Рішення

від 11.04.2024 по справі 910/348/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2024Справа № 910/348/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАПТ"

про стягнення 3 306 204, 00 грн.

Представники:

від позивача: Сидорчук Я.О., Тихоненко І.С.;

від відповідача: Васьківська Н.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАПТ" (далі-відповідач) про стягнення пені у розмірі 1 518 264, 00 грн та штрафу у сумі 1 787 940, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 в частині поставки товару у визначений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.02.2024.

06.02.2024 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАПТ" на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що сторонами було погоджено зменшення кількості товару, про що укладено додаткову угоду №1 від 20.07.2023, проте графік поставки не було змінено та згідно договору строк поставку товару по 01.11.2023 включно. Також, відповідач вказує на настання обставин непереборної сили, через широкомасштабну збройну агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні та вплинуло на строки поставки товару. Крім того, відповідач вказує, що повідомляв позивача листами про неможливість виконати договір в установлені строки.

Аналогічний відзив було надіслано відповідачем до суду засобами поштового зв`язку та він надійшов до суду 12.02.2024.

14.02.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання про долучення доказів, зокрема сертифікат Рівненської торгово-промислової палати № 5600-23-4053 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

15.02.2024 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому у зв`язку з неможливістю направити у судове засідання повноважного представника (через хворобу), просить суд розгляд справи відкласти на іншу дату.

У судовому засіданні 15.02.2024, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні, оскільки юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення. Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин викладених у поданому клопотанні про відкладення розгляду справи.

Також, у судовому засіданні 15.02.2024 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 07.03.2024.

16.02.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій, зокрема зазначає, що після підписання сторонами додаткової угоди графік поставки товару не змінився, а змінилась лише кількість товару та, відповідно, відповідач зобов`язаний був поставити товар до 01.08.2023 у кількості 40 одиниць, до 01.09.2023 - 40 одиниць та до 01.10.2023 - 20 одиниць. Також, позивач вказує, що договір був укладений під час дії воєнного стану.

05.03.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заперечення проти клопотання відповідача, в якому просить суд не приймати до розгляду письмові докази, подані відповідачем разом із клопотанням від 14.02.2024 у даній справі.

У судовому засіданні 07.03.2024, розглянувши клопотання відповідача про долучення доказів, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, суд на місці ухвалив задовольнити вказане клопотання відповідача про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/348/24 призначено на 11.04.2024.

10.04.2024 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача (сформовані в системі «Електронний суд»), в яких відповідач посилається на приписи ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України щодо можливості зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки з посиланням на нові докази щодо скрутного становища підприємства відповідача, проте у прохальній частині просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У цьому судовому засіданні представник відповідача просив суд долучити до матеріалів справи додаткові пояснення разом з доданими до них доказами.

Проте, дослідивши надані відповідачем додаткові пояснення, суд не приймає їх до розгляду, оскільки відповідачем порушено порядок подання нових доказів на стадії розгляду справи по суті, визначений ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, не наведено поважні причини неподання таких доказів в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, як і не заявлено клопотання про поновлення такого строку.

У цьому судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд зменшити розмір пені та штрафу у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.04.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.06.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРАПТ" (далі - постачальник) укладено договір № 60/ВОЗ-2023, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1), а замовник - приняти і оплатити такі товари.

Найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначена в Додатку № 1 до цього Договору. Код ДК 021:2015:34220000-5 - Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору, обсяги закупівлі товару (кількість товару) можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Згідно п. 2.1. договору, якість товару, що поставляється Постачальником повинна відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів та ДСТУ, ТУ та Технічній специфікації (додаток № 2 до договору) на цей вид товару. Пакування та маркування Товару, що поставляється за даним договором, повинне відповідати діючим стандартам, технічним вимогам та забезпечувати зберігання споживацьких властивостей Товару під час транспортування та зберігання. Товар повинен бути новим.

Пунктом 2.2. визначено, що товар, котрий Постачальник зобов?язується передати Замовнику, має відповідати вимогам до його якості на момент його передачі Замовнику, а також протягом строку придатності (гарантійного терміну). Разом з Товаром Постачальник повинен передати Замовнику документи, які належать до передачі разом з Товаром відповідно до чинного законодавства України з урахуванням п. 5.5. Договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна договору складає 89 100 000, 00 грн, в тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ) 20 % - 14 850 000, 00 грн.

За умовами п. 4.1 договору, розрахунки за товар, що поставляється без порушень строків або вимог щодо якості або тари або упаковки або маркування, Замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з дати прийняття товару на склад Замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Замовника на відповідній видатковій накладній.

Платником за цим Договором є Замовник. Одержувачем товару за цим Договором е Замовник (п. 4.2. договору).

За умовами п. 4.3. договору, датою розрахунків за цим договором вважають день надходження коштів на розрахунковий рахунок Постачальника та/або Замовника.

Відповідно до п. 5.1. договору, поставка товару здійснюється з дня підписання договору до 01 листопада 2023 року.

Графік поставки - 40 одиниць - до 01.08.2023, 40 одиниць - до 01.09.2023, 40 одиниць - до 01.10.2023, 30 одиниць - до 01.11.2023 року (п. 5.1.1. договору).

Згідно п. 5.2. договору, передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті відвантаження Замовника за адресою: АДРЕСА_1.

Поставка товару здійснюється Постачальником власними силами та засобами (п. 5.3. договору).

Пунктом 5.4. договору визначено, що при передачі товару Постачальник повинен направити до Замовника уповноваженого представника, який має право підпису на необхідних документах та який зобов?язаний передати всю необхідну товарно-супровідну документацію на товар, а Замовник зобов?язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу Товару. Присутність Постачальника (уповноваженого представника) під час приймання товару Замовником є обов?язковою.

Згідно п. 5.6. договору, право власності на товар переходить від постачальника до замовника після прийняття товару на склад замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника та замовника на відповідній видатковій накладній.

У п. 6.1.1. договору сторони погодили, що замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

В свою чергу, за умовами п. 6.3. договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку якісного товару у строки, встановлені цим договором. Забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим цим договором.

Відповідно до п 7.3. договору, за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 5.1 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки Замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього Договору.

Даний договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в України», 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 06.02.2023 № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та від 01.05.2023 № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2023 (п. 10.1. договору).

Додатком № 1 до договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 сторони погодили Специфікацію відповідно до якої поставляється Кухня причіпна П-125, країна походження - Україна, кількість товару - 150 од., ціна разом з ПДВ - 89 100 000, 00 грн.

20.07.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРАПТ" (постачальник) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023, відповідно до якої сторони домовились зменшити обсяг закупівлі та внести зміни до договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 і викласти пункт 3.1. в наступній редакції: « 4.1. Ціна договору складає 59 400 000, 00 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 9 900 000, 00 грн.

Усі інші умови договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 залишаються незмінними.

Також, сторони виклали специфікацію у наступній редакції:

Найменування товару, що поставляється: Кухня причіпна П-125, країна походження - Україна, кількість товару - 100 од., ціна разом з ПДВ - 59 400 000, 00 грн.

Як зазначає позивач, постачальник (відповідач) зобов`язаний був поставити до 01.08.2023 - 40 одиниць товару, до 01.09.2023 - 40 одиниць товару та до 01.10.2023 - 20 одиниць товару за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, всупереч умовам укладеного договору відповідачем договірні зобов`язання виконано частково, при цьому 33 одиниці товару, що мали бути поставлені до 01.09.2023 та 20 одиниць товару, що мали бути поставлені до 01.10.2023 не було поставлено.

Так, постачальником було поставлено позивачу товар з порушенням строків, а саме:

- 40 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.08.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , були поставлені 14.08.2023 у кількості 5 одиниць - видаткова накладна № 174 від 14.08.2023 на суму 2 970 000, 00 грн.; 18.08.2023 у кількості 5 одиниць - видаткова накладна № 178 від 18.08.2023 на суму 2 970 000, 00 грн.; 18.08.2023 у кількості 5 одиниць - видаткова накладна № 176/1 від 18.08.2023 на суму 2 970 000, 00 грн.; 25.08.2023 у кількості 5 одиниць - видаткова накладна № 176 від 25.08.2023 на суму 2 970 000, 00 грн.; 25.08.2023 у кількості 5 одиниць - видаткова накладна № 177 від 25.08.2023 на суму 2 970 000, 00 грн.; 28.08.2023 у кількості 5 одиниць - видаткова накладна № 190 від 28.08.2023 на суму 2 970 000, 00 грн.; 11.09.2023 у кількості 5 одиниць - видаткова накладна № 199 від 11.09.2023 на суму 2 970 000, 00 грн.; 20.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 207 від 20.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 20.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 207/1 від 20.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 20.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 207/2 від 20.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 20.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 207/3 від 20.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 20.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 207/4 від 20.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.;

- 40 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.09.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , були частково поставлені: 26.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 217 від 26.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 26.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 217/1 від 26.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 26.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 217/2 від 26.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 26.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 217/3 від 26.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 26.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 217/4 від 26.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 27.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 220 від 27.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.; 27.09.2023 у кількості 1 одиниці - видаткова накладна № 220/1 від 27.09.2023 на суму 594 000, 00 грн.

Тож, як зазначає позивач, 33 одиниці товару, що мали бути поставлені до 01.09.2023 та 20 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.10.2023 за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем взагалі не були поставлені.

Таким чином із 100 одиниць Товару, які згідно умов Договору мали бути поставлені до 01.10.2023, відповідачем було поставлено лише 47 одиниць товару, 53 одиниці товару відповідачем не були поставлені.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надіслано на адресу відповідача повідомлення № 78/9-3848 від 03.10.2023 про одностороннє розірвання договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, оскільки із 100 одиниць товару відповідачем було поставлено лише 47 одиниць товару, про причини порушення зобов`язання не повідомлено, а тому позивач повідомив відповідача про одностороннє розірвання договору з 09.10.2023, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копією фіскального чеку від 04.10.2023 та копією накладної АТ «Укрпошта».

Крім того, позивачем також було надіслано на адресу відповідача претензію № 78/9-4459 від 23.11.2023 про сплату пені та штрафу за порушення строків поставки товару.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 3 306 204, 00 грн., з яких: 1 518 264, 00 грн - пені за період з 02.08.2023 по 08.10.2023 (нарахована окремо за порушення строків поставки товару та за непоставку товару) та 1 787 940, 00 грн. - штрафу у сумі 7 % вартості непоставленого товару.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 та додаткової угоди до нього, відповідач зобов`язаний був поставити до 01.08.2023 - 40 одиниць товару, до 01.09.2023 - 40 одиниць товару та до 01.10.2023 - 20 одиниць товару за адресою: АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, постачальником було поставлено позивачу товар з порушення строків, а саме: 40 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.08.2023 за адресою: АДРЕСА_1, були поставлені у період з 14.08.2023 по 20.09.2023 та з 40 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.09.2023 було частково поставлено 7 одиниць товару з 26.09.2023 по 27.09.2023, що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Тож, 33 одиниці товару, що мали бути поставлені до 01.09.2023 та 20 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.10.2023 за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем не були поставлені.

Таким чином із 100 одиниць товару, які згідно умов договору мали бути поставлені до 01.10.2023, відповідачем було поставлено лише 47 одиниць товару, 53 одиниці товару відповідачем не були поставлені взагалі.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що сторонами було погоджено зменшення кількості товару, про що укладено додаткову угоду №1 від 20.07.2023 та в усному порядку сторонами було погоджено зміну графіку поставки до 29.10.2023. Також, відповідач вказує на настання обставин непереборної сили, через широкомасштабну збройну агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні та вплинуло на строки поставки товару. Крім того, відповідач вказує, що повідомляв позивача листами про неможливість виконати договір в установлені строки.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на наступне.

Так, у пункті 5.1.1. договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 сторони чітко погодили графік поставки, а саме: 40 одиниць - до 01.08.2023, 40 одиниць - до 01.09.2023, 40 одиниць - до 01.10.2023, 30 одиниць - до 01.11.2023 року.

При цьому, уклавши 20.07.2023 додаткову угоду до договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023, сторони домовились зменшити саме обсяг закупівлі та внести зміни до договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 в цій частині.

Також, у додатковій угоді сторони погодили, що усі інші умови договору № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 залишаються незмінними.

Тож, з урахуванням укладеної додаткової угоди сторони виклали специфікацію у наступній редакції: Найменування товару, що поставляється: Кухня причіпна П-125, країна походження - Україна, кількість товару - 100 од., ціна разом з ПДВ - 59 400 000, 00 грн.

Тобто, сторонами було зменшено обсяг закупівлі з 150 одиниць товару до 100 одиниць товару.

Так, пунктом 11.3. договору визначено, що усі зміни і доповнення до договору оформлюються додатковою угодою, яка підписується сторонами і має однакову юридичну силу.

Однак, після підписання сторонами додаткової угоди, якою зменшено обсяг закупівлі, графік закупівлі не змінювався, відтак з урахуванням додаткової угоди та зменшення кількості товару графік його поставки лишився таким: 40 одиниць - до 01.08.2023, 40 одиниць - до 01.09.2023 та відповідно решта 20 одиниць - до 01.10.2023.

Тож, твердження відповідача, що сторонами було досягнуто згоди щодо зміни строків поставки не відповідає дійсності, оскільки жодної іншої додаткової угоди зі зміною графіку поставок Товару сторонами не підписувалось.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує про направлення позивачу проекту додаткової угоди, проте, відповідачем не було надано доказів на підтвердження надсилання на адресу позивача проєкту додаткової угоди.

Щодо тверджень відповідача про настання обставин непереборної сили, через широкомасштабну збройну агресію рф проти України, що вплинуло на строки поставки товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до п. 8.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов?язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, інша небезпечна подія).

Згідно п. 8.2 договору, сторона, що не може виконувати зобов?язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

У п. 8.5. договору сторони визначили, що під обставинами непереборної сили в даному Договорі розуміються випадки, непереборна сила, а також інші обставини як підстава для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до п. 8.6. договору, під непереборною силою в цьому Договорі розуміються будь-які надзвичайні або невідворотні події зовнішнього щодо сторін характеру або їх наслідку, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі й бажанню сторін, і які не можна, за умови застосування звичайних для цього заходів, передбачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти (уникнути), у тому числі, але не винятково стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки), нещастя біологічного, техногенного й антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин і устаткування; масові епідемії та ін.), обставини громадського життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські заворушення, прояви тероризму, масові страйки й локаути, бойкоти та ін.), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органами державної влади та/або місцевого самоврядування, інші законні або незаконні, заборонні або обмежуючі заходи зазначених органів, які унеможливлюють виконання належним чином сторонами зобов`язань за цим Договором або тимчасово перешкоджають такому виконанню.

Під випадком у цьому Договорі розуміються будь-які обставини, які не вважаються непереборною силою відповідно до пункту 9.6. цього Договору і які безпосередньо не обумовлені діями сторін і не пов?язані з ними причинним зв?язком, які виникають без вини сторін, поза волею або всупереч волі і бажанню сторін, і які не можна за умови застосування звичайних для цього заходів (мір) передбачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти (уникнути) - п. 8.7. договору.

Згідно п. 8.8 договору, не вважається випадком, зокрема, недотримання своїх обов?язків контрагентом тієї сторони, що порушила зобов?язання за цим Договором, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов?язання за цим Договором, відсутність у Сторони, що порушила зобов?язання необхідних коштів.

Так, відповідач у відзиві вказує, що через широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, масовані ракетні обстріли об?єктів критичної інфраструктури, відключення електроенергії, тимчасові зупинки роботи підприємства для збереження життя і здоров?я працівників, із-за аварійних відключень електроживлення призвело до поломки верстату лазерного різання ЧПУ, верстату лазерного зварювання машин та устаткування, необхідністю довготривалого часу для пошуку необхідних запчастин, які відсутні в Україні, для ремонту та відновлення роботи обладнання, що вплинуло на порушення виробничих процесів, а отже на можливість виконання договору у встановлені строки, дані обставини непереборної сили, підтверджуються сертифікатом № 5600-23-4053 від 27.09.2023.

Проте, суд зазначає, що відповідно до преамбули самого договору сторони уклали вказаний договір № 60/ВОЗ-2023 від 23.06.2023 відповідно до Указу Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 11:11.2022 № 1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» та наказу командувача Національної гвардії України від 18.11.2022 № 401 «Про деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану».

Тобто, договір був укладений під час дії воєнного стану з послабленням правил здійснення публічних закупівель, з метою забезпечення військових частин Національної гвардії України продовольством та речовим майном.

Суд зазначає, що на момент укладення договору правовий режим воєнного стану діяв в Україні майже 18 місяців. Тож, посилання відповідача на пункт 8.6. договору, як підставу неможливості виконання взятих на себе зобов?язання за договором, є безпідставним.

При цьому, укладаючи договір під час дії воєнного стану, відповідач був зобов?язаний врахувати власні ризики, пов?язані з виконанням договору та враховувати можливі наслідки, пов?язані з його невиконанням.

Так, відповідно до Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 5600-23-4053 від 27.09.2023, виданого Рівненською Торгово-промисловою палатою 27.09.2023, що був наданий відповідачем, період дії форс-мажорних обставин: дата настання - 22 липня 2023; дата закінчення - тривають на 27 вересня 2023.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом вище, у вказаний період, а саме: 14.08.2023, 18.08.2023, 25.08.2023, 28.08.2023, 11.09.2023, 20.09.2023, 26.09.2023 та 27.09.2023 відповідачем було поставлено позивачу 47 одиниць Товару. Тобто, відповідач здійснював поставку Товару під час дії форс-мажорних обставин для нього, відтак позивачем правомірно не взято до уваги вказанийй сертифіат про форс-мажорні обставини.

Таким чином, суд зазначає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов?язань. Стороною договору має бути підтверджено не тільки факт настання форс-мажорних обставин, а і їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов?язання, тобто мають бути встановлені причинно-наслідкові зв?язки між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання конкретного зобов?язання.

Проте, відповідачем не доведено здатність форс-мажорних обставин впливати на реальну можливість виконання зобов?язань за договором, тобто відсутнійй причинно-наслідковий зв?язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання відповідачем взятих на себе зобов?язань за договором.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки першої партії товару до 01.08.2023 (включно), другої партії товару до 01.09.2023 (включно) та третьої партії товару до 01.10.2023 (включно) відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "КРАПТ" не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з поставки товару у визначений договором строк внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, як встановлено судом вище, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку до 01.08.2023 - 40 одиниць товару, до 01.09.2023 - 40 одиниць товару та до 01.10.2023 - 20 одиниць товару за адресою: АДРЕСА_1. Проте, відповідачем, було поставлено позивачу товар з порушення строків, а саме: 40 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.08.2023 були поставлені у період з 14.08.2023 по 20.09.2023 та з 40 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.09.2023 було частково поставлено 7 одиниць товару з 26.09.2023 по 27.09.2023. Тобто, 33 одиниці товару, що мали бути поставлені до 01.09.2023 та 20 одиниць Товару, що мали бути поставлені до 01.10.2023 відповідачем не були поставлені.

Таким чином із 100 одиниць товару, які згідно умов договору мали бути поставлені до 01.10.2023, відповідачем було поставлено лише 47 одиниць товару, 53 одиниці товару відповідачем не були поставлені взагалі.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 306 204, 00 грн., з яких: 1 518 264, 00 грн - пені за період з 02.08.2023 по 08.10.2023 (нарахована окремо за порушення строків поставки товару та за непоставку товару) та 1 787 940, 00 грн. - штрафу у сумі 7 % вартості непоставленого товару.

Згідно п 7.3. договору, за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 5.1 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки Замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 5.1 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з яких допушено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з поставки товару та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 518 264, 00 грн - пені за період з 02.08.2023 по 08.10.2023 (нарахована окремо за порушення строків поставки товару та за непоставку товару).

Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.3 договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 1 787 940, 00 грн. - штрафу у сумі 7 % вартості непоставленого товару.

Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір пені та штрафу у разі задоволення позовних вимог.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Проте, відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені та штрафу.

Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, наслідків порушення зобов`язання, дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, як і не надано належних доказів наявності скрутного фінансового стану. А тому клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу не підлягає задоволенню.

Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАПТ" на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України підлягають стягненню штрафні санкції у розмірі 3 306 204, 00 грн (1 518 264, 00 грн + 1 787 940, 00 грн).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Так, десятиденний строк для складання повного рішення суду у даній справі припадає на 22.04.2024 з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував у відпустці повний текст рішення складено 13.05.2024.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАПТ" (вул. Гайдамацька, буд. 3, м. Коростень, Житомирська обл., 11508, ідентифікаційний код - 39966290) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) 1 518 264 (один мільйон п`ятсот вісімнадцять тисяч двісті шістдесят чотири) грн 00 коп. - пені, 1 787 940 (один мільйон сімсот вісімдесят сім тисяч дев`ятсот сорок) грн 00 коп. - штрафу та 49 593 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто три) грн 06 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 13.05.2024.

Суддя Щербаков С.О.