Рішення

від 13.05.2024 по справі 380/27598/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2024 рокусправа № 380/27598/23

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного господарського суду про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), третя особа - Львівський апеляційний господарський суд , в якому просить:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 495460,36 грн (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Ухвалою від 24.11.2023 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 11.12.2023 суд залучив до участі у справі в якості співвідповідача Львівський апеляційний господарський суд (далі відповідач 2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 25 липня 2023 року № 746/0/15-23, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Львівського апеляційного господарського суду (відрядженого до Західного апеляційного господарського суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом Західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року за № 06- 03/88, позивач був відрахований зі штату Західного апеляційного господарського суду. Згідно з Довідкою від 28 серпня 2023 року за № 07-11/29/23 про суму суддівської винагороди, нарахованої позивачу з 01 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року, наданою позивачу Львівським апеляційним господарським судом, з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивачу виплачувалася суддівська винагорода з обмеженнями у 10 розмірів мінімальних заробітних плат, що загалом склало обмеження (недоотримання позивачем суддівської винагороди) у розмірі 495 460 гривень 36 копійок. Вищенаведена ситуація обмеженням суддівської винагороди позивача виникла тому, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року Львівський апеляційний господарський суд, керуючись статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року), здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди Позивачу із застосуванням обмеження максимального розміру виплати сумою 47 230 гривень 00 копійок на місяць. Позивач не погоджується з будь-якими обмеженнями розміру суддівської винагороди, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Відповідач 1 ДСА України отримав копію позову у електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» 22.11.2023, а також копію ухвали про відкриття провадження у справі у електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» 30.11.2023, проте не скористався правом подання відзиву.

Відповідач 2 Львівський апеляційний господарський суд отримав копію позову, ухвали про відкриття провадження у справі та ухвали про залучення співвідповідача засобами поштового зв`язку. Відправлення вручене 14.12.2023 голові ліквідаційної комісії Львівського апеляційного господарського суду. Також відзив суду не надіслав.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 25 липня 2023 року № 746/0/15-23, ОСОБА_1 звільнений з посади судді Львівського апеляційного господарського суду (відрядженого до Західного апеляційного господарського суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року № 06- 03/88, позивач відрахований зі штату Західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до довідки № 07-11/29/23 про суму суддівської винагороди, нарахованої судді ОСОБА_1 з 01 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року від 28 серпня 2023 року, виданої Львівським апеляційним господарським судом, з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року Позивачу виплачувалася суддівська винагорода з обмеженнями у 10 розмірів мінімальних заробітних плат, що загалом склало обмеження (недоотримання суддівської винагороди) у розмірі 495460,36 грн.

Вважаючи у зв`язку із цим свої права порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

З огляду на викладене, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами ч. 3 ст. 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 ст. 135 вказаного Закону передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч. ч. 5 8 ст. 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинен був керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування ним ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить приписам ст. 130 Конституції України.

Крім того, питання щодо невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, було неодноразово предметом розгляду Конституційним Судом України.

Так, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до п. 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Також Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Так, відповідно до абз.4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Згідно абз.8 п. 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визначено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Абзацом 2 п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 встановлено, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абз. 3, 4 підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).

Як зазначив Конституційний Суд України, що словосполучення "держава прагне" - це намагання і обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України, завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте, не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України, як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Також, Конституційний Суд України у даному рішенні зазначив наступне:

- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;

- установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;

- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;

- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таким чином, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження, як інструмент впливу на судову владу.

Відтак, наявні підстави для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року включно на підставі положеньстатті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»обмежень. Виплата суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, є протиправною та порушує право позивачки на належне матеріальне забезпечення.

В контексті питання про обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд враховує таке.

За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є стягнення суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 у розмірі 495460,36 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлюєЗакон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI),

Частиною 1 статті3 цього Закону закріплено, щовиконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).

Відповідно до підпункту 3 пункту 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Абзацом 10 пункту 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIIІ функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 495460,36 грн має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Разом із тим суд відмовляє у задоволенні позову у частині визнання дій ДСА України протиправними, оскільки відповідач 1 діяв на час виникнення спірних правовідносин на підставі чинних на той час правових норм.

Стосовно вимоги про звернення рішення до негайного виконання в частині виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Суть цієї норми зводиться до того, що до набрання рішенням суду законної сили, з метою найефективнішого відновлення порушених прав працівника, суд повинен забезпечити таку особу матеріальними засобами для існування у максимально стислі терміни.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що передбачивши певні категорії справ, рішення у яких підлягають негайному виконанню, законодавець переслідував мету створити гарантії для забезпечення швидкого і реального захисту життєвоважливих прав та інтересів позивача у виняткових ситуаціях, зокрема тоді, коли незаконно звільнена особа у відносинах публічної служби позбавлена джерел доходів, або ж в інших випадках, коли внаслідок порушення відповідачем закону про виплату грошового утримання у відносинах публічної служби, рівень доходів позивача істотно зменшився. Однак, як встановлено судом, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) позивачу відновлено виплату суддівської винагороди у повному розмірі з 29.08.2020 року, що вказує на те, що порушення прав та законних інтересів позивача в спірних правовідносинах на цей час припинилося.

Водночас предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості по частині суми суддівської винагороди.

При цьому позивачу було нараховано поза обмеженням за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду на суму 519897,03 грн.

Тому, підстави стверджувати, що позивач був позбавлений матеріальних засобів до існування відсутні. При цьому суд також ураховує, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) позивачу відновлено виплату суддівської винагороди у повному розмірі з 28.08.2020 року, що вказує на те, що порушення його прав та законних інтересів із того часу припинилося.

Таким чином, вимога, щодо допущення до негайного виконання виплату суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не спростовано позовні вимоги та аргументи позивача.

Відтак суд задовольняє позов у описаній вище частині.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, адреса: вул. Липська, 18/5,м. Київ,01021) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 495460 (чотириста дев`яносто п`ять тисяч чотириста шістдесят) грн 36 коп. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, в порядку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна