Рішення

від 13.05.2024 по справі 320/879/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2024 року № 320/879/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доМіністерства оборони України

провизнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України від 07.11.2023 №172Р дск в частині звільнення полковника ОСОБА_1 із займаної посади начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 та призначення офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 або рівнозначній посаді в підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_2 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний наказ Міністра оборони України прийнято протиправно, всупереч нормам чинного законодавства, відтак останній підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній посаді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про відсутність правових підстав для скасування наказу Міністра оборони України від 07.11.2023 №172Р дск в частині звільнення полковника ОСОБА_1 із займаної посади начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 та призначення офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 або рівнозначній посаді в підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_2 . Зауважено, що відповідно до підпункту 2 пункту 82 Положення призначення військовослужбовців на посади здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця. Повідомлення військовослужбовця про прийняття зазначеного рішення щодо нього Положенням та Інструкцією не передбачено.

Відтак, при виданні спірного наказу Міністерство оборони України діяло виключно на підстава, у межах повноважень та у спосіб, передбачений нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження військової служби.

04 квітня 2024 року на адресу суду від представника позивача надійшли заперечення, в яких підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив є необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив на позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до витягу із наказу Міністра оборони України від 07.11.2023 №172 Р дск , відповідно до пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України звільнено з займаної посади та призначено полковника ОСОБА_1 , начальника відділу організації розробок та закупівель засобів розвідки управління технічних засобів розвідки Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України - офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу НОМЕР_3 батальйону резерву сухопутних військ Збройних Сил України.

Позивач не погоджуючись із прийнятим наказом, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Частиною другою статті 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Порядок видачі наказів командира військової частини по особовому складу, регламентується вимогами Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (далі - Інструкція №280).

Згідно пункту 1 Розділу X Інструкції №280 накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (зі змінами) (далі - Положення), і наказами Міністерства оборони України надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.

Правила складання наказів по особовому складу також визначені Розділом XI Інструкції №280.

Відповідно до пункту 82 Положення №1153 призначення військовослужбовців на посади здійснюються:

1) на вищі посади - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади:

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

у разі проведення заміни у місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з установленим строком військової служби);

для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця.

3) на нижчі посади:

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

Пунктом 83 Положення №1153 передбачено, що військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.

Згідно пункту 257 Положення №1153 для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, зазначених пунктом 112 цього Положення.

Крім Положення №1153, порядок проходження військової служби в Збройних Силах України регламентується Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 170 військовослужбовці Збройних Сил України призначаються на військові посади, передбачені штатами (штатними розписами) військових частин. Призначення військовослужбовців на посади І переміщення по службі здійснюються за результатами оцінювання на підставі Резерву кандидатів для просування по службі, Плану переміщення по службі з числа військовослужбовців, подань, службових документів, визначених підпунктом 5 пункту 1.5, пунктом 1.6 розділу І цієї Інструкції посадових осіб, а також рішень колегіальних органів, утворених відповідно до чинного законодавства України.

Згідно витягу із плану переміщення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 затвердженого ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника ОСОБА_1 , начальника відділу управління департаменту військової частини НОМЕР_2 , переміщено на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_4 .

Судом встановлено, що відповідно до оскаржуваного наказу підставою звільнення та призначення на нижчу посаду відповідач посилається на пункт 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Відтак, переміщення позивача відбулося у відповідності до спеціальної норми Положення № 1153/2008, який діє тимчасово, на період особливого періоду (воєнного стану), та передбачає можливість переміщення військовослужбовця без отримання його згоди на нижчу посаду відповідними керівниками з метою доукомплектування Збройних Сил України

Суд наголошує, що до повноважень суду не належить надання оцінки доцільності переміщення військовослужбовців, тим більше під час воєнного стану в Україні.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України та зважаючи на доводи адміністративного позову, суд дійшов висновку, що наказ Міністра оборони України від 07.11.2023 №172Р дск в частині звільнення полковника ОСОБА_1 із займаної посади начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 та призначення офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, винесений під час дії воєнного стану з дотриманням вимог пунктів 82 Положення.

Оскільки, вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 або рівнозначній посаді в підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_2 є похідною від основної вимоги, відтак зазначена вимога також задоволенню не підлягає.

Згідно частин 1-3 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Враховуючи встановлені судом обставини, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставин у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.