Рішення

від 09.05.2024 по справі 727/52/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/52/24

Провадження № 2/727/446/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого - судді: Одовічен Я.В.

За участю секретаря: Гелка А.С.

позивача: ОСОБА_1 .В

представника відповідача ЧМР: ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовому засіданнів м.Чернівці цивільнусправу запозовом ОСОБА_3 до Чернівецькоїміської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно.

Посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_9 . Він є єдиним спадкоємцем її майна, а саме: земельної ділянки та неприйнятого в експлуатацію будинку з належними до нього господарськими спорудами.

Так, 06.10.1989 року його мати ОСОБА_9 придбала у ВК ЧМР жилий будинок із належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

Рішенням ВК ЧМР №206/7 від 01.11.1994 року його матері ОСОБА_9 для обслуговування будинку була передана у приватну власність земельна ділянка, площею 0,04 га за адресою АДРЕСА_1 .

30.05.2023 року державним нотаріусом нотаріальної контори позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину земельної ділянки, площею 0,0400 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0146, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в м.Чернівці.

Того ж дня, державним нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на самочинно реконструйований житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що ним не подано державній нотаріальній конторі належним чином оформлені документи, що підтверджують прийняття в експлуатацію та право власності ОСОБА_9 на вказаний будинок.

30.12.1991 року рішенням ВК ЧМР №570/34 його матері було дозволено добудову до житлового будинку.

Рішенням виконавчого комітету ЧМР від 06.04.1991 року №209/8 ОСОБА_9 дозволено завершити добудову до житлового будинку АДРЕСА_1 за погодженою проектною документацією. Реконструкцію будинку проводила його мати ОСОБА_9

20.06.2019 року АДРЕСА_1 було переіменовано на АДРЕСА_2 .

14.12.2023 року він звернувся до Інспекції ДАБК ЧМР з заявою про прийняття в експлуатацію зазначеного житлового будинку, проте 18.12.2023 року отримав відмову.

Таким чином, він у визначеному Законом порядку звернувся з заявою про прийняття спадщини, проте не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину з незалежних від нього причин, у зв`язку з чим порушуються його права.

Побудований житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, розташований на належній йому земельній ділянці, не порушує державних, будівельних, протипожежних, санітарних норм та прав інших осіб.

У якості підстав позову позивач посилався на ст.ст. 376, 1216, 1217, 1220, 1296, 1297 ЦК України.

Просив визнати його, ОСОБА_3 , власником житлового будинку літ.А, загальною площею 308,4 кв.м., у тому числі житловою площею 118,7 кв.м. та гаража-альтанки літ.В, які збудовані на його власній земельній ділянці, площею 0,0400 га з кадастровим номером 7310136300:25:001:0146 в АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 16.02.2024 року було відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

07.03.2024 року до участі у справі було залучено третіх осіб.

25.04.2024 року по справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Чернівецькою міською радою було подано відзив на позов, в якому представник відповідача позов не визнала. Посилалася на те, що спадкодавець ОСОБА_9 за життя не набула право власності на будинок, житловою площею 118,70 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 . Тому, вважає, що позовна вимога про визнання права власності на спадкове майно не може розглядатися в межах даного позову, оскільки позивачем обраний неналежний спосіб захисту.

Зазначила, що суд може визнати право власності на самочинне будівництво, якщо зацікавлена особа надасть підтверджуючі документи на відповідність самочинно побудованого об`єкту архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Проте таких доказів суду не надано.

Крім того, у відповідності до містобудівної документації «Коригування генерального плану міста Чернівців», затвердженої рішенням ЧМР №1171 від 27.03.2014 року, в складі якої розроблена схема та план зонування території міста, земельна ділянка на АДРЕСА_3 , розташована в межах зони багатоповерхової квартирної житлової та громадської забудови (зона Ж-3). Зона Ж-3 виділена для забезпечення правових умов формування кварталів багатоквартирних житлових будинків без обмеження рівня поверховості з високою щільністю забудови, а також відповідних об`єктів повсякденного обслуговування місцевого рівня, некомерційних комунальних підприємств, скверів, ігрових спортивних майданчиків.

Також, вказувала на те, що згідно наявної в Департаменті урбаністики та архітектури міської ради топографічної зйомки М1:500, М1:2000 відстань від збудованого житлового будинку літ.А на АДРЕСА_3 до закритої трансформаторної підстанції (ЗТП-43) складає 4,5 м., тобто менше нормативної, чим порушена вимога п.15.2.13 табл.15.9 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій».

Просила відмовити у задоволенні позову.

Позивачем було подано відповідь на відзив. У відповіді позивач зазначив, що його право не було визнано, оскільки Інспекцією ДАБК 18.12.2023 року було відмовлено у прийнятті будинку в експлуатацію. За таких обставин, він позбавлений можливості у позасудовому порядку оформити свої спадкові права. 06.01.1989 року його мати купила дерев`яний будинок, 1868 року побудови на фундаменті з побутового каменю № НОМЕР_1 , який був зблокований з будинком АДРЕСА_4 . Будинок був аварійним. Рішенням ВК ЧМР №570/34 від 30.12.1991 року його матері було дозволено зробити добудову до цього будинку. В 1992 році МКП проектно-будівельним центром «Промінь» був виготовлений і погоджений проект. Тому зазначена відповідачем містобудівна документація, затверджена рішенням ЧМР від 27.03.2014 року №1171, не стосується побудованого його матір`ю будинку.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав та підтвердив, викладені в ньому, обставини. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача Чернівецької міської ради у судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у відзиві. Просила відмовити у задоволенні позову.

Треті особи у судове засідання не з`явились, хоча належним чином неодноразово повідомлялись про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини другоїстатті 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до переконливого висновку, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Зокрема, судом встановлено такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин:

Спір між сторонами виник із приводу нерухомого майна: житлового будинку літ.А, загальною площею 308,4 кв.м., у тому числі житловою площею 118,7 кв.м. та гаража-альтанки літ.В, які збудовані на його власній земельній ділянці, площею 0,0400 га з кадастровим номером 7310136300:25:001:0146 в АДРЕСА_1 .

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом установлено, що 06.10.1989 року між Виконавчим комітетом ЧМР та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання купила жилий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 315 кв.м. На вказаній земельній ділянці розташовані: жилий будинок літ.А., дерев`яний, житловою площею 22 кв.м., сарай-гараж літ.Б, огорожа №1 (а.с.28-29).

Рішенням ВК ЧМР №206/7 від 01.11.1994 року передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_9 земельну ділянку, площею 0,04 га по АДРЕСА_1 (а.с.30).

На підставі зазначеного рішення 30.05.1995 року ОСОБА_9 видано державний акт на право приватної власності на землю (а.с.31).

30.12.1991 року рішенням ВК ЧМР №570/34 ОСОБА_9 дозволено добудову до житлового будинку: житлової кімнати, кухні та розширення існуючої веранди по АДРЕСА_1 . Зобов`язано її розробити проект на добудову до житлового будинку та погодити його з головним архітектором (а.с.34).

У подальшому, рішенням ВК ЧМР №209/8 від 06.04.1999 року дозволено ОСОБА_9 завершити добудову до житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно з погодженою документацією та рішенням Ленінського суду. Зобов`язано ОСОБА_9 за необхідності відкоригувати проект в частині блокування по осі «З» по АДРЕСА_1 (а.с.35).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_9 є позивач ОСОБА_3 (а.с.35зв.)

30.05.2023 року державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого позивач успадкував земельну ділянку, площею 0,0400 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0146, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в м.Чернівці та належала ОСОБА_9 (а.с.5).

Одночасно постановою державного нотаріуса від 30.05.2023 року спадкоємцю ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на самочинно реконструйований житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 (а.с.3-4).

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства України.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1216-1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 Кодексу).

Статтею 1220 ЦК Українивстановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третястатті 46 цього Кодексу).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1ст. 1222 ЦК України).

Відповідно дост. 1223 ЦК України, - право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 Кодексу).

Отже, позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги після смерті матері ОСОБА_9 та у визначеному Законом порядку успадкував земельну ділянку, площею 0,0400 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0146, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в м.Чернівці.

Окрім того, за життя спадкодавець ОСОБА_9 набула у власність жилий будинок літ.А з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 315 кв.м., житловою площею 22 кв.м., сарай-гараж літ.Б, огорожа №1 та одержала дозвіл на проведення добудови до житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно з погодженою документацією.

Позивач у судовому засіданні стверджував, що будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 було завершено після 2010 року у зв`язку з наявними судовими спорами із суміжними землекористувачами земельних ділянок. За життя його мати не здала будинок в експлуатацію та не оформила правовстановлюючих документів на нього.

Згідно з частинами четвертою, п`ятоюстатті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбаченихстаттею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦК Українисамочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що слугують умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у ч. 1ст. 376 ЦК Україниознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2ст. 376 ЦК України).

Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч.2ст. 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (ч.5ст. 376 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей331,375,376,380 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі ч. 5ст. 376 ЦК Україниможе бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.

Тому, вирішуючи спір позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи, та передбачених статтями27,29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті34,37цьогоЗакону).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Відповідно до статей26,39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктів 2, 9, 13, 19 Порядку декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підтвердженням замовника того, що об`єкт, який будувався, вже збудований (закінчений будівництвом) та готовий до експлуатації і її реєстрація державним органом, та є визнанням завершення будівництва, у відповідності із технічними умовами, будівельними нормами та положеннями законодавства, що регулює будівництво та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості, і дає підстави для набуття права власності через здійснення державної реєстрації.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Такий висновок висловив Верховний Суд у постановах: від 18 грудня 2018 року у справі №450/2307/15-ц (провадження № 61-5287св18), від 28 травня 2020 року у справі № 718/785/17 (провадження № 61-41920св18).

У межах даного спору судом встановлено, що спадкодавцем декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації до органу державного архітектурно-будівельного контролю не подавалась та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалось, а отже, спірне будівництво не введено в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, спадкодавець ОСОБА_9 не набула у визначеному Законом порядку право власності на житловий будинок літ.А, загальною площею 308,4 кв.м., у тому числі житловою площею 118,7 кв.м. та гараж-альтанку літ.В.

Згідно з пунктами 7, 8постанови Пленуму Верховного Суду України 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Якщо будівництво здійснювалось згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника входять до складу спадщини.

Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17), постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19.

ОСОБА_3 звернувся до Інспекції ДАБК з заявою про прийняття в експлуатацію житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, проте 18.12.2023 року йому було надано відповідь, що відсутня інформація щодо оформлення права на виконання будівельних робіт на вказаний об`єкт, що свідчить про самочинне будівництво. На даний час механізму та умов прийняття в експлуатацію об`єктів, збудованих самочинно, чинним законодавством України не передбачено (а.с.12зв.).

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем долучено до позовної заяви висновок експерта №277 від 22.12.2023 року. За результатами проведення будівельно-технічної експертизи, обстеженням встановлено, що на земельній ділянці, площею 0,0400 га з кадастровим номером 7310136300:25:001:0146 та на земельній ділянці, площею 0,0074 га розташовані житловий будинок літ.А, гараж-альтанка літ.В, незавершене будівництво будівлі літ.Г, фонтан літ.І, підпірна стінка літ.ІІ, огорожа літ. №1-7. Будівництво житлового будинку літ.А з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані в АДРЕСА_1 , проведено з дотриманням державних будівельних, протипожежних, санітарних норм і подальша їх експлуатація за призначенням можлива (а.с.13-20).

Під час розгляду цієї справи суд установив, що спадкодавцю у встановленому законом порядку було надано земельну ділянку, площею 0,04 га, рішенням виконкому міської ради №570/34 від 30.12.1990 року ОСОБА_9 дозволено добудову до житлового будинку: житлової кімнати, кухні та розширення існуючої веранди по АДРЕСА_1 , зобов`язавши розробити проект на добудову до житлового будинку та погодити його з головним архітектором.

Відповідно до частини другоїстатті 13 ЦПК Українизбирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Положення цивільного законодавства свідчать про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга та четверта статті 83 ЦПК України).

Однак, судом встановлено, що позивач не подав до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження розроблення спадкодавцем проекту на добудову до житлового будинку та його погодження з головним архітектором, а також доказів на підтвердження відповідності збудованого житлового будинку по АДРЕСА_1 погодженому проекту.

Окрім того, суду не було надано доказів наявності у спадкодавця ОСОБА_9 та позивача ОСОБА_3 будь-яких речових прав на земельну ділянку, площею 0,0074 га, на якій також розташоване спірне будинковолодіння, що підтверджується висновком експерта №277 від 22.12.2023 року.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 376, 1216, 1218, 1261 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 18, 80, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 (РНОКПП не відомий), який проживає в АДРЕСА_1 , до Чернівецької міської ради (код ЄДРПОУ 36068147), що розташована в м.Чернівці Центральна площа, 1, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду буде складено 14.05.2024 року.

Суддя Одовічен Я.В.