Окрема думка

від 17.04.2024 по справі 400/13844/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А Д У М К А

судді П`ятого апеляційного адміністративного суду Бойка А.В.

по адміністративній справі № 400/13844/24

17 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13844/23

В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправним та скасування рішення Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №31 від 12 травня 2023 Про відмову вирішення земельних питань, яким позивачу відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4820982200:12:055:0174; зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про безоплатну передачу земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:12:055:0174 у власність ОСОБА_1 ; відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до завершення дії воєнного стану.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року скасовано та ухваленонове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Суд апеляційної інстанції визнав протиправним та скасував рішення Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 31 від 12 травня 2023 року Про відмову вирішенні земельних питань, в частині відмови ОСОБА_1 у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Зобов`язав Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4820982200:12:055:0174 та надання її у власність. Відстрочив виконання даної постанови у зобов`язальній частині до припинення (скасування) на території України воєнного стану.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції посилався на те, що системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним Кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою. При цьому підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою, на думку колегії суддів, може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Колегія суддів вказувала на те, що позивач звернувся до Коблівської сільської ради з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та передачу земельну ділянку у власність площею 2000 га з кадастровим номером 4820982200:12:055:0174 ще 07 лютого 2022 року, однак, відповідач, не дотримуючись приписів ч.9 ст.118 ЗК України, розглянув заяву позивача лише 12 травня 2023 року, тобто із значним пропуском встановленого ЗК України строку.

На думку колегії суддів під час розгляду даної заяви Коблівською сільською радою були застосовані норми законодавства, які не підлягали застосуванню, а спірне рішення відповідача не містить будь-яких інших, визначених ЗК України, підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі позивачу вказаної земельної ділянки у власність, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення відповідача та наявність правових підстав для його скасування.

Зважаючи на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, а зворотній висновок суду першої інстанції є помилковим.

Не погоджуючись з вказаним висновком колегії суддів апеляційного суду, вважаю за необхідне, керуючись ст. 34 КАС України, висловити окрему думку.

Предметом спору у даній справі є правомірність рішення Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 31 від 12 травня 2023 року Про відмову вирішенні земельних питань, яким було відмовлено ОСОБА_1 у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з тих підстав, що під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої передачі та розроблення документації.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України, який передбачає перш за все звернення особи із клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу; надання відповідним органом дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за замовленням громадян; прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За положеннями ч. 8 ст. 186 КАС України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Визначені зазначеним пунктом статті 186 Земельного кодексу України підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою до прийняття Закону № 2145-IX від 24.03.2022 року, були єдиними законодавчо визначеними. Однак, після введення в Україні воєнного стану та прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» № 2145-IX від 24.03.2022 року, який набрав чинності 07.04.2022 року, на законодавчому рівні була закріплена заборона на безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, що свідчить про нормативного закріплення ще однієї причини відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки безоплатно у власність.

Так, відповідно до п.п. 5 п. 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

За обставин даної справи вирішення Коблівською сільською радою питання щодо затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наявності підстав для передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки здійснювалось вже під час дії законодавчої заборони щодо безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, а тому наявність такої заборони не могла бути не врахована відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.

При цьому хочу звернути увагу на те, що положення п. 5 п. 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України не містять будь-яких виключень із встановленої заборони та не передбачають можливості за певних умов здійснити таку безоплатну передачу земельної ділянки у власність, в тому числі і у разі звернення особи із клопотанням про затвердження проекту землеустрою до введення такої заборони.

З урахуванням викладеного вважаю, що задоволення в даному випадку позовних вимог ОСОБА_1 прямо суперечить положенням п. 5 п. 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та створює ситуацію, коли за наявності законодавчої заборони щодо безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок державної та комунальної власності, особа все одно набуває таку земельну ділянку у власність.

Крім того вважаю, що звернення особи із клопотанням про затвердження проекту землеустрою ще до внесення змін до розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, не змінює вказаного правового регулювання та не надає відповідачеві право здійснювати безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність під час дії законодавчої заборони на таку передачу.

Також хочу звернути увагу на наступне:

У постанові від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22 Верховний Суд вказував на те, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до правової позиції, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

В даному випадку підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки безоплатну у приватну власність відповідач в оскаржуваному рішенні від 12.05.2023 року № 31 визначив лише ту обставину, що під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної та комунальної власності у власність.

Таким чином відповідач, як орган, який наділений в даному випадку виключними повноваженнями щодо вирішення питання про затвердження чи відмову у затвердженні проекту землеустрою, передачі земельних ділянок у власність, фактично не надавав оцінки поданому позивачем проекту землеустрою на відповідність його вимогам земельного законодавства, зокрема, наявності підстав для відмови у його затвердженні, передбачених ст. 186 КАС України.

Наявність чи відсутність інших підстав для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою судом також не перевірялась.

Враховуючи викладене вважаю, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та більш того для зобов`язання Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про безоплатну передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

З огляду на все вищезазначене вважаю, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що у позивача наявне право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги позивача.

За таких обставин подана ОСОБА_1 апеляційна скарга підлягала залишенню без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 року - без змін.

Суддя: А.В. Бойко