Рішення

від 06.05.2024 по справі 285/113/22

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/113/22

провадження у справі №2/0285/23/24

06 травня 2024 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Сусловця М.Г.,

за участю секретаря судового засідання Михнюка А.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить позбавити батьківських прав ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачка є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка не виконує своїх батьківських обов`язків щодо доньки, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду. З моменту його приїзду до м. Новограда-Волинського від відповідачки не надходила будь-яка матеріальна допомога. Донька рідко бачить матір тверезою. Відповідачка навіть не спілкується з донькою по телефону. Відповідачка повністю самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків. Вона свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню малолітньої доньки, а саме: перекладає обов`язок по її утриманню на родичів. Також не надає доньці доступу до культурних та інших духовних цінностей, своєю поведінкою не сприяє засвоєнню донькою загальновизнаних норм моралі, не створює умов для отримання нею освіти.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, надала клопотання в якому просила розглянути справу у відсутність представника та позивача.

Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення позову, вважають його не обгрунтованим.

Відповідач в судовому засіданні пояснила, що в неї в 2018-2019 році дійсно були проблеми з алкоголем, після чого вона пролікувалась і на даний час не вживає алкогольні напої. Офіційно працює в реабілітаційному центрі молодшою медичною сестрою та додала довідку про доходи.

Представник служби у справах дітей в судове засідання не з`явилась, надала клопотання в якому просила розгляд справи проводити у її відсутність.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 доглядала за дитиною, робила разом із нею уроки, офіційно працює в реабілітаційному центрі молодшою медичною сестрою. ОСОБА_1 спілкується з донькою через застосунок «Messenger». ОСОБА_1 неодноразово пропонувала доньці, щоб вона приїхала до неї. Також підтвердив, що ОСОБА_1 не вживає алкогольні напої.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що дійсно ОСОБА_1 в 2018-2019 році зловживала спиртними напоями. Після лікування у 2019 році та наданий час алкогольні напої не вживає. Також додала, що ОСОБА_1 займалась вихованням та доглядом за своєю донькою постійно.

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено саме на позивача.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.01.2011, який розірвано відповідно до рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 30.10.2019.

Під час спільного проживання у них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки № 52 від 28.08.2020, виданої Директором Ліцея № 1 м. Новоград-Волинський слідує, що ОСОБА_1 за останній час навчання доньки не підтримувала зв`язок з класним керівником та навчальним закладом.

Рапорт інспектора Новоград-Волинського ВП ГУНП в Житомирській області в відповідно до якого слідує, що 21.08.2019 о 08 год 39 хв ОСОБА_3 заявив, що його дружина ОСОБА_1 не належно виконує обов`язки по догляду за дитиною оскільки була відсутня дві неділі дома та повернулась в нетверезому стані.

На думку суду, даний рапорт підтверджує лише факт звернення ОСОБА_3 до поліції, а не належне виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Інші твердження позивача які зазначені в позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, та спростовуються поясненнями свідків та наданими доказами.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності суд вважає, що розірвання шлюбу між батьками та проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки неприязні відносини сторін не звільняють обох батьків від обов`язку в рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Суд звертає увагу, що відповідачка заперечує проти позбавлення батьківських прав, про що неодноразово особисто вказувала у судових засіданнях, надала довідку, що вона дійсно офіційно працю, згідно показів свідків пройшла лікування від алкогольної залежності, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Оцінюючи зібрані докази суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

В матеріалах справи знаходиться висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітньої доньки з якого вбачається, що Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав останню щодо малолітньої дитини.

Як вбачається з пояснень відповідачки, Орган опіки та піклування не відбирав в неї пояснення з приводу можливості позбавлення її батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вище вказаного висновку, він є однобічним, ґрунтується лише на доводах однієї сторони - батька, наданих ним документів та його поясненнями, при цьому викладені в ньому факти нічим не підтверджені та базуються лише на тому, що дочка сторін проживає з батьком з яким у неї склалися добрі відносини, відповідачка особисто з цього приводу заслухана не була, а тому відповідно до статті 19 СК України суд не погоджується з даним висновком.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї чи вчиняла інші подібні дії.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли свого підтвердження докази вини поведінки та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачкою, які б свідчили про ухилення нею від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачем же не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідачки виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що вона притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.

З врахуванням вищезазначеного, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин не вбачає необхідності в позбавленні відповідачки батьківських прав.

Проте суд вважає необхідним, попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання дочки, поклавши контроль за виконанням нею батьківських обов`язків відносно малолітньої дочки на орган опіки та піклування.

Керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 19,164 СК України, ст., ст. 10, 76, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (проживаючого АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (проживаючої АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про позбавлення батькіських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Службу у справах дітей Звягельської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10.05.2024.

Головуючий: