Постанова

від 19.11.2024 по справі 320/879/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/879/24 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

Суддів Карпушової О.В.,

Мєзєнцева Є.І.,

При секретарі Масловській К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України від 07.11.2023 №172Р дск в частині звільнення полковника ОСОБА_1 із займаної посади начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 та призначення офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 або рівнозначній посаді в підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_2 .

В обґрунтування позову зазначено, що спірний наказ Міністра оборони України прийнято протиправно, всупереч нормам чинного законодавства, відтак останній підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній посаді.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що переміщення позивача по службі відбулося у відповідності до спеціальної норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, який діє тимчасово, на період особливого періоду (воєнного стану), та передбачає можливість переміщення військовослужбовця без отримання його згоди на нижчу посаду відповідними керівниками з метою доукомплектування Збройних Сил України, а наказ Міністра оборони України від 07.11.2023 №172Рдск в частині звільнення полковника ОСОБА_1 із займаної посади начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 та призначення офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, винесений під час дії воєнного стану з дотриманням вимог пунктів 82 Положення, в межах дискреційних повноважень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до абзацу третього підпункту 2 пункту 82 Положення військовослужбовець може бути призначений на рівнозначну посаду для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи (на що посилається відповідач у відзиві на позов) за наявності його згоди (про що зазначено у абзаці третьому підпункту 2 пункту 82 Положення), який оформлюється рапортом цього військовослужбовця (встановлено абзацом тринадцятим пункту 4.11 Інструкції та пунктом 3 додатку 20 до Інструкції), згідно Плану переміщення на посади, з витягом із якого має бути ознайомлений цей військовослужбовець (пункт 4.10 Інструкції). У свою чергу План переміщення на посади складається з урахуванням індивідуального плану управління кар`єрою військовослужбовця на підставі алгоритму управління кар`єрою та паспорту військової посади (пункти 4.2, 4.3 Інструкції) за відповідності військовослужбовця критеріям для включення до Плану переміщення на посади (встановлені у абзацах з одинадцятого по шістнадцятий пункту 4.10 Інструкції, зокрема, у витягу з Плану переміщення в стовпці №5 міститься відмітка про відсутність оцінювання до призначення на інші посади).

Апелянт вказує, що наведені вище вимоги до процедури та порядку призначення на посади, визначеному Міністерством оборони України, відповідачем при виданні оспорюваного наказу від 07.11.2023 №172Рдск стосовно позивача - ОСОБА_1 не дотримані та порушений принцип прозорості кадрової роботи та управління службовою кар`єрою військовослужбовця без урахування персонального підходу до військовослужбовця, його професійної компетентності, особистих якостей і досягнень, результатів атестування, особистих побажань щодо розвитку кар`єри (абзац п`ятнадцятий пункту 4.4 Інструкції).

Просив справу розглядати за участю позивача та його представника.

31 жовтня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, відповідно до якого, відповідач вважає рішення законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, яке ґрунтується на повно і всебічно з`ясованих судом першої інстанції обставинах, які підтверджені доказами долученими сторонами до справи.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. При цьому позивачем не наведено підстав для розгляду справи у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу із наказу Міністра оборони України від 07.11.2023 №172 Р дск, відповідно до пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України звільнено з займаної посади та призначено полковника ОСОБА_1 , начальника відділу організації розробок та закупівель засобів розвідки управління технічних засобів розвідки Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України - офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу НОМЕР_3 батальйону резерву сухопутних військ Збройних Сил України.

Позивач не погоджуючись із прийнятим наказом, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Порядок видачі наказів командира військової частини по особовому складу, регламентується вимогами Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (далі - Інструкція №280).

Згідно пункту 1 Розділу X Інструкції №280 накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (зі змінами) (далі - Положення), і наказами Міністерства оборони України надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.

Правила складання наказів по особовому складу також визначені Розділом XI Інструкції №280.

Відповідно до пункту 82 Положення №1153 призначення військовослужбовців на посади здійснюються:

1) на вищі посади - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади:

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

у разі проведення заміни у місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з установленим строком військової служби);

для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця.

3) на нижчі посади:

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

Пунктом 83 Положення №1153 передбачено, що військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.

Водночас, як встановлено судом, згідно пункту 257 Положення №1153 для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, зазначених пунктом 112 цього Положення.

Крім того, порядок проходження військової служби в Збройних Силах України регламентується Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 170 військовослужбовці Збройних Сил України призначаються на військові посади, передбачені штатами (штатними розписами) військових частин. Призначення військовослужбовців на посади І переміщення по службі здійснюються за результатами оцінювання на підставі Резерву кандидатів для просування по службі, Плану переміщення по службі з числа військовослужбовців, подань, службових документів, визначених підпунктом 5 пункту 1.5, пунктом 1.6 розділу І цієї Інструкції посадових осіб, а також рішень колегіальних органів, утворених відповідно до чинного законодавства України.

Згідно витягу із плану переміщення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 затвердженого ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника ОСОБА_1 , начальника відділу управління департаменту військової частини НОМЕР_2 , переміщено на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до оскаржуваного наказу підставою звільнення та призначення на нижчу посаду відповідач посилається на пункт 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що переміщення позивача відбулося у відповідності до спеціальної норми Положення № 1153/2008, який діє тимчасово, на період особливого періоду (воєнного стану), та передбачає можливість переміщення військовослужбовця без отримання його згоди на нижчу посаду відповідними керівниками з метою доукомплектування Збройних Сил України

При цьому, судом першої інстанції наголошено, що до повноважень суду не належить надання оцінки доцільності переміщення військовослужбовців, тим більше під час воєнного стану в Україні.

Колегія суддів вважає, у межах даної справи відповідач наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що наказ Міністра оборони України від 07.11.2023 №172Р дск в частині звільнення полковника ОСОБА_1 із займаної посади начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 та призначення офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, винесений під час дії воєнного стану з дотриманням вимог пунктів 82 Положення.

Оскільки, вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника 2 відділу 1 управління військової частини НОМЕР_1 або рівнозначній посаді в підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_2 є похідною від основної вимоги, відтак зазначена вимога також задоволенню не підлягає.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2024 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев