Рішення

від 09.05.2024 по справі 761/4718/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/4718/24

Провадження № 2/761/5530/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участі секретаря Решти Д.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Кривої В.В. , Шутовича В.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов`язання, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Національного інституту стратегічних досліджень (далі по тексту - відповідач, НІДС) про стягнення інфляційних врат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов`язання, відповідно до якого та з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка була прийнята судом, позивач просив:

- стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в розмірі 10121,79 грн. та три проценти річних у розмірі 3595, 29 грн. за порушення строку сплати моральної шкоди в розмірі 5000 грн., витрат по сплаті судового збору в розмірі 8679, 05 грн, витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 70587, 43 грн, інших судових витрат в розмірі 983, 09 грн, витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 4000 грн.;

- стягнути з відповідча на користь позивача три проценти річних у розмірі 280,30 грн. за порушення строків виплати судових витрат в розмірі 32173 грн., а також повернути позивачу суму сплаченого судового збору в розмірі 429, 24 грн.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що 28.07.2022 року постановою Київського апеляційного суду, яку було змінено постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.02.2023 року у справі № 761/16207/20 за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, серед іншого: стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року у розмірі 928 645,74 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів; стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 8679,05 грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 70587,43 грн, інші судові витрати позивача у розмірі 983,09 грн., стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.02.2023). 12.07.2023 року додатковою постановою Київського апеляційного суду у справі №761/15112/22 стягнуто з НІДС на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 32173,00 грн.

Позивач зауважує, що усі вищенаведені суми не були вчасно сплачені відповідачем на користь позивача, у зв`язку з чим відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Зокрема, постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2023 року у справі №761/16207/20, що набрала законної сили 28.07.2023 року, встановлено факти наявності обов?язку НІСД здійснити нарахування та виплатити відповідну грошову суму, у зв?язку з чим з НІСД на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року у розмірі 928 645,74 грн, моральну шкоду у розмірі 5000 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 8679,05 грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 70587,43 грн, інші судові витрати позивача у розмірі 983,09 грн. Додатковою постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.02.2023 року у справі № 761/16207/20, що набрала законної сили 22.02.2023 року, встановлено факти наявності обов?язку НІСД здійснити нарахування та виплатити відповідну грошову суму, у зв?язку з чим з НІСД на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн.

Таким чином, позивач вказує, що судовими рішеннями у справі 761/16207/20 визнано грошові зобов`язання НІДС, визначено їх розмір, однак відповідач відразу судові рішення не виконував, тривалий час ігнорував обов`язок щодо виплати позивачу належних сум.

Так, відповідно до інформації по виконанню судового рішення по справі, ОСОБА_1 сплачено: 30 листопада 2023 року: моральну шкоду у розмірі 1620,31 грн з 5000 грн; витрати по сплаті судового збору у розмірі 8679,05 грн; інші судові витрати позивача у розмірі 983,09 грн. 12 грудня 2023 року: моральну шкоду у розмірі 3379,69 грн з 5000 грн; витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 70587,43 грн; витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 4 000 грн.

Таким чином, позивач вказує, що зобов?язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню, відтак за період з дати набрання постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2023 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.02.2023 року у справі №761/16207/20 законної сили до дати фактичної сплати заборгованості, складові якої визначено зазначеними судовими рішеннями, а саме: моральної шкоди у розмірі 5000 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 8679,05 грн., витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 70587,43 грн., інших судових витрат у розмірі 983,09 грн., витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 4 000 грн., тобто за весь час прострочення, НІСД зобов?язаний сплати ОСОБА_1 , як відповідальність за порушення грошового зобов?язання, визначену ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати в розмірі 10 121,79 грн та три проценти річних у розмірі 3 595,29 грн.

Щодо виплати заборгованості, визначеної судовими рішеннями у справі №761/15112/22, при цьому аналогічна ситуація виникла і щодо виконання іншого судового рішення, то позивач зауважує наступне.

У справі №761/15112/22 постановою Київського апеляційного суду від 24.05.2023 року, що набрала законної сили 24.05.2023 року, та додатковою постановою Київського апеляційного суду від 12.07.2023 року, що набрала законної сили 12.07.2023 року, встановлено факти наявності обов?язку НІСД здійснити нарахування та виплатити відповідну грошову суму, у зв?язку з чим з НІСД на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати в розмірі 32 173 грн. Тобто, судовими рішеннями у справі №761/15112/22 визнано грошові зобов?язання НІСД, визначено їх розмір, однак НІСД відразу не приступив до виконання судового рішення. Отримані виконавчі листи у справі №761/15112/22 було пред?явлено до примусового виконання. Як наслідок, постановою Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МО (м. Київ) від 08.09.2023 року було відкрито виконавче провадження № 72706989 про стягнення з НІСД на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 32 173 грн. 27 жовтня 2023 року в межах виконавчого провадження заборгованість щодо судових витрат в розмірі 32 173 грн було погашено. Таким чином, зобов?язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню.

Так, 09.11.2023 року на офіційну електронну адресу НІСД ОСОБА_1 направив лист з вимогою виконати постанову суду у справі №761/15112/22 та добровільно сплатити три проценти річних від простроченої суми боргу. Однак, НІСД листом №10-75/13 від 16.11.2023 року відмовило у сплаті трьох процентів річних, аргументуючи, що передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин, а правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Закон України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, позивач зауважує, що зазначена позиція НІСД кореспондує із позицію Верховного суду України, викладеною у справах № 6-2759цс15 та № 6-2491цс15, від якої ще в 2018 році Велика Палата Верховного Суду відступила, надавши інші правові висновки, відповідно до яких грошове зобов?язання може виникати на підставі рішення суду і до такого зобов?язання можуть застосовувались положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому на його переконання, за період з дати набрання додатковою постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 12.07.2023 року у справі 761/15112/22 законної сили до дати фактичної сплати заборгованості, а саме судових витрат в розмірі 32173 грн., відповідач має сплатити позивачу 3 проценти річних в сумі 280,0 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передано до провадження судді Романишеній І.П.

Ухвалою суду від 12.02.2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

16.02.2024 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

04.03.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити. Зазначав, що дійсно щодо позивача наявні судові рішення по справах 761/15112/22, 761/16207/20. Інститут наказом від 29 вересня 2021 року № 149-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » негайно поновив на посаді заступника директора Інституту та виплатив середній заробіток в межах суми платежу за один місяць, а саме у сумі 34 804,44 грн. на підставі постанови Київського апеляційного суду від 23.09.2021 року. Таким чином, Інститут виконав частину рішення суду, що підлягала негайному виконанню в поновленні на посаді та виплачено середній заробіток в межах суми платежу за один місяць. Інститутом подано до Державної казначейської служби України відповідні платіжні інструкції по сплаті зазначених коштів по справі за № 761/16207/20, що є письмовим доказом сплати коштів за відповідним рішенням суду. 14.03.2023 року Державна казначейська служба України опрацювала виконавчий лист виданий Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення коштів у сумі 1064622,76 грн. Таким чином, відбулося відкриття виконавчого провадження по зазначеній справі Державною казначейською службою України, про що нею повідомлено Інститут листом від 23.03.2023 року № 12-06-06/4938. Згідно зазначеного листа Державна казначейська служба України є виконавцем судового рішення по справі за № 761/16207/20. Представник відповідача звертав увагу, що враховуючи норми пункту 11 постанови постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі призначення до розгляду органом, який видав виконавчий документ, заяви про роз?яснення рішення про стягнення коштів, встановлення або зміну порядку і способу, розстрочку та/або відстрочку його виконання чи виправлення помилки або про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та судову практику, Національний інститут стратегічних досліджень звернувся із заявою про відстрочення виконання рішення від 15.03.2023 року №293/200 до Шевченківського районного суду міста Києва та повідомив Державну казначейську службу України листом від 03.04.2023 року за № 293/283. Судовий процес здійснювався за заявою Інституту про відстрочення виконання рішення тривав з 15.03.2023 року по 22.09.2023 року. Інститут не порушуючи норми зазначеного законодавства України використав своє право, крім того, відстрочка виконання зазначено судового рішення була зумовлена чітким обґрунтуванням фінансового стану Інституту, із зазначенням, що Державним бюджетом на 2023 рік передбачено видатки Інституту у сумі 69716,0 тис. грн. Зазначена сума не забезпечує усіх видатків Інституту, що створює дефіцит видатків (бюджету) Інституту у сумі - 19 566,7 тис. грн. Разом з цим, Інститут подав заяву про роз?яснення рішення суду до Верховного Суду від 19.04.2023 року № 293/326. У відзиві також наголошено увагу, що застосування позивачем вимог статті 625 ЦК України до трудових правовідносин по справі за №761/16207/22 є неправомірним, оскільки відповідальність за порушення грошового зобов?язання, встановлена цією статтею, передбачає насамперед наявність цивільних (господарський) договірних правовідносин, тобто положення цієї статті поширюються на порушення договірного зобов?язання. Щодо неправомірності застосування позивачем до трудових вдносин вимог ст. 625 ЦК України по справі 761/15112/22 у відзиві зазначено, що постановою Київського апеляційного суду від 12.07.2023 року по справі №761/15112/22 Інститутом у встановленому законодавством порядку 26.10.2023 року добровільно виконано судове рішення та перераховано ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 32 173 грн. Щодо порушення правил предметної і суб?єктної юрисдикції у відзиві зазначено, що позивачем заявляються претензії щодо порушення порядку процедури або строків виконання примусового стягнення коштів за відповідним рішенням суду, тому суб?єктом відповідальності тут виступає орган, що здійснює виконавче провадження у визначеному законодавством порядку. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем порушено правила предметної і суб?єктної юрисдикції, а дана справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а відповідачами має бути Державна казначейська служба України та Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ухвалою суду від 15.03.2024 року здійснено перехід до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

21.03.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечував з приводу доводів відповідача, зазначених у відзиві та наполягав на задоволенні позовних вимог.

08.04.2024 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких представник відповідача наголошував на неможливості застосування до спірних відносин положень ст. 625 ЦК Украни та просив відмовити у задоволенні позову.

22.04.2024 року до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав та просив задовольнити.

Представники відповідача з приводу задоволення позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що по справі №761/16207/20 постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2022 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26.11.2020 року та додаткове рішення від 16 лютого 2021 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04 березня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року; стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року у розмірі 928645,74 грн.; стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.; стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81531,89 грн., а саме: 26432,20 грн. надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32461,09 грн. надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. оплати за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21917,82 грн. оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки; стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь Держави судовий збір у розмірі 2738,87 грн.; стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 8679,05 грн., витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 70587,43 грн., інші судові витрати позивача у розмірі 983,09 грн.

Постановою Верховного суду від 22.02.2023 року по справі №761/16207/20 постанову Київського апеляційного суду від 28.07.2022 року змінено: абзац сьомий резолютивної частини викладено в такій редакції: «Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року у розмірі 928 645,74 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів»; абзац дев`ятий резолютивної частини викладено в такій редакції: «Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81 531,89 грн, а саме: 26 432,20 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32 461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів». В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 28.07.2022 року залишити без змін.

Поновлено виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення судового збору, стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Отже, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що судовим рішенням, яке набрало законної сили та підлягає примусовому виконанню по справі №761/16207/20 є постанова Київського апеляційного суду від 28.07.2022 року, яка в силу ст. 384 ЦПК України набрала законної сили з дня прийняття та не була скасована.

Як підставу для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з невчасним виконанням рішення суду по справі №761/16207/20 позивач вказував, що судовими рішеннями було визнано грошові зобов`язання, визначено їх розмір, однак НІДС не відразу приступив до їх виконання та тривалий час ігнорував свій обов`язок щодо виконання рішення суду по справі, у зв`язку з чим допустив прострочення зобов`язання.

Судом встановлено, що по справі №761/16207/20, згідно відповіді НІДС від 19.12.2023 року № 10-75/17, а також згідно листів від 27.12.2023 року № 393/915 та від 08.12.2023 року № 298/951, відповідачем було сплачено позивачу 30.11.2023 року: моральну шкоду у розмірі 1620,31 грн з 5000 грн; ??витрати по сплаті судового збору у розмірі 8679,05 грн; інші судові витрати позивача у розмірі 983,09 грн. 12.12.2023 року було сплачено: моральну шкоду у розмірі 3379,69 грн., витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 70587,43 грн; витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 4000,00 грн.

Також, судом встановлено, що по справі №761/15112/22 постановою Київського апеляційного суду від 24.05.2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22.12.2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу в сумі 1 463 гривень 84 коп. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень в дохід держави судовий збір у сумі 2 481 гривень 00 коп.

Також, з наданих представником відповідача документів вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 10.04.2024 року задоволено заяву Національного інституту стратегічних досліджень про роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 24.05.2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про стягнення компенсації за втрату частини доходу. Роз`яснено, що визначена у постанові Київського апеляційного суду від 24.05.2023 року сума компенсації за втрату частини доходу в розмірі 1 463,84 грн обрахована без віднімання сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів, які підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного рішення.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 12.07.2023 року, що набрала законної сили 12.07.2023 року стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень судові витрати в розмірі 32 173 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, по справі №761/15112/22, 28.08.2023 року позивачем було отримано виконавчі листи та пред`явлено їх до примусового виконання.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві 08.09.2023 року було відкрито виконавче провадження ВП № 72706989 на підставі виконавчого листа про стягнення заборгованості в розмірі 32 173,00 грн.

27.10.2023 року заборгованість щодо судових витрат в розмірі 32173, 00 грн. було погашено, у зв`язку з чим 01.11.2023 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 72706989.

Відповідно до частини 2 статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, булоб ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебуваютьв державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (стаття 129-1 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга стаття 18 ЦПК України) (постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2022 року по справі №761/16207/20 відповідач взяті на себе зобов`язання в частині відшкодвання моральної шкоди та інших судових витрат перед позивачем виконав в повному обсязі лише 12.12.2023 року.

Таким чином, у відповідача перед позивачем існує заборгованість за період з 29.07.2022 року по 30.11.2023 року (дата відшкодування частини моральної шкоди та інших судових витрат за рішенням суду) з інфляційних втрат у розмірі 1324,73 грн. та за період з 29.07.2022 по 12.12.2023 року (дата відшкодування у повному обсязі моральної шкоди та витрат на прафесійну допомогу) в розмірі 8797,07 грн., а всього 10121,80 грн., а також 3% річних за вказані періоди відповідно в розмірі 3595,29 грн.

Наведені позивачем розрахунки перевірені судом, у зв`язку з чим суд вбачає необхідним стягнути на користь позивача інфляційні втрати за несвоєчасне виконання рішення суду по справі №761/16207/20 в частині відшкодування моральної шкоди та інших судових витрат в загальному розмірі: інфляційні втрати - 10121,80 грн. та 3% річних - 3595, 29 грн.

Також, суд вбачає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача три % річних у розмірі 280,30 грн. за порушення строків виплати судових витрат в розмірі 32173 грн. по справі №761/15112/22, оскільки судом встановлено, що додаткова постанова Київського апеляційного суду набрала законної сили 12.07.2023 року, а кошти за вказним рішенням суду були сплачені відповідачем лише 27.10.2023 року.

З приводу доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позов щодо неможливості застосування в даному випадку вимог статті 625 ЦК України до вказаних правовідносин, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов?язання» книги п?ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов?язання (підрозділ 1 розділу III книгиц?ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов?язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книгип?ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов?язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов?язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормамизакону, який регулює, зокрема, окремі види зобов?язань.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 18 березня 2020 року справа №711/4010/13-ц зазначила, що у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вона відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-275915 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов?язання (стаття 625 ЦК України) (див. пункт 32.1 постанови від 16 травня 2018 року).

Однак, Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-275915 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другоїстатті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, суд звертає увагу, що в даній позовній заяві позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за порушення строку виконання зобов`язань за рішеннями суду в частині відшкодування моральної шкоди та інших судових витрат, а не за порушення строків виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу чи стягнення заборгованості по заробітній платі, у зв`язку з чим в даному випадку підлягають застосуванню норми ст. 625 ЦК України.

З приводу тверджень представника відповідача про порушення позивачем предметної і суб?єктної юрисдикції, зокрема того, що на думку представника відповідача дана справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а відповідачами повинні бути Державна казначейська служба України та Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд вважає необхідним вказати, що вказані органи не порушували інтересів і законом охоронюваних прав позивача, а отже твердження представника відповідача є безпідставними, а тому суд не приймає їх до уваги.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною відповідача не надано обґрунтованих доказів, які б спростовували докази позивача щодо невчасного виконання судових рішень з боку відповідача, а також, що стороною відповідача було вжито дій задля негайного виконання вказаних вище рішень.

Окрім того, звернення до суду з заявою про відстрочення виконання рішення суду, тощо, не може слугувати обґрунтованою та беззаперечною підставою для відмови у задоволенні даного позову, враховуючи, що така заява була залишена судом без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи вищенаведене, а також принцип справедливості, суд приходить до переконання, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, зважаючи на ціну позову при зверненні до суду з позовом - 164 044,22 грн., позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1640,44 грн.

В подальшому, позивачем було зменшено позовні вимоги та фактично предметом судового розгляду залишилося питання щодо стягнення 13997,38 грн., тобто за даних позовних вимог судовий збір мав бути сплачений у сумі 1211,20 грн.

В заяві про зменшення позовних вимог, позивач просив повернути частину надлишково сплаченого судового збору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу судового збору в сумі 429,24 грн. з огляду на наступне.

Згідно зі пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

З огляду на викладене та враховуючи те, що позивачем було зменшено позовні вимоги, суд дійшов висновку, що сплачений судовий збір у розмірі 429, 24 грн. необхідно повернути.

Відповідно до вмиог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 76-82, 98, 141, 258-259, 263, 274, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов`язання, - задовольнити.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 10 121, 79 грн. та три проценти річних у розмірі 3 595, 29 грн. за порушення строку сплати моральної шкоди в розмірі 5000 грн., витрат по сплаті судового збору в розмірі 8679, 05 грн, витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 70587, 43 грн, інших судових витрат в розмірі 983, 09 грн, витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 4000 грн. по справі № 761/16207/20.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмірі 280, 30 грн. за порушення строків виплати судових витрат в розмірі 32173,00 грн. по справі № 761/15112/22.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір в сумі 429,24 грн., сплачений відповідно до квитанції 3216-3323-1075-0852 від 30.01.2023 року.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Національний інститут стратегічних досліджень: м. Київ, вул. Пирогова, 7-А, ЄДРПОУ 14282798.

Повний текст рішення складено 13.05.2024 року.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА