Рішення

від 11.04.2024 по справі 910/11743/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2024Справа № 910/11743/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016"

про визнання недійсним рішення загальних зборів

Представники:

від позивача: Халупний А.В. ;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи на стороні позивача: Халупний А.В. ;

від третьої особи на стороні відповідача: Старшинський В.А .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просить суд визнати недійсним рішення загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу в будинку за адресою: АДРЕСА_1 про припинення дії договорів з ТОВ "ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ" та передачу функцій з управління, утримання, обслуговування напівпідземним паркінгом статутним органам ОСББ "ОАЗИС 2016", оформлене протоколом загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу в будинку за адресою: АДРЕСА_1 від " 05" квітня 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача, як власника машиномісця № 241 напівпідземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 не було повідомлено, ані про загальні збори власників машиномісць напівпідземного паркінгу, ані про прийняте на них рішення. Позивач вказує, що прийняте на загальних зборах рішення порушує права позивача, як власника, таке рішення є втручанням у дію принципу свободи договору, оскільки у позивача є укладений договір з ТОВ "ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ" № 57-241 від 16.04.2008 щодо, зокрема, обслуговування напівпідземного паркінгу.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСББ "ОАЗИС 2016" здійснювати будь-які дії з управління (утримання, обслуговування) напівпідземним паркінгом в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

17.08.2023 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на виконання ухвали суду від 31.07.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.09.2023. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія". Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016".

18.09.2023 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення судового засідання, в якому у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі, позивач просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 21.09.2023 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 12.10.2023.

11.10.2023 до суду надійшла заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" про надання витребуваних судом доказів, відповідно до якої третя особа на стороні відповідача на виконання вимог ухвали суду від 22.08.2023 надає витребувані судом документи.

Також, 11.10.2023 до суду надійшло клопотання від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" про відкладення підготовчого засідання.

Судове засідання призначене на 12.10.2023 не відбулося, у зв`язку з тим, що 12.10.2023 о 9 год 25 хв припинилось постачання електричної енергії до приміщень Господарського суду міста Києва, розташованих по вул. Б. Хмельницького, 44, 44-Б, 44-В, що унеможливило функціонування автоматизованої системи документообігу суду, реєстрацію документів, здійснення автоматизованого розподілу судових справ і матеріалів, фіксування судових засідань технічними засобами тощо. Об 11 год 30 хв 12.10.2023 електропостачання будівель суду було відновлено, проте сервер бази даних комп?ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" потребував проведення налагоджувальних робіт. Роботу автоматизованої системи документообігу суду у штатному режимі було відновлено о 14 год 30 хв 12.10.2023, про що Господарським судом міста Києва складено акт від 12.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 підготовче засідання призначено на 09.11.2023.

23.10.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав клопотання про витребування доказів.

26.10.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав письмові пояснення, в яких зазначає, що ОСББ "ОАЗИС 2016" не має повноважень здійснювати функції з управління паркінгом, який згідно статуту не є частиною ОСББ, що суперечить меті діяльності об`єднання, визначеній Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статуту ОСББ, як неприбуткової організації. Також позивач вказує, що напівпідземний паркінг за адресою: АДРЕСА_1 є самостійним об`єктом нерухомого майна, не входить до складу ОСББ та не може бути переданий в управління ОСББ, оскільки така форма юридичної особи не передбачає здійснення господарської діяльності.

07.11.2023 до суду надійшли письмові пояснення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016", в яких третя особа на стороні відповідача, зокрема зазначає, що 24 березня 2023 року позивачу було здійснено повідомлення про дату та місце проведення зборів співвласників шляхом поштового відправлення рекомендованим листом, що підтверджується списком згрупованих відправлень від 23.03.2023 року (пункт 37 списку). Вказане відправлення здійснено з урахуванням вимог та строків, передбачених положеннями частини 4 статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Також, третя особа на стороні відповідача зазначає, що об`єднання має право здійснювати в тому числі і діяльність, направлену на отримання прибутку, якщо ця діяльність відповідає меті, для якої воно було створено, та сприяє її досягненню, однак не має права розподіляти отриманий прибуток між учасниками об`єднання.

Крім того, ОСББ "ОАЗИС 2016" просить суд поновити Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «ОАЗИС 2016» процесуальний строк для подання вказаних пояснень.

У судовому засіданні 09.11.2023 суд на місці ухвалив задовольнити частково клопотання позивача про витребування доказів та зобов`язав ОСББ "ОАЗИС 2016" надати документи наведені в п. 6 ухвали суду від 22.08.2022.

Також, у судовому засіданні 09.11.2023 з урахуванням характеру спірних правовідносин, суд на місці ухвалив поновити ОСББ "ОАЗИС 2016" строк для подання письмових пояснень.

Крім того, у судовому засіданні 09.11.2023 судом оголошено перерву до 30.11.2023.

27.11.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду 22.08.2023 та протокольної ухвали від 09.11.2023.

У судовому засіданні 30.11.2023 оголошено перерву до 14.12.2023.

У судовому засіданні 14.12.2023 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 18.01.2024.

15.12.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав письмові пояснення, в яких зокрема зазначає, що оскільки ані відповідачем, ані ОСББ не було надано списку співвласників, позивачем самостійно було складено власний список згідно результатів голосування та інформаційної довідки з ЄДРРПНМ. Також, позивач просить суд поновити позивачу строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копію акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об?єкта від 27.03.2007, копію інформаційної довідки з ЄДРРПНМ №357495516 від 07.12.2023.

16.01.2024 до суду надійшли заперечення ОСББ "ОАЗИС 2016" щодо долучення до матеріалів справи додаткових пояснень та доданих до них доказів.

17.01.2024 до суду надійшла заява ОСББ "ОАЗИС 2016" про закриття провадження у справі, в якій третя особа на стороні відповідача зазначає, що у даній справі між сторонами спору відсутні спірні корпоративні правовідносини, а предмет спору не стосується питань, які прямо чи опосередковано пов`язані зі створенням, діяльністю, управління або припиненням діяльності юридичної особи, у зв`язку з чим на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України просить суд закрити провадження у даній справі.

У судовому засіданні 18.01.2024, заслухавши клопотання позивача про поновлення строку, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк на подання доказів та долучає їх до матеріалів справи.

Також, у судовому засіданні 18.01.2024 оголошено перерву до 08.02.2024.

07.02.2024 до суду надійшли заперечення позивача на заяву про закриття провадження у справі, в яких позивач, зокрема зазначає, що первинно з аналогічними позовними вимогами позивач звернувся до Оболонського районного суду міста Києва, проте ухвалою у справі №756/7339/23 від 10 липня 2023 року у відкритті провадження було відмовлено через належність розгляду спору в порядку господарського судочинства. Також, позивач вказує, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя.

Крім того, на думку позивача, у ситуації, що склалася, з урахуванням аналогії закону мають місце корпоративні відносини, які процесуальні норми відносять до предмету розгляду господарського суду.

У судовому засіданні 08.02.2024 оголошено перерву до 15.02.2024.

15.02.2024 до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких він додатково зазначає, що загальний суд вже закривав провадження через підсудність спору господарським судам та у разі чергової відмови право позивача на доступ до правосуддя нівелюється.

У судовому засіданні 15.02.2024, розглянувши заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" про закриття провадження у справі, суд відмовив у її задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 15.02.2024).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/11743/23 призначено на 14.03.2024.

04.03.2024 до суду надійшли додаткові пояснення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016", в яких третя особа на стороні відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

12.03.2024 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 14.03.2024 оголошено перерву до 28.03.2024.

Судове засідання призначене на 28.03.2024 не відбулося у зв`язку з повітряною тривогою в місті Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 призначено судове засідання на 11.04.2024.

У цьому судовому засіданні представник позивача та третьої особи на стороні позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник третьої особи на стороні відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомили.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте у судове засідання представників не направлено, заяв/клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подано.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно даних з Єдиного державного демографічного реєстру місцезнаходженням ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2 .

Так, з метою повідомлення відповідача про судові засідання призначені у даній справі, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у даній справі були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному демографічному реєстрі, проте, до суду повернулися поштові конверти з ухвалами суду з відмітою «адресат відсутній за вказаною адресою». В той же час, щодо ухвали суду від 28.03.2024, якою судом було повідомлено сторін про призначене судове засідання на 11.04.2024, ані поштовий конверт з ухвалою суду від 28.03.2024, ані повідомлення про вручення поштового відправлення - ухвали від 28.03.2024 станом на 11.04.2024 до суду не повернулися.

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 28.03.2024 у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідачі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання відповідачів не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.04.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, ОСОБА_1 є власником машиномісця № 241 напівпідземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 . Обслуговування паркінгу здійснювалося Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія" на підставі договорів із власниками машиномісць.

Позивач вказує, що йому стало відомо, що 05 квітня 2023 року відбулися загальні збори власників машиномісць напівпідземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , на яких, з-поміж інших питань, було прийнято рішення про припинення договорів з ТОВ «Експлуатаційна компанія» та передано функції з управління напівпідземним паркінгом статутним органам Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «ОАЗИС 2016» (код ЄДРПОУ: 40569677). Головою загальних зборів було обрано ОСОБА_2 .

Проте, як зазначає позивач, його як співвласника, жодним чином повідомлено не було: ні про самі збори, ні про прийняте на них рішення, що є прямим обов?язком відповідача. Прийняте рішення загальних зборів від 05 квітня 2023 року власників машиномісць напівпідземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 порушує його права як власника. Окрім того, на думку позивача, зазначене рішення є втручанням у дію принципу свободи договору та основоположних засад договірного права.

Порушення прав позивача, на його думку, полягають у наступному:

1) позивача не було повідомлено про проведення зборів співвласників. Позивач не знав про проведення зборів, не отримував листів та не бачив розміщеного у загальнодоступному місці повідомлення, а тому не був присутнім при прийнятті оскаржуваного цим позовом рішення, що позбавило його можливості реалізувати своє законне право на управління власністю. Окрім того, прийняте рішення безпосередньо стосується прав, обов?язків та законних інтересів, а тому не могли бути вирішені поза встановленою законом процедурою та не враховуючи волю позивача у цьому випадку;

2) рішення загальних зборів від 05 квітня 2023 року власників машиномісць напівпідземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає вимогам закону. Позивач вказує, що згідно розпорядження Оболонської РДА №599 від 10.07.2007 року «Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом напівпідземного паркінгу в 3-А мікрорайоні житлового масиву «Оболонь на ділянці №57» передано напівпідземний паркінг в обслуговування та експлуатацію ТОВ «Експлуатаційна компанія» та присвоєно йому поштову адресу: АДРЕСА_1 , що за висновком позивача, свідчить про те, що паркінг є самостійним об?єктом та не входить до складу комплексу багатоквартирного будинку, де створено ОСББ «ОАЗИС 2016», оскільки згідно Статуту ОСББ «ОАЗИС 2016» воно створено власниками квартир та нежитлових приміщень житлових будинків, розташованих за адресами: місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 8, корпус 2, корпус 3, корпус 4, корпус 5, корпус 6, корпус 7, корпус 8.

Відповідно до рішення загальних зборів від 05 квітня 2023 року власників машиномісць напівпідземного паркінгу за адресою: м. Київ, проспект Володимира Івасюка (проспект Героїв Сталінграда), 8 управління паркінгом було передано ОСББ, проте ОСББ не може бути управителем іншого об?єкта нерухомості. ОСББ не є суб?єктом господарювання і не може бути виробником або виконавцем житлово-комунальних послуг відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". У свою чергу послуга з управління згідно п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» належить до переліку житлово-комунальних послуг та є результатом здійснення господарської діяльності. Тож, на думку позивача, передача функції управління напівпідземним паркінгом від TOB «Експлуатаційна компанія» до ОСББ «ОАЗИС 2016» не відповідає приписам закону.

3) невідповідності проведення зборів співвласників та оформлення їх результатів нормам закону, оскільки, на думку позивача, оскаржуване рішення не набрало необхідної кількості голосів співвласників для визнання його чинним, прийняте рішення є неналежно оформленим та суперечить вимогам законодавства в частині оформлення протоколу зборів співвласників.

4) рішення загальних зборів від 05 квітня 2023 року власників машиномісць напівпідземного паркінгу за адресою: м. Київ, проспект Володимира Івасюка (проспект Героїв Сталінграда), 8 обмежує права позивача як власника на розпорядження майном. Між Позивачем та ТОВ «Експлуатаційна компанія» було укладеного договір № 57-241 від 16.04.2008 року про надання послуг та відшкодування витрат виконавця. Цей договір є чинним. Позивач як власник машиномісця має право самостійно обирати контрагентів щодо управління своїм майном. Попри це, оскаржуваним рішенням передано функції управління усім паркінгом іншій організації, без згоди на те позивача як співвласника майна. Оскільки позивач на власний розсуд обрав управителя належного йому майна - ТОВ «Експлуатаційна компанія», то і припинення договірних відносин має бути з урахуванням положень цього договору. Водночас управління було передано самовільно до ОСББ «ОАЗИС 2016», попри те, що укладений між позивачем та ТОВ «Експлуатаційна компанія» є чинним.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 385 Цивільного кодексу України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Так, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частинами 1, 4 ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Статтею 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що об`єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Установчі збори об`єднання у новозбудованих багатоквартирних будинках можуть бути проведені після державної реєстрації права власності на більше половини квартир та нежитлових приміщень у такому будинку.

Отже, Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2016 року в багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 8 (корпуси 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8) було створено та зареєстровано у встановленому законодавством порядку Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оазис 2016». Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 14.06.2016, номер запису: 10691020000037129.

Вказаний будинок має вбудований напівпідземний паркінг на 357 машиномісць, який розпорядженням Оболонської РДА № 599 від 10.07.2007 року, прийнято в експлуатацію.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 грудня 2021 року загальними зборами Об?єднання співвласникв багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016", з урахуванням звернення ініціативної групи власників машиномісць паркінгу, було прийнято рішення щодо визначення з 01.01.2022 форми управління (утримання) та початку обслуговування напівпідземним паркінгом за адресою АДРЕСА_1 , що є невід`ємною частиною багатовартирного будинку за цією адресою та який об`єднаний з будинком спільними інженерними мережами. Прийняти ОСББ "ОАЗИС 2016" функцію з управління (утримання, обслуговування) напівпідземним паркінгом за адресою АДРЕСА_1 , який є невід`ємною частиною багатовартирного будинку. Затвердити кошторис паркінгу на 2022/23 рр. Ввести в дію кошторис з 01.01.2022 року. Затвердити розмір обов`язкових щомісячних внесків: на утримання паркінгу 326 грн/1 машиномісце, до ремонтного фонду 2 грн/1 кв.м. мошиномісця. Встановити термін сплати внесків - до 20 числа місяця, наступного за розрахуновим.

За вказане рішення на загальних зборах проголосувало 63,16 % співвласників будинку, що підтверджується витягом з Протоколу № 7 Загальних зборів Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016".

Суд зазначає, що позивач та відповідач є членами Об?єднання співвласникв багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016", що також підтверджено представником позивача у судовому засіданні.

Проте, враховуючи що не всі власники машиномісць паркінгу є членами об??єднання, ініцативною групою власників машиномісць паркінгу було прийнято рішення провести також загальні збори серед власників машиномісць з метою розгляду питання про передачу паркінгу в управління Об?єднання та припинення правовідносин власників машиномісць з ТОВ «Експлуатаційна компанія», яка надавала послуги з управління паркінгом.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 квітня 2023 року відбулися збори співвласників напівпідземного паркінгу за місцезнаходженням: 04210, м. Київ, проспект Володимира Івасюка (попередня назва Героїв Сталінграду), 8, оформлені протоколом № 1.

У вказаних зборах взяли участь особисто та/або через представників співвласники в кількості 40 осіб, яким належать машиномісця та/або нежитлові приміщення напівпідвемного паркінгу загальною площею 852,80 м2.

У письмовому опитуванні взяли участь особисто та/або через представників співвласники в кількості -171 особа, яким належать машиномісця та/або нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку загальною площею 3897, 19 м2.

На вказаних зборах було прийнято рішення по першому питанню поряду денного: обрати головою загальних зборів власників машиномісць в напівпідземному паркінгу будинку за адресою: м. Київ, проспект Володимира Івасюка (попередня назва Героїв Сталінграду), 8 - ОСОБА_2 та надати йому повноваження та сладання та підписання протоколу загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу.

По другому питанню порядку денного прийнято рішення: Припинити договірні відносини щодо обслуговування напівпідземного паркінгу з ТОВ «Експлуатаційна компанія» (код ЄДРПОУ 32380022) та прийняти рішення передати функції з управління (утримання та обслуговування) напівпідземним паркінгом статутним органам ОСББ «ОАЗИС 2016» (код ЄДРПОУ 40569677). Надати повноваження щодо правового забезпечення власників машиномісць напівпідземного паркінгу за адресою: (04210, м. Київ, пр-т Володимира Івасюка (Героїв Сталінграду), 8 ОСББ «ОАЗИС 2016» та доручити органам управління Об?єднання співласників багатоквартирного будинку «ОАЗИС 2016» представляти інтереси власників машиномісць в напівпідземному паркінгу у відповідності до рішень Загальних зборів та/або рішень Правління. Рішення Загальних зборів власників напівпідземного паркінгу обов?язкові для всіх співвласників паркінгу.

В подальшому, у період з 30.05.20223 по 01.06.2023 було складено Акт прийому в управління напівпідземного паркінгу представниами співвласників за адресою: проспет Володимира Івасюка, 8, м. Київ на виконання рішення Загальних зборів від 05.04.2023.

Крім того, 01.06.2023 між Об?єднанням співвласникв багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" та співвласниками, які є власниками машиномісць для зберігання транспортних засобів у напівпідземному парікінгу укладено договір з управління та утримання машиномісць і споруд у напівпідземному паркінгу.

Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII.

Згідно з визначенням термінів, що наведено у частині першій статті 1 цього Закону:

багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна (пункт 1);

співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку (пункт 5);

спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6);

допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення (пункт 2).

Згідно положень Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1442, поняття «приміщення» - це частина внутрішнього об`єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу, а «вбудовані приміщення» - це приміщення, що є частиною внутрішнього об`єму будівлі.

Згідно з визначенням, наведеним у додатку Б ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» машино-місце (на автостоянці або в гаражі) - площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається з площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажа з додаванням розривів наближення (зон безпеки) до сусідніх екіпажів або будь-яких перешкод; гаражі боксового типу - будинки, споруди, у яких автомобілі зберігаються в окремих боксах, виїзд з яких здійснюється безпосередньо назовні або на внутрішній проїзд.

Відповідно до п. 2.51 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» у підвальних, цокольних і на перших поверхах житлових будинків допускається улаштування вбудованих і вбудовано-прибудованих гаражів для одноквартирних житлових будинків та стоянок для машин і мотоциклів, що належать мешканцям багатоквартирних житлових будинків, згідно з вимогами ДБН 360, ДБН В.2.2-9 та інших відповідних нормативних документів.

Згідно ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Відповідно до п. 14.1.129-1 ст. 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд визнати недійсним рішення загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу в будинку за адресою: м. Київ, проспект Володимира Івасюка (проспект Героїв Сталінграду), 8 про припинення дії договорів з ТОВ "ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ" та передачу функцій з управління, утримання, обслуговування напівпідземним паркінгом статутним органам ОСББ "ОАЗИС 2016", оформлене протоколом загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу в будинку за адресою: м. Київ, проспект Володимира Івасюка (проспект Героїв Сталінграду), 8 від " 05" квітня 2023 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.08.2019 року по справі № 914/804/18 дійшла висновку, що критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року в справі № 910/5179/20 (провадження № 12-38гс21) вказано, що:

« 8.7. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства».

« 8.11. Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції)».

« 8.24. Прийняття рішення установчими зборами щодо всіх питань, віднесених до їх компетенції та виключної компетенції загальних зборів ОСББ відповідно до статей 6, 10 Закону № 2866-ІІІ, стосується створення та управління ОСББ як юридичною особою, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначає предметну юрисдикцію спору про визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ судам господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39))».

Отже, з наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду вбачається, що до юрисдикції господарських судів можуть відноситися спори між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.

Тобто, ознаками спорів, що відносяться до компетенції господарських судів є наявність між сторонами спірних корпоративних правовідносин, зокрема спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи.

Суд зазначає, що в таких спорах оскаржується рішення юридичної особи, яка визначається відповідачем у справі.

В той же час, у даній справі між сторонами спору відсутні корпоративні правовідносини, оскільки відповідачем є фізична особа - голова зборів та оскаржується рішення зборів співвласників напівпідземного паркінгу за місцезнаходженням: м. Київ, проспект Володимира Івасюка (проспект Героїв Сталінграду), 8, які відбулися 05.04.2023, результати яких оформлені протоколом №1, тобто відбулися збори саме співвласників напівпідземного паркінгу - фізичних осіб, а не загальні збори ОСББ, які були б підставою для висновку щодо наявності ознак корпоративного спору.

При цьому, ст. 30 Господарського процесуального кодексу України відносить до підвідомчості господарських судів справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов`язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Проте, суд зазначає, що даний спір не є спором між учасниками господарського товариства/членами ОСББ щодо питань пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, як підставу для визначення відповідачем - фізичну особу.

Предмет даного спору не стосується питань, які прямо чи опосередковано пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи. Тобто, у даному випадку, відносини між позивачем та відповідачем, а також їх спір не носять характеру корпоративних й, відповідно, господарсько - правових, у позивача відсутні порушені права та законні інтереси в корпоративних правовідносинах, а позов заявлений виключно щодо захисту права позивача здійснювати управління своїм майном на власний розсуд.

Суд зазначає, що між сторонами спору (фізичними особами) відсутні будь-які спірні правовідносини, які притаманні корпоративним, при цьому, сторонами спору є виключно фізичні особи, а спір виник з питань, що стосуються управлінням нерухомим майном, яке належить позивачу.

В той же час, питання необхідності розгляду даного спору в порядку цивільного судочинства, а також доступу позивача до правосуддя вже досліджувалося судом та більш детально викладено в ухвалі суду від 15.02.2024, в якій відмовлено у задоволенні заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" про закриття провадження у даній справі.

Тож, як вбачається з протоколу № 1, яким оформлені збори співвласників напівпідземного паркінгу за місцезнаходженням: 04210, м. Київ, проспект Володимира Івасюка (попередня назва Героїв Сталінграду), 8, рішення на вказаних зборах приймали власники машиномісць, тобто фізичні особи.

Суд зазначає, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.

Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.

Предметом спору у даній справі є вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу в будинку за адресою: АДРЕСА_1 про припинення дії договорів з ТОВ "ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ" та передачу функцій з управління, утримання, обслуговування напівпідземним паркінгом статутним органам ОСББ "ОАЗИС 2016", оформлене протоколом загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу в будинку за адресою: АДРЕСА_1 від " 05" квітня 2023 року.

При цьому, як вбачається зі змісту протоколу № 1, яким оформлені збори співвласників напівпідземного паркінгу за місцезнаходженням: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 було обрано саме на цих зборах головою загальних зборів власників маиномісць в напівпідземному паркінгу будинку за адресою: АДРЕСА_1 та надано йому повноваження лише на складання та підписання протоколу загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу.

Тобто, питання припинення договірних відносини щодо обслуговування напівпідземного паркінгу з ТОВ «Експлуатаційна компанія» та прийняття рішення передати функції з управління (утримання та обслуговування) напівпідземним паркінгом статутним органам ОСББ «ОАЗИС 2016» не примайлося однооосібно чи одноголосно ОСОБА_2 , як підставу для визначення його відповідачем та пред`явлення до нього позовних вимог, при цьому головою його обрано саме на зборах 05.04.2023. Суд зазначає, що таке рішення приймалося співвласниками машиномісць, тобто фізичними особами.

При цьому, позивачем не надано суду доказів того, що до 05.04.2023 ОСОБА_2 був головою зборів співвласників напівпідземного паркінгу, або головою ініціативної групи співвласників машиномісць вказаного паркінгу, як підставу для висновку про те, що саме на нього був покладений обов`язок з повідомлення власників машиномісць, в тому числі позивача, про збори співвласників напівпідземного паркінгу, які відбудуться 05.04.2023.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи наявне повідомлення про проведення 05.04.2023 о 17:00 год. зборів співвласників наппівпідземного паркінгу по АДРЕСА_1 , складене ініціативною групою.

Частинами 1-2 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача.

Позивач під час розгляду справи клопотання про заміну первісного відповідача належним чи про залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів не заявляв.

Суд зазначає, що оскільки у даному випадку позивачем оскаржується рішення загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належними відповідачами є власники машиномісць, а не одноосібно ОСОБА_2 , як голова таких зборів, враховуючи що у даному випадку позивачем оскаржується не рішення юридичної особи.

Позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження того, що саме відповідач порушив права позивача під час прийняття спірного рішення і має одноосібно відповідати за даним позовом.

З огляду на наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові.

При цьому, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача, обґрунтованість підстав для визнання недійсними рішень зборів співвласників напівпідземного паркінгу, судом не перевіряється. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 11.06.2020 у справі №761/7719/18.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу в будинку повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття вказаного рішення, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.

Тобто, при розгляді позову про визнання недійсним рішення загальних зборів власників машиномісць напівпідземного паркінгу судом має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсним таких рішень, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вказує, що рішення загальних зборів від 05 квітня 2023 року власників машиномісць напівпідземного паркінгу за адресою: м. Київ, проспект Володимира Івасюка (проспект Героїв Сталінграда), 8 обмежує права позивача як власника на розпорядження майном.

Проте, позивачем не зазначено, а судом в свою чергу не встановлено в чому саме полягає таке обмеження позивача саме на розпорядження своїм майном, оскільки у даному випадку лише змінюється юридична особа, яка в подальшому буде обслуговувати/здійснювати управління напівпідземним паркінгом.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що на даний час ТОВ "Експлуатаційна компанія" продовжує здійснювати управління та обслуговування напівпідземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 та досі виставляє позивачу рахунки на оплату наданих послуг, які позивач оплачує, як і не надано доказів того, що ТОВ "Експлуатаційна компанія" та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" одночасно виставляють йому рахунки на оплату наданих послуг з управління (обслуговування) напівпідземного паркінгу за адресою: м. Київ, проспект Володимира Івасюка (проспект Героїв Сталінграда), 8 та позивач несе значні витрати.

Суд зазначає, що відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог.

Вказану правову позицію неодноразово було висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13.05.2021 по справі №910/6393/20 вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" про визнання недійсним рішення загальних зборів не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Так, десятиденний строк для складання повного рішення суду у даній справі припадає на 22.04.2024 з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте, враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував у відпустці, повний текст рішення складено 13.05.2024.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 13.05.2024

Суддя С.О. Щербаков