Постанова

від 02.05.2024 по справі 922/4200/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року м. Харків Справа №922/4200/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

прокурор - Горгуль Н.В.,

від позивача не з`явився,

від відповідача Агєєва Е.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№211Х від 16.01.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4200/23 (м. Харків, суддя Аюпова Р.М., повний текст рішення складено 28.12.2023)

за позовом Керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, м. Дергачі, Харківська область, в інтересах держави, в особі Малоданилівської селищної ради, с. Мала Данилівка, Харківська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс», м. Харків,

про стягнення коштів, розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, м. Дергачі, в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради, с. Мала Данилівка (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс», м. Харків, про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 11 632,24 грн, розірвання договору оренди землі, укладеного між Дергачівською РДА та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс», щодо оренди земельної ділянки площею 2,12 га з кадастровим номером 6322055900:10:000:0004 та зобов`язання відповідача повернути зазначену земельну ділянку об`єднаній територіальній громаді в особі Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області. Також просив суд покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідачем використовується земельна ділянка не за цільовим призначенням, в порушення умов договору та вимог земельного законодавства ним не здійснено забудову земельної ділянки, недотримано обов`язку щодо здійснення забудови земельної ділянки упродовж 3 (трьох) років підряд, а також зазначає про наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 закрито провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» заборгованості з орендної плати в розмірі 11 632,24 грн; в іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4200/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідача; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

В обґрунтування апеляційної скарги Заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає наступне:

- Дергачівська районна державна адміністрація, здійснюючи представництво інтересів громади, мала безпосередній обов`язок та інтерес у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, що полягає не лише у детальному плануванні території, а й здійснення забудови у відповідності до затвердженого плану з метою створення інфраструктури смт Мала Данилівка та забезпечення потреб громади;

- зміна цільового призначення земельної ділянки, переведення її із земель сільськогосподарського призначення у землі житлової та громадської забудови; зазначення в договорі оренди землі від 27.07.2004 виду використання земельної ділянки - для будівництва спортивного та торгівельно-розважального комплексу, є свідченням того, що вказаний договір оренди є договором суперфіцію;

- жодних дозвільних документів, передбачених чинним законодавством, які дають право на будівництво, ТОВ «Промбудресурс» не отримало;

- невиконання відповідачем умов Договору оренди землі, що виявилось у нездійсненні визначеної умовами Договору забудови, здійснює перешкоди територіальній громаді в особі Малоданилівської селищної ради доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на власний розсуд і у своїх інтересах земельними ділянками, що їй належать, що є істотним порушенням умов Договору оренди;

- нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за призначенням, не передбаченим генеральним планом населеного пункту, іншою містобудівною документацією, планом земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України;

-систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 16.01.2024 для розгляду справи №922/4200/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Склярук О.І., Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№211Х від 16.01.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4200/23. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4200/23.

23.01.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшла справа №922/4200/23 (вх.№1187).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1697 від 02.02.2024), в якому просить апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4200/23 без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» зазначає наступне:

- сторони уклали саме договір оренди землі, а не договір суперфіцію. Вказані договори є окремими інститутами, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення п.4 ч.1 ст.416 ЦК України;

- ані Дерганівська райдержадміністрація, ані Малоданилівська селищна рада не делегували відповідачу жодних повноважень щодо здійснення будівництва від їх імені або в їх інтересах на відповідній території, зокрема, із метою забезпечення потреб територіальної громади селища;

- договір не містить жодних умов таких як вид, обсяг, строки будівництва, строки отримання дозволів на виконання будівельних робіт або здавання об`єктів будівництва в експлуатацію, а тому доводи прокурора щодо порушення умов договору у зв`язку із нездійсненням забудови земельної ділянки є юридично неспроможними;

- у позовній заяві прокурором в частині розірвання договору оренди землі не зазначалась така підстава як невиконання умов договору у зв`язку з несплатою орендної плати;

- розірвання договору оренди землі під час воєнного стану призвело б не до поновлення інтересів громади, а навпаки, до ненадходження коштів до місцевого бюджету та неможливості розпорядитися земельною ділянкою; повернення земельної ділянки є необґрунтованим втручанням у мирне володіння майном (користування) відповідача, а тому задоволення позову є неприпустимим.

Від Дергачівської окружної прокуратури Харківської області надійшла відповідь на відзив (вх.№2010ел.310 від 08.02.2024; вх.№2264 від 13.02.2024), в якій заперечує проти доводів викладених відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 в частині відмови в задоволенні позову керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області та ухвалити нове рішення, яким позов керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області задовольнити; здійснити перерозподіл судових витрат у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 призначено апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№211Х від 16.01.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4200/23 до розгляду на « 28» березня 2024 р. о 10:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 оголошено перерву у розгляді справи №922/4200/23 до « 02» травня 2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 02.05.2024 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку ухвали Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 до електронного кабінету учасника справи.

Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх учасників провадження та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації від 26.06.2004 №223 затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» для будівництва спортивного та торговельно-розважального комплексу та надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» із земель запасу (сільськогосподарські угіддя) в оренду земельну ділянку загальною площею 2.120 га на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту для будівництва спортивного та торговельно-розважального комплексу строком на 25 років.

На підставі вказаного розпорядження між Дергачівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» укладено Договір оренди від 27.04.2004, відповідно до умов якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» було передано в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва спортивного та торговельно-розважального комплексу, яка знаходиться на території Малоданилівської селищної ради (район Флорінка) за межами населеного пункту.

Відповідно до п. 2, 3, 4 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,12 га; на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, а також інших об`єктів інфраструктури не існує; земельна ділянка вільна від будинків, споруд та інших об`єктів.

Договір укладено на 25 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).

П. 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки, що складає 7 413, 80 грн.

У п. 10, 11, 12 договору визначено наступне: обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції. Орендна плата вноситься щомісячно в сумі 617,82 гривень. Розрахунки закінчуються не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним. Орендна плата сплачується у грошовій формі.

Сторонами договору у пунктах 15-17 договору погоджено умови використання земельної ділянки, а саме: земельна ділянка передається в оренду для будівництва спортивного та торгівельно-розважального комплексу; цільове призначення земельної ділянки житлова забудова та комерційне використання; умови збереження стану об`єкта оренди використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Таким чином, прокуратурою встановлено, що Дергачівська районна державна адміністрація свої зобов`язання за договором від 27.07.2004 виконала у повному обсязі - передала у користування земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс».

В свою чергу, прокуратура зазначає про порушення умов договору зі сторони орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс», а саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» незважаючи на те, що земельна ділянка була передана їм в оренду для будівництва спортивного та торговельно-розважального комплексу, до теперішнього часу будівництво так і не розпочало.

Як вказує прокурор, з акту земельної комісії при виконкомі Малоданилівської селищної ради від 30.08.2023, обстеженням земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:10:000:0004 встановлено, що вказана земельна ділянка, згідно договору оренди землі від 08.11.2004 надана ТОВ «Промсбудресурс» для будівництва спортивного та торгівельно-розважального комплексу строком до 07.07.2009. На теперішній час, земельна ділянка не огороджена та будівельні роботи не ведуться, слідів початку будівельних робіт немає.

Прокурор та суд першої інстанції звернули увагу, що у вказаному акті допущена помилка в написанні дати укладання оспорюваного договору оренди, а саме зазначено 08.11.2004 замість 27.07.2004, та відповідно із строком договору до 27.07.2029. Разом з тим, сторони договору, місце розташування земельної ділянки, її кадастровий номер та площа відповідають предмету спору.

Також прокурор вказує, що вивченням інформації з офіційного веб-порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва («e-construction.gov.ua») встановлено відсутність інформації щодо наявності дозвільних документів на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації тощо), замовником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» на вищевказаній земельній ділянці.

Вивченням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ТОВ «Промбудресурс» не зареєстровано право власності на будь-які об`єкти нерухомого майна за вказаною адресою.

Прокурор вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» не тільки порушено умови договору оренди землі щодо здійснення забудови земельної ділянки, але й взагалі не отримано дозвільні документи, які надають право на виконання будівельних робіт.

Таким чином, будівництво на спірній земельній ділянці не було розпочато вже протягом 19 років, ТОВ «Промбудресурс» також не укладалися з Дергачівською районною державною адміністрацією (на теперішній час Харківською районною державною адміністрацією) додаткові угоди щодо розірвання договору оренди у зв`язку з неможливістю здійснення забудови земельної ділянки (виконання істотних умов договору оренди землі).

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» не зазначено жодних відомостей стосовно об`єктивної неможливості виконання обов`язку щодо забудови земельної ділянки в строки, не наводилися наявності будь-яких перешкод щодо початку будівництва, в тому числі з боку органів державної влади та/або місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 38 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї сторони у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 37 договору визначено, що договір припиняється також у інших випадках, передбачених законом.

За таких обставин, прокуратура зазначає про наявність істотних порушень умов договору з боку ТОВ «Промбудресурс», що є підставою для розірвання спірного договору оренди землі у судовому порядку.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення прокурора з даним позовом до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Звертаючись до суду із даною позовною заявою, прокурором, крім зазначеного, заявлена вимога про стягнення із відповідача заборгованості з орендної плати за вищевказаним договором в розмірі 11 632,24 грн.

Так, згідно відповіді ГУ ДПС у Харківській області від 03.08.2023 №13894/5, відповідач обліковується платником орендної плати на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:10:000:0004, яка розташована за адресою: Харківська область, Дергачівський район, Малоданилівська селищна рада, загальною площею 2,12 га.

Підприємством задекларовано податкові зобов`язання з орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою:2019 рік у сумі 18 257,33 грн.; 2020 рік у сумі 0 грн.; 2021 рік у сумі 18 257,33 грн.; 2022 рік у сумі 3 347,18 грн.; 2023 рік у сумі 23 095,52 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» сплачено орендної плати з юридичних осіб за період з 01.01.2019 по теперішній час: 2019 рік сплачено 16 669,70 грн.; 2020 рік сплачено 68 501,16 грн.; 2021 рік сплачено 21 097,06 грн.; 2023 рік станом на 26.07.2023 сплата відсутня.

Станом на 01.08.2023 податковий борг з орендної плати складав 11 632,24 грн.

Проте, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем 06.10.2023 було сплачено 19 330,76 грн орендної плати за вищевказаним договором відповідно до квитанції №752А-ОМ90-МР6А-Х2Е8 від 06.10.2023, що міститься в матеріалах справи.

Як наслідок, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про закриття провадження у справі в цій частині, оскільки у нього відсутня заборгованість по орендній платі.

Відсутність у відповідача заборгованості по орендній платі також підтверджена довідкою ГУ ДПС у Харківській області №55473/6/20-40-13-12-21 від 01.11.2023, в якій зазначено наступне: «Згідно з даними ІКС «Податковий блок» станом на 01.11.2023 по ТОВ «Промбудресурс» відсутня заборгованість по орендній платі з юридичних осіб.».

Прокурор у відповіді на відзив та у судовому засіданні під час з`ясування обставин справи підтвердив сплату відповідачем заборгованості з орендної плати та просив суд закрити провадження в цій частині.

Суд першої інстанції, надавши оцінку наявним в матеріалах справи документам, із урахуванням позиції представників сторін, дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» заборгованості з орендної плати в розмірі 11 632, 24 грн.

В іншій частині позовних вимог судове рішення мотивовано тим, що сторони, керуючись принципом свободи договору, уклали саме строковий договір оренди землі для будівництва спортивного та торговельно-розважального комплексу, а не договір суперфіцію. Суд вказав, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення відповідачем діяльності, яка виходить за межі цільового призначення спірної земельної ділянки, а відтак саме лише посилання прокурора на використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням фактично свідчить про недоведеність обставин, на які посилається прокурор в обґрунтування своєї позовної заяви. В той час як за висновком суду за невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням чинним законодавством не передбачається позбавлення права користування земельною ділянкою. На думку суду першої інстанції, доводи прокурора про порушення умов договору у зв`язку з нездійсненням забудови земельної ділянки спростовуються матеріалами справи та зокрема самим оскаржуваним договором. В оскаржуваному рішенні встановлено, що прокурором не доведено, що незабудова спірної земельної ділянки наносить шкоду територіальній громаді, порушує її законні інтереси. Суд зазначив, що виходячи з умов спірного договору орендодавець мав на меті передати зазначену земельну ділянку в оренду та отримувати за її користування дохід у вигляді орендної плати, тим самим ефективно розпорядившись вказаною земельною ділянкою, при цьому доказів протилежного прокурором суду не надано. З урахування викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки власнику є необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, а, отже, у задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів, надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» про припинення дії договору оренди землі шляхом його розірвання та зобов`язання ТОВ «Промбудресурс» повернути земельну ділянку об`єднаній територіальній громаді в особі Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області.

Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є порушення ТОВ «Промбудресурс» умов оспорюваного договору оренди землі. Прокурор з посиланням, зокрема, на положення статті 416 Цивільного кодексу України та статті 1021 Земельного кодексу України, вважає, що відповідачем не дотримано обов`язку щодо здійснення забудови земельної ділянки упродовж 3-х років із моменту державної реєстрації договору.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення, зокрема шляхом розірвання договору.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено істотні умови договору оренди, якими, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» встановлені права та обов`язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» передбачені права та обов`язки орендаря. Орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному податковому органу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Водночас згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором.

Прокурор як на підставу для розірвання договору посилається на невикористання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням, а саме - невикористання земельної ділянки для забудови протягом 3-х років підряд, що, на думку прокурора, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою для забудови відповідно до статті 416 Цивільного кодексу України. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.

За умовами пункту 15 Договору оренди землі від 27.07.2004 земельна ділянка передається в оренду для будівництва спортивного та торгівельно-розважального комплексу.

Пунктом 17 вказаного Договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки житлова забудова та комерційне використання.

Суд зазначає, що відповідно до статті 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку права користування; 3) відмови землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Отже, вказана стаття Цивільного кодексу України встановлює чотири випадки, в яких право землекористування припиняється автоматично, та містить посилання на можливість припинення права землекористування у судовому порядку в інших випадках.

Відповідно до пункту 4 частини дев`ятої статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі, зокрема, невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.

При цьому ці норми не встановлюють підстав для розірвання договору оренди.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.01.2022 у справі №905/1436/20.

Колегія суддів вказує, що суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними нормами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються також Законом України «Про оренду землі».

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №923/474/17, від 12.01.2022 у справі №905/1436/20.

Так, право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) визначено Главою 16-1 Земельного кодексу України та Главою 34 ЦК України.

Статтею 102-1 Земельного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України.

Відповідно до статті 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. При цьому право суперфіцію може бути безстроковим, окрім земель державної та комунальної власності, строк користування якими не може перевищувати 50 років.

Разом з тим за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина 1 статті 792 ЦК України).

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Договір про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) також передбачає можливість одержання власником такої земельної ділянки плати за користування землекористувачем (суперфіціарієм) земельною ділянкою (частина 1 статті 414 ЦК України). Проте ця плата не є орендною.

Суд вказує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, колегія суддів зазначає, що з тексту останнього не вбачається істотних умов, які б характеризували його як договір суперфіцію, у тому числі вид, обсяги та строки будівництва.

Зі змісту частин 1, 3 статті 251, частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України вбачається, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Оспорюваним Договором визначено лише строк дії самого договору 25 років (п.8 Договору), тобто до 2029 року.

Матеріали справи свідчать, що оспорюваний договір оренди землі не передбачає строків для отримання дозволів на виконання будівельних робіт, або здавання об`єктів будівництва в експлуатацію, про порушення яких стверджує прокурор.

З огляду на те, що у договорі оренди землі не встановлений конкретний строк, у який відповідач повинен здійснити дії направлені на будівництво спортивного та торгівельно-розважального комплексу, оформити дозвіл на виконання будівельних робіт та здати закінчений будівництвом об`єкт в експлуатацію, то це свідчить про те, що таке зобов`язання відповідач може виконати у будь-який час дії договору.

Крім того, оспорюваний договір 27.07.2004 зареєстровано в Харківській регіональній філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 27.07.2004 №17. Державна реєстрація такого договору була здійснена саме, як договору оренди землі. Відповідач сплачує за оспорюваним договором орендні платежі.

Звідси наявності у спірних правовідносинах ознак правовідносин суперфіцію не вбачається.

Таким чином, сторони на власний розсуд та керуючись диспозитивними нормами законодавства, уклали строковий договір оренди землі для будівництва спортивного та торговельно-розважального комплексу, а не договір суперфіцію, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Зміна цільового призначення земельної ділянки та зазначення виду використання земельної ділянки не свідчать про те, що укладений договір є договором суперфіцію. А тому твердження скаржника в цій частині не доведені належними доказами та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.07.2022 у справі №910/1801/21 щодо необхідності визначення правової природи договору з огляду на його зміст, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі. Водночас прокурором не спростовано вищенаведених обставин стосовно відповідності умов укладеного між сторонами правочину саме договору оренди, а не суперфіцію.

Отже, положення пункту 4 частини 1 статті 416 Цивільного кодексу України врегульовують виключно відносини, що виникають з договору суперфіцію (надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови), і не можуть бути застосовані до договору оренди земельної ділянки, в якому сторони мають право на власний розсуд визначати додаткові умови, що можуть вплинути на припинення/розірвання договору оренду землі. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.09.2019 у справі №910/10643/18.

Таким чином, враховуючи що в оспорюваному договорі відсутні умови, які б характеризували останній як договір суперфіцію, умовами договору оренди земельної ділянки не встановлено право орендодавця в односторонньому порядку ініціювати розірвання договору з підстав незабудови земельної ділянки протягом трьох років, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення договору оренди землі відповідно до положень статті 416 ЦК України.

Щодо посилання прокурора на невикористання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, як на підставу для розірвання оспорюваного договору, колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Суд звертає увагу, що з прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, законодавець змінив підхід до співвідношення змісту поняття «невикористання земельної ділянки» та «використання землі не за цільовим призначенням».

Так, у Земельному кодексі України від 18.12.1990 №561-XII (в редакції Закону України від 13.03.1992 №2196-XII) в статті 27 було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Натомість Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-III в статті 141 передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

При цьому, суд акцентує увагу, що поняття «невикористання земельної ділянки за призначенням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

Отже, за змістом приписів статті 141 Земельного кодексу України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею, про що помилково стверджує апелянт.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №918/119/21, від 29.09.2021 у справі №911/2259/19, від 04.04.2019 у справі №922/324/17, від 25.03.2020 у справі №715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі №916/1998/19 та від 12.08.2021 у справі №904/2166/20 (904/5835/20).

Щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, як підстави для припинення права користування земельною ділянкою, колегія суддів вказує, що така обставина передбачена статтею 141 Земельного кодексу України.

При цьому, земельним законодавством чітко визначено, які землі належать до тієї чи іншої категорії, та для чого вони можуть використовуватися. Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Нецільовим використанням земельної ділянки з категорії відповідних земель є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/47/17, від 10.10.2018 у справі №357/4277/17).

У постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/597/18 сформульовано висновок про те, що оцінка обставин використання орендарем земельною ділянки за цільовим призначенням здійснюється судом з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Договору оренди від 27.07.2004 Товариству з обмеженою відповідальністю «Промбудресурс» передано в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва спортивного та торгівельно-розважального комплексу, яка знаходиться на території Малоданилівської селищної ради (район Флорінка) за межами населеного пункту.

Сторонами договору у пунктах 15-17 Договору погоджено умови використання земельної ділянки, а саме: земельна ділянка передається в оренду для будівництва спортивного та торгівельно-розважального комплексу; цільове призначення земельної ділянки житлова забудова та комерційне використання; умови збереження стану об`єкта оренди використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Прокурор стверджує, що використання земельної ділянки за призначенням, не передбаченим генеральним планом населеного пункту, іншою містобудівною документацією, планом земельно-господарського устрою, тобто всупереч земельному законодавству України, є нецільовим використанням земельної ділянки. На думку апелянта, оскільки генеральним планом населеного пункту смт Мала Данилівка передбачалося розміщення на спірній земельній ділянці спортивного та торгівельно-розважального комплексу, проте відповідач не здійснює будівництво на спірній земельній ділянці, вказані обставини є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Колегія суддів зазначає, що про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням можна стверджувати у випадках, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Тобто, вказана підстава для припинення права користування земельною ділянкою передбачає певні активні дії орендаря. В той час як прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, які б свідчили про використання земельної ділянки за іншим цільовим призначенням, зокрема тим, що передбачено генеральним планом населеного пункту, іншою містобудівною документацією, планом земельно-господарського устрою

Аналіз наведених норм діючого законодавства свідчить, що підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 04.04.2019 у справі №922/324/17).

Як вже було зазначено судом, не здійснення будівництва відповідачем на спірній земельній ділянці не є нецільовим використанням земельної ділянки та самостійною підставою припинення права користування.

Щодо посилання прокурора на систематичну несплату орендної плати, як на підставу для розірвання договору оренди земельної ділянки, колегія суддів вказує про наступне.

Як вбачається із позовної заяви, обставини щодо порушення умов договору у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати прокурором наведені в контексті стягнення заборгованості з орендної плати.

Колегія суддів зазначає, що в частині закриття провадження у справі щодо стягнення заборгованості з орендної плати, рішення місцевого господарського суду апелянтом не оскаржується, а тому, з урахуванням положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не переглядається.

Водночас, в апеляційній скарзі прокурор стверджує, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 4 статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 18.03.2019 у справі №908/1165/17, від 05.06.2019 у справі №909/452/18, від 26.01.2021 у справі №923/722/19, від 26.09.2023 у справі №910/2392/22, від 07.11.2023 у справі №909/869/22).

Оскільки обставини щодо систематичної несплати орендної плати не були підставою позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення, відповідні доводи прокурора не можуть бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції. Матеріали справи не містять доказів зміни прокурором підстав позовних вимог. В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції також зазначено, що прокурором в судовому засіданні, під час з`ясування обставин справи, підставою для розірвання оспорюваного договору наведено саме обставини щодо не забудови земельної ділянки, які на його думку підтверджують порушення умов договору.

З огляду на що, колегією суддів доводи прокурора в цій частині не розглядаються.

Стосовно тверджень прокурора про те, що невиконання умов договору щодо здійснення будівництва порушує законні інтереси територіальної громади, завдає шкоду позивачу, оскільки останній позбавляється того, на що він розраховував при укладенні зазначеного договору, зокрема будь-яких преференцій від здаваної в оренду землі протягом усього часу користування нею відповідачем, колегія суддів вказує про наступне.

Як вже встановлено судом вище, умовами Договору оренди не передбачено зобов`язань відповідача щодо строків здійснення будівництва, отримання дозволів, що в свою чергу, не може свідчити про те, що позивач розраховував на їх дотримання відповідачем. За відсутності конкретного строку для початку та завершення будівництва сторони фактично погодили, що будівництво може відбуватися в межах строку дії самого договору. Строк дії оспорюваного договору не закінчився. З аналізу умов Договору вбачається, що орендодавець мав на меті передати спірну земельну ділянку в оренду та отримувати за її користування дохід у вигляді орендної плати, тим самим ефективно розпорядившись вказаною земельною ділянкою. З огляду на що, відсутні підстави для висновку про порушення інтересів територіальної громади та позбавлення позивача преференцій від здаваної в оренду землі протягом усього часу користування нею відповідачем.

Щодо посилання апелянта на практику Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, суд вказує про наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом положення містяться у ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

У рішенні у справі «Тудор проти Румунії» Європейський суд з прав людини вказав, що роль найвищої судової інстанції кожної держави полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці. Європейський суд з прав людини дає чітку відповідь: забезпечення єдності судової практики завдання найвищої судової установи кожної держави. І не тільки Європейський суд з прав людини, а й інші органи Ради Європи відводять саме найвищій судовій установі в державі таку важливу роль.

Однак тлумачення правової норми судом у процесі вирішення спору з метою застосування закону до конкретних правовідносин, які виникли між сторонами, - одночасно і процесуальне право, і обов`язок суду. Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.

Разом із тим суддівський розсуд - необхідна складова незалежності суду. Знаходячись поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує спір, ґрунтуючись виключно на статутному праві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону, галузі права і законодавства в цілому у рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається.

Таким чином, при врахуванні правових висновків Верховного Суду мають враховуватися індивідуальні особливості обставин даної справи та конкретних доказів з урахуванням принципу правової визначеності та верховенства права.

Судова колегія, оцінюючи посилання скаржника на висновки Верховного Суду відзначає, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18), зазначено що подібність правовідносин (про яку йдеться в статті 287 ГПК України), означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Зі змісту постанови Верховного Суду у справі №905/799/18 від 24.10.2019 вбачається, що умовами укладеного між сторонами договору чітко визначено граничний строк протягом якого відповідач має розпочати і закінчити будівництво. З огляду на недотримання відповідачем вказаних умов договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

Втім, у даній справі умовами договору не встановлено строків забудови земельної ділянки.

Отже, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені у вищезазначеній постанові Верховного Суду є нерелевантними для цієї справи, оскільки обставини справи не є подібними зі справою, яка переглядається.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, скаржником не спростовано законний та обґрунтований висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки.

Інша вимога позову, а саме повернення земельної ділянки, наданої в оренду за спірним договором, є похідною від вимоги про розірвання договору, а тому також не підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 13.05.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2024 №3564-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Відповідно до ч.6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4200/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.05.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян