Рішення

від 03.05.2024 по справі 372/5296/23

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/5296/23

Провадження № 2-376/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2024 року Обухівський районний суд Київської області у складі: головуючої судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судового засідання Куник О.В., представниці позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши в приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Українсько-швейцарського спільного підприємства у формі «ТОВ «Укрвермут+Ко» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року позивач через свого представника звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.12.2021 року укладений між відповідачами, та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 .

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що даний договір укладений без мети настання реальних наслідків його укладання, а задля уникнення відповідальності ОСОБА_3 перед позивачем про стягнення коштів у розмірі 540000,00 дол. США. Після відчуження спірного майна у ОСОБА_3 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед Позивачем. Відчуження майна Відповідача-1 на користь Відповідача-2 після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості призвело до неможливості здійснення Відповідачем-1 погашення своєї заборгованості перед Позивачем та свідчить про наявність недобросовісної поведінки Відповідача-1 та явного порушення законних прав та інтересів Позивача.

20.11.2023 року ухвалою судді прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено у справі підготовче засідання.

26.03.2024 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правом подати відзив на позовні вимоги не скористались.

У судовому засіданні представниця позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні щодо позовних вимог заперечила.

Відповідач ОСОБА_3 в судовезасідання нез`явився,причини неявкисуд неповідомив.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування, купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (продавець), проти якого ухвалено рішення суду про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та покупець, які укладають договір купівлі-продажу, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17) звернув увагу на те, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків цієї особи (недопущення їх у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Зокрема, дії спрямовані на відчуження майна, особою, яка достеменно обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання, заниження нею вартості майна при відчуженні, а також невжиття протягом тривалого часу до відчуження майна заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань перед кредитором, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна та про зловживання своїми правами.

При цьому фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Аналогічні висновки також висловлені Верховним Судом у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справах № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 та від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19.

Як встановлено судом, 02.12.2021 року ОСОБА_3 - Продавець, уклав з ОСОБА_5 - Покупець, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1500 га, кадастровий номер 3223155400:05:092:0031.

Згідно пункту 1.5 Договору на вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок під АДРЕСА_2 , загальною площею 505,3 кв.м., житлова 159,7 кв.м.

Продаж здійснено за 219 475,00 грн. (пункт 2.1. Договору).

Продаж здійснено на підставі договору купівлі продажу, який зареєстровано у реєстрі № 3511, від 02 грудня 2021 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О.

Державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_6 проведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем 02.12.2021 о 17:12:15, номер запису 45420135, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62014251 від 02.12.2021 17:14:13.

Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу укладено з порушення вимог законодавства України, а тому є недійсним, а рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно підлягає скасуванню з огляду на наступне.

09 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО» (Позивач) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_7 продав, а Українсько - Швейцарське СП у формі ТОВ «УКРВЕРМУТ -ЯСО» придбало у власність нерухоме майно: нежитлові приміщення № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) - літ.» А», загальною площею 234 кв. ; які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою НІ. та зареєстрований в реєстрі за № 1239.

На виконання вимог вищевказаного договору СП «Укрвермут + КО» сплатило на користь ОСОБА_3 2600 000 грн.

Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36547318 від 09 серпня 2017 року за Українсько-Швейцарським СЖ у формі ТОВ «УКРВЕРМУТ + Ко» зареєстровано право власності на нежитлові приміщення №1 по № 8 (групи приміщень № 66) - літ. «А», загальною площею 234 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 серпня 2017 року.

У подальшому, за позовом ОСОБА_8 до СП «Укрвермут + Ко» та ОСОБА_3 , згідно з постановою Київського апеляційного суду від 17.12.2020 р. по справі № 752/23610/18 - було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та СП «УКРВЕРМУТ+КО», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Наталією Іванівною та зареєстрований в реєстрі за № 1239.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 р. У справі № 752/23610/18 залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 17.12.2020 р. в частині визнання Договору недійсним.

За наслідками розгляду справи, право власності на об`єкт нерухомого майна було знову зареєстровано за ОСОБА_3 та у подальшому, під час звернення стягнення на майно позивачем ОСОБА_8 виконавчою службою, приміщення: АДРЕСА_3 було продано з торгів ДП «СЕТАМ».

Під час розгляду справи 752/23610/18 судами було встановлено, що ОСОБА_3 під час укладання договору купівлі продажу нерухомого майна від 09.08.2017 року, свідомо ввів в оману СП «Укрвермут + Ко» щодо відсутності заборон або обмежень його прав на продаж нерухомого заборони розпоряджатись майном згідно з рішенням Шевченківського районного суду міста Львів по справі № 466/4507/15.

З метою укриття інформації щодо наявної заборони, незаконним шляхом відбулось втручання у Державний реєстр реєстрації прав на нерухоме майно, та незаконно видалено запис по наявну судову заборону на розпорядженням майном.

Відповідно до умов договору купівлі продажу від 09.08.2017 року між ОСОБА_3 та СП «Укрвермут + Ко» зазначено (п. 4.7. Договору) - , продавець гарантує, що станом на момент підписання даного договору відсутні обставини, які виникли до дня підписання даного договору, і які не залежать від волі Покупця, і які становлять, або становитимуть в майбутньому, перешкоду для набуття (або збереження набутого) права власності Покупця на об`єкт, в силу чого Покупець, або його правонаступник у правовідносинах, які впливатимуть з даного договору або права власності на об`єкт, буде мати обов`язок повернути об`єкт або іншим чином втратить (не набуде відповідно до цього договору) право власності на об`єкт.

В коло таких обставин, серед іншого, входять такі обставини: визнання договору недійсним, його розірвання, переведення прав та обов`язків Покупця на іншу особу, витребування об`єкту з володіння Покупця, скасування рішень суб`єктів владних повноважень про прийняття об`єкту до експлуатації; про реєстрацію будь яких прав на цей об`єкт за Продавцем, виділу чи поділу об`єкту або об`єднання об`єкту з іншим об`єктом нерухомості. Наведені обставини не вичерпуючі:, всього кола обставин, про відсутність яких надає гарантію Продавець.

Українсько-швейцарське спільне підприємство у формі «ТОВ «Укрвермут+Ко» звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про повернення отриманих коштів та сплати штрафу у березні 2021 року.

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 25.01.2022 року позов задовольнив. Стягнув із ОСОБА_3 на користь Українсько-швейцарського спільного підприємства у формі «ТОВ «Укрвермут+Ко» грошові кошти у розмірі 540 000,00 дол. США та судовий збір у розмірі 177093,43 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв адвокат Танащук М. В., залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року - без змін.

ОСОБА_3 був обізнаний про цивільну справу, його представник приймав участь у справі, що підтверджено судовими рішеннями у справі № 372/2920/21.

На час звернення позивача до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення: 02.01 для будівництві і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0, 1500 Га, кадастровий номер 3223155400:05:092:0031 - перебувала у власності ОСОБА_3 .

Після відчуження земельної ділянки у ОСОБА_3 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може ефективно відповідати за своїми зобов`язаннями перед Позивачем (даний факт додатково встановлено судовими рішеннями у справі № 372/165/22 за позовом Українсько-швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут+Ко» до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобита Станіслава Олександровича про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та скасування рішення про державну реєстрацію).

Таким чином, ОСОБА_3 за спірним правочином передав належне йому майно, вартість реалізації якого могла бути використана для погашення встановленої судовими рішеннями у справі № 372/2920/21 заборгованості перед позивачем.

Вчинення спірного правочину з відчуження майна ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості призвело до неможливості здійснення ОСОБА_3 погашення своєї заборгованості перед позивачем та свідчить про наявність недобросовісної поведінки ОСОБА_3 та явного порушення законних прав та інтересів позивача.

Оспорюваний правочин був укладений незадовго після звернення позивача до Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 372/2920/21 про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у значному розмірі.

Згідно пункту 2.2 спірного Договору ОСОБА_3 своїм підписом під цим договором підтверджує проведення зі сторони ОСОБА_4 повного розрахунку за продану земельну ділянку та відсутність щодо нього претензій фінансового характеру.

Однак, посилання на умови лише самого договору не можуть бути належним доказом проведення розрахунків між відповідачами.

Щодо наведеного Верховний Суд надав свій правовий висновок у постанові від 24.06.2021 у справі № 686/19271/19:

«Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 грудня 2015 року (провадження № 21-4266а 15), договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справіN2169/506/17 (провадження N61-3721Зсв18)».

Відсутні будь-які первинні документи, які підтверджують перерахування/передачу Відповідачем-2 Відповідачу-1 грошових коштів за оспорюваним договором.

Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає, що дії ОСОБА_3 по відчуженню належної йому земельної ділянки своїй колишній дружині, при наявності заборгованості перед позивачем, перебуванні в провадженні суду позову про стягнення з нього коштів, вказують на те, що спірний правочин вчинено ним без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, дії сторін цього договору направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від примусового відчуження для погашення грошових зобов`язань.

Наведені підстави відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) свідчать про фіктивність оспорюваного правочину та необхідність визнання його недійсним.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи предмет та підставу позову, так як судом встановлено що ОСОБА_3 вчинив оскаржуваний договір з метою уникнення відповідальності за грошовим зобов`язанням, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

За змістом статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про: державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи, що в силу наведеної прямої норми статті 26 вказаного Закону, ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), то не вирішення даного питання фактично має наслідком не вирішення позовної вимоги по суті та унеможливлення ефективного захисту порушених прав Позивача.

Обраний спосіб захисту призведе до поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно попередніх записів про власника спірної земельної ділянки, які мали актуальність до вчинення спірного правочину і фактичне поверне спірну земельну ділянку до потенційних об`єктів для звернення стягнення в рамках відкритих виконавчих проваджень, де ОСОБА_3 значиться, як боржник.

З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за необхідне скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 , оскільки оспорюваний договір не створив жодних юридичних наслідків.

На підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судові витрати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 264, 265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.12.2021 року, укладений ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_2 , Покупець), яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1500 га, кадастровий номер 3223155400:05:092:0031, яка відчужена одночасно з будинком, договір зареєстровано у реєстрі за № 3511, від 02 грудня 2021 року та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1500 Га, кадастровий номер 3223155400:05:092:0031 за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), проведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О. 02.12.2021 о 17:12:15, номер запису 45420135, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62014251 від 02.12.2021 17:14:13.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Українсько-швейцарського спільного підприємства у формі «ТОВ «Укрвермут+Ко» судовий збір по 1342 грн. 00 коп. з кожного.

Рішення судуможе бутиоскаржене доКиївського апеляційногосуду черезОбухівський районнийсуд Київськоїобласті шляхомподачі втридцятиденний строкз дняпроголошення рішенняапеляційної скарги,а вразі проголошеннявступної тарезолютивної частиниабо розглядусправи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В.Висоцька