд із суб`єктами, які ухиляються від належного оформлення відносин у земельній сфері та сплати орендної плати.

В силу положень статей 16, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 189 Земельного кодексу України, саме Київська міська рада як власник комунальної землі у м. Києві має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.

Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов`язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.

Прокурор зазначає, що Київською міською радою, як органом місцевого самоврядування, не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеронн" безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до суду не пред`являвся.

Київська міська рада, як уповноважений власник земель територіальної громади, повинна та мала знати про безоплатне використання відповідачем спірної земельної ділянки.

Таким чином, факт розташування об`єктів нерухомого майна, що належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Аеронн", на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:317:0001 та необхідність сплатити відповідачем Київраді кошти за її використання відомо щонайменше з листопада 2021 року.

Водночас, будучи обізнаною про те, що на земельній ділянці площею 15,8915 га з кадастровим номером 8000000000:90:317:0001 по вулиці Лісна, 1-Д у Дарницькому районі міста Києва розташований комплекс будівель загальною площею 6 980,30 кв.м., який зареєстрований на праві власності за відповідачем, а відповідне речове право щодо зазначеної земельної ділянки за ним не зареєстровано, Київська міська рада будь-яких заходів щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом, не вживала, в той час як відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:317:0001, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.

Враховуючи викладене, порушення земельного законодавства, що полягає у безоплатному користуванні земельною ділянкою комунальної форми власності суб`єктом господарювання без правовстановлюючих документів на неї, на теперішній час не усунуто, недоотримані кошти з відповідача Київрадою до місцевого бюджету не стягнуто.

Дніпровська окружна прокуратура міста Києва в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зверталась до Київської міської ради з листом від 27.07.2023 № 50-5758ВИХ-23, в якому повідомила про порушення вимог земельного законодавства при використанні відповідної земельної ділянки комунальної форми власності.

Водночас, з відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наданої за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 07.08.2023 № 05708-10399, вбачається, що будь-які належні заходи цивільно-правового характеру щодо захисту інтересів держави Київрадою не вживались, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Таким чином, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених інтересів держави.

Вказане свідчить про нездійснення Київською міською радою повноважень із захисту державних інтересів, що відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.

На виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура листом від 24.11.2023 № 50-8884ВИХ-23 повідомила Київську міську раду про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 зазначив: якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

З наведеного слід зробити висновок, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Невжиття Київською міською радою жодних заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва в суді.

Крім того, надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166 «Б», від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 та від 19.03.2019 у справі № 925/1381/16.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20 та від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Як вже було зазначено вище, за відповідачем на підставі Договору купівлі-продажу майнового комплексу № 343 від 02.04.2020, укладеного з Приватним акціонерним товариством "Українська гірничо-металургійна компанія", зареєстровано право власності на майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Лісна, 1-Д загальною площею 6 980,30 кв.м. Майновий комплекс будівель розміщений на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:90:317:0001.

Відповідно до п. 1.4 Договору купівлі-продажу від 02.04.2020 згідно довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05702-5014 від 10.03.2020, за даними міського земельного кадастру за продавцем на вулиці Лісній, 1-Д в Дарницькому районі міста Києва обліковується земельна ділянка площею 15,0932 га (код 90:317:0005).

Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи № 922/2060/20 з подібними правовідносинами, де серед інших встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статті 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельної ділянки без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з приписами вказаної статті Земельного кодексу України, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 07.09.2022 у справі № 925/1081/20 та від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за користування якою міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові (подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18).

Ураховуючи те, що земельна ділянка площею 15,0932 га з кадастровим номером 8000000000:90:317:0001 по вулиці Лісній, 1-Д в Дарницькому районі міста Києва, як об`єкт цивільних прав сформована та зареєстрована 09.11.2021 в Державному земельному кадастрі, то саме з цього дня (09.11.2021) Товариство з обмеженою відповідальністю "Аеронн" як власник нерухомого майна стало фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а відтак саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок сплачувати орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою.

Водночас, як свідчать обставини справи, відповідач з 09.11.2021 по 31.10.2023 користувався сформованою земельною ділянкою комунальної форми власності за вищевказаною адресою для розміщення та експлуатації об`єктів нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів, а отже без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею. Тому відповідач, згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України, повинен повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді в особі Київської міської ради.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки площею 15,0932 га (кадастровий номер 8000000000:90:317:0001) по вулиці Лісній, 1-Д в Дарницькому районі міста Києва, тому він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка ним не сплачувалась.

Згідно з абзацом 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України та перебувають у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Зазначена норма була врахована прокурором при визначенні періодів нарахування плати за користування відповідачем земельною ділянкою, а саме з 09.11.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 31.10.2023.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок плати за користування земельною ділянкою, суд не знайшов у ньому помилок.

3 огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту порушення інтересів держави, використання відповідачем спірної земельної ділянки для розміщення та обслуговування об`єктів нерухомості без достатньої правової підстави, що в свою чергу є підставою для стягнення з нього в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в загальній сумі 747 032,91 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав жодного доказу на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 233, 237, 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеронн" (08626, Київська область, Васильківський район, село Здорівка, вулиця Соборна, будинок 114; ідентифікаційний код: 34851178) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код: 22883141) безпідставно збережені кошти у вигляді недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою площею 15,0932 га з кадастровим номером 8000000000:90:317:0001 по вулиці Лісній, 1-Д у Дарницькому районі міста Києва в розмірі 747 032 (сімсот сорок сім тисяч тридцять дві) грн 91 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеронн" (08626, Київська область, Васильківський район, село Здорівка, вулиця Соборна, будинок 114; ідентифікаційний код: 34851178) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код: 02910019; банк ДКСУ місто Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 205 (одинадцять тисяч двісті п`ять) грн 49 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.05.2024.

Суддя О.В. Нечай