Постанова

від 14.05.2024 по справі 196/1077/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5011/24 Справа № 196/1077/23 Суддя у 1-й інстанції - Костюков Д. Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Барильської А.П., Макарова М.О.

при секретарі Попенко Ю.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро, третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро (далі - ТОВ Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро), третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати, мотивуючи його тим, що 30 червня 2020 року, відповідно до наказу №111-к? ТОВ Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро, він був зарахований на посаду головного енергетика із місячним окладом у розмірі 4 700 грн., але не? ?менше мінімальної заробітної плати, де працював до 09 грудня 2021 року, та був звільнений із займаної посади відповідно до наказу №257-к від 09 грудня 2021 року за ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

Вказував, що у заяві про звільнення зазначав вимогу повного розрахунку з ним за останній робочий місяць перебування на посаді головного енергетика, при цьому вказавши номер банківської картки, на яку бажав отримати грошові кошти при розрахунку. Втім, заборгованість по заробітній платі йому не виплачена і розрахунок при звільненні роботодавцем не здійснений. За час перебування в трудових відносинах з відповідачем залишилась невиплачена роботодавцем заробітна плата за листопад 2021 року в розмірі 6 000 грн. (мінімальна заробітна плата 6 000 грн.), за грудень 2 068,15 грн. (мінімальна заробітна плата 6 500 грн.) та не виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку тривалістю 6 календарних днів в розмірі 1772,70 грн., що складає разом 9 840,85 грн.

Зазначав, що 13 червня 2023 року набрало законної сили рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2023 року у справі №196/26/22 за позовом ТОВ Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро до нього про відшкодування матеріальної шкоди в порядку повної матеріальної відповідальності працівника. Яким позивачеві було відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог.

Посилаючись на те, що відповідач не провів повний розрахунок при його звільненні та, враховуючи, те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 655 робочих днів, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 193 517,65 (295,45 грн. середнього заробітку х 655 днів часу затримки в розрахунку = 193 517,65 грн.), заборгованість по заробітній платі становить 8 068,15 грн., компенсація за невикористану відпустку за 6 днів становить 1 772,70 грн., тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за листопад 2021 року в розмірі 6 000 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, невиплачену роботодавцем заробітну плату за грудень 2021 року в розмірі 2 068,15 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, невиплачену роботодавцем компенсацію за невикористану відпустку у 2021 році в розмірі 1 772,70 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів та стягнути середній заробіток за період з дня звільнення з роботи 09 грудня 2021 року по день ухвалення рішення судом, але не менше 193 517,65 грн.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 4 038,80 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2 227,27 грн., а всього 6 266,07 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. Стягнуто з ТОВ Алкогольно-безалкогольнийкомбінат Дніпро на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. Стягнуто з ТОВ Алкогольно-безалкогольнийкомбінат Дніпро на користь держави судовий збір у розмірі 687,10 грн. та на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 100,62 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині вирішених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 грудня 2021 року по день ухвалення рішення судом.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно зменшив стягнуту суму середнього заробітку, він, як сторона трудових правовідносин, є слабшою стороною, та наявні підстави для стягнення середнього заробітку за весь період затримки. Саме відповідач винний у тому, що своєчасно із ним не розрахувався.

06 травня 2024 року ТОВ Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує про те, що доводи апеляційної скарги є хибними.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, що 30 червня 2020 року, відповідно до наказу №111-к? ТОВ Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро, позивач був зарахований на посаду головного енергетика із місячним окладом у розмірі 4 700 грн., але не? ?менше мінімальної заробітної плати.

Наказом №257-к від 09 грудня 2021 року позивач був звільнений із займаної посади за ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

На час звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи було встановлено, внаслідок недотримання відповідачем положень трудового законодавства, було порушено право позивача на своєчасне отримання останнім всіх сум, що належать йому від підприємства, а тому порушене право позивача підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за листопад-грудень 2021 року та компенсації за невикористану відпустку в загальній сумі 6 266,07 грн. Період затримки розрахунку при звільненні слід визначити з 09 грудня 2021 року (день звільнення позивача) по 21 лютого 2024 року (день ухвалення рішення судом). Як вбачається з довідки про доходи від 20 жовтня 2021 року №CZ000000038, нарахована заробітна плата за жовтень 2021 листопад 2021 року становить 8 413,89 грн., кількість робочих днів, згідно графіка роботи, становить 42 дні, фактична кількість відпрацьованих?робочих днів 26. Середньоденна заробітна плата складає 323,61 грн. Кількість робочих днів за вказаний період затримки розрахунку при звільненні складає 572 робочих днів. Таким чином, середній заробіток позивача ОСОБА_1 за період з 09 грудня 2021 року по 21 лютого 2024 року становить 185 104,92 грн. (323,61 грн. х 572 дні). Як встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , звільнившись за власним бажанням 09 грудня 2021 року, будучи обізнаним, що відповідачем в день звільнення непроведено розрахунок з ним всіх належних виплат, звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише 18 вересня 2023 року, тобто більш ніж через 1,5 роки. Доказів того, що він був позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених трудових прав у більш розумні строки суду не надано. Крім того, суд врахував, що сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні майже в 30 разів перевищує суму стягнутої з відповідача заборгованості, що є явно неспівмірним та непропорційним. Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, приймаючи до уваги розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум (станом на час звільнення 6266,07 грн.), період затримки виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду, обставини справи та вищенаведені критерії, часткове задоволення вимоги позивача про стягнення заборгованості належних останньому сум при звільненні, суд вважав необхідним визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10 000 грн.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в іншій частині рішення не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом (стаття 367 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позов у даній справі було подано до суду 18 вересня 2023 року. Позивач ОСОБА_1 звільнений 09 грудня 2021 року

Приписи статті 117 КЗпП України, у редакції до 01 липня 2022 року, не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком.

При цьому, Закон України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, даний Закон України містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19 липня 2022 року.

Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19).

З матеріалів даної справи вбачається, що з позивачем не було проведено повного розрахунку. Таким чином, позивачем доведено факт того, що мало місце порушення законодавства про працю та у нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом першої інстанції у межах заявлених позовних вимог було встановлено, що кількість робочих днів за вказаний період затримки розрахунку при звільненні складає 572 робочих днів. Таким чином, середній заробіток позивача за період з 09 грудня 2021 року по 21 лютого 2024 року становить 185 104,92 грн. (323,61 грн х 572 дні).

Доводи апеляційної скарги позивача про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період починаючи з 09 грудня та саме по день ухвалення рішення відхиляються у зв`язку з наступним.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах іпрацівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого

статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Вказані висновкиузгоджуються зправовою позицією,висловленою упостановах ВерховногоСуду від31серпня 2022року усправі №363/3659/20,від 05жовтня 2022року усправі №753/6287/21,від 15березня 2023року всправі №201/8085/21,від 26квітня 2023року усправі №201/8083/21,від 17травня 2023року усправі №201/8082/21.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з ТОВ Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро на користь ОСОБА_1 (6 266,27 грн.), апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-62цс18), зазначені у ній критерії, які слід було б враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України та погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000 грн.

Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для збільшення вказаної суми відхиляються.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Виходячи звищевикладеного,колегія суддіввважає,що рішеннясуду постановленоз дотриманнямнорм матеріальногоі процесуальногоправа,тому апеляційнаскарга підлягаєзалишенню беззадоволення,а рішеннямає бутизалишено беззмін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Царичанського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від21лютого 2024року воскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: А.П.Барильська

М.О.Макаров