Постанова

від 13.05.2024 по справі 916/4093/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4093/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів Ярош А.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ Сергєєв П.О., за довіреністю;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД», м. Миколаїв не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «РОНДО 2023», Хмельницька обл., Шепетівський р-н., м. Полонне не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Гут С.Ф. повний текст рішення складено та підписано 18.03.2024 року

у справі №916/4093/23

за позовом: Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РОНДО 2023», Хмельницька обл., Шепетівський р-н., м. Полонне

за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД», м. Миколаїв

про стягнення 1 441 465 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2023 року Державне підприємство «СЕРВІС» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ", у якій просив стягнути з відповідача на свою користь збитки у розмірі 1441465 грн., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Зокрема, позовні вимоги Державного підприємства «СЕРВІС» ґрунтуються на тому, що ним, з метою уникнення негативних наслідків та звільнення судна від наявних або майбутніх обтяжень, на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» було сплачено заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" у зазначеному вище розмірі, які позивач вважає прямими збитками підприємства, з огляду на що, на його переконання наявні підстави для стягнення відповідних коштів з відповідача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.02.2024 року у справі №916/4093/23 було визначено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "РОНДО 2023".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/4093/23 (суддя Гут С.Ф.) у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «СЕРВІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОНДО 2023" за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД», про стягнення 1441465 грн. збитків відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виснував про те, що за відсутності представленого до матеріалів справи договору (від 06.04.2021 року № 16/0421), укладеного між відповідачем та третьою особою, доказів надання послуг за відповідним договором, господарський суд позбавлений можливості встановлення факту наявності у відповідача як фрахтувальника судна обов`язкову сплачувати вартість наданих третьою особою послуг, встановлення відповідної вартості наданих послуг та загального обсягу заборгованості, а відтак відсутня можливість встановлення об`єктивного та підтвердженого обсягу понесених позивачем збитків, які, як зазначає останній, було сплачено третій особі з метою уникнення негативних наслідків та звільнення судна від наявних або майбутніх обтяжень в розумінні приписів Кодексу торговельного мореплавства України за наявними у відповідача, як фрахтувальника судна невиконаними зобов`язаннями.

З огляду на зазначене, за висновками суду першої інстанції, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку із недоведеністю позивачем складу цивільного правопорушення в діях відповідача, та, відповідно, стягнення збитків.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Державне підприємство «СЕРВІС», м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі № 916/4093/23 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник зауважив, що судом першої інстанції надано невірну юридичну оцінку обставинам, що мають значення для справи, що спричинило помилковість висновку суду щодо прав і обов`язків сторін у справі та призвело до винесення незаконного судового рішення.

Так, на переконання апелянта, який посилається на обставини, визначені ним у позовній заяві, у зв`язку з порушенням фрахтувальником умов договору щодо оплати за чартер, судновласником неодноразово направлялись на адресу відповідача листи про необхідність проведення платежу та необхідність належного виконання умов договору, у яких неодноразово зазначалось про порушення відповідачем умов договору (нестрахування судна та нездійснення платежів з 01.12.2021 року) та необхідність усунення допущених порушень і розірвання договору, у випадку їх неусунення, що також підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 року у справі № 910/13634/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Газовий Центр Безпеки та Навчання" до Державного підприємства "Сервіс" про визнання неправомірною односторонньої відмови від договору.

Позивач зауважив, що ним, як власником судна «Таманський», було укладено договір бербоут чартеру з іншою особою, відтак, на момент укладання зазначеного договору бербоут чартеру, судно «Таманський» продовжило знаходитись пришвартованим до причалу, який на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Чорномор-Бризбуд», а тому, з метою його передання новому фрахтувальнику, власник позивач у справі, мав виконати всі вимоги щодо звільнення судна від наявних або майбутніх обтяжень та сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю «Чорномор-Бризбуд» кошти, заборговані фактично відповідачем на підставі договору №16/0421 від 06.04.2021 року за послуги з організації відстою плавзасобу, споживання електроенергії та охорони, за період з травня 2021 року по серпень 2022 року, які на цей час вважає збитками, оскільки такі витрати мав нести виключно відповідач.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не в повному обсязі дослідив обставини, вказані вище, а тому, в рамках даної справи, в першу чергу, слід дослідити обов`язковість чи не обов`язковість для позивача, виконання вимог третьої особи по справі, що стосується їх взаємовідносин з відповідачем з врахуванням специфіки фрахту та негативних наслідків для власника майна (судна), у випадку невиконання договірних зобов`язань фрахтувальника (субфрахтувальника) з третіми особами, для уникнення власником можливих негативних наслідків у вигляді обмеження в користуванні таким судном, встановити наявність чи відсутність права у позивача власника судна на стягнення збитків з відповідача фрахтувальника, за умови добровільного виконання позивачем (власником) зобов`язань відповідача (фрахтувальника) перед третьою особою, а тільки потім вирішувати питання щодо наявності або відсутності збитків.

В той же час, апелянт наголосив, що невиконання ним, як власником судна, вимог третіх осіб щодо оплати боргів за судном, могло призвести до накладення арешту на судно і, як наслідок, виникнення боргів за стоянку, постачання, інше, з подальшим викупом та/чи переуступкою вимог (цесії), та що могло призвести до набуття третіми особами права власності на судно в першу чергу державної форми власності, з огляду на що, скаржник вважає, що він повністю довів склад цивільного правопорушення з боку відповідача і тому були всі підстави для задоволення позовних вимог, оскільки збитками в даному випадку розуміється сума коштів 1 441 465 грн., яку позивач сплатив для поновлення свого порушеного відповідачем права на вільне користування судном (відповідні докази сплати платіжні інструкції наявні в матеріалах справи); протиправна поведінка відповідача полягає в порушенні умов укладених договорів та не здійснення платежів; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача полягає в неможливості позивача вільного користування його майном через вказані вище обмеження, а вина відповідача полягає в протиправному нездійснені належних платежів необхідних для утримання судна та його експлуатацію під час дії договору, а тому рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте при неповному дослідженні всіх обставин по справі, і висновки, що викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають встановленим обставинам справи, і відповідно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 року у справі №916/4093/23 відкрито провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/4093/23, справу призначено до судового розгляду.

Відповідач та третя особа своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 року у справі №916/4093/23 прийнято справу №916/4093/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства «СЕРВІС» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуючий суддя Діброва Г.І., судді Ярош А.І., Савицький Я.Ф.

Також, 13.05.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання (вх. №1189/24/Д1) у якому Державне підприємство «СЕРВІС» просило суд апеляційної інстанції долучити письмові документи до матеріалів справи, надані ним до вказаного клопотання, та врахувати їх при прийнятті рішення по поданій позивачем апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи зазначене клопотання позивач вказав, що станом на час перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, він отримав відповідь від третьої особи по справі на адвокатський запит, якою було надано: договір про надання послуг з організації відстою плавзасобів № 16/0421 від 06.04.2021року; Акти наданих послуг; Акт звірки взаєморозрахунків, які і надав до клопотання.

В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції представник позивача підтримав свої доводи, з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача та іншого учасника справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про відправку ухвали апеляційного господарського суду про призначення дати розгляду справи до їх електронних кабінетів. Будь яких заяв або клопотань суду апеляційної інстанції не надали, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомили.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.

Розглянувши клопотання позивача про долучення до матеріалів господарської справи додаткових письмових доказів та врахування їх під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, судова колегія зазначає таке.

Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.

А тому, зважаючи на те, що така обставина, як відсутність існування у зацікавленої особи доказів на момент прийняття спірного судового рішення взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

З огляду на вказане, та те, що письмові документи в основній частині, у долученні яких до матеріалів господарської справи клопоче позивач, отримані останнім вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, тобто 16.04.2024 року, як вбачається з відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР БРИЗБУД» на адвокатський запит, прийняття та надання таким документам правової оцінки судом апеляційної інстанції є неможливим з огляду на вимоги процесуального закону, з огляду на що, клопотання позивача про долучення додаткових письмових доказів задоволення не потребує.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає що апеляційна скарга Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/4093/23 відповідає вимогам чинного законодавства України і відсутні підстави для його скасування, виходячи з такого.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

03.03.2021 року між Державним підприємством «СЕРВІС» (судновласник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-Газовий Центр Безпеки та Навчання" (фрахтувальник) було укладено договір бербоут-чартеру (фрахтування) Судна № 01/21, за умовами п. 1.1. якого судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для здійсненням ним господарської діяльності з перевезення вантажу, тренувальних цілей чи для інших цілей торгівельного мореплавства на строк, передбачений в даному договорі, а фрахтувальник зобов`язаний своєчасно сплачувати плату фрахт у розмірі та порядку передбаченому даним договором.

Пунктом 4 ч. 1 договору встановлено, що назва судна: «Таманский», ІМО номер: 8727044, прапор країни: Україна, дата та місце побудови 1985 Болгарія.

Порт та місце передачі в чартер Чорноморськ, Україна (п. 8 ч. 1 договору).

Строк чартеру 5 років (п. 16 ч. 1 договору).

Орендна плата: US$ 200 на добу, з ПДВ на час експлуатації судна. Орендна плата за період знаходження судна в порту US$ 50 на добу, з ПДВ (п. 17 ч. 1 договору).

Пунктом про технічне обслуговування та експлуатацію сторони погодили, що фрахтувальник повинен належним чином підтримувати судно в належному стані після ремонту, в ефективному експлуатаційному стані та відповідно до належної практики комерційного обслуговування та за власний рахунок підтримувати Клас судна разом із Класифікаційним товариством… Понесені витрати фрахтувальника на зазначені цілі повинні бути вирахувані із суми чартерних платежів, які має сплачувати фрахтувальник (п. 13 ч. 2 договору).

Фрахтувальник повинен підтримувати фінансову безпеку чи відповідальність стосовно зобов`язань сторонніх осіб, як того вимагає будь-який уряд, включаючи федеральний, штатський чи муніципальний або інший відділ чи орган влади, щоб дати можливість Судну без штрафних санкцій чи зборів законно виїхати або залишити будь-який порт, місце, територіальні або суміжні води будь-якої країни, штату чи муніципалітету без виконання затримки… (пп. «с» п. 13 ч. 2 договору).

Фрахтувальник зобов`язаний відшкодувати власнику будь-яку втрату, шкоду, чи витрати, що виникли внаслідок фрахтування судна або відносно його експлуатації, а також будь-які витрати заставного характеру, що виникли внаслідок події, що сталася протягом періоду Чартеру. Сюди входить відшкодування будь-яких збитків, шкоди або витрат, що виникають внаслідок або стосовно будь-якої міжнародної конвенції, яка може покласти відповідальність на власника. Без шкоди для загального положення вищезазначеного, фрахтувальник погоджується відшкодувати власнику будь-які збитки, що виникають від дій капітана, офіцерів чи агентів, що підписують коносаменти або інші документи… (п. 21 ч. 2 договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено їх печатками без застережень та зауважень.

06.04.2021 року між позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі танкера «Таманский» відповідно до договору бербоут-чартера від 03.03.2021 року №01/21.

18.07.2022 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» із листом щодо отримання дозволу (забезпечення доступу на судно) на прохід до судна з метою проведення інспектування, посилаючись на укладений між позивачем та відповідачем договір бердоут-чартеру судна «Таманский».

19.07.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» листом, у відповідь на лист позивача від 18.07.2022 року №126/2022 повідомило, що воно не має жодного відношення до договірних відносин між позивачем та відповідачем, зазначило про необхідність отримання письмового дозволу від відповідача для відвідування судна. При цьому, зауважило, що між ним та відповідачем укладено договір від 06.04.2021 року № 16/0421 від 06.04.2021 року про надання послуг з організації відстою плавзасобу.

19.12.2022 року між Державним підприємством «СЕРВІС» (судновласник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «ЕССАЙМЕНТ» (фрахтувальник) було укладено стандартний бердоутний чартер Балтійської міжнародної морської ради, за яким останньому передано у фрахт судно: «Таманский», ІМО номер: 8727044, Прапор країни: Україна.

07.03.2023 року між судновласником та фрахтувальником підписано акт приймання-передачі судна «Таманский».

21.02.2023 року на адресу Державного підприємства «СЕРВІС» надійшло повідомлення від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» № 25, з якого вбачається, що наявна заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" у розмірі 1441465 грн., яка виникла на підставі договору № 16/0421 від 06.04.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ", відповідно до якого відповідачу щомісяця надавались послуги з організації відстою плавзасобу, споживання електроенергії та додатково на підставі заявок замовника послуг з охорони т/х «Таманский».

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» також повідомило судновласника про те, що заборгованість відповідача виникла за період з травня 2021 року по серпень 2022 року та у зв`язку із невиконанням умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» понесено відповідні витрати.

Також, зазначило, що обізнане про розірвання договору між позивачем та відповідачем та пропонує оплатити заборгованість у розмірі 1441465 грн., після чого до позивача як судновласника та будь-яких фрахтувальників не буде фінансових претензій, у тому числі у розумінні ст. 42 Кодексу торговельного мореплавства України.

21.02.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» виставило Державному підприємству «СЕРВІС» рахунок № 16 на оплату 1441465 грн. із призначення платежу «сплата заборгованості за послуги відстою т/х «Таманский».

21.02.2023 року позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» 1141465 грн. та 300000 грн. відповідно до платіжних доручень № 1007 та № 1008 із призначенням платежу «сплата заборгованості за послуги відстою т/х «Таманский» згідно рах. 16 від 21.02.2023 року».

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 року у справі №910/13634/22, яке наявне у матеріалах господарської справи, встановлено факт розірвання з 26.08.2022 року між позивачем та відповідачем договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 01/21 від 03.03.2021 року в односторонньому порядку.

16.08.2023 року Державним підприємством «СЕРВІС» на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" направлено претензію, у якій позивач вимагав про сплату коштів в порядку регресу, посилаючись на отриманий лист від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» та сплатою останньому 1141465 грн. та 300000 грн., у зв`язку із наявністю заборгованості відповідача перед третьою особою за послуги з організації відстою плавзасобу та споживання електроенергії. Про направлення вказаної претензії свідчить наявний у матеріалах справи цінний лист, накладна та фіскальний чек Акціонерного товариства «УКРПОШТА» від 16.08.2023 року.

Окрім наведеного суди у даній справі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, встановили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" у січні 2024 року змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «РОНДО 2023».

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин (договорів, попередніх домовленостей, рахунків на оплату тощо) матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованих останнім збитків у розмірі 1441465 грн. на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Такою нормою визначається можливість використання як способу захисту порушеного права відшкодування збитків, що має універсальний характер захисту цивільних прав.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Так, Верховний Суд у постанові від 02.05.2024 року у справі №914/127/20 висловив свою правову позицію про те, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відтак, заявляючи про стягнення збитків, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

Та, враховуючи положення ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що вирішуючи питання про стягнення збитків, господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення збитки, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 року у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 року у справі №927/219/20, від 14.09.2021 року у справі №923/719/17, від 10.06.2021 року у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 року у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 року у справі №902/318/16, від 10.12.2020 року у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 року у справі №5023/2837/11).

Так, у даній справі судовою колегією встановлено, що 03.03.2021 року між Державним підприємством «СЕРВІС» (судновласник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-Газовий Центр Безпеки та Навчання" (фрахтувальник) було укладено договір бербоут-чартеру (фрахтування) Судна № 01/21- «Таманский», ІМО номер: 8727044, прапор країни: Україна, дата та місце побудови 1985 Болгарія.

06.04.2021 року між позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі танкера «Таманский» відповідно до договору бербоут-чартера від 03.03.2021 року №01/21.

Таким чином, між позивачем та відповідачем на момент укладення вказаного вище договору склалися правовідносини у сфері фрахту, які, в подальшому, було розірвано за ініціативою власника судна у зв`язку із невиконанням належним чином зобов`язань фрахтувальником по оплаті за бербоут чартер судна, що вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 року у справі №910/13634/22, яке наявне у матеріалах господарської справи.

При цьому, 18.07.2022 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» із листом щодо отримання дозволу (забезпечення доступу на судно) на прохід до судна з метою проведення інспектування, посилаючись на укладений між позивачем та відповідачем договір бердоут-чартеру судна «Таманский», у відповідь на який, 19.07.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» листом, у відповідь на лист позивача від 18.07.2022 року №126/2022 повідомило, що воно не має жодного відношення до договірних відносин між позивачем та відповідачем, зазначило про необхідність отримання письмового дозволу від відповідача для відвідування судна. При цьому, зауважило, що між ним та відповідачем укладено договір від 06.04.2021 року № 16/0421 від 06.04.2021 року про надання послуг з організації відстою плавзасобу.

Отже, судами у даній справі встановлено, що між відповідачем та третьою особою були наявними правовідносини у сфері надання послуг. Проте, будь яких письмових документів, первинних бухгалтерських документів, актів наданих послуг, тощо на підтвердження цього факту матеріали господарської справи не містять.

В подальшому, після розірвання в односторонньому порядку договору від 03.03.2021 року, укладеного між позивачем та відповідачем, судновласник 19.12.2022 року уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «ЕССАЙМЕНТ» стандартний бербоутний чартер Балтійської міжнародної морської ради, за яким останньому було передано у фрахт судно: «Таманский», ІМО номер: 8727044, Прапор країни: Україна, що вбачається з акту приймання передачі судна від 07.03.2023 року.

Тобто, з матеріалів господарської справи вбачається, що Державне підприємство «СЕРВІС» як судновласник розпорядилося своєю власністю та передало у фрахт судно «Таманский» третій особі.

В подальшому, як встановлено судовою колегією, 21.02.2023 року на адресу Державного підприємства «СЕРВІС» надійшло повідомлення від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» № 25, про те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" перед власником причалу наявна заборгованість за надані останнім послуги у розмірі 1441465 грн., яка виникла на підставі договору № 16/0421 від 06.04.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ", відповідно до якого відповідачу щомісяця надавались послуги з організації відстою плавзасобу, споживання електроенергії та додатково на підставі заявок замовника послуги з охорони т/х «Таманский». Також у вказаному листі Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» повідомило судновласника про те, що заборгованість відповідача виникла за період з травня 2021 року по серпень 2022 року та у зв`язку із невиконанням умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» понесено відповідні витрати. Окрім зазначеного, третя особа зауважила, що обізнана про розірвання договору між позивачем та відповідачем та запропонувала оплатити заборгованість у розмірі 1441465 грн., після чого до позивача як судновласника та будь-яких фрахтувальників у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» не буде фінансових претензій, у тому числі у розумінні ст. 42 Кодексу торговельного мореплавства України.

Державне підприємство «СЕРВІС», в свою чергу, зголосилося на пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД», та 21.02.2023 року перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОР-БРИЗБУД» 1141465 грн. та 300000 грн. відповідно до платіжних доручень № 1007 та № 1008 із призначенням платежу «сплата заборгованості за послуги відстою т/х «Таманский» згідно рах. 16 від 21.02.2023 року», фактично, з власної ініціативи, в добровільному порядку, на підставі виставленого третьою особою рахунку, сплатив заборгованість відповідача перед власником причалу.

При цьому, звертаючись до господарського суду з позовом про відшкодування відповідачем збитків у розмірі 1141465 грн., позивач вказав, що його дії по сплаті заборгованості відповідача перед третьою особою були покликані можливістю запобігти негативним наслідкам у вигляді наявних або майбутніх обтяжень для судна, яким він володіє на праві власності.

Іншими словами, судова колегія розуміє таку обставину, викладену вище, як те, що позивач, на свій ризик, як особа, яка займається підприємницькою діяльністю у сфері надання у фрахт суден, сплатила третій особі заборгованість відповідача з метою подальшого користування своїм майном без майбутніх ризиків одержання від третіх осіб відповідних майнових або процесуальних вимог (арешт судна) у зв`язку із невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" своїх господарських зобов`язань по сплаті за надані послуги.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, судова колегія, застосувавши приписи Цивільного та Господарського законодавства, встановивши всі обставини даної справи і дослідивши наявні у ній письмові докази, дійшла висновку про правомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем у даній справі належним чином не доведено ані наявності факту спричинення збитків саме відповідачем, як обов`язкового елементу настання цивільної відповідальності та протиправності поведінки заподіювача збитків, ані причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та понесеними збитками. При цьому, звернення позивача з позовом про відшкодування йому за рахунок відповідача збитків, а також добровільна сплата останнім відповідних послуг, наданих відповідачу іншою особою, не може розглядатися як винні дії відповідача у контексті доведення всіх необхідних складових цивільного правопорушення, оскільки по суті таке звернення позивача ґрунтується виключно на обставинах уникнення ним ризику безперешкодного здійснення останнім власної підприємницької діяльності.

До того ж, судова колегія зауважує, що обґрунтовуючи позов, позивач фактично має на меті повернення йому відповідачем добровільно сплачених судновласником коштів, які, в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України не є збитками, оскільки за нормами цивільного законодавства збитками є витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною, а позивачем не доведено належним чином (письмовими доказами: договорами, укладеними між відповідачем та третьою особою на виконання послуг, виставленими рахунками, актами наданих послуг), що понесені ним витрати мають саме такий характер, як і не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції наявність всіх чотирьох складових для настання цивільної відповідальності відповідача перед позивачем, що у даному разі, зважаючи на наявні у матеріалах справи письмові докази, не прослідковується, зокрема, і щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між збитками, понесеними позивачем в результаті самостійних дій та недоведеної протиправної поведінки відповідача.

З огляду на зазначене, доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі щодо того, що відповідач взяв на себе ряд зобов`язань за договором фрахтування, окрім платежів за договором, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки скаржником, окрім листа третьої особи, у якому позивачу пропонувалося сплатити заборгованість відповідача, жодним чином не підтверджено ані суми таких збитків, ані підстав для їх виникнення, що унеможливлює їх стягнення з відповідача, оскільки є недоведеними обставини, необхідні для притягнення винної особи до цивільної відповідальності в даному випадку.

Окрім зазначеного, судова колегія наголошує, що предметом позову Державного підприємства «СЕРВІС» у даній справі є саме стягнення збитків з відповідача, відтак, як було зазначено судовою колегією за текстом постанови раніше, у таких справах господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення збитків, оцінюючи надані сторонами докази, а не встановлює факт обов`язковості або необов`язковості для позивача виконання вимог інших осіб, чи то наявність у позивача права на стягнення збитків з відповідача, оскільки у відповідності до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. При цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто, у даному разі, в межах доводів та вимог позовної заяви Державного підприємства «СЕРВІС», судом першої інстанції правильно встановлено прерогативу визначення, в першу чергу, наявності чотирьох складових цивільного правопорушення, в тому числі і вини відповідача, а не встановлення обставин, пов`язаних як із добровільною сплатою позивачем заборгованості відповідача, так і з правом позивача на заявлення відповідних вимог до відповідача про стягнення збитків, оскільки таке право у позивача передбачене чинним законодавством.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

При цьому, обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

В даній справі позивач не довів суду належними засобами доказування визначені ним предмет та підстави позову.

Відтак, враховуючи викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими письмовими доказами, наявності у даному разі чотирьох складових цивільного правопорушення, необхідних для притягнення відповідача до цивільної відповідальності, з огляду на що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, при цьому доводи Державного підприємства «СЕРВІС», викладені ним в апеляційній скарзі, є такими, що не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, а зводяться лише до незгоди з висновками суду першої інстанції, що не може слугувати підставами для їх нівелювання або спростування.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/4093/23 є таким, що зміни або скасування з підстав, зазначених апелянтом в апеляційній скарзі, не потребує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «СЕРВІС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/4093/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/4093/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 13.05.2024 року.

Повний текст постанови складено та підписано 14 травня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді А.І. Ярош Я.Ф. Савицький