Рішення

від 13.05.2024 по справі 160/5362/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 рокуСправа №160/5362/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 24.11.2020 р. по 24.05.2021 р. терміном 181 календарних днів (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44.

Позивач уважає, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, тому позивач і звернувся до суду з цим позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву в якій останній заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що до відносин проходження публічної служби не можуть застосовуватись приписи трудового законодавства, та крім того вказує що роботодавець несе обов`язок перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні. Зазначає, чинна редакція ст.117 КЗпП свідчить, що відповідний обов`язок виникає у роботодавця у разі відсутності спору про розміри належних звільненому працівникові сум.

Крім того, відповідачем до суду надіслано клопотання про залишення позовної заяви без руху, у звязку з тим, що в даному спорі не підлягає застосуванню пільга позивача як учасника бойових дій щодо сплати судового збору при зверненні до суду.

Дослідивши подане клопотання, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні, оскільки питання щодо відповідності позовної заяви вимогам КАС України, зокрема й в частині сплати судового збору, вирішено судом під час відкриття провадження у справі. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що певні недоліки законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки Закону України «Про судовий збір», не повинні впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їхньому зверненні до суду, у зв`язку з порушенням будь-яких їхніх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів. Наведена позиція висловлена Верховним Судом у справі № 572/2088/17.

Щодо зазначення відповідачем того факту, що найменування відповідача «Військова частина НОМЕР_1 » - як у вступній частині позову, так і у формулюванні позовних вимог зазначено позивачем без повного найменування, суд зазначає, що з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія якого міститься в матеріалах справи зазначено, що найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності) Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ), тому позивач, при поданні даної позовної заяви до суду, не позбавлений був права зазначити як в преамбулі позовної заяви, так і в прохальній її частині назви відповідача скорочено, а саме: Військова частина НОМЕР_1 .

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , з 22.11.2017 по 23.11.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23.11.2020 р. № 277 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

26 червня 2018 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 .

У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення, ОСОБА_1 звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі № 160/1715/22 зобов`язали військову частину нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у період з 22.11.2017 р. по 28.02.2018 р. включно.

Судове рішення виконано 10.02.2024 р. Згідно із виписки карткового рахунку ОСОБА_1 , відповідач виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі 7 324 , 75 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 17 січня 2023 року у справі №160/17926/22 зобов`язали військову частину здійснити перерахунок та провести доплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 р. по 23.11.2020 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704. з урахуванням виплачених сум..

Судове рішення виконано 10.02.2024 р..

Згідно із виписки карткового рахунку ОСОБА_1 , відповідач виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі 18478,90 грн.

Вважаючи, що при здійсненні виплат на виконання судових рішень грошового забезпечення позивача відповідач порушив строки розрахунку при звільненні, внаслідок чого виникли підстави для виплати середнього заробітку, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства вбачається, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.

Таким чином, не проведення з вини відповідача виплати компенсації за неотримане речове майно є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Судом встановлено, що 23.11.2020 р. позивача виключено з особових списків військової частини НОМЕР_1 .

В подальшому відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 р. у справі № 160/1715/22 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 22.11.2017 р. по 28.02.2018 р. включно.

Рішення суду набрало законної сили 27.06.2022 р. На виконання рішення суду 10.02.2024р. Відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7324,75 грн.

Відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 р. у справі № 160/17926/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та провести доплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 р. по 23.11.2020 р. виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду набрало законної сили 17.02.2023 р. На виконання рішення суду 10.02.2024р. відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 18478,75 грн.

Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини з 23.11.2020 р. та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 10.02.2024 р., суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Суд звертає увагу, що на момент проведення відповідачем повного розрахунку, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ХІ , який набрав чинності 19 липня 2022 року, третє речення частини 1 статті 116 КЗпП України викладено у такі редакції:

"Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати."

Статтю 117 викладено у новій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті."

Отже, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України).

З цих підстав, суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскільки предметом спору у справах №160/1715/22 та 160/17926/22 був не тільки розмір належних до виплат сум, а також і право на їх нарахування та виплату, позивач не має права на стягнення сум середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунку при звільненні, адже спір про розмір належних позивачу сум спору у справах №160/1715/22 та 160/17926/22 вирішено на користь позивача, у зв`язку з чим відповідач повинен виплатити позивачу відшкодування, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.11.2020 р. по 10.02.2024 р.

При цьому, суд зазначає, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Разом з тим, з врахуванням того, що відповідачем не надано довідки про отриману позивачем заробітну плату за останні два місяці перед звільненням, що унеможливлює розрахунок судом конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача здійснити розрахунок та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.11.2020 р. по 10.02.2024 р.

Відповідно до пункту 2 Порядку, виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Крім того, згідно з пп. 165.1.10 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України (далі Кодекс), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою.

Разом з цим, пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Водночас, відповідно до п. 168.5 ст. 168 Кодексу, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлені судовими рішеннями права позивача на належний та повний розрахунок при звільненні, включно з індексацією грошового забезпечення у період з 22.11.2017 р. по 28.02.2018 р. та грошовим забезпеченням (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 р. по 23.11.2020 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 24.11.2020 р. по 10.02.2024 р. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька