Постанова

від 14.05.2024 по справі 440/16326/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 р. Справа № 440/16326/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 19.02.24 по справі № 440/16326/23

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Доброскок"

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (типА) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) капітана ОСОБА_2 про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України від 30 жовтня 2023 року;

- визнати надані ОСОБА_1 : закордонний паспорт, свідоцтво про реєстрацію автомобіля, витяг про видачу ліцензії, наказ про прийняття на роботу, наказ про відрядження, подорожній лист, документами які належним чином підтверджують підстави для виїзду за кордон та мету поїздки за наявності інформації про ОСОБА_1 у відповідній інформаційній системі (система «Шлях»), адміністратором якої є Укртрансбезпека;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 враховувати висновки суду при перетині кордону України громадянином України - ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність відмови у перетині Державного кордону України гр. ОСОБА_1 з підстави непідтвердження мети поїздки, оскільки позивач надав інспектору прикордонного контролю документи, що у своїй сукупності свідчили про його працевлаштування водієм та направлення у відрядження закордон з метою здійснення міжнародних пасажирських перевезень; інформація про позивача була наявна у відповідній інформаційній системі.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Доброскок", про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку змісту внутрішніого документу ТОВ, а саме наказу про відрядження.

Позивач вважає, що наказ має всі реквізити, чітко вказує куди саме відряджено працівника, на який строк і з якою метою. Вносити до наказу про відрядження водія будь яку іншу інформацію щодо замовника та куди саме він збирається їхати не є обов`зком суб`єкта підприємницької діяльності.

Окрім того позивач вважає, що замовник як фізична так і юридична особа вправі вимагати від перевізника не поширювати таку інформацію третім особам та вносити її до будь яких документів.

На переконання позивача, наявний у справі подорожній лист містить інформацію у чиє розпорядження надано автомобіль: ОСОБА_3 - директора ТОВ, якого позивач віз у відрядження до Польщі.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 30.10.2023 позивач прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску прикордонної служби "Рава-Руська" з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.

З метою проходження прикордонного контролю позивач надав посадовій особі пункту пропуску: закордонний паспорт; свідоцтво про реєстрацію автомобіля; витяг про видачу ліцензії; наказ про прийняття на роботу; наказ про відрядження; подорожній лист.

За результатами здійснення прикордонного контролю заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " капітаном ОСОБА_2 . ухвалене рішення від 30.10.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу, оскільки він не підтвердив мету поїздки.

Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічне положення міститься у статті 1 Закону України від 21.01.1994 №3857-XII "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (надалі - Закон №3857-XII).

Ця стаття також передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

У силу статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Статтею 1 Закону України від 12.12.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (надалі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (статті 2 Закону №389-VIII).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ.

Пунктом 3 Указу №64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

У подальшому воєнний стан неодноразово був продовжений відповідними Указами Президента України, та діє донині.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" (надалі - Правила №57, у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин).

Згідно з пунктом 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пункту 2-9 Правил №57, у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.

Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.

Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.

На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: один водій на вантажному транспортному засобі ліцензіата; два водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.

Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.

У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".

Частинами першою, третьою статті 14 Закону України від 05.11.2009 №1710-VI "Про прикордонний контроль" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі спір стосується правомірності рішення посадової особи пункту пропуску про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України.

Перевіряючи правомірність спірного рішення на відповідність вимогам до легітимності актів індивідуальної дії, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, суд виходить з таких міркувань.

Зі змісту вказаного рішення колегією суддів встановлено, що на підставі Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, в зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки зазначений громадянин не зміг підтвердити мету поїздки.

Стверджуючи про протиправність цього рішення, позивач звертав увагу на те, що під час проходження прикордонного контролю він надав інспектору пункту пропуску усі необхідні документи, що у своїй сукупності свідчили про наявність підстав для виїзду ОСОБА_1 за межі території України з метою виконання міжнародних перевезень пасажирів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач зазначає, що його прийнято на роботу на посаду водія ТОВ "Доброскок", а наказом ТОВ "Доброскок" від 27.10.2023 №8 відряджено за маршрутом Львів-Люблін (Польща), строком на 30 (тридцять) днів з 27.10.2023 по 25.11.2023 для здійснення міжнародних перевезень.

Також позивач звертав увагу на те, що ТОВ "Доброскок" отримало ліцензію від 20.09.2023 №629 на перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Колегія суддів зазначає, що передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме - відповідно до Правил №57.

Пунктом 2-9 Правил №57 передбачено, що у разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".

Колегія суддів звертає увагу, що включення позивача до системи "Шлях", як водія ліцензіата, не є безумовною підставою для виїзду за кордон і розгляд питань, що пов`язані із в`їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є компетенцію Державної прикордонної служби та її службових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.

Позивач при спробі перетину державного кордону не зміг підтвердити мету поїздки відповідними документами.

Зокрема, слід звертає увагу на те, що наказі ТОВ "Доброскок" від 27.10.2023 №8 не міститься які самі перевезення буде здійснювати ОСОБА_1 , на підставі якого договору та інше.

Також слід зауважити, що позивач є засновником ТОВ "Доброскок", про що свідчить копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Наведені обставини у своїй сукупності підтверджують обґрунтованість сумнівів органу прикордонного контролю у справжності мети поїздки, що була повідомлена позивачем посадовій особі пункту пропуску 30.10.2023.

Також, колегія суддів окремо наголошує на те, що позивач у вересні - жовтні 2023 року неодноразово намагався перетнути державний кордон України, однак отримав відмови у пунктах пропуску.

Дійсно з відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що у провадженні адміністративних судів перебувають справи:

№ 380/22967/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправним та скасування рішення від 29.09.2023 про відмову у перетинанні державного кордону України;

№440/15780/23 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 24.09.2023 про відмову у перетинанні державного кордону України;

№ 440/19015/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнати протиправним та скасування рішення від 25.12.2023 про відмову у перетинанні державного кордону України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 року по справі № 440/16326/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 по справі № 440/16326/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський