Постанова

від 14.05.2024 по справі 127/1663/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/1663/23

Провадження № 22-ц/801/721/2024

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 рокуСправа № 127/1663/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

розглянув впорядку письмовогопровадження занаявними усправі матеріаламибез повідомленняучасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ТкачукВікторія Вікторівна,на рішенняВінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від12січня 2024року,ухвалене під головуванням судді Сичука М.М. в залі суду в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом осіб),

в цивільній справі № 127/1663/23 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної організації «Товариство сприяння обороні України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Громадська організація «Товариство сприяння оборони України», про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Короткий зміст вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної організації «Товариство сприяння обороні України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Громадська організація «Товариство сприяння оборони України» про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 01.09.2021 по день звільнення 06.10.2021 в сумі 10 647,29 грн. та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 36 738,52 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2021 по 17.10.2022 в сумі 110 978,21 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 14.02.2014 по 06.10.2021. 21.09.2021 вищою Громадською організацією «Товариство сприяння оборони України» прийнято та внесено до ЄДР рішення про ліквідацію Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України, призначено голову ліквідаційної комісії ОСОБА_2 . Не маючи можливості надалі виконувати свою роботу, позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням. 21.10.2021 голова ліквідаційної комісії ОСОБА_2 видав позивачу трудову книжку та ознайомив з наказом про звільнення № 01-к, відповідно до якого позивача було звільнено 06.10.2021. Крім того, в наказі про звільнення відсутня інформація щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки. Заробітна плата за відпрацьований час та компенсація за невикористані календарні дні основної відпустки виплачені так і не були.

Позивач, вважаючи, що його права було порушено, 22.10.2021 звернувся зі скаргою на дії відповідача до начальника Управління Держпраці у Вінницькій області, на яку 07.12.2021 отримав відповідь, в якій зазначено, що відповідач створював перешкоди інспектору праці та не надав документи, необхідні для здійснення заходу державного контролю, в зв`язку з чим інспектором праці передані матеріали для вирішення питання щодо застосування фінансової санкції стосовно Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України.

В подальшому, з метою захисту своїх порушених прав, представником позивача на адресу відповідача направлено адвокатський запит з метою отримання інформації щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати ОСОБА_1 , а також заборгованості по виплаті компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки.

Відповідно до листа від 27.07.2022 на адресу члена ліквідаційної комісії ОСОБА_3 було направлено лист з реквізитами та розрахунками позивача та 02.08.2022 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 6 032,56 грн. з призначенням платежу: розрахунок при звільненні.

З метою з`ясування складової виплати, що надійшла позивачу, на електронну адресу представника відповідача було направлено лист від 08.08.2022, відповідь на який так і не надійшла.

Відповідно до розрахунків, які здійснено представником позивача, борг відповідача перед позивачем станом на 17.10.2022 становить 152 331,46 грн., з яких: заборгованість по заробітній платі на момент звільнення 10 647,29 грн.; компенсація за невикористану відпустку 36 738,52 грн.; середньоденна заробітна плата за час затримки в розрахунку 110 978,21 грн.

Вінницьким міським судом Вінницької області 06.09.2023 ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 127/1663/23, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Вінницької обласної організації «Товариство сприяння обороні України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Громадська організація «Товариство сприяння оборони України», про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено.

На підставі заочного рішення стягнуто з Вінницької обласної організації «Товариство сприяння обороні України» на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні з 01.09.2021 по 06.10.2021 включно 10 647 гривень 29 копійок та компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 36 738 гривень 52 копійки; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 07.10.2021 по 17.10.2022 у розмірі 110 978 гривень 21 копійки, з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів, судовий збір 1 110,00 гривень, та на користь державний судовий збір в розмірі 1 073 гривні 60 копійок

Із таким рішенням відповідач не погодився і звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.09.2023 у справі №127/1663/23, яку судом було задоволено.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.09.2023 було скасовано та справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

В ході судового розгляду представником позивача ОСОБА_4 до суду подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій вона просить суд у зв`язку із частковою виплатою позивачу заборгованості стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за період з 01.09.2021 по день звільнення 06.10.2021 в розмірі 10 647,29 грн.; середньоденну заробітну плату за час затримки в розрахунку за період з 07.10.2021 по 17.10.2022 в сумі 110 978,21 грн., а також судові витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Вінницької обласної організації «Товариство сприяння обороні України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів.

Стягнуто з Вінницької обласної організації «Товариство сприяння обороні України» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судового збору 400 гривень 00 копійок.

У решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення мотивоване тим, що починаючи із дня звільнення 06.10.2021 про день фактичного виконання рішення суду 12.01.2024 у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та по час фактичного виконання рішення суду і цей період складає 272 робочих днів. Позивачем визначено, що з 07.10.2021 по 17.10.2022 час затримки середнього заробітку, середній заробіток обчислено та середньоденна заробітна плата за час затримки в розрахунку становить 110 978,21 грн. При цьому судом взято до уваги, що з цим позовом позивач звернувся 18.01.2023, тобто зі спливом приблизно більше 12 місяців після свого звільнення з роботи. Крім того, при вирішенні позовної вимоги, суд виходив із усталеної судової практики вирішення спорів такої категорії Верховним Судом, посилаючись на правову позицію, висловлену у справі № 761/16407/15-ц, дійшов висновку, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 40 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткачук В. В., подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що таке рішення є незаконним в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 70 978,21 грн., прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при розгляді справи суд неповно з`ясував обставини справи та зробив висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, в зв`язку з чим просить його скасувати та постановити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 березня 2024 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у цій справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не врахувавши обставини наведені позивачем в позовній заяві, а саме, що він вжив всіх можливих заходів для поновлення свого порушеного права на працю та на оплату праці, дійшов до помилкового висновку що саме позивач мав здійснити розрахунок заборгованості по невиплаченим йому сумам і оскільки ним не була надана відповідачу відповідна інформація, хоча вона була у нього в наявності, що підтверджується поданням до суду позивачем розрахунків із сум заборгованості.

Зазначає, що суд першої інстанції, встановивши, що Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України своєчасно не виконала покладений на неї законом обов`язок проведення повного розрахунку з позивачем у день його звільнення, не застосував у даному випадку приписи ст. 117 КЗпП України та необґрунтовано відмовив в стягненні із Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 70 978,21 грн.

Зауважує, що доводи зазначені в рішенні про те, що позивач мав реальну можливість вирішити питання про стягнення належних при звільненні сум в позасудовому порядку, натомість ним вчинялись дії, спрямовані на затягування цього процесу з метою отримання у судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не є обґрунтованими, оскільки закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести із звільненим працівником повний розрахунок, виплатити усі суми, що належать останньому при звільненні. Невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Звертає увагу, що відповідач, вказуючи 13 липня 2022 року у відповіді на адвокатський запит те, що Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України готова розрахуватись у повному обсязі із позивачем як тільки ним будуть надані розрахунки належних йому сум, фактично переклав обов`язок щодо обрахування таких сум на позивача, що є неприпустимим.

Разом з тим, у цій відповіді відповідач стверджував та не заперечував те, що не має інформації про суми, належні кожному працівнику при звільненні, оскільки головний бухгалтер ОСОБА_5 відповідних розрахунків не провела і не надала. Тобто, зі змісту цього повідомлення можна встановити, що функціональний обов`язок із проведення і надання відповідних розрахунків був покладений на головного бухгалтера цієї організації, відтак безпідставним є посилання відповідача на те, що такий розрахунок мав надати звільнений працівник ОСОБА_1 . При цьому, позивачем, через свого адвоката, 01.08.2022 було направлено свої розрахунки та банківські реквізити для виплати заробітної плати.

За таких обставин, вважає, що позивачем повністю доведено належними та допустимими доказами позовну вимогу щодо стягнення заявленого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, позивач вважає, що у даній справі відповідачем не доведено відсутності його вини у порушенні вказаних вище вимог трудового законодавства, оскільки тягар доведення відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Натомість, наявність його вини, крім іншого, доводиться і відповіддю Управління Держпраці у Вінницькій області, в якій зазначено, що роботодавець створював перешкоди інспектору праці та не надав документи, необхідні для здійснення заходу державного контролю, в зв`язку з чим інспектором праці передані матеріали для вирішення питання щодо застосування фінансової санкції стосовно Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України.

За таких обставин, скаржник вважає, що оскільки відповідачем не здійснено вказаних дій, передбачених процесуальним законодавством, суд першої інстанції розглянув цю справу не дотримавшись принципу диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.

Учасники справи, впродовж встановленого судом строку, не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу № 09 від 13.02.2014 позивача 14.02.2014 прийнято директором ВО СТК «Автодрайв», 19.03.2014 згідно наказу №16 від 19.03.2014 призначений директором Вінницького обласного спортивно-технічного клубу «Автодрайв» на умовах контракту. На підставі наказу №31 від 24.06.2014 позивача переведено на посаду помічника голови Вінницької ОО ТСО України з освітньої діяльності, організаційно-масової роботи та не олімпійських видів спорту (запис № 23). Наказом № 01-К від 06.10.2021 позивач звільнений з посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України з 06.10.2021 (запис № 24) (а.с.5, 6).

Відповідно до наявної у матеріалах справи відповіді на звернення та скаргу позивача на порушення його прав та законних інтересів відповідачем, Управлінням Держпраці у Вінницькій області зазначено, що відповідач створював перешкоди інспектору праці та не надав документи, необхідні для здійснення заходу державного контролю, в зв`язку з чим інспектором праці передані матеріали для вирішення питання щодо застосування фінансової санкції стосовно Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України (а.с. 7).

Також судом встановлено, що з метою захисту порушених прав позивача, представником позивача на адресу відповідача направлено адвокатський запит з метою отримання інформації щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати ОСОБА_1 , а також заборгованості по виплаті компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки (а.с. 8).

Відповідно до листа від 27.07.2022, який надійшов на адресу представника позивача 01.08.2022, на адресу члена ліквідаційної комісії ОСОБА_3 було направлено лист з реквізитами та розрахунками позивача та 02.08.2022 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 6 032,56 грн. з призначенням платежу: розрахунок при звільненні (а.с. 12).

Відповідно до розрахунків, які здійснено представником позивача, борг відповідача перед позивачем станом на 17.10.2022 становить 152 331,46 грн., з яких: заборгованість по заробітній платі на момент звільнення 10 647,29 грн.; компенсація за невикористану відпустку 36 738,52 грн.; середньоденна заробітна плата за час затримки в розрахунку 110 978,21 грн. (а.с. 16-18).

Крім того, судом встановлено, що відповідачем на користь позивача після винесення заочного рішення було здійснено виплату заборгованості по заробітній платі на момент звільнення 10 647,29 грн.; компенсації за невикористану відпустку 36 738,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій № 3006 від 23.10.2023 (а.с. 164) та № 2997 від 10.10.2023 (а.с. 165).

Отже судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 24.06.2014 по 06.10.2021. Однак всупереч вимогам чинного законодавства України про працю Вінницька обласна організація «Товариство сприяння обороні України» не виплатила ОСОБА_1 у день звільнення заробітну плату, нараховану з вересня 2021 по 06.10.2021 включно та компенсацію за невикористану відпустку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що встановлені порушення прав та інтересів позивача підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням того, що в ході судового розгляду відповідачем Вінницькою обласною організації «Товариство сприяння обороні України» на користь ОСОБА_1 здійснено виплати заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з 01.09.2021 по 06.10.2021 включно в розмірі 10 647,29 грн. та компенсації за невикористану відпустку в сумі 36 738,52, 73 грн. і сторонами даний факт не заперечується (а.с. 164-165).

Відтак, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи від дня звільнення, яким є 06.10.2021 та по 23.10.2023 позивач має право на отримання середнього заробітку, оскільки компенсацію та виплату заробітної плати мав отримати в день звільнення. В даному разі позивача не було поновлено на роботі, а тому такий середній заробіток за час затримки при звільненні по день фактичного виконання рішення суду не є його заробітною платою та не входить до її структури. Позивач на момент виникнення права на отримання середнього заробітку припинив трудові відносини з відповідачем. А тому, на колишнього працівника поширюється положення вимог ст. 233 КЗпП України звернутися до суду із заявою в межах тримісячного строку.

Оскільки із позовними вимогами позивач звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області 18.01.2023, що не суперечить його доводам, а відповідач здійснив виплату заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з 01.09.2021 по 06.10.2021 включно в розмірі 10 647,29 грн. 10.10.2023 (а.с. 165) та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 36 738,52, 73 грн. 23.10.2023 (а.с. 164). Відтак, на думку суду першої інстанції, позивач своєчасно звернувся із позовом.

В ході розгляду справи судом встановлено, що Вінницька обласна організація «Товариство сприяння обороні України» своєчасно не виконала покладений законом обов`язок щодо проведення повного розрахунку з працівником у день його звільнення, а відтак в силу вимог закону підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України.

При цьому, судом взято до уваги, що відповідачем не спростовано надані позивачем розрахунки, але в ході судового розгляду висловлено заперечення та твердження, що вказана затримка виплати виникла не з вини відповідача, і наданий суду позивачем розрахунок, а також зазначена суму середнього заробітку позивачем завищена.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з положеннями частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов до таких висновків.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям судове рішення .

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Згідно з вимогами статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У статті 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 дійшла висновку, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У ході розгляду справи судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що Вінницька обласна організація «Товариство сприяння обороні України» своєчасно не виконала покладений законом обов`язок щодо проведення повного розрахунку з позивачем у день його звільнення.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, дій як позивача, так і відповідача, дійшов правильного висновку про те, що розумним, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, має відповідати розміру заборгованості по заробітній платі при звільненні позивача.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.

Аргументи апеляційної скарги щодо незгоди зі зменшенням розміру відшкодування, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції правильно врахував релевантну практику Верховного Суду та обґрунтовано зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності та обрахований за дотримання розумного балансу між інтересами вивільненого працівника і роботодавця.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржуване рішення суду ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Рішення суду першої інстанції є умотивованим, обґрунтованим щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткачук Вікторія Вікторівна, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин